Рішення № 96529499, 27.04.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2021 року м. Київ №320/3774/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Басая О.В.,

за участю секретаря судового засіданні - Атаманенко А.В.,

представника позивача - Капустіна В.В.,

представника відповідача - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування станови,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кички Т.В. від 18.03.2021 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 30300,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржувана постанова є протиправною, оскільки підстави для стягнення з позивача виконавчого збору відсутні. В обґрунтування таких висновків позивач посилається на те, що на час відкриття виконавчого провадження №54896293 з примусового виконання виконавчого листа №2/357/2706/16, виданого Білоцерківським міськрайонним судом Київської області 26.04.2017, діяла редакція ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження", згідно якої виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

05 квітня 2021 року Київський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про відкриття провадження в адміністративній справі та визначив, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, призначив судове засідання.

Відповідач надав суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому стверджує, що позовні вимоги є необґрунтованими та просить відмовити у задоволенні позову, оскільки згідно вимог Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір стягується в обов`язковому порядку, крім випадків визначених у ст. 27 цього Закону. Водночас, до таких випадків стягнення виконавчого збору з позивача не належить.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги.

Відповідач, належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, явку свого представника до судового засідання не забезпечив, з клопотанням про відкладення засідання до суду не звертався, у зв`язку з чим судом прийнято рішення про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Розглянувши позовну заяву, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та оцінивши їх у сукупності, суд встановив наступне.

Білоцерківський міськрайонний суд Київської 20.09.2016 постановив заочне рішення у справі №357/6291/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у розмірі 300000,00 грн та 3000,00 грн судового збору (т. 1, а.с. 8).

На виконання вказаного рішення, 26.04.2017 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області було видано виконавчий лист.

Постановою державного виконавця Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області від 13.10.2017 відкрито виконавче провадження №54896293 з примусового виконання виконавчого листа №2/357/2706/16, виданого Білоцерківським міськрайонним судом Київської області 26.04.2017 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 коштів в сумі 303000,00 грн (т. 1, а.с. 34).

За відповідною заявою стягувача, постановою державного виконавця Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 18.03.2021, йому повернуто виконавчий лист №2/357/2706/16 без виконання (т. 1, зворотній бік а.с. 34, а.с. 35).

Також 18.03.2021 старшим державним виконавцем Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кичкою Т.В. винесено постанову №54896293 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 30300,00 грн (т. 1, а.с. 10).

Вважаючи постанову від 18.03.2021 №54896293 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору протиправною, останній звернувся до суду з позовом про її оскарження.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд керується наступним.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII, у редакції, чинній на час відкриття виконавчого провадження про стягнення основного боргу), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ст. 10 Закону №1404-VIII, заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-VІІІ, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону №1404-VIII, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною п`ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Так, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року (на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №54896293), виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

За приписами п.п. 1 - 6 ч. 5 ст. 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір не стягується:

- за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;

- у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;

- якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";

- за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;

- у разі виконання рішення приватним виконавцем;

- за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Частиною 9 цієї ж ст. 27 обумовлено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 37 Закону №1404-VIII, виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення.

За правилами ч. 5 ст. 37 Закону №1404-VIII повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Приписами ст.ст. 40, 42 Закону №1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.

Частиною 3 ст. 40 Закону №1404-VІІІ встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з ч. 4 ст. 42 Закону №1404-VІІІ, на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Отже, з аналізу вищенаведених норм Закону №1404-VІІІ (у редакції, що діяла до 28 серпня 2018 року) слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

Проте, Законом України від 03.07.2018 №2475-VIII, який набрав чинності 28.08.2018, внесені зміни до ст. 27 Закону №1404-VІІІ.

З урахуванням наведених змін, за змістом статті 27 Закону №1404 - VІІІ виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Тобто, з урахуванням редакцій Закону №1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалась, а саме: в період до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28 серпня 2018 року - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.

З матеріалів справи слідує, що державний виконавець під час прийняття оскаржуваної постанови про стягнення з боржника виконавчого збору визначив суму такого виконавчого збору в розмірі 10% від суми, яка зазначена у виконавчому листі, виданому Білоцерківським міськрайонним судом Київської 26.04.2017 у справі №357/6291/16-ц.

Отже, державний виконавець визначив суми виконавчого збору у розмірі 10% суми, що підлягає примусовому стягненню за виконавчими документами, застосувавши таким чином фактично Закон №1404-VIII у редакції Закону №2475-VIII.

Відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України в рішенні від 9 лютого 1999 року у справі №1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Отже, положення ст. 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28.08.2018, зменшували відповідальність позивача як боржника у порівнянні з нормами ст. 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинна після 28.08.2018 (Закон №2475-VIII), оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.

З урахуванням того, що внесені Законом України від 03.07.2018 №2475-VIII зміни до ст. 27 Закону №1404-VІІІ погіршили становище позивача як боржника у виконавчому провадженні, а також того, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для стягнення з позивача виконавчого збору.

Така правова позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеним у постанові від 28.01.2021 у справі №420/769/19, які підлягають врахуванню згідно ч. 5 ст. 242 КАС України.

Отже, оскільки у процесі виконання судового рішення становище боржника було погіршеним у зв`язку із прийняттям змін до ст. 27 Закону №1404-VІІІ, що суперечить статті 58 Конституції України, оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню.

Згідно з ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На переконання суду, відповідач як суб`єкт владних повноважень покладений на нього обов`язок доказування не виконав.

Ураховуючи викладене, адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у сумі 908,00 грн (т. 1, а.с. 18).

Оскільки суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача підлягають судові витрати зі сплати судового збору у сумі 908,00 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кички Т.В. від 18.03.2021 №54896293 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 30300,00 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (місцезнаходження: Київська область, м. Біла Церква, бульвар Олександрійський, буд. 94, код 34846021) судові витрати у сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Басай О.В.