Рішення № 96529266, 13.04.2021, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/6647/18

Провадження № 2/0182/12/2021

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

13.04.2021 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого-судді Кобеляцької-Шаховал І.О.

секретар Іванова Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Нікополі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 05 березня 2012 року відповідач отримала, відповідно до договору № б/н, кредит у розмірі 5 000 грн. 00 коп., у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання кредиту фізичним особам складає між нею та банком Договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві. У зв`язку з тим, що відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала, станом на 31 травня 2018 року має заборгованість в сумі 112 325 грн. 37 коп. (що складається з: 4 872, 59 грн. - заборгованість по кредиту; 107 452, 78 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 05 березня 2012 року по 29 січня 2018 року). Оскільки відповідачем сума заборгованості не сплачується, змушені звернутися до суду та вищевказану суму заборгованості стягнути в примусовому порядку.

05 червня 2020 року на адресу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від представника відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказує, що позивач, звернувшись до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , посилаючись на те, що 05 березня 2012 року був укладений договір № б/н, згідно якого відповідачка отримала кредит у розмірі 5 000 грн. 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, до позовної заяви не надав ні копії, ні оригіналу договору № б/н від 05 березня 2012 року. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Тобто, позивачем не надано жодного допустимого, належного та достатнього доказу, який би надав змогу дійти висновку, що відповідачка укладала та підписувала договір б/н від 05 березня 2012 року, отримувала кредитні кошти у розмірі 5 000 грн. 00 коп., чи підтверджували б факт отримання платіжної картки. Вважає, що допустимим доказом, в даному випадку, є тільки оригінал заяви на видачу кредиту, проте, позивачем надано тільки її копію. 04 березня 2020 року ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області було зобов`язано АТ КБ «Приватбанк» надати наступні докази: оригінал договору № б/н від 05.03.2012 року та оригінал анкети-заяви позичальника від 05.03.2012 року; докази ознайомлення відповідачки з Умовами надання банківських послуг та Правилами користування платіжною карткою, зокрема, екземпляр з підписом; договір про відкриття карткової рахунку на ім`я ОСОБА_1 на який були перераховані кредит кошти до умов заяви № б/н від 05 березня 2012 року, з зазначенням номеру платіжної картки, яка була видана відповідачці до відкритого карткового рахунку; завірені належним чином документи, що підтверджували б факт отримання платіжної картки, яка була надана ПАТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_1; завірені належним чином виписки по рахунку, відкритого на ім`я ОСОБА_1, на який були перераховані кредитні кошти до умов заяви № б/н від 05 березня 2012 року, та/або інші первинні бухгалтерські документи відносно видачі кредиту та його часткового погашення; завірені належним чином документи, які підтверджують факт видачі та отримання грошових коштів; докази, які підтверджують факт отримання інформаційного листа. 03 червня 2020 року, ознайомившись з матеріалами справи № 182/6647/18, дізнався, що на виконання вимог ухвали Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 березня 2020 року АТ КБ «Приватбанк» надав виписку по рахунку та довідку про видачу кредитних карток. Таким чином, вважає, що у позивача відсутні витребувані оригінали доказів. Особливу увагу звертає на те, що ухвалою вимагалось надання оригіналу договору № б/н від 05 березня 2012 року та оригіналу анкети-заяви позичальника від 05 березня 2012 року, що могли б бути беззаперечним доказом. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Сама по собі виписка по рахунку, в якій зазначено рух коштів по рахунку та зазначені різні номери карток, без доведення факту отримання відповідачем коштів 09 жовтня 2006 року, не дає підстав для висновку про доведеність позивачем позовних вимог, також необхідно звернути увагу, що виписка про рух коштів не є первинним документом, оскільки складається одноособово без присутності іншої сторони. У зв`язку з відсутністю первинних документів вважає, що позовні вимоги ПАТ «КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості є безпідставними. Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір юридично закріплює відносини між сторонами, надаючи їм характер зобов`язань, виконання яких захищене законом і вимагає порядок, способи та послідовність здійснення дій сторонами, передбачає засоби забезпечення зобов`язань. На підставі ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Для укладання договору основне значення мають істотні умови. За загальною нормою цивільного права, договір вважається укладеним в належній формі тільки, якщо сторони домовилися з приводу всіх суттєвих умов договору. Договір є видом правочину і для його укладення та чинності сторонам необхідно дотримуватись усіх тих вимог, які визначені у ст.203 ЦК України для всякого правочину. Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Згідно із частинами першою та другою статті 207 ЦК України, правочин (в даному випадку кредитний договір) вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кільком документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, а також встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до п.2 ч.1 ст.208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу. Відповідач не підписувала нібито укладений кредитний договір б/н від 05 березня 2012 року ні у 2012 році, ні пізніше; не підписувала жодного документу, де б зазначалося про існування кредитних правовідносин між нею та позивачем, а тому й не ознайомлювалася з так званим паспортом кредиту чи іншими документами. Також просить суд звернути увагу на те, що позивач надав до суду Умови та Правила надання банківських послуг та Правила користування платіжною картою без дати їх затвердження та не підписані відповідачем. Так, як за твердженням банку, підписання невідомого їм договору відбулося ще в 2012 році, то він заперечує, що саме з цими Умовами і саме в цій редакції позивач міг ознайомити відповідачку у разі виникнення відносин між сторонами. За таких обставин, вважає, що ці Умови носять односторонній характер, а тому не можуть бути доказами в розумінні ЦПК України, оскільки не містять будь-якого легального та належного підтвердження того факту, що умови та правила саме в цій редакції діяли на момент виникнення спірних правовідносин між відповідачем та позивачем. Згідно ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі, визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до ст.216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Відтак, вважає, що «Умови та Правила надання банківських послуг» є нікчемними, отже, не можуть братися судом до уваги, а тому, при визначенні умов, під які давався кредит, можна було б брати лише анкету-заяву. Ознайомлення з будь-яким документом повинно бути підтверджено підписом особи. Крім цього, коли мова іде в документі про істотну умову, притаманну договору, підпис особи засвідчує не лише ознайомлення з документом, а й згоду на викладені в документі умови, обов`язки, наслідки невиконання зобов`язань, розміри штрафних санкцій, розміри та порядок нарахування процентів, право банку на зміну умов в односторонньому порядку, збільшення розміру ліміту тощо, однак, як вже зазначалося, жодного документу відповідач не підписувала. 3 огляду на те, що інші умови та правила не врегульовані вказаною анкетою, вважає, що при вирішенні справи по суті слід використовувати загальні положення цивільного законодавства. Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Отже, законодавець визначає кредит, як грошові кошти, що видаються позичальнику банком, а зустрічне надання за даним договором полягає у поверненні кредиту, тобто, вказаних коштів та процентів. Факт надання грошових коштів може бути підтверджений відповідним платіжним документом, який є єдиним можливим та належним доказом здійснення платежу, проте, позивач не надав жодного доказу здійснення платежу, а тому вимоги позивача необґрунтовані належними та допустимими доказами. Виходячи зі змісту ст.22 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», документами, які можуть підтверджувати факт проведення розрахункових операцій, є такі види розрахункових документів: платіжне доручення; платіжна вимога-доручення; розрахунковий чек; платіжна вимога; меморіальний ордер. Згідно п.17.1 ст.17 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», обов`язкові реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, оброблення та захисту встановлюються нормативно-правовими актами Національного банку України. Постановою Національного банку № 22 від 21 січня 2004 року встановлені вимоги до оформлення вищезазначених розрахункових документів. Позивач не додав до позовної заяви належним чином оформлений розрахунковий документ, який підтверджує факт видачі/перерахування кредитних коштів та згідно якого можна було б встановити суму, яку позивач надав/перерахував відповідачу, згідно заяви б/н від 05 березня 2012 року та встановити рахунок, на який були перераховані вищезазначені кредитні кошти. Згідно ст.1 ЗУ «Про платіжні системи», платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором. Тобто, використання платіжної картки можливе лише за наявності відкритого рахунку. Згідно п.6.3 ст.6 ЗУ «Про платіжні системи», Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунку. Порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Згідно п.1.5 ст.1 Постанови Національного Банку України № 492 від 12 листопада 2003 року, Умови відкриття рахунку та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом, і не повинні суперечити вимогам цієї Інструкції. При цьому, позивач не долучив договір на відкриття карткового рахунку з інформацією про номер рахунку, на який позивач перерахував кредитні кошти відповідачу, згідно заяви б/н; також не зазначено номер платіжної картки, яка була надана до відкритого рахунку відповідачу; не долучено доказів про отримання відповідачем платіжної картки. Отже, жодного із вказаних документів, які можуть підтверджувати факт проведення розрахункових операцій з відповідачем, позивач не надав. Відповідно до ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, яка діяла на час нібито укладення договору), перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі, між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема, таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Як зазначалося вище, відповідач ніякого кредитного договору не підписувала, а тому і не отримувала інформаційного листа, відповідно до вимог чинного законодавства. Так, як відповідач не підписувала з Банком жодного документа, який можна було б трактувати, як кредитний договір, то, відповідно, банком не дотримані вимоги щодо надання споживчого кредиту фізичній особі. Вважає, що зазначена вище інформація має істотне значення для правильного вирішення справи. Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, просить суд відмовити АТ КБ «Приватбанк» у задоволенні позовних вимог.

