Рішення № 96536659, 27.04.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2021 року м. Київ № 640/15957/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до Голови ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України Соловйової Любові Володимирівни провизнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Голови ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України Соловйової Любові Володимирівни , в якому просить (з урахуванням уточненої позовної заяви, яка 22.07.2020 надійшла через канцелярію суду):

- визнати протиправними дії Голови ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України щодо відмови у перерахунку суддівської винагороди судді ОСОБА_1 , згідно з положеннями п. 3 ч. 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VІІІ;

- зобов`язати Голову ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) ОСОБА_1 суддівської винагороди, відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VІІІ, з розрахунку посадового окладу судді Верховного Суду з 16.12.2017.

В обґрунтування заявлених позовних вимог вказано про те, що у спірний період відповідач виплачував суддівську винагороду ОСОБА_1 у розмірі, меншому ніж встановлено Законом України від 02.06.2016 №1402-VІІІ «Про судоустрій та статус суддів». При цьому, представником позивача зазначено, що рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення ч. 3 ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIII щодо обмеження розміру посадового окладу судді.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено сторонам строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечення.

Від представника відповідача через канцелярію суду надійшов відзив, в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог, вказавши про те, що чинним законодавством закріплена можливість обрахування окладу суддівської винагороди винятково для суддів першої, апеляційної інстанції, вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду. При цьому, вищими спеціалізованими судами в Україні наразі є Вищий суд з питань інтелектуальної власності та Вищий антикорупційний суд. Натомість, у спірний період позивач продовжує обіймати посаду судді Вищого адміністративного суду України та до жодного іншого суду переведений не був, що, відповідно, унеможливлює отримання останнім суддівської винагороди у заявленому розмірі.

Від представника позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив, в якій останнім додатково наголошено на обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Розглянувши подані представниками сторін документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив та відповідь на відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, ОСОБА_1 звернувся до Голови ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України із заявою від 15.06.2020, в якій просив здійснити перерахунок належної йому заробітної плати, згідно із чинним Законом України «Про судоустрій і статус суддів», а саме: виходячи з базового окладу судді - 55 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

Листом від 02.07.2020 №155/12-14/20 Вищий адміністративний суд України повідомив ОСОБА_1 про те, що нарахування останньому суддівської винагороди здійснюється відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI. Натомість, підстави для застосування положень п. 3 ч. 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, виходячи з базового окладу судді Верховного Суду (55 прожиткових мінімумів) відсутні, оскільки ОСОБА_1 займає посаду судді Вищого адміністративного суду України.

Вважаючи таку відмову необґрунтованою, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст. 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя.

Відповідно до ст. 130 Конституції України, Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Статтею 1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (надалі - Закон №1402-VIII) визначено, що судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними законом. Судову владу реалізовують судді та, у визначених законом випадках, присяжні шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур.

У силу ч. 1 ст. 83 Закону №1402-VIII, кваліфікаційне оцінювання проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.

Статтею 135 Закону №1402-VIII визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.

Відповідно до п. 22 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 року, №№ 41-45, ст. 529; 2015 року, №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами).

Згідно п. 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 року, №№ 41-45, ст. 529; 2015 року, №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами).

Пунктом 24 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII визначено розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить:

1) з 01 січня 2017 року:

а) для судді місцевого суду - 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

в) для судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

Так, позивачем заявлено вимоги про нарахування і виплату йому суддівської винагороди, яка передбачена для судді Вищого адміністративного суду України.

Натомість, законодавець закріпив можливість обрахування окладу суддівської винагороди винятково для судів першої, апеляційної інстанції, вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду.

При цьому, п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII встановлено, що з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 року, №№ 41-45, ст. 529; 2015 року, №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами).

Відтак, право на отримання суддівської винагороди, відповідно до норм Закону №1402-VIII, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду не лише були визнані такими, що підтвердили здатність здійснювати правосуддя у відповідному судді, а й зайняли відповідне місце у рейтингу на зайняття вакантних посад і фактично здійснюють правосуддя у відповідному суді.

Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 03.06.2020 у справі №826/14879/17 та від 14.07.2020 у справі №826/13405/17.

З огляду на викладене, суд визнає неможливим отримання позивачем суддівської винагороди та доплат до неї відповідно до позовних вимог, оскільки фактично позивач не здійснює правосуддя. Тому на останнього не можуть поширюватись гарантії незалежності судді у вигляді суддівської винагороди, визначеної нормами Закону №1402-VIII.

Крім того, суд звертає увагу на те, що виходячи із аналізу положень Закону №1402-VIII України, право на отримання суддівської винагороди за правилами частини другої статті 135 цього Закону, виникає у судді за наявної сукупності таких умов: 1) проходження кваліфікаційного оцінювання, за результатами якого складено висновок про підтвердження здатності кандидата здійснювати судочинство у відповідному суді, створеному на підставі ч. 1 ст. 1 Закону №1402-VIII та ст. 125 Конституції України; 2) зайняття відповідної вакантному місцю в рейтингу суддів посади судді до відповідного суду, створеному на підставі ч. 1 ст. 1 Закону №1402-VIII та ст. 125 Конституції України; 3) зарахування судді до штату відповідного суду, створеного на підставі ч. 1 ст. 1 Закону №1402-VIII та ст. 125 Конституції України; 4) фактичне виконання своїх обов`язків, тобто здійснення правосуддя у відповідному суді, створеному на підставі ч. 1 ст. 1 Закону №1402-VIII та ст. 125 Конституції України; 5) законодавче закріплення розміру посадового окладу суддівської винагороди для судді суду, створеного на підставі ч. 1 ст. 1 Закону №1402-VIII та ст. 125 Конституції України.

Отже, лише за сукупної наявності цих умов у судді виникає право на суддівську винагороду, передбачену Законом №1402-VIII.

Наявність, як було зазначено вище, станом на момент виникнення спірних правовідносин позивач продовжував обіймати посаду судді у Вищому адміністративному суді України.

Таким чином, доводи представника позивача щодо необхідності нарахування і виплати позивачу суддівської винагороди з доплатами, згідно з нормами Закону №1402-VIII, є необґрунтованими.

Інші доводи представника позивача викладеного не спростовують, а протилежного не доводять.

Слід також зазначити, що відповідно до правил п. 41 «Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень», обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та про відмову у задоволенні останніх.

Керуючись ст.ст. 12, 77, 139, 246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок