Рішення № 96533067, 26.04.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

26 квітня 2021 року № 520/1793/21

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Зоркіна Ю.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Харківської обласної прокуратури про стягнення недоотриманої заробітної плати,

установив

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом , у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просить суд: стягнути з Держави України в особі Харківської обласної прокуратури частину недоотриманої заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного положеннями ч.3 ст.81 Закону України “Про прокуратуру” з 15 грудня 2015 по 24 вересня 2019 року у розмірі 704143 грн, оскільки рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26.03.2020 було визнано таким, що не відповідає Конституції України ( є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення “ Бюджетного кодексу України у частині яка передбачає, що норми і положення ст.81 Закону України “ Про прокуратуру” № 1697- VII від 14.10.2014 зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Конституційним Судом України визнано факт неконституційності положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачала, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що вказує на те, що такі положення суперечили нормам конституції з моменту їх прийняття. Отже, позивач вважає, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, були неконституційними і до 26 березня 2020 року. Отже, наявні підстави для відшкодування шкоди, завданої прийняттям неконституційного акта, у вигляді недоплаченої частини заробітної плати, яка мала бути нарахована йому протягом часу роботи на посаді прокурора, тобто перебування на публічній службі.

Ухвалою від 15.02.2021 у справі відкрито спрощене провадження в порядку, визначеному ст.257,262 КАС України та надано відповідачеві строк для надання відповіді на адміністративний позов.

Відповідачем, Харківською обласною прокуратурою через канцелярію суду 12.03.2021 року подано відзив на позов, в якому він проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в їх задоволенні, зокрема зазначивши, що заробітна плата позивачу була обрахована і виплачена правомірно, у відповідності до чинного нормативного-правового регулювання. Відповідач вважає, що в даному випадку відсутні підстави для відшкодування шкоди, завданої прийняттям неконституційного акта, у вигляді недоплаченої частини заробітної плати, оскільки рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що митимуть місце з дати ухвалення рішення.

Позивач надав відповідь на відзив, в якій підтримав свою правову позицію, викладену в позовній заяві та, зокрема, зазначив про необґрунтованість доводів відповідача про ретроактивну дію рішення Конституційного Суду України та зміни законодавчого регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення цього рішення; питання оплати праці працівників органів прокуратури визначається виключно законами України, а не підзаконними нормативними актами.

16.04.2021 головуюча по справі перебувала у відрядженні та у період з 19.04.2021 по 25.04.2021 у відпустці.

Дослідивши долучені до матеріалів справи документи, перевіривши оскаржувані рішення, дії відповідача на відповідність положенням ч.2 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.

Позивач у період з 10.07.2013 по 20.08.2020 перебував у трудових відносинах з прокуратурою Харківської області, де працював на посаді прокурора прокуратури (а.с.15-17).

Згідно листа відповідача від 16.02.2021 № 27-53вих2021 заробітна плата за спірні періоди виплачувалась відповідно до Закону України "Про прокуратуру", постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» з урахуванням посадового окладу:

1.за періоди роботи на посаді прокурора міжрайонної прокуратури: з 01.07.2015 по 12.10.2015 -1379.00 грн, з 13.10.2015 по 30.11.20145- 1444.00 грн, з 01.12.2015 -14.12.2015 -1804.00 грн;

2.за періоди роботи на посаді прокурора місцевої прокуратури: з 15.12.2015 по 05.09.2017 -2048.00 грн, з 06.09.2017 по 24.09.2019-5660.00 грн.

Позивач вважає, що його посадовий оклад за вказаний період мав бути обрахований на підставі ч.3 ст.81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду від 26.03.2020 року у справі № 1-223/2018(2840/18), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Судом встановлено, що позивач у період служби не пред`являв вимог щодо виплати йому посадового окладу в іншому розмірі.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII

Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VІІ набрав чинності 15.07.2015, крім статті 12 (місцеві прокуратури) та Додатка до цього Закону щодо переліку та територіальної юрисдикції місцевих прокуратур, які набрали чинності з 15.12.2015 (абзац 3 п.1 розд. XII "Прикінцеві положення"). З набранням чинності Законом № 1697-VІІ втратив чинність Закон України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ 1991 року, крім, зокрема, ч. 1 ст. 49, яка втрачає чинність з 15.12.2015 (п. 3 розд. XII "Прикінцеві положення").

