Рішення № 96532961, 27.04.2021, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/204/21

27 квітня 2021 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого судді Баранюка А.З.

за участю:

секретаря судового засідання Габрилецької С.Є.

представника позивача: Кукурудзи А.Є.;

представника відповідача: Бойко О.В.;

третьої особи: ОСОБА_1 ;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Зборівська міська рада Тернопільського району Тернопільської області, ОСОБА_1 про визнання протиправним і скасування наказу та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулася до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області (далі - відповідач), в якому просила:

визнати протиправним і скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області від 16.11.2020 №19-5841/14-20-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою";

зобовязати Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області надати ОСОБА_2 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,800 га у власність для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населеного пункту - села Заруддя на території Зборівської міської ради.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваний наказ ґрунтується на припущені відповідача, що земельна ділянка, щодо якої позивач звернувся із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, органами місцевого самоврядування була передана громадянам в користування (власність) для ведення особистого підсобного господарства, що суперечить вичерпному переліку підстав для відмови визначеному ч.7 ст.118 Земельного кодексу України і слугувало підставою для звернення до суду.

Ухвалою судді від 25.01.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №500/204/21. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

10.02.2021 представник відповідача подав до суду відзив на адміністративний позов, в якому просить відмовити в задоволенні позову, та зокрема вказує, що за результатами розгляду заяви ОСОБА_2 від 16.10.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,8000 га у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Заруднянської сільської ради Зборівського району Тернопільської області наказом Головного управління від 16.11.2020 №19-5834/14-20-СГ йому відмовлено у її задоволенні на підставі частини 5 статті 116 та частини 6, 7 статті 118 Земельного кодексу України, так як за відомостями Державного земельного кадастру згідно Державної статистичної звітності форми 6-зем станом на 01.01.2016 року, погодженої розпорядженням голови Зборівської районної державної адміністрації від 05.01.2016 року № 5-од «Про затвердження річного земельного звіту», масив, в якому знаходиться бажана земельна ділянка, відносяться до особистих підсобних (селянських) господарств, тобто земельні ділянки, що були передані органами місцевого самоврядування громадянам у користування (власність) для ведення особистого селянського господарства, а відомості щодо припинення права користування відсутні.

Зазначив, що даний факт підтверджується рішенням восьмої сесії двадцять третього скликання Зарудянської сільської ради Зборівського району Тернопільської області №52 від 24.02.2000 "Про надання земельних ділянок соціально-культурній сфері для ведення особистого підсобного господарства за рахунок земель резервного фонду". Окрім того, на підставі вищевказаного рішення, рішенням дванадцятої сесії третього скликання Тернопільської обласної ради від 21.08.2000 №186 "Про погодження збільшення розмірів земельних ділянок для ведення особистого підсобного господарства громадянам" погоджено збільшення розмірів земельних ділянок до двох гектарів для ведення особистого підсобного господарства надавши їх у користування згідно з додатками. Отже, Зарудянська сільська рада прийняла рішення про виділення земельних ділянок працівникам соціальної сфери (згідно списку), однак прізвище позивачу у даному списку відсутнє.

Тому, на думку представника відповідача, оскаржуваний наказ прийнятий у відповідності до норм чинного законодавства, а надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки у власність позивачу без припинення користування земельними ділянками інших громадян є порушенням вимог норм статей 116, 141, 149 Земельного кодексу України.

Ухвалою суду від 25.02.2021, за клопотанням представника відповідача, до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Зборівську міську раду Зборівського району Тернопільської області.

Також ухвалою суду від 25.02.2021 розгляд справи було відкладено.

Судове засідання 17.03.2021 не проводилося у зв`язку із перебуванням головуючого судді у відпустці.

17.03.2021 представник третьої особи надіслав на електронну адресу суду пояснення, в яких зіслався на рішення Зарудянської сільської ради Зборівського району Тернопільської області №52 від 24.02.2000 та рішення Тернопільської обласної ради від 21.08.2000 №186 і вказав, що згідно них, спірна земельна ділянка передана в користування ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 30.03.2021 розгляд справи було відкладено.

Ухвалою суду від 13.04.2021 до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору залучено ОСОБА_1 , розгляд справи відкладено.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, просив відмовити в їх задоволенні.

Третя особа ОСОБА_1 в судовому засіданні вказав, що спірну земельну ділянку йому надано рішенням Зарудянської сільської ради Зборівського району Тернопільської області №52 від 24.02.2000, як працівнику соціальної сфери. З того часу вона перебувала у його користуванні, однак згодом, у зв`язку із станом здоров`я, надав її для обробітку іншій особі.

Представник третьої особи в судове засідання також не прибув, подав клопотання про розгляд справи без участі представника Зборівської міської ради Зборівського району Тернопільської області.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача та третьої особи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області із заявою від 16.10.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,8000 га у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту села Заруддя на території Заруднянської сільської ради Зборівського району Тернопільської області.

За результатами розгляду вказаної заяви наказом Головного управління від 16.11.2020 №19-5841/14-20-СГ позивачу відмовлено у наданні такого дозволу на підставі частини 5 статті 116 та частини 6, 7 статті 118 Земельного кодексу України, так як за відомостями Державного земельного кадастру згідно Державної статистичної звітності форми 6-зем станом на 01.01.2016 року, погодженої розпорядженням голови Зборівської районної державної адміністрації від 05.01.2016 року № 5-од «Про затвердження річного земельного звіту», масив, в якому знаходиться дана земельна ділянка, відносяться до особистих підсобних (селянських) господарств, тобто земельні ділянки, що були передані органами місцевого самоврядування громадянам у користування (власність) для ведення особистого селянського господарства, а відомості щодо припинення права користування відсутні.

