Рішення № 96541798, 27.04.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.04.2021Справа № 910/2279/21Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Спичака О.М.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/2279/21

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група»

до Акціонерного товариства «Страхова група «Ю.Бі.Ай-Кооп»

про стягнення 73 185, 28 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Страхова група «Ю.Бі.Ай-Кооп» про стягнення страхового відшкодування у розмірі 73 185,28 грн., з яких 72 176,78 грн. основного боргу, 806,80 грн. пені, 201,70 грн. 3% річних.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм законодавства України та умов договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності не виконав обов`язок щодо виплати страхового відшкодування, у зв`язку із завданням шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди майну власника автотранспортного засобу KIA, державний номер НОМЕР_1 , водієм транспортного засобом Renault, державний номер НОМЕР_2 , цивільно-правова відповідальність власника якого застрахована відповідачем відповідно до Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ЕР-174249501, та право вимоги за якою перейшло до позивача.

Ухвалою суду від 22.02.2021 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/2279/21; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

05.03.2021 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній вказує на необхідність застосування коефіцієнту фізичного зносу в розмірі 0,47, оскільки автомобіль KIA, державний номер НОМЕР_1 мав пошкодження, які не пов`язані з подією ДТП, а відтак відповідач здійснив виплату на користь позивача страхового відшкодування в сумі 55 907,72 грн., з урахуванням фізичного зносу та франшизи, з огляду на що відповідач просить суд закрити провадження у справі. Також, відповідач зазначив, що позивач не надіслав відповідачу заяву про виплату страхового відшкодування на адресу місця реєстрації відповідача 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 5/13.

29.03.2021 через відділ діловодства суду від позивача отримано заяву про зменшення позовних вимог, в якій позивач просить стягнути з відповідача 16 269,06 грн. страхового відшкодування, пеню в розмірі 806,80 грн. та 3% річних в розмірі 201,70 грн., загалом 17 277,56 грн.

За приписами ч. 2 ст. 46 ГПК України збільшення або зменшення розміру позовних вимог оформлюються окремою заявою з дотриманням вимог ст. 170 ГПК України, яка подається до суду з доказами її направлення іншим учасникам справи.

Відповідно до статті 118 Господарського процесуального кодексу України Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частинами 1-2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Суд, розглянувши клопотання позивача про продовження строку для подання заяви про зменшення позовних вимог, задовольняє вказане клопотання, а заява, подана позивачем 29.03.2021 приймається судом до розгляду.

Отже, позовні вимоги підлягають розгляду в межах ціни позову - 17 277,56 грн.

З огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

З постанови Святошинського районного суду м. Києва від 28.09.2020 у справі №759/15136/20 вбачається, що 17.08.2020 о 11 год. 00 хв., ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки Renault, державний номер НОМЕР_2 , у м. Києві в напрямку пр. Перемоги, біля вул. Григоровича-Барського, 1, при перестроюванні, не надав перевагу в русі транспортному засобу KIA, державний номер НОМЕР_1 , що рухався в попутному напрямку, по тій смузі, на яку він мав намір перестроїтися, та скоїв з ним зіткнення.

Даною постановою суду ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль марки KIA, державний номер НОМЕР_1 .

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника автомобіля Renault, державний номер НОМЕР_2 була застрахована за полісом ОСЦПВВНТЗ №ЕР174249501 Акціонерним товариством "Страхова група "Ю.Бі.Ай-КООП".

Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль KIA, державний номер НОМЕР_1 .

Пошкоджений автомобіль застрахований у Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» на підставі Договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті №28-0197-00052 від 02.05.2020.

Згідно з ч. 1 статті 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно п. 3 ст. 20 Закону України «Про страхування», страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 Закону України «Про страхування» визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Положеннями ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.

Таким актом є Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі за текстом - Закон), який містить спеціальні норми щодо регулювання правовідносин з відшкодування шкоди, заподіяної з вини власника транспортного засобу, який застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

У відповідності до ст. 5 Закону, об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Відповідно до ст. 22 Закону, при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності відшкодовує оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП майну третьої особи.

Статтею 29 Закону передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

З матеріалів справи та положень ст. 512, 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» вбачається, що позивач набув право вимоги до відповідача в порядку суброгації.

Як зазначає Верховний Суду України в листі від 19.07.2011, перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. При суброгації нового зобов`язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого.

