Рішення № 96532554, 27.04.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2021 року Справа №480/754/21

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Діска А.Б., розглянувши у спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/754/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 2276 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною, стягнення грошової компенсації та середнього заробітку,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини 2276 Національної гвардії України (далі - відповідач), в якому просив:

1. Стягнути з Військової частини 2276 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно у сумі 49493,32 грн без урахування ПДФО.

2. Стягнути з Військової частини 2276 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період із 11.01.2021 по день ухвалення рішення по цій справі з розрахунку 380,92 грн за день затримки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після звільнення позивача зі служби військовою частиною не проведено з ним остаточний розрахунок, а саме не виплачено грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у сумі 49493,32. Оскільки грошову компенсацію за неотримане речове майно позивачу не виплачено в день його виключення із списків особового складу, позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Ухвалою суду від 01.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому проти позовних вимог заперечує та зазначає, що в наказі командира в/ч 2276 від 06.01.2021 №3, яким припинено (розірвано) контракт та виключено зі списків особового складу в/ч 2276 та всіх видів забезпечення позивача, визначено проведення з позивачем остаточного розрахунку в тому числі, виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, згідно довідки-розрахунку від 18.09.2020 № 2, в сумі 49 493,32 грн. Станом на час звільнення зі служби позивача в/ч 2276 не мала належних бюджетних призначень на закупівлю речового майна. Потреба в виплаті позивачу грошової компенсації за не отримане речове майно подана до Головного управління Національної гвардії України листом від 03.02.2021 № 76-227. Тому, з боку відповідача та командира в/ч 2276 було вжито всі можливі заходи щодо організації дотримання прав позивача на отримання належних предметів форменого обмундирування чи реалізації права на отримання позивачем грошової компенсації за не отримане речове майно.

Також зазначає, що чинне законодавство передбачає застосування штрафних санкцій в якості засобу виконання зобов`язань й міру майнової відповідальності за їх невиконання або неналежне виконання, а правом на пом`якшення штрафних санкцій наділений суд за для усунення явної її неспіврозмірності й подальшого порушення зобов`язань. У випадку нарахування штрафних санкцій, які є явно завищеними, не відповідають передбаченим законодавству України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити. Зменшення розміру відшкодування має залежати від розміру недоплаченої суми. Тому є справедливим застосування принципу пропорційності, що відповідає засадам справедливості. (а.с. 23-30).

Представник позивача подав відповідь на відзив, в якій заперечує проти доводів відповідача, вважає їх не обґрунтованими та безпідставними, просить задовольнити позов у повному обсязі (а.с. 35-36).

Також до суду від представника позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій просить визнати протиправною бездіяльність Військової частини 2276 Національної гвардії України щодо затримки повного розрахунку при звільненні та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та стягнути з Військової частини 2276 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період із 11.01.2021 по 26.03.2021 в сумі 28188,08 грн.

Ухвалою суду від 30.03.2021 прийнято до розгляду заяву представника позивача про точнення позовних вимог та встановлено відповідачу строк для надання пояснень по справі № 480/754/21 щодо поданої представником позивача заяви про уточнення позовних вимог.

В поданих додаткових поясненнях представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову, а у випадку прийняття рішення про стягнення середнього заробітку просить застосувати принцип пропорційності та зменшити розмір відшкодування (а.с.48-49).

Суд, перевіривши наявні матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що наказом командира військової частини 2276 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 06.11.2021 №3 з позивачем було припинено (розірвано) контракт та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 11.01.2021 (а.с.10).

Одноразову грошову домомогу при звільненні в розмірі 136152,19 відповідач перерахував позивачу 19.01.2021 (а.с. 11)

Згідно вказаного наказу, грошова компенсація вартості за не отримане речове майно згідно довідки-розрахунку від 06.11.2021 № 2 складає 49493,32 грн. без урахування ПДФО.

Під час звільнення зі служби позивача 10.01.2020, вдповідачем не здійснювалася виплата компенсації вартості за неотримане речове майно, що не заперечується відповідачем.