26 червня 2020 року на адресу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від представника позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якої він посилається на обставини, викладені в позовній заяві, та, крім цього, зазначає наступне. Відповідачка на момент укладання договору була повнолітньою, дієздатною особою, а тому здатна самостійно виконувати і нести відповідальність у разі порушення зобов`язання, тобто, своїм підписом вона підтвердила, що ознайомлена з правилами та умовами надання банківських послуг та тарифами банку. Укладання договору відповідає умовам ст.634 ЦК України. Підписавши заяву, банк та клієнт приєднуються і зобов`язуються виконувати умови, викладені в умовах та правилах надання банківських послуг, тарифах банку - договорі банківського обслуговування в цілому. Щодо посилання представника відповідача на ЗУ «Про захист прав споживачів», то зазначає, що банком надано всю необхідну інформацію в письмовому вигляді, результатом чого є факт укладання та підписання кредитного договору. Враховуючи, що законодавчо не вставлений обов`язок кредитора на відібрання підпису позичальника під наданою інформацією, доказом наявності факту ознайомлення відповідача з умовами кредитування є положення ч.2 ст.638, ч.2 ст.642 ЦК України, тобто, фактичне прийняття пропозиції до укладання договору дією. Таким чином, договір укладений, відповідно до норм чинного законодавства. Крім цього, представник позивача зазначає, що ЗУ «Про захист прав споживачів» не поширюється на дані спірні правовідносини і посилання представника на даний закон є безпідставним. Крім цього, зазначає, що під час укладання договору сторони погодили всі умови, про що свідчать підписи про ознайомлення та погодження з умовами договору. А тому, вважає, що відповідачем умови договору дотриманні не були, що, в даному випадку, свідчить про те, що наявна заборгованість повинна бути стягнута в примусовому порядку, у відповідності до наданого розрахунку, який, в свою чергу, ані відповідачем ані її представником не спростований, контр розрахунок не наданий, судові-економічні експертизи по справі не призначались. Оскільки, банк надав позивачці кошти шляхом встановлення кредитного ліміту, між банком і відповідачем було укладено договір, який ніким не оспорений, а, отже, є всі законні підстави для стягнення заборгованості з відповідача.

Представник відповідача ОСОБА_2 09 липня 2020 року скористався своїм правом, передбаченим ч.1 ст.199 ЦПК України, та на адресу суду надав заперечення на відповідь на відзив представника позивача, згідно якого посилається на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву, та, крім цього, зазначив наступне. Як вбачається з додатків, які подані представником позивача у відповіді на відзив, фото клієнта з карткою не підтверджує, що в руках відповідачки знаходиться кредитна картка, яка видана за вищевказаною анкетою та договором. Також не читається й номер картки, яка знаходиться в руках його довірительки. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.1 ст.79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Слід зауважити, що наданий фотознімок відповідачки з карткою не є належним і допустимим доказом на підтвердження отримання відповідачем коштів, оскільки зображення на ньому не дає можливості ідентифікувати кредитну картку та жодним чином не підтверджує факт отримання кредитних коштів. Виписка за період з 01 січня 1999 року по 10 червня 2020 року також до уваги не приймається, оскільки доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені, відповідно до статті 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а, якщо це не можливо, - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Сама по собі виписка по рахунку, в якій зазначено рух коштів по рахунку і зазначені різні номери карток, без доведення факту отримання відповідачем коштів, не дає підстав для висновку про доведеність позивачем позовних вимог. Також звертає увагу, що виписка про рух коштів, не є первинним документом, оскільки складається одноособово без присутності іншої сторони. У позовній заяві зазначено, що 05 березня 2012 року був укладений договір № б/н, згідно якого відповідачка отримала кредит у розмірі 5 000 грн. 00 коп. При цьому, в довідці вказано: «Старт карткового рахунку» 16 лютого 2012 року № НОМЕР_1 ; зміна кредитного ліміту 16 лютого 2012 року Кредитний ліміт: 300 грн. 00 коп.; зміна кредитного ліміту 16 лютого 2012 року Кредитний ліміт: 1 400 грн. 00 коп.; зміна кредитного ліміту 29 травня 2012 року кредитний ліміт: 2 000 грн. 00 коп.; зміна кредитного ліміту 17 серпня 2013 року кредитний ліміт: 5 000 грн. 00 коп. ; зміна кредитного ліміту 15 січня 2020 року кредитний ліміт: 0 грн. 00 коп. Отже, не вбачається, що 05 березня 2012 року відповідачка взагалі отримувала якісь кредитні кошти. Також не зрозуміла обставина, що анкета-заява нібито була підписана у 2011 році «шляхом отримання кредитної картки «Універсальна», хоча перелічені позивачем картки взагалі відкриті у 2012 році. Вказана довідка не підтверджує факт отримання відповідачем кредитних коштів, а тим більше користування ними. Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, просить суд у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк», з урахуванням уточнених позовних вимог, відмовити у повному обсязі.