Хоч і регрес, і суброгація виникають на підставі закону, проте вказані підстави є різними. Так суброгація виникає, зокрема, на підставі ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування», а регрес, зокрема, на підставі ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Між поняттями суброгації та регресу існують відмінності. За суброгації відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов`язанні (зміна активного суб`єкта) зі збереженням самого зобов`язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов`язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. При регресі одне зобов`язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається.

Регрес у страхуванні виникає стосовно вузького кола осіб, тоді як суброгація застосовуються щодо будь-якої особи, відповідальної за настання страхового випадку. При суброгації перебіг строку позовної давності починається з моменту виникнення страхового випадку. При регресі - з моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування, тобто зазнав збитків.

Відповідно до положень статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування» від дня страхового випадку внаслідок заміни кредитора у зобов`язанні з відшкодування шкоди до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат й у межах загального строку позовної давності, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані страхувальнику збитки.

За цією нормою страхувальник, який отримав майнову шкоду в деліктному правовідношенні набув право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги почав спливати у момент заподіяння шкоди, але у зв`язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов`язанні є потерпілий) до заподіювача із залишком строку позовної давності, оскільки відповідно до статті 262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. При цьому строк позовної давності у страховому зобов`язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку.

У спірному зобов`язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. При цьому строк позовної давності у страховому зобов`язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку. Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду України №6-112цс13 від 25.12.2013.

За ст. 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно з частинами 1-3 статті 25 Закону України «Про страхування», здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком. Аварійні комісари - особи, які займаються визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків, кваліфікаційні вимоги до яких встановлюються актами чинного законодавства України. Страховик та страхувальник мають право залучити за свій рахунок аварійного комісара до розслідування обставин страхового випадку.

Частиною 2 статті 1192 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

При цьому, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Внаслідок вказаної ДТП пошкоджено електроопору KIA, державний номер НОМЕР_1 .

Позивачем було складено страховий акт № ДККА-72680 від 21.09.2020р., згідно якого подію визнано страховою та вирішено виплатити страхове відшкодування в розмірі 73 176,78 грн., визначений на підставі рахунку №СЧ-0017631 від 10.09.2020, виставленого ТОВ «Автомобільний центр Голосіївський», яке здійснювало ремонт пошкодженого автомобіля.

Кошти в розмірі 73 176,78 грн. були перераховані позивачем згідно платіжного доручення № 23182 від 21.09.2020.

Відповідач здійснив часткову виплату страхового відшкодування в сумі 55 907,72 грн., що підтверджується платіжним дорученням №29039 від 23.02.2021, проти решти вимог позову заперечив, аргументуючи свої заперечення тим, що до застрахованого автомобіля KIA, державний номер НОМЕР_1 , підлягає застосування коефіцієнт фізичного зносу 0,47, оскільки останній мав пошкодження, які не пов`язані з подією ДТП та надав до відзиву Розрахунок суми страхового відшкодування від 17.10.2020 та Акт №7808 про оцінку транспортного засобу, складений ФОП Береговим В.М.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76 ГПК України).

Зі змісту ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вбачається, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Водночас, із наданих відповідачем розрахунку від 17.10.2020 та Акту №7808 про оцінку транспортного засобу неможливо встановити підстав, з яких вирахувано коефіцієнт фізичного зносу 0,47, оскільки останній містить вказівку, що КТЗ має пошкодження кузову: деформація без пошкодження лакофарбового покриття, що було встановлено на підставі зовнішнього візуального огляду транспортного засобу.

При цьому, судом враховано, що визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність" та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року N 142/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за N 1074/8395. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.09.2018 по справі № 753/21177/16-ц.

Пунктом 7.38 Методики встановлено, значення Ез (коефіцієнт фізичного зносу) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує:

5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД;

7 років - для інших легкових КТЗ;

3 роки - для вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів виробництва країн СНД;

4 роки - для інших вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів;

5 років - для мототехніки.

Згідно пункту 7.39 Методики, винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) КТЗ експлуатується в інтенсивному режимі (фактичний середньорічний пробіг щонайменше вдвічі більший за середньорічний нормативний); б) складові частини кузова та оперення кузова, кабіни, рами КТЗ відновлювали ремонтом (крім випадків, що однозначно свідчать про усунення експлуатаційних пошкоджень (наприклад, усунення сколів ЛФП на лицьових поверхнях кузова, усунення деформації методом видалення вм`ятин без пофарбування складової частини)); в) складові частини каркасу кузова, оперення кузова, кабіни та рами мають наскрізну корозію, що призвело до зниження витривалості і міцності матеріалу виготовлення цієї складової частини (складових частин) КТЗ; г) складові частини кузова, кабіни, рами КТЗ мають пошкодження у вигляді деформації, за винятком таких, що підпадають під визначення експлуатаційних пошкоджень відповідно до пункту 1.6 розділу I цієї Методики; ґ) КТЗ експлуатувався в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4 до цієї Методики.

Відповідно до пункту 1.6 розділу Методики експлуатаційне пошкодження - пошкодження, що утворилося внаслідок експлуатації КТЗ й обумовлене його експлуатаційним зносом (зміною первісних властивостей) та умовами експлуатації. До експлуатаційних пошкоджень належать прості деформації складових частин кузова, кабіни, що характеризуються плавними формами, легко піддаються ремонту та розташовані у легкодоступних місцях, які виникли в процесі експлуатації КТЗ, сколювання лаку пофарбованого покриття (далі - ЛФП) на лицьових поверхнях кузова, пошкодження ЛФП внаслідок тертя з ущільнювачами. Загальна площа деформації (деформацій) не повинна перевищувати 1,0 дм-2. До експлуатаційних пошкоджень у вигляді простої деформації складових кузова, кабіни КТЗ належать деформації, які виникли від тиску будь-яких предметів чи тіла людини (вм`ятини від рук, від падіння граду, каштанів і подібних за розмірами і масою предметів, від дрібних камінців під час руху КТЗ тощо).

Згідно Акту огляду пошкодженого засобу від 17.08.2020, складеного ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» автомобіль KIA, державний номер НОМЕР_1 мав пошкодження, які не пов`язані з подією ДТП: задньої правої двері у вигляді деформації.

Як вбачається з поданих позивачем до матеріалів справи фотографій площа деформації не перевищує 1,0 дм2., тобто пошкодження є експлуатаційним.

Приймаючи до уваги, що пошкоджений автомобіль KIA, державний номер НОМЕР_1 2016 року, а також зважаючи, що пошкодження, яке не пов`язано з подією ДТП має характер експлуатаційного, на свідчить про відсутність необхідності застосування пункту 7.39 Методики, суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем розрахованого ним коефіцієнт фізичного зносу 0,47.

Крім того, відповідачем не надано доказів того, що транспортний засіб KIA, державний номер НОМЕР_1 був безпосередньо оглянутий ФОП Береговим В.М., натомість відповідно до п.5.1 Методики визначено, що технічний огляд КТЗ оцінювачем (експертом) являє собою початковий етап дослідження, який дає змогу органолептичними методами визначити ідентифікаційні дані КТЗ; його комплектність; укомплектованість; технічний стан, обсяг і характер пошкоджень; пробіг за одометром, інші показники на момент технічного огляду, необхідні для оцінки майна. Визначення матеріального збитку чи вартості КТЗ без його огляду особисто експертом, який складає висновок, можливе тільки за рішенням органу (особи), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), у разі надання ним даних, необхідних для проведення дослідження.

Також суд звертає увагу, що згідно з п. 4.3 Методики за результатами оцінки оцінювач складає звіт про оцінку КТЗ. За результатом оцінки, виконаної суб`єктом оціночної діяльності - органом державної влади або органом місцевого самоврядування самостійно, складається акт оцінки КТЗ. У разі проведення судової автотоварознавчої експертизи за результатами здійснення відповідних досліджень експерт складає висновок експерта. У разі виконання судовим експертом відповідно до частини шостої статті 13 Закону України "Про судову експертизу" оцінки на договірних засадах з питань, що становлять інтерес для юридичних і фізичних осіб, він складає висновок експертного дослідження з урахуванням особливостей його оформлення згідно із законодавством.

Акт №7808 про оцінку транспортного засобу не приймається судом до уваги як належний доказ, оскільки складений з порушення процесуального законодавства без дотримання вимог до оцінки КТЗ та викладення її результатів.

Враховуючи вищевикладене, заперечення відповідачем судом відхиляються.

Таким чином, суд вважає доведеними заявлені позовні вимоги в розмірі 16 269,06 грн., що становить залишок невиплаченого відповідачем боргу зі страхового відшкодування з огляду на наступне.

Цивільна відповідальність власника транспортного засобу марки Renault, державний номер НОМЕР_2 була застрахована у відповідача згідно поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР174249501.

Чинність поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР174249501 станом на дату ДТП встановлена судом за допомогою сервісу «Перевірка чинності полісу внутрішнього страхування» на офіційному сайті МТСБУ.