Згідно статті 12 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, надалі - Закон №1697-VII) у системі прокуратури України діють місцеві прокуратури, перелік та територіальна юрисдикція яких визначається в Додатку до цього Закону.

За приписами статті 81 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VІІ заробітна плата прокурорів регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за вислугу років; виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Законом України № 1697-VІІ визначено нові розміри посадових окладів працівників органів прокуратури: посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених Законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат (в подальшому розмір окладу змінювався). Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом прокурора регіональної прокуратури - 1,2. (ч.3 ст.81 Закону)

Відповідно до пункту 13 розділу ХІІІ "Перехідні положення" Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII Кабінету Міністрів України доручено у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону: привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України у відповідність із цим Законом. Кабінетом Міністрів України на виконання приведених приписів не приведено нормативно-правові акти у відповідність до цього Закону.

В подальшому з 01.01.2017 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 1774-VIII, яким внесено зміни до ч. 3 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" та визначено, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а в подальшому Законом № 113-IX від 19.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» посадовий оклад збільшений до 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб

Після прийняття Закону України 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру", прийняті Закон України від 28 грудня 2014 року № 80-VIII "Про Державний бюджет України на 2015 рік" та Закон України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин".

Так, Законом № 79-VIII доповнений розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України , зокрема, п. 26, який передбачив, що норми і положення статті 81 Закону України від 14 жовтня 2014 року "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною 9 статті 81 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Аналогічні норми містить ч.2 ст. 8 Закону України "Про оплату праці".

Згідно статті 13 зазначеного Закону України «Про оплату праці» оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Згідно п.п. 1, 18 ст. 2 Бюджетного кодексу України визначено, що бюджет - це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду; головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень. За змістом ст. 22 Бюджетного кодексу України бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головний розпорядник бюджетних коштів, згідно з ч. 5 п. 7 ст. 22 Бюджетного кодексу України, здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень та оцінку ефективності бюджетних програм, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі. Видатки та кредитування Державного бюджету України включають бюджетні призначення, встановлені законом про Державний бюджет України на конкретні цілі, пов`язані з реалізацією програм та заходів згідно із статтею 87 цього Кодексу (ч. 1 ст. 30 Бюджетного кодексу України).

Згідно з частинами 1 та 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

За приписами статті 89 Закону України "Про прокуратуру" функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України. Згідно статті 90 вказаного Закону фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

Відповідно до пункту 9 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" норми і положення, зокрема, статті 81 Закону України "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів.

Законами України про Державний бюджет України на 2015 рік та подальші періоди видатки на реалізацію положень статті 81 Закону України "Про прокуратуру" не передбачались, з часу набрання чинності Законом України "Про прокуратуру" розміри окладів працівників органів прокуратури регулювалися постановами Кабінету Міністрів України та Законами України про Державний бюджет України на відповідний рік, тому відповідач не мав правових підстав для нарахування та виплати позивачу заробітної плати поза межами видатків Державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Ст. 95 Конституції України передбачено, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Органи прокуратури здійснюють свою діяльність виключно за рахунок бюджетного фінансування в межах, передбачених законами про Державний бюджет України на відповідний рік. Дія закону про Державний бюджет України обмежена календарним роком, особливістю цього закону є і те, що при здійсненні бюджетного процесу нормативно-правові акти застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать його положенням.

Аналіз наведених правових норм та обставин справи дає підстави для висновку, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати в іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України № 505 від 31 травня 2012 року "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури".