Представник позивача скористався своїм правом та на адресу суду надав пояснення, згідно яких повторно звернув увагу суду на те, що при генерації позовної заяви банком було допущено помилку та додано анкету-заяву про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг в А-банку, оскільки до націоналізації (грудень 2016 року) ПриватБанк співпрацював із А-банком. Було надано до суду копію анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 24 жовтня 2011 року, заповнену на основі наданої Клієнтом інформації, актуальність якої він підтвердив власноручним підписом. Зазначає, що банком буде підготовлено та надано до суду уточнену позовну заяву. Щодо форми кредитного договору повторно пояснює, що, у відповідності до ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. У відповідності до ч.2 ст.639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть, якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. При оформленні кредиту заява на отримання кредиту підписується повнолітньою, дієздатною особою (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання (ч.2 п.1 ст.30 ЦК України), яким підтверджується, що позичальник ознайомлений з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку. Укладання Договору здійснюється за принципом укладання між Банком і клієнтом договору приєднання (ст.634 Цивільного кодексу). Підписанням заяви Позичальник приєднується до запропонованих банком Умов та Тарифів. Відповідно до ч.1 ст.634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до ст.207 ЦК України, правочин (в тому числі договір) вважається укладеним в письмовій формі, якщо її зміст зафіксовано в одному або кількох документах, якими обмінялися сторони. Стаття 207 ЦК України не передбачає вичерпний перелік таких документів, тому, наряду з листами та телеграмами, можуть використовуватися й інші засоби зв`язку, наприклад, електронний. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Відповідно до Розділу 1 Загальних положень Умов та Правил надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті позивача, ПАТ Комерційний Банк «Приватбанк», керуючись законодавством України, публічно пропонує визначеному колу осіб можливість отримання банківських послуг, для чого публікує Умови та Правила надання банківських послуг. Тобто, Правила та Умови є публічною офертою, що містять умови та правила надання послуг банком його клієнтам. Відповідачем було підписано заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг. У даній заяві зазначено, що, підписавши цю заяву, відповідач ознайомився та згодний з умовами та правилами надання банківських послуг, в тому числі, з умовами та правилами обслуговування по платіжним карткам, розташованим на сайті банку; тарифами банку, які разом з цією заявою складають договір банківського обслуговування. Крім цього, відповідачу було надано для ознайомлення Умови та Правила в письмовому вигляді, що засвідчується власним підписом в заявці про приєднання. Підписавши заяву, Банк та клієнт приєднуються і зобов`язуються виконувати умови, викладені в Умовах та Правилах надання банківських послуг, Тарифах банку, Договорі банківського обслуговування в цілому. Отже, враховуючи вищевикладене, заява про приєднання до умов та правил з умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами, що розташовані на офіційному сайті Банку, складають Договір про приєднання до банківських послуг. Тобто, в даному випадку, зміст кредитного договору зафіксовано в декількох документах: в заяві позичальника, умовах та правилах надання банківських послуг та тарифах. Таким чином, між банком та позичальником укладається договір у письмовій формі. Укладення кредитного договору, таким чином, чинному законодавству України не суперечить. Між сторонