Рішення № 96541580, 21.04.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.04.2021Справа № 910/2123/21

Господарський суд міста Києва у складі cудді Спичака О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрагрант»

до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Атомкомплект» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

про стягнення 1821882,30 грн.

Представники сторін:

від позивача: Горболис О.А.;

від відповідача: Мітічкін А.С.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

12.02.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрагрант» з вимогами до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Атомкомплект» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення 1770991,42 грн, з яких 1751560,12 грн основного боргу, 9764,23 грн 3% річних, 9667,07 грн інфляційних втрат.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач не у повному обсязі оплатив товар, поставлений позивачем за Договором поставки №53-129-01-20-02206 від 16.12.2020, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 1751560,12 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 9764,23 грн 3% річних, 9667,07 грн інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2021 відкрито провадження у справі №910/2123/21, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 17.03.2021, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

05.03.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що сума боргу, заявлена до стягнення позивачем, є повністю сплаченою. Крім того, посилаючись на постанову Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, відповідач просив суд зменшити 3% річних та інфляційні втрати до 1000,00 грн.

17.03.2021 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

17.03.2021 до Господарського суду міста Києва позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій позивач просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 1751560,12 грн, 3% річних у розмірі 10915,95 грн та інфляційні втрати у розмірі 59406,23 грн., що разом становить 1821882,30 грн.

У підготовчому засіданні 17.03.2021 судом було прийнято до розгляду вказану заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, з огляду на що справа розглядається з новою ціною позову - 1821882,30 грн.

У підготовчому засіданні 17.03.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 31.03.2021.

26.03.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, які суд долучив до матеріалів справи.

26.03.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі.

29.03.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на заяву позивача про збільшення позовних вимог.

У підготовчому засіданні 31.03.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 21.04.2021.

08.04.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог.

Представник позивача у судовому засіданні 21.04.2021 надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 21.04.2021 надав усні пояснення по справі, проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 21.04.2021 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

16.12.2020 між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Атомкомплект» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фрагрант» (постачальник) укладено Договір поставки №53-129-01-20-02206, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується в порядку і на умовах, визначеними договором, поставити світлі нафтопродукти (продукція) виробництва ВАТ «Мозирський НПЗ», РБ, АТ «Куйбишевський НПЗ», РФ, Філія ПАТ «АНК Башнефть» «Башнефть-Новойл», РФ, Філія ПАТ «АНК Башнефть» «Башнефть-УНПЗ», РФ, АТ «Новокуйбишевський НПЗ», РФ, АТ «Сізранський НПЗ», РФ, ПАТ «Укртатнафта», Україна, Шебелинське відділення з переробки газового конденсату і нафти, що є підрозділом управління з переробки газу та газового конденсату АТ «Укргазвидобування», Україна для потреб ВП «Хмельницька АЕС» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», а покупець зобов`язується в порядку і на умовах, визначеними у договорі, прийняті і оплатити продукцію.

Найменування, одиниці виміру і загальна кількість продукції, її номенклатура, ціна і строк поставки зазначено у Специфікації, яка є невід`ємною частиною договору (п. 1.2 Договору поставки №53-129-01-20-02206 від 16.12.2020).

Відповідно до п. 3.1 Договору поставки №53-129-01-20-02206 від 16.12.2020 сума договору складає 5077473,78 грн.

Відповідно до п. 4.2 Договору поставки №53-129-01-20-02206 від 16.12.2020 оплата продукції за специфікацією здійснюється покупцем за кожну поставлену партію продукції протягом 10 робочих днів від дати підписання акту приймання-передачі поставленої продукції.

Відповідно до п. 5.4 Договору поставки №53-129-01-20-02206 від 16.12.2020 датою поставки вважається дата видаткової накладної на продукцію, що підтверджує надходження продукції на склад вантажоодержувача.

Відповідно до п. 5.10 Договору поставки №53-129-01-20-02206 від 16.12.2020 належне виконання постачальником свого зобов`язання щодо поставки продукції відповідної якості та кількості підтверджується підписанням сторонами акту приймання-передачі продукції.

