Рішення № 96532146, 13.04.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

13 квітня 2021 року м. Рівне №460/9193/20Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гудими Н.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

Фізичної особої - підприємця ОСОБА_1 доУправління Держпраці у Рівненській області про визнання протиправними та скасування припису, попередження, -В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Держпраці у Рівненській області про визнання протиправним та скасування припису про усунення виявлених порушень №РВ 8434/2027/АВ від 17.11.2020 та попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю №РВ 8434/2027/АВ від 17.11.2020.

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що у листопаді 2020 року за наслідками інспекційного відвідування посадовими особами відповідача було складено акт та вручено позивачу припис про усунення виявлених порушень і попередження про відповідальність. Повідомлено, що оскаржувані припис та попередження винесені відповідачем у зв`язку з допуском, на думку відповідача, до роботи трьох працівників ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ) без укладення трудових договорів. Вказано, що позивач не вчиняв виявлених порушень, а висновки відповідача не відповідають дійсності, оскільки на час інспекційного відвідування між позивачем і вказаними особами були укладені цивільно-правові договори про виконання робіт (штукатурення стін). Наголошено, що цивільно-правові та трудові договори за своєю природою є різними та жодних підстав стверджувати, що укладені цивільно-правові договори містять ознаки трудового договору немає. За таких обставин, просив позов задовольнити повністю.

Ухвалою від 16.12.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засіданні у справі на 21.01.2021 (а.с.32-33).

11.01.2021 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву (а.с.36-41), у якому відповідач позовні вимоги не визнав. На обґрунтування своїх заперечень зазначив, що у листопаді 2020 року посадовими особами відповідача за адресою, за якою здійснює підприємницьку діяльність позивач, було виявлено на робочому місці трьох працівників, які виконували штукатурні роботи. Вказав, що з такими особами було укладено договори про виконання робіт, тобто позивач допустив їх до роботи без належного оформлення трудових відносин, а саме: без укладення трудових договорів. За таких обставин, вважає, що припис про усунення виявлених порушень та припис про відповідальність прийняті у відповідності до чинного законодавства та не підлягають скасуванню. З огляду на наведене, просив у задоволенні позову відмовити.

В підготовчому засіданні 22.01.2021 протокольною ухвалою судом оголошено перерву до 09.02.2021.

25.01.2021 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, у якому представник позивача наголосила на відмінностях трудового договору та цивільно-правового договору та вказала, що правових підстав вважати договори про виконання робіт від 01.11.2020 трудовими договорами немає, як і підстав вважати, що між позивачем і ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були трудові відносини, що не були належним чином оформлені (а.с.71-72).

Протокольною ухвалою суду від 09.02.2021 закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті у відкритому судовому засіданні на 16.03.2021.

В судовому засіданні 16.03.2021 представник позивача підтримала позовні вимоги з підстав, зазначених у позові, та просила їх задовольнити повністю. В свою чергу, представник відповідача заперечив щодо задоволення позову та просив в його задоволенні відмовити з підстав, вказаних у відзиві на позовну заяву.

В судовому засіданні 13.04.2021 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши заяви по суті справи, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив таке.

ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем та з 01.01.2016 здійснює підприємницьку діяльність на спрощеній системі оподаткування (платник єдиного податку 3 групи) (а.с.73-74).

05.11.2021 посадовими особами відповідача на підставі направлення №854-71/09-27 від 03.11.2020 та наказу №1042 від 03.11.2020 (а.с.42-43) проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 за місцем здійснення господарської діяльності (виконання будівельних робіт на об`єкті “Реконструкція басейна ЗОШ І-ІІІ ступенів №7 по пров.Шкільний, 2, м.Дубно, Рівненська область” на підставі договору про надання послуг №20/11-01 від 30.10.2020 з ТОВ “АБ “Янкор”), за результатами якого складено акт №РВ 8434/2027/АВ від 17.11.2021 (а.с.44-46).

Актом зафіксовано, що о 10:00 год 05.11.2020 на будівельному майданчику за адресою: АДРЕСА_1 , знаходилися три особи ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ), які виконували будівельні роботи (штукатурили). Зазначено, що "вказані особи виконують трудові функції, які передбачають виконання робіт за посадами (професіями), які передбачені Класифікатором професій 7133:00000, затвердженим наказом Держспоживстандарту України від 28.07.2019 №327. Зазначені роботи свідчать про процес праці, що притаманне трудовим відносинам. Разом з тим, зазначені роботи відносять за КВЕД до робіт постійного характеру ФОП ОСОБА_1 , тобто їх можуть виконувати штатні працівники. Разом з тим, слід зазначити, що характерними ознаками трудових відносин є: виконання робіт за професією (посадою)".

Так, в акті констатовано, що за наслідками інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 виявлено порушення:

-ч.3 ст.24 КЗпП України - ФОП ОСОБА_1 допущено до роботи 05.11.2020 на об`єкті “Реконструкція басейна ЗОШ І-ІІІ ступенів №7 по пров.Шкільний, 2, м.Дубно, Рівненська область” три особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника, уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення, формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

-ч.1 ст.21 КЗпП України - між працівниками ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і ФОП ОСОБА_1 не укладено трудовий договір, за яким працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, 05.11.2020 на об`єкті “Реконструкція басейна ЗОШ І-ІІІ ступенів №7 по пров.Шкільний, 2, м.Дубно, Рівненська область”.

17.11.2020 на підставі вказаних висновків інспектором праці Управління Держпраці в Рівненській області винесено припис № РВ 8434/2027/АВ/П, яким ФОП ОСОБА_1 зобов`язано усунути виявлені порушення в строк до 04.12.2020 (а.с.47-48).

Цього ж дня інспектором праці Управління Держпраці в Рівненській області прийнято повідомлення ФОП ОСОБА_1 про відповідальність за порушення законодавства про працю, виявлені в ході інспекційного відвідування (а.с.49-50).

Вважаючи зазначені припис про усунення виявлених порушень та попередження про відповідальність протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 43 Конституції України держава створює умови для здійснення громадянами права на працю. Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю є важливими способами захисту трудових прав працівників, гарантією забезпечення законності в трудових відносинах.

Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №96 від 11.02.2015 встановлено, що Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Згідно з підпунктом 6 пункту 4 зазначеного Положення Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Пунктом 7 цього Положення передбачено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року №823 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі- Порядок №823).

Зазначений порядок визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (зокрема їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування), з урахуванням особливостей, визначених Конвенцією Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованою Законом України від 08 вересня 2004 року № 1985-IV, Конвенцією Міжнародної організації праці № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованою Законом України від 08 вересня 2004 року № 1986-IV, та Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

Відповідно до п.5 Порядку №823 підставами для здійснення інспекційних відвідувань є: 1) звернення працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю; 2) звернення фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин; 3) рішення керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань, прийняте за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту; 4) рішення суду; 5) повідомлення посадових осіб органів державного нагляду (контролю), правоохоронних органів про виявлені в ході виконання ними повноважень ознак порушення законодавства про працю щодо неоформлення та/або порушення порядку оформлення трудових відносин; 6) інформація Держстату та її територіальних органів про наявність заборгованості з виплати заробітної плати; ДПС та її територіальних органів; Пенсійного фонду України та його територіальних органів; 7) інформація профспілкових органів про порушення прав працівників, які є членами профспілки, виявлені у ході здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю; 8) доручення Прем`єр-міністра України; 9) звернення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; 10) запит народного депутата України; 11) невиконання вимог припису інспектора праці.

Пунктом 8 Порядку №823 визначено, що під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред`явити об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення, перед підписанням акта інспекційного відвідування надати копію відповідного направлення на проведення інспекційного відвідування та внести запис про його проведення до відповідного журналу реєстрації заходів державного нагляду (контролю) об`єкта відвідування (за його наявності).

За результатами інспекційного відвідування складаються акт інспекційного відвідування (далі - акт) і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення та попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю (п.16 Порядку №823).

Припис є обов`язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об`єктом відвідування порушень вимог законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування.

Заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування.

Судом встановлено, що відповідачем прийнято оскаржуваний припис та попередження на підставі висновків про порушення позивачем вимог частини першої статті 21 КЗпП України та частини третьої статті 24 КЗпП України.

Так, за правилами ч.1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

В силу вимог ч.3 ст. 24 КЗпП України, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абз.1 ч.2 ст.265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження.

З аналізу наведених норм слідує, що забороняється, а також є підставою для застосування штрафних санкцій, передбачених абз.1 ч.2 ст. 265 КЗпП України, допущення без укладення трудового договору до роботи особи, яка за характером виконуваних робіт виконує певну трудову функцію, що у сукупності з іншими притаманними ознаками надає їй статусу працівника підприємства (підприємця), а підприємство (підприємець) щодо неї є суб`єктом, яке використовує саме її найману працю у розумінні КЗпП України. При цьому, відносини між сторонами фактично є такими, що регулюються законодавством про працю, сторони розуміють цей факт, але жодним чином не оформляють своїх відносин, у першу чергу, з мотивів ухилення від сплати податків та інших обов`язкових платежів. Тобто, сфера регулювання статті 24 КЗпП України обмежується випадками, коли між підприємством (підприємцем) та фізичною особою мають місце відносини, які по факту підпорядковуються трудовому законодавству, а застосування штрафних санкцій (або попередження) здійснюється у тому випадку, коли такі відносини не оформлені документами, визначеними КЗпП України.

За правилами статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

При цьому, цивільно-правовий договір - це угода між організацією (підприємством, установою тощо) і громадянином на виконання останнім певної роботи (договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але для цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

У відповідності до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором

Основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, оскільки метою договору є отримання певного матеріального результату, послуги. Виконавець, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо. Натомість, за цивільно-правовим договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляються актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата.

Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється нормами КЗпП України та інших актів трудового законодавства, що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається сторонами у договорі або чинним законодавством України, зокрема, нормами Цивільного кодексу України.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Отже, відносини, які виникають з цивільно-правового договору про надання послуг не є тотожними трудовим правовідносинам, а укладання цивільно-правового договору про надання послуг не свідчить про наявність трудових відносин між замовником та виконавцем.

Висновки аналогічного змісту також викладені у постановах Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №0540/5987/18-а, від 13.06.2019 у справі №815/954/18, від 04.07.2018 у справі №820/1432/17 та від 26.09.2018 у справі №822/723/17.

Судом встановлено, що 30.10.2020 між ФОП ОСОБА_1 (Виконавець) та ТОВ “Архітектурне бюро “Янкор” (Замовник) укладено договір про надання послуг №20/11-01, згідно з умовами якого Виконавець зобовязується за завдання Замовника надати послуги штукатурення стін цементно-піщаним розчином об`єкта “Реконструкція басейна ЗОШ І-ІІІ ступенів №7 по пров.Шкільний, 2, м.Дубно, Рівненська область” в обсязі 210 кв.м., в порядку та на умовах, визначених цим договором (а.с.16-17).

01.11.2020 між ФОП ОСОБА_1 (Замовник) та громадянином ОСОБА_2 (Виконавець) укладено договір про виконання робіт, згідно з умовами якого Виконавець зобов`язується виконати за завданням Замовника таку роботу: штукатурення стіни Замовника - 70 кв.м. і здати результат Замовнику. Замовник зобов`язується прийняти результат роботи і оплатити його.

Відповідно до п.2.1 договору Виконавець виконує штукатурення з матеріалів Замовника за допомогою власного обладнання. Згідно з розділом 3 договору Виконавець повинен виконати роботу в термін з 02.11.2020 по 15.11.2020. Згідно з п.4.1 вартість роботи, що виконує Підрядник за цим договором, становить 3850 грн. Відповідно до п.8.1 договору останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до моменту його остаточного виконання сторонами, але будь-якому випадку до 08.11.2020 (а.с.51-52).

Аналогічні за змістом договори були укладені ФОП ОСОБА_1 з ОСОБА_3 та з ОСОБА_4 (а.с.53-56).

За результатами наданих послуг між сторонами вказаних договорів про виконання робіт складено акти прийому-передачі від 17.11.2020, на підставі яких оплачено виконані роботи та сплачено податок на доходи фізичних осіб з розрахунків за цивільно-правовими договорами (з ознакою доходу - 102), що підтверджується копіями платіжних доручень та податковим розрахунком сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку форми №1 ДФ за 4 квартал 2020 року, поданим і зареєстрованим у встановленому законом порядку органу податкової служби (а.с.20-21,24-25, 28-29, 100-105).

Жодних відомостей про те, що вказані фізичні особи не погоджувалися з укладенням відповідних цивільно-правових договорів, відповідачем під час інспекційного відвідування здобуто не було, а відтак вказані договори про виконання робіт вважаються такими, що укладені за вільним волевиявленням на розсуд сторін і погоджені ними обопільно.

Також інспектором не були використані жодні повноваження, надані йому згідно з Порядком здійснення державного нагляду за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №295 від 26.04.2017. Зокрема, інспектори жодним чином не встановив, де знаходилися робочі місця вищевказаних осіб і яким чином вони створені; не опитали інших осіб на предмет того, чи перебували відповідні фізичні особи у трудових відносинах з позивачем, чи мали постійне робоче місце, графік роботи, чи отримували заробітну плату, тощо.