Відповідно до умов поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР174249501, страховик зобов`язався відшкодовувати шкоду, заподіяну страхувальником життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, а саме автомобіля Renault, державний номер НОМЕР_2 .

У зв`язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику, позивач набув право вимоги до винної у ДТП особи, оскільки відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат, переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Оскільки, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Renault, державний номер НОМЕР_2 застрахована у відповідача згідно поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР174249501, то відповідно до наведених положень Закону, обов`язок щодо відшкодування збитку, завданого внаслідок ДТП покладається на відповідача.

Тобто, позивач отримав право вимагати від відповідача виплати страхового відшкодування на умовах, в порядку та у спосіб, що передбачені положеннями Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

В силу п. 35.1 ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Відповідно до п. 36.1 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову у здійсненні страхового відшкодування. Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.

Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) (п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Таким чином, враховуючи викладене, для отримання страхового відшкодування за договором обов`язкового страхування потерпілий повинен подати страховику за договором обов`язкового страхування заяву на виплату страхового відшкодування у порядку, передбаченому п. 35.1. ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

При цьому, враховуючи положення ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик зобов`язаний не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі № 910/7449/17 зробила наступний висновок щодо застосування норм права: «Закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» право страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про його виплату не залежить від суб`єкта звернення з відповідною заявою та підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданого внаслідок пошкодження належного йому транспортного засобу збитку на підставі договору добровільного майнового страхування.».

Як вбачається з положень п. 37.1.4 ст. 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, з моменту скоєння ДТП.

Судом встановлено, що дорожньо-транспортна пригода сталася 17.08.2020.

Тож, позивач, як новий кредитор, з метою реалізації свого права на отримання страхового відшкодування повинен був у строк до 17.08.2021 включно подати страховику за вказаним полісом - відповідачу заяву на виплату страхового відшкодування.

Судом встановлено, що позивач 29.09.2020, тобто у визначений законодавством строк, направив відповідачу заяву про виплату страхового відшкодування вих. №11/20288 від 29.09.2020, яка отримана відповідачем 07.10.2020, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, та доводи відповідача, що позивачем не було надіслано вказану заяву за місцем реєстрації відповідача не спростовують факту отримання відповідачем заяви про виплату страхового відшкодування, а тому судом не приймаються до уваги.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив, що 23.02.2021 відповідач частково оплатив заборгованість по виплаті страхового відшкодування у сумі 55 907,72 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 29039 від 23.02.2021, тобто з порушенням строку, встановленого ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Так, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 806,80 грн. пені та 201,70 грн. 3 % річних.

Як зазначив Верховний Суд у правовому висновку по справі № 910/11316/17 (постанова від 17.01.2018р.), за змістом ст. ст. 524 та 533 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання щодо сплати коштів.

Пеня нарахована позивачем (страховиком) на суму страхового відшкодування, від виплати якого ухиляється інший страховик (відповідач).

Законами України "Про страхування" та Законом (спеціальними законами), які застосовуються до спірних правовідносин, передбачено розмір неустойки (пені) у разі прострочення виплати страхового відшкодування страховиком.

Позивач, заявляючи вимогу щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 806,80 грн., посилався на пункт 36.5 статті 36 Закону, відповідно до якого за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Відповідно до статті 992 ЦК України, у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Таким чином, виходячи зі змісту норм статті 992 ЦК України та пункту 36.5 статті 36 Закону, у зв`язку з нездійсненням сплати страхового відшкодування відповідачем у дев`яностоденний строк, позивач правомірно нарахував пеню.

Щодо стягнення з відповідача 248,86 грн. 3 % річних, то слід зазначити таке.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 979 ЦК України встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик зобов`язаний виплатити страхувальнику грошову суму (страхову виплату).

Таким чином, правовідношення, в якому страховик у разі настання страхового випадку зобов`язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов`язанням, як і правовідношення з відшкодування шкоди в порядку регресу, які склалися між сторонами у справі, що розглядається, також є грошовим зобов`язанням.

Згідно із статтею 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Таким чином, грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту завдання майнової шкоди іншій особі.

Отже, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія положень частини другої статті 625 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01.06.2016р. у справі № 910/22034/15.

Пунктом 35.1 статті 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Приписами статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі якщо заява про здійснення страхового відшкодування чи інші документи, необхідні для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), подані з порушенням строку, встановленого цим Законом, строк прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та його виплату збільшується на кількість днів такого прострочення.