Не погодившись із такою відмовою, вважаючи наказ протиправним, позивач звернулася до суду із відповідним позовом.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель (ч.2 ст.4 Земельного кодексу України).

Відповідно до положень ст.5 Земельного кодексу України земельне законодавство базується, зокрема, на забезпеченні рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.

Згідно з пунктом а ст.80 Земельного кодексу України, суб`єктами права власності на землю є, громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності (пункт б частини 1 ст.81 Земельного кодексу України).

Згідно з частинами першою - другою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Підпунктом «а» частини третьої статті 22 Земельного кодексу України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Як встановлено підпунктом «в» частини третьої статті 116 Земельного кодексу України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Пунктом «б» частини першої статті 121 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення селянського господарства в розмірі не більше 2,00 гектара.

Частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до Положення про Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області, затверджене наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, від 12.11.2019 № 285 (чинного на час прийняття оскаржуваного наказу) Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Таким чином, у даному випадку відповідач має виключні повноваження на вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства.

В свою чергу, системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого «земельного» питання. У світлі вимог частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26.12.2019 у справі №520/8576/18 та враховуються судом при вирішення даного спору в силу вимог частини п`ятої статті 242 КАС України.

Як убачається з оскаржуваного наказу підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проектної документації із землеустрою є те, що земельна ділянка, щодо якої до відповідача звернувся позивач із заявою про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою, органами місцевого самоврядування була передана громадянам в користування (власність) для ведення особистого підсобного господарства, а відомості щодо припинення прав користування у відповідача відсутні.

Виходячи зі змісту відзиву, надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки у власність позивачу без припинення користування земельними ділянками інших громадян є порушенням вимог норм статей 116, 141, 149 Земельного кодексу України.

Поряд із цим, як зазначалося вище, ч. 7 ст. 118 ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні такого дозволу, який розширеному тлумаченню не підлягає, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Вищенаведене узгоджується із правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: від 23 січня 2020 року у справі № 0840/2979/18 (адміністративне провадження № К/9901/68110/18).

Щодо посилання відповідача на статистичні дані форми 6-ЗЕМ, то суд звертає увагу на те, що форма 6-ЗЕМ державної статистичної звітності з земельних ресурсів була затверджена 05.11.1998 року наказом № 377 Державного комітету статистики України, який втратив свою чинність з 01.01.2016 року на підставі наказу Державної служби статистики України № 190, прийнятого 19.08.2015 року та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 08.09.2015 р. за № 1084/27529.

При вирішенні даної справи суд також бере до уваги, що рішення восьмої сесії двадцять третього скликання Зарудянської сільської ради Зборівського району Тернопільської області №52 від 24.02.2000 "Про надання земельних ділянок соціально-культурній сфері для ведення особистого підсобного господарства за рахунок земель резервного фонду" мешканцям села Заруддя, зокрема ОСОБА_3 , виділено земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства. Рішенням дванадцятої сесії третього скликання Тернопільської обласної ради від 21.08.2000 №186 "Про погодження збільшення розмірів земельних ділянок для ведення особистого підсобного господарства громадянам" погоджено збільшення розмірів земельних ділянок до двох гектарів для ведення особистого підсобного господарства надавши їх у користування згідно з додатками. Суд також бере до уваги, що відповідно до цих рішень земельною ділянкою фактично користується ОСОБА_1 .

Поряд із цим, як встановлено судом та підтверджується наданими поясненнями представника відповідача та третьої особи, проект землеустрою на спірну земельну ділянку щодо її передачі у користування чи власність не виготовлявся та в установленому законом порядку не затверджувався.

Отже, судом не здобуто доказів того, що вказана земельна ділянка передавалась у користування чи приватну власність, а тому станом на момент розгляду даної справи, вказана земельна ділянка знаходиться у державній власності, доказів протилежного суду не надано.

Інших законодавчо встановлених підстав для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки відповідачем не наведено.

Тому, з урахуванням встановленого, суд приходить до висновку, що оскаржуваний наказ Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області від 16 листопада 2020 року № 19-5841/14-20-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1,800 га, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

У даному випадку повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні регламентовано частиною сьомою статті 118 ЗК України. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). У цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Такі повноваження не є дискреційними.

Наведене узгоджується із правовою позицією висловленою Верховним Судом у постанові від 05.03.2019 по справі №2040/6320/18.

Суд зазначає, що надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Видача такого дозволу без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.

В матеріалах справи відсутні докази, чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання ним такого дозволу.

Таким чином, у цій справі відсутні підстави для зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, оскільки обставинами справи не підтверджено, що відповідачем здійснена повна перевірка наявності чи відсутності підстав для надання такого дозволу. При цьому суд зазначає, що при прийнятті рішення відповідач не вправі відмовляти позивачці у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з тих підстав, які не знайшли свого підтвердження при оцінці судом у цій справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.12.2019 у справі №806/2540/17.

Відтак, суд приходить до висновку, що способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є саме зобов`язання відповідача належним чином розглянути заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із прийняттям відповідного рішення.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області від 16 листопада 2020 року № 19-5841/14-20-СГ.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_4 від 09 жовтня 2020 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1,8000 га за межами села Заруддя Тернопільського району Тернопільської області.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 27 квітня 2021 року.

Реквізити учасників справи:

позивач: ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області (місцезнаходження: вул. М.Лисенка, 20А, м. Тернопіль,46002, код ЄДРПОУ 39766192);

треті особи:

Зборівська міська рада Тернопільського району Тернопільської області (місцезнаходження: вул. Б.Хмельницького, 13, м. Зборів, Тернопільська область, 47201, код ЄДРПОУ 04058410);

ОСОБА_1 (місце проживання: с. Заруддя Тернопільського району Тернопільської області, 47243, РНОКПП НОМЕР_2 ).

Головуючий суддя Баранюк А.З.