Продовжуючи розгляд справи суд зауважує, що у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 09 жовтня 1979 року у справі Ейрі(1) Європейський суд з прав людини вказав, що розуміє, що подальша реалізація соціальних та економічних прав здебільшого залежить від ситуації, особливо фінансової, яка склалася в даній державі. <…> Європейський суд з прав людини в пункту 37 рішення «Суханов та Ільченко проти України» (Заява № 68385/10 та 71378/10) зазначив, що демократично обраний Парламент зберігає право щодо виконання своїх законодавчих функцій відповідно до Конституції та зміни встановлених розмірів виплат на певний період часу. У цій справі таке право було реалізоване шляхом надання відповідних повноважень Кабінету Міністрів України.

Дана позиція суду узгоджується з постановами Верховного Суду від 18.03.2020 року по справі № 0640/3667/18 (провадження № К/9901/1780/19 та від 07 травня 2020 року по справі № 802/1179/16-а (адміністративне провадження № К/9901/9971/18).

Отже, дії відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу заробітної плати виходячи з окладів прокурорів, які вказані у ст. 81 Закону № 1697-VІІ у період з 15.12.2015 по 24.09.2019 року не можуть бути визнані протиправними, оскільки вони відповідали вимогам нормативно-правових актів, які були чинними у зазначений період.

Щодо доводів позивача, стосовно протиправності не нарахування йому заробітної плати у розмірі, визначеному ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", з огляду на прийняте Конституційним Судом України рішення від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18), то суд зауважує наступне.

26 березня 2020 року Конституційний Суд України прийняв рішення у справі № 6-р/2020, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом другим резолютивної частини рішення встановлено, що положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Суд зазначає, що Конституційний Суд України у Рішенні від 24 грудня 1997 року № 8-зп у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) розпоряджень Президента України про призначення перших заступників, заступників голів обласних, Київської міської державних адміністрацій, виданих протягом липня - грудня 1996 року, січня 1997 року (справа щодо призначення заступників голів місцевих державних адміністрацій) зазначив, що частина друга статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.

Також у Рішенні від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність".

Відповідно до ч. 2 ст.152 Конституції України та ст. 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

За загальним правилом рішення Конституційного Суду України змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, якщо інше не встановлено самим рішенням.

У рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Конституційним Судом України в рішенні № 6-р/2020 від 26.03.2020 прямо вказано про втрату чинності положеннями закону саме з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 26 березня 2020 р. Натомість спірні правовідносини між сторонами виникли щодо заборгованості по заробітній платі відповідача перед позивачем за грудень 2015 року – вереснь 2019 року.

Тому, рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Аналогічна правова позиція міститься в ухвалі Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі №818/45/16, постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року № 826/18228/16.

Відповідач, у спірних відносинах, був зобов`язаний і діяв у межах та на підставі того законодавства, яке існувало на час виникнення спірних відносин, а тому висновки Конституційного Суду України, викладені в рішенні від 26.03.2020 року №6-р/2020 не можуть бути підставою для перерахунку та виплати позивачу заробітної плати за період з 15.12.2015 року по 24.09.2019 року відповідно до ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" відповідно до заявлених позовних вимог.

З огляду на викладене, використані позивачем доводи, викладені в позовній заяві, не можуть бути визнані судом належною підставою для задоволення позовних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб`єкт забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Факт порушення прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах не знайшов своє підтвердження, що є визначеною процесуальним законом обставиною для відмови у задоволенні позовних вимог.

Оцінюючи доводи сторін, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 р. по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22.02.2007 р. по справі «Красуля проти Росії», від 05.05.2011 р. по справі «Ільяді проти Росії», від 28.10.2010 р. по справі «Трофимчук проти України», від 09.12.1994 р. по справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 01.07.2003 р. по справі «Суомінен проти Фінляндії», від 07.06.2008 р. по справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії»), згідно з якою право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Разом із тим, суд бере до уваги, що за змістом перелічених рішень вимога п.1 ст.6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

У ході розгляду справи суд надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст. 139, 143 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.72-77, 211, 241-243, 255, 295 КАС України, суд -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) до Держави Україна в особі Харківської обласної прокуратури (м.Харків, вул.Б.Хмельницького,4, ЄДРПОУ 02910108) про стягнення недоотриманої заробітної плати - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Зоркіна Ю.В.