Фактично, під час інспекційного відвідування інспектори з праці обмежилися лише отриманням у суб`єкта контролю копій цивільно-правових договорів, а висновки, викладені в акті інспекційного відвідування побудували виключно на власному, досить довільному, тлумаченні положень таких договорів.

Разом з тим, у інспекторів праці відсутні повноваження на власний розсуд тлумачити умови цивільно-правових договорів, а тим більше, визнавати їх недійсними та надавати їм статусу трудових.

За приписами статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд зазначає, що чинне законодавство України не містить обов`язкових приписів, у яких випадках сторони зобов`язані укладати трудові договори, а в яких цивільно-правові договори (угоди) на виконання певних робіт, тому вважає, що сторони договору (в даному випадку, замовник та виконавець) вільні у своєму виборі щодо форми оформлення відносин, і на свій розсуд вправі визначати вид такого договору.

При цьому, слід зазначити, що зобов`язати підприємство (фізичну особу-підприємця) та фізичну особу укласти трудовий договір, коли між ними фактично існують відносини іншого характеру, або ж визнати існуючий між ними договір недійсним не входить до компетенції органів Держпраці. Визнання відносин фактичними трудовими може відбуватися лише у судовому порядку за зверненням особи, яка вважає, що її право порушене, на підставі положень статті 232 КЗпП України.

В ході судового розгляду в повній мірі доведено, що громадяни ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували з позивачем не у трудових відносинах, а в цивільно-правових. Такі правовідносини носили разовий характер і не супроводжувалися обов`язковими атрибутами, притаманними трудовим договорам, зокрема такими, як: внутрішній трудовий розпорядок, визначені умови праці і керування процесом праці.

Натомість, судом встановлено, що предметом укладених між позивачем і вказаними особами договорів був саме кінцевий результат виконання робіт (70 кв.м. поштукатурених стін на об`єкті), а не процес праці; у договорі конкретно визначено строк виконання робіт, виконавцями самостійно організовувалася робота, та за її результатами отримано вартість наданих послуг (виконаних робіт), а не заробітну плату, що свідчить про цивільно-правовий характер цих договорів.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За результатами судового розгляду, факт порушення позивачем трудового законодавства відповідачем не доведено, позаяк жодних належних та допустимих доказів такого порушення стороною відповідача не надано.

Разом з тим, позивач довів суду та спростував факт порушення трудового законодавства, позаяк особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не перебували у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_1 і належні та допустимі докази цього в повній мірі надано позивачем.

Таким чином, порушення ФОП ОСОБА_1 положень ч.1 ст.21 та ч.3 ст.24 КЗпП України спростовуються матеріалами справи і не підтверджуються жодними доказами, що зібрані в ході її розгляду.

Вказана обставина (відсутність порушення ОСОБА_1 вимог ч.1 ст.21 та ч.3 ст.24 КЗпП України) також підтверджується постановою Рівненського міського суду від 01.02.2021 у справі №569/21160/20, яка набрала законної сили 22.02.2021 (а.с.86-87).

Таким чином, відповідачем жодним чином не доведено наявності підстав, передбачених абзацом першим частини другої статті 265 КЗпП України, для прийняття оспорюваного припису про усунення виявлених порушень та попередження про відповідальність. Натомість доводи позивача відповідають обставинам справи та ґрунтуються на нормах матеріального закону.

З огляду на викладене, за результатами судового розгляду справи суд дійшов висновку, що припис про усунення виявлених порушень №8434/2027/АВ/П від 17.11.2020 та попередження про відповідальність №РВ 8434/2027/АВ/П від 17.11.2020 не відповідають критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, встановленим в ч.2 ст.2 КАС України, прийняті без урахування всіх обставин справи, що мають значення при їх прийнятті, порушують права позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправними і скасування вказаних припису та попередження.

За наведеного, позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 підлягають до задоволення.

Судові витрати присуджуються позивачу відповідно до вимог частини першої статті 139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління Держпраці у Рівненській області (вул. Лермонтова, 7, м.Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 39780243) про визнання протиправними та скасування припису, попередження - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати припис Управління Держпраці у Рівненській області РВ 8434/2027/АВ від 17.11.2020 про усунення виявлених порушень законодавства та попередження №РВ 8434/2027/АВ від 17.11.2020 про відповідальність за порушення законодавства про працю.

Стягнути на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Рівненській області судовий збір у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складений 23 квітня 2021 року

Суддя Н.С. Гудима