Ухвала суду № 96531233, 26.04.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6671/21

УХВАЛА

26 квітня 2021 року м.Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Танцюра К.О., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання незаконними дій Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), зобов`язання Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) закрити два виконавчих листа № 2-248/10 від 05 липня 2010р. на підставі Ухвали Київського районного суду м. Одеси по справі №520/10954/16-ц від 05.12.2016р. та на підставі Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07.11.2018р. по справі № 522/18188/17, скасувати арешт та обтяження з усього майна, накладеного відповідно до виконавчих проваджень № 48185088 та № 48186012 по виконанню виконавчих листів № 2-248/10 відданих 06.10.2010р.; зобов`язання Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повернути усе вилучене майно.

Відповідно до п.п.3, 5, 6 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Згідно з частиною 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Водночас, визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Положеннями частини 1 статті 287 КАС визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї документів, ОСОБА_1 є боржником у виконавчих провадженнях з виконання виконавчих листів, виданих Київським районним судом м.Одеси по справі №2-248/10 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” заборгованості за кредитним договором та понесених судових витрат.

Позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовними вимогами про визнання дій незаконними, зобов`язання відповідача закрити два виконавчих листа №2-248/10 від 06.10.2010р. та скасувати арешт та обтяження з усього майна, накладеного відповідно до виконавчих проваджень № 48185088 та № 48186012 по виконанню виконавчих листів № 2-248/10 виданих 06.10.2010р., зобов`язати повернути усе вилучене майно.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII “Про виконавче провадження” рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

В той же час, предметом даного позову є, зокрема, вимоги про скасування арешту з майна боржника у виконавчому провадженні з виконання виконавчого листа №2-248/10, виданого Київським районним судом м.Одеси 06.10.2010р. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” заборгованості за кредитним договором та понесених судових витрат.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 59 Закону України “Про виконавче провадження” у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII “Прикінцеві та перехідні положення” цього Закону.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Таким чином зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду.

Для визначення юрисдикції цього спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою цього позову в частині позовних вимог про скасування арешту, позивач визначив наявність арешту, накладеного на належне йому нерухоме майно та кошти, що позбавило його фінансового джерела доходу та майна.

В прохальній частині позовних вимог позивачем не заявлені позовні вимоги до відповідача про оскарження рішень, дій чи бездіяльність Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) щодо накладення арешту на майно позивача, як боржника у виконавчому провадженні.

Тобто, у цій справі, позивач просить суд скасувати арешт на обтяження з усього майна, не оскаржуючи рішення щодо його накладення, який порушує право власності позивача, внаслідок чого він позбавлений можливості в повному обсязі користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд, а тому у даному випадку порушено його цивільні права.

З огляду на вищевикладене, оскільки ОСОБА_1 був відповідачем у цивільній справі та боржником у виконавчому провадженні з виконання судового рішення в цивільній справі про стягнення заборгованості, то суд вважає, що справа ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання незаконними дій Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), зобов`язання Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) закрити два виконавчих листа № 2-248/10 від 05 липня 2010р. на підставі Ухвали Київського районного суду м. Одеси по справі № 520/10954/16-ц від 05.12.2016р. та на підставі Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07.11.2018р. по справі № 522/18188/17, скасувати арешт та обтяження з усього майна, накладеного відповідно до виконавчих проваджень № 48185088 та № 48186012 по виконанню виконавчих листів № 2-248/10 відданих 06.10.2010р.; зобов`язання Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повернути усе вилучене майно, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справі “Сокуренко і Стригун проти України”) суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися “судом, встановленим законом” у розумінні частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Пунктом 1 ч.1 ст.170 КАС України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що наявні підстави для відмови у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.7, 170, 294-295, КАС України, суддя,-

У Х В А Л И В:

У відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили у строк та порядок визначений ст. 256 КАС України та оскаржується у строк та порядок встановлений ст.ст.294- 296 КАС України.

Суддя К.О. Танцюра