Згідно з п. 10.1 Договору поставки №53-129-01-20-02206 від 16.12.2020 договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 30.06.2021, а в частині оплати за поставлену продукцію, до повного розрахунку.

18.12.2020 між сторонами укладено Додаткову угоду №1, в якій сторони дійшли згоди викласти найменування продукції, що постачається, - паливо дизельне ДП-3-Євро5-В0.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач у позовній заяві зазначив, що відповідач не у повному обсязі оплатив товар, поставлений позивачем за Договором поставки №53-129-01-20-02206 від 16.12.2020, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 1751560,12 грн. Крім того, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 9764,23 грн 3% річних, 9667,07 грн інфляційних втрат.

17.03.2021 до Господарського суду міста Києва позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій позивач просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 1751560,12 грн, 3% річних у розмірі 10915,95 грн та інфляційні втрати у розмірі 59406,23 грн., що разом становить 1821882,30 грн.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказав на те, що сума боргу, заявлена до стягнення позивачем, є повністю сплаченою. Крім того, посилаючись на постанову Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, відповідач просив суд зменшити 3% річних та інфляційні втрати до 1000,00 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст Договору поставки №53-129-01-20-02206 від 16.12.2020, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено, що 19.12.2020 позивач поставив на умовах Договору поставки №53-129-01-20-02206 від 16.12.2020 відповідачу продукцію на суму 529819,69 грн, що підтверджується Актом приймання-передачі ТМЦ №437 від 19.12.2020 та видатковою накладною №509 від 19.12.2020; 21.12.2020 - продукцію на суму 1055604,96 грн, що підтверджується Актом приймання-передачі ТМЦ №439 від 21.12.2020 та видатковою накладною №510 від 21.12.2020; 22.12.2020 - продукцію на суму 576481,32 грн, що підтверджується Актом приймання-передачі ТМЦ №441 від 22.12.2020 та видатковою накладною №512 від 22.12.2020; 22.12.2020 - продукцію на суму 530027,65 грн, що підтверджується Актом приймання-передачі ТМЦ №442 від 22.12.2020 та видатковою накладною №514 від 22.12.2020; 29.12.2020 - продукцію на суму 530422,78 грн, що підтверджується Актом приймання-передачі ТМЦ №444 від 29.12.2020 та видатковою накладною №522 від 29.12.2020; 30.12.2020 - продукцію на суму 123524,46 грн, що підтверджується Актом приймання-передачі ТМЦ №443 від 30.12.2020 та видатковою накладною №524 від 30.12.2020; 31.12.2020 - продукцію на суму 567585,23 грн, що підтверджується Актом приймання-передачі ТМЦ №447 від 31.12.2020 та видатковою накладною №526 від 31.12.2020.

Таким чином, за вказаними спірними видатковими накладними та актами приймання-передачі позивачем було поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 3913466,09 грн, що не заперечувалось відповідачем під час розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 4.2 Договору поставки №53-129-01-20-02206 від 16.12.2020 оплата продукції за специфікацією здійснюється покупцем за кожну поставлену партію продукції протягом 10 робочих днів від дати підписання акту приймання-передачі поставленої продукції.

Таким чином, відповідач повинен був оплатити продукцію, поставлену позивачем за Актом №437 від 19.12.2020, у строк до 05.01.2021 включно, продукцію, поставлену за Актом №439 від 21.12.2020, - у строк до 06.01.2021 включно, продукцію, поставлену за Актом №441 від 22.12.2020, - у строк до 11.01.2021 включно, продукцію, поставлену за Актом №442 від 29.12.2020, - у строк до 15.01.2021 включно, продукцію, поставлену за Актом №444 від 29.12.2020, - у строк до 15.01.2021 включно, продукцію, поставлену за Актом №443 від 30.12.2020, - у строк до 16.01.2021 включно, продукцію, поставлену за Актом №447 від 31.12.2020, - у строк до 18.01.2021 включно.