26.03.2021 позивачу була виплачена грошова компенсація вартості за не отримане речове майно, що підтверджується довідкою АТ КБ "Приватбанк", в сумі 48750,92 грн. (а.с. 8).

Надаючи правову оцінку відносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 2232-XII) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Спеціальним законом, який, відповідно до Конституції України, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20.12.1991 зі змінами та доповненнями (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до ст. 1 Закону №2011-XIІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону №2011-XII).

Згідно з ч. 1 ст. 9-1 Закону №2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок №178), пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 №475, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.06.2017 за №797/30665 (далі - Інструкція №475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 "Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно". Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.

З вищенаведених законодавчих приписів випливає, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.

У відповідності до абзаців 1 та 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, (дія якого відповідно до ч.3 Указу поширюється і на військовослужбовців Національної гвардії України) після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до командира військової частини 2276 з рапртом від 05.01.2021, в якому просив здійснити виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (а.с. 8). Станом на день звільнення 10.01.2021 сума заборгованості за неотримане речове майно склала 49493,32 грн. (а.с.9) та не була сплачена позивачу, що не заперечується відповідачем.

Однак, 26.03.2021 позивачу було виплачено грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, в сумі 48750,92 грн. (49493,32 грн. - 742,40 грн (1,5% військового збору), що підтверджується довідкою АТ КБ "Приватбанк" (а.с. 8) та зазначається в заяві про уточнення позовних вимог (а.с. 40).

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Водночас, такий розрахунок з позивачем не був своєчасний.

Відносини публічної служби є предметом конституційного та адміністративного права. Підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.

У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини шостої статті 7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

В силу вимог статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі статтею 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Встановивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21 листопада 2011 року у справі № 6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, то за аналогією закону до спірних відносин слід застосувати норми статей 116, 117 КЗпП України та поширити останні на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби позивача.

Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі № 21-8а15.

Спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, а тому суд вказує про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення позивача зі служби.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.

У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, установлено, що за статтею 47 КЗпП роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Також у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Зазначений висновок суду щодо права позивача у відповідності до ст.ст. 116, 117 КЗпП України отримати суму середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку під час звільнення і нерозповсюдження на дані правовідносини строку звернення до суду, викладено в постанові Верховного Суду, викладеної у постанові від 30.11.2020 по справі №480/3105/19.

Разом із тим, при задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Дана правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 24.10.2011 року у справі №6-39цс11 та у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13, а також постанові Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а (К/9901/8793/18) про необхідність прийняття до уваги таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року по справі № 806/2473/18, від 24 липня 2019 року по справі № 805/3167/18-а, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 662/1626/17, від 17 січня 2019 року по справі № 2-1579/11.

Відповідно до довідки про середньоденний заробіток позивача, наданої відповідачем (а.с. 22), вбачається, що середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає 379,18 грн., а не 380,92 грн, як помилково зазначає позивач у позовній заяві.

Період затримки розрахунку при звільненні становить 75 днів (з 11.01.2021 по 26.03.2021).

Тому розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період становить 28438,5 грн. (379,18 грн. х 75 днів).

Крім того, з довідки, наданої відповідачем (а.с. 22) вбачається, що сума яка підлягала сплаті позивачу при звільненні становить 139544,6 грн.

Тобто, загальна сума, яка повинна була бути сплаченою позивачу при звільненні становить 189037,92 грн. (139544,6 грн. (73,8%) + 49493,32 грн. компенсації вартості за неотримане речове майно (26,2%)).

Виходячи з принципу пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнути на його користь 7450,9 грн як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (26,2 % від 49493,32 грн).

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини 2276 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною, стягнення грошової компенсації та середнього заробітку – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 2276 Національної гвардії України щодо затримки повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .

Стягнути з Військової частини 2276 Національної гвардії України (вул. Дачна, 9, с. Климентове, Охтирський район, Сумська область, 42741, код ЄДРПОУ 14323534) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 і.н. НОМЕР_1 ) 7450,9 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя А.Б. Діска