З матеріалів справи вбачається, що повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подано страхувальником позивачу 17.08.2020. Таким чином, позивач мав подати відповідачу заяву про страхове відшкодування у строк до 17.09.2020 включно.

Судом встановлено, що позивач надіслав відповідачу заяву № 11/20288 про виплату страхового відшкодування тільки 29.09.2020, яка отримана відповідачем 07.10.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення.

Враховуючи наведене, заява про виплату страхового відшкодування була подана з порушенням на 11 днів визначеного статтею 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строку. Таким чином, строк виплати відповідачем страхового відшкодування збільшується на кількість днів такого прострочення.

Відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

З огляду на викладене та враховуючи приписи статей 35, 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відповідач зобов`язаний був здійснити виплату позивачу страхового відшкодування до 18 січня 2021 року (90 днів з дня отримання заяви + 11 днів збільшення строку).

Суд, перевіривши здійснений позивачем розрахунок сум пені та 3% річних за період з 19.01.2021 по 10.02.2021, дійшов висновку, що вимога про стягнення пені підлягає задоволенню в сумі 545,77 грн., а 3% річних - в сумі 136,44 грн.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд приходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Судом встановлено, що при зверненні з даним позовом до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2720,00 грн. (за платіжним дорученням №3453 від 11.02.2021).

Відповідне клопотання про повернення с Державного бюджету судового збору у розмірі 450,00 грн. подане позивачем 12.04.2021.

Отже, зважаючи на те, що сума судового збору, яка повинна була бути сплачена позивачем при поданні позову, становить 2270,00 грн., а позивачем надмірно було сплачено судовий збір у розмірі 450,00 грн.

Суд дійшов висновку повернути на користь позивача з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 450,00 грн.

Стосовно розподілу витрат позивача на правову допомогу в розмірі 3000,00 грн. слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України).

Стаття 161 Господарського процесуального кодексу України визначає, що заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

У позовній заяві позивачем зазначено, що позивачем понесено витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

05.11.2018 між позивачем (клієнт) та Адвокатським бюро «Гедз» був укладений договір про надання правової (правничої) допомоги № 1, за умовами якого адвокатське об`єднання прийняло на себе зобов`язання з надання правової (правничої) допомоги в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до п. 1.3 вказаного договору адвокатське об`єднання призначило Гедз Юлію Володимирівну, яка є адвокатом (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КВ № 6153 від 09.08.2018 видане на підставі рішення Ради адвокатів міста Києва № 16 від 26.07.2018).

Згідно з п. 5.1 вказаного договору за надання правової (правничої) допомоги адвокатським бюро клієнт оплачує гонорар, розмір якого визначаються додатком до договору, який є його невід`ємною частиною.

Відповідно до додатку № 4 від 09.09.2020 до договору № 1 від 05.11.2018 сторони визначили гонорар в розмірі 3000,00 грн. за кожну справу. Клієнт перераховує гонорар адвокатському бюро не пізніше трьох робочих днів після надання адвокатським бюро акту виконаних робіт та рахунку до нього.

11.02.2021 між позивачем та адвокатським бюро складено акт виконаних робіт, відповідно до якого адвокатським бюро виконано роботи вартістю 3000,00 грн.

Винагорода виплачена позивачем Адвокатському об`єднанню «Гедз» в розмірі 3000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 3462 від 11.02.2021.

Підтвердженням того, що Гедз Юлія Володимирівна є адвокатом свідчить свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія КВ № 6153 від 09.08.2018.

Враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного перерахування коштів на підставі договору, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, господарський суд дійшов висновку, що у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача на професійну правову допомогу покладаються на відповідача.

Витрати по сплаті судового збору та витрати на правничу допомогу адвоката відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Акціонерного товариства «Страхова група «Ю.Бі.Ай-Кооп» (01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 5/13; код ЄДРПОУ 31113488) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (03038, м. Київ, вул. І. Федорова, 32-А; код ЄДРПОУ 30859524) суму страхового відшкодування 16 269,06 грн., пеню в сумі 545,77 грн., 3% річних в сумі 136,44 грн., судовий збір у розмірі 2227,13 грн. та 2943,34 грн. витрат на правничу допомогу адвоката.

4. В іншій частині позову - відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Повернути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (03038, м. Київ, вул. І. Федорова, 32-А; код ЄДРПОУ 30859524) судовий збір у розмірі 450 (чотириста п`ятдесят) грн., сплачений за платіжним дорученням №3453 від 11.02.2021.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд.

Суддя О.М. Спичак