Судом встановлено, що 09.02.2021 відповідач сплатив позивачу грошові кошти у розмірі 576481,32 грн., що підтверджується платіжним дорученням №472 від 09.02.2021 (призначення платежу - оплата за Договором поставки №53-129-01-20-02206 від 16.12.2020, Актом №441 від 22.12.2020); 09.02.2021 - грошові кошти у розмірі 529819,69 грн, що підтверджується платіжним дорученням №473 від 09.02.2021 (призначення платежу - оплата за Договором поставки №53-129-01-20-02206 від 16.12.2020, Актом №437 від 19.12.2020); 19.02.2021 - грошові кошти у розмірі 567585,23 грн, що підтверджується платіжним дорученням №755від 19.02.2021 (призначення платежу - оплата за Договором поставки №53-129-01-20-02206 від 16.12.2020, Актом №447 від 31.12.2020); 19.02.2021 - грошові кошти у розмірі 530422,78 грн, що підтверджується платіжним дорученням №754 від 19.02.2021 (призначення платежу - оплата за Договором поставки №53-129-01-20-02206 від 16.12.2020, Актом №444 від 29.12.2020); 19.02.2021 - грошові кошти у розмірі 530027,65 грн, що підтверджується платіжним дорученням №751 від 19.02.2021 (призначення платежу - оплата за Договором поставки №53-129-01-20-02206 від 16.12.2020, Актом №442 від 29.12.2020); 19.02.2021 - грошові кошти у розмірі 123524,46 грн, що підтверджується платіжним дорученням №752 від 19.02.2021 (призначення платежу - оплата за Договором поставки №53-129-01-20-02206 від 16.12.2020, Актом №445 від 30.12.2020); 09.02.2021 - грошові кошти у розмірі 1055604,96 грн, що підтверджується платіжним дорученням №471 від 09.02.2021 (призначення платежу - оплата за Договором поставки №53-129-01-20-02206 від 16.12.2020, Актом №439 від 21.12.2020).

З огляду на те, що станом на 12.02.2021 відповідач не у повному обсязі здійснив оплату продукції, отриманої від позивача за спірними актами та видатковими накладними (зокрема, позивачем було поставлено продукцію на суму 3913466,09 грн, тоді як відповідачем було сплачено грошові кошти у розмірі 2161905,97 грн,) позивач 12.02.2021 звернувся з даним позовом до суду та просив стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 1751560,12 грн (залишок неоплаченої продукції).

Водночас, як встановлено судом, після звернення позивача з даним позовом до суду відповідач у повному обсязі (19.02.2021) здійснив оплату продукції, отриманої за спірними видатковими накладними та актами на суму 1751560,12 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Враховуючи, що предмет спору (заборгованість у розмірі 1751560,12 грн. - сума основного боргу) припинив своє існування після звернення позивача з даним позовом до суду та відкриття провадження у справі, суд дійшов висновку закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 1751560,12 грн на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України (у зв`язку з відсутністю предмета спору).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У зв`язку з простроченням оплати відповідачем продукції, поставленої позивачем за Договором поставки №53-129-01-20-02206 від 16.12.2020, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 10915,95 грн за період з 06.01.2021 до 18.02.2021 (відповідно до заяви про збільшення позовних вимог).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку щодо його необгрунтованості, у зв`язку з чим здійснив власний розрахунок 3% річних з урахуванням здійснених відповідачем оплат.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів529819.6906.01.2021 - 08.02.2021343 %1480.591055604.9607.01.2021 - 08.02.2021333 %2863.15576481.3212.01.2021 - 08.02.2021283 %1326.70530027.6516.01.2021 - 18.02.2021343 %1481.17530422.7816.01.2021 - 18.02.2021343 %1482.28123524.4617.01.2021 - 18.02.2021333 %335.04567585.2319.01.2021 - 18.02.2021313 %1446.18Всього:10415,11 грн.Отже, обґрунтованим розміром 3% річних є 10415,11 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрагрант» в частині стягнення з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Атомкомплект» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» 3% річних у розмірі 10915,95 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 10415,11 грн.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 59406,23 грн (відповідно до заяви про збільшення розміру позовних вимог).

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку щодо його необґрунтованості, у зв`язку з чим здійснив власний розрахунок інфляційних втрат (з урахуванням здійснених відповідачем оплат).

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі06.01.2021 - 08.02.2021529819.691.0136887.66536707.3507.01.2021 - 08.02.20211055604.961.01313722.861069327.8212.01.2021 - 08.02.2021576481.321.0137494.26583975.5816.01.2021 - 18.02.2021530027.651.0105300.28535327.9316.01.2021 - 18.02.2021530422.781.0105304.23535727.0117.01.2021 - 18.02.2021123524.461.0101235.24124759.7019.01.2021 - 18.02.2021567585.231.0105675.85573261.08Всього:45620,38 грн Отже, обґрунтованим розміром інфляційних втрат є 45620,38 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрагрант» в частині стягнення з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Атомкомплект» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» інфляційних втрат у розмірі 59406,23 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 45620,38 грн.

У поданих до суду заявах по суті спору відповідач просив суд зменшити розмір 3% річних та інфляційних втрат до 1000,00 грн.

Вказане клопотання обґрунтоване невиконанням контрагентами відповідача своїх зобов`язань з оплати за куплену у відповідача електричну енергію (ДП «Гарантований покупець», НЕК «Укренерго», ДП «Енергоринок»), вжиттям відповідачем заходів щодо стягнення з його боржників заборгованості в судовому порядку та не завданням відповідачем збитків позивачу у зв`язку з простроченням оплати товару.

Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічні приписи наведено у статті 233 Господарського кодексу України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Суд зазначає, що статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Так, частиною першою цієї статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

У частині другій зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 Цивільного кодексу України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Зазначена норма передбачає, що проценти та індекс інфляції, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов`язання, має компенсаційний, а не штрафний характер.

За змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Проценти та інфляційні втрати, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів. Тобто вони є гарантією для кредитора у вигляді настання певних правових наслідків для боржника через неналежне виконання ним взятих за договором зобов`язань.

Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

За таких обставини, враховуючи, що проценти та індекс інфляції, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов`язання, мають компенсаційний, а не штрафний характер, тоді як ст.ст. 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України передбачена можливість зменшення виключно штрафних санкцій, суд вважає необгрунтованими доводи відповідача щодо можливості їх зменшення.

При цьому, посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 суд вважає необгрутованим, оскільки у справі №902/417/18 сторони в пункті 5.5 договору поставки визначили розмір процентів - сорок процентів річних від суми заборгованості від несплаченої загальної вартості товару протягом дев`яноста календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та дев`яноста шести процентів річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів.

Правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, була сформована саме виходячи з умов п. 5.5 договору поставки.

При цьому, суд у даній справі дійшов висновку частково задовольнити позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ч. 3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету (ч. 4 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

З огляду на те, що суд дійшов висновку закрити провадження у даній справі в частині стягнення з відповідача суми основного боргу - 1751560,12 грн, судовий збір у розмірі 26273,40 грн підлягає поверненню з державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрагрант».

В іншій частині позовних вимог судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 231, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу у розмірі 1751560,12 грн.

3. Стягнути з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; ідентифікаційний код: 24584661) в особі відокремленого підрозділу «Атомкомплект» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрагрант» (01001, м. Київ, провулок Музейний, буд. 4; ідентифікаційний код: 42805477) 3% річних у розмірі 10415 (десять тисяч чотириста п`ятнадцять) грн 11 коп., інфляційні втрати у розмірі 45620 (сорок п`ять тисяч шістсот двадцять) грн 38 коп. та судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн 53 коп.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрагрант» (01001, м. Київ, провулок Музейний, буд. 4; ідентифікаційний код: 42805477) судовий збір у розмірі 26273 (двадцять шість тисяч двісті сімдесят три) грн 40 коп., сплачений за платіжним дорученням №33 від 11.02.2021.

6. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст складено та підписано 27.04.2021.

Суддя О.М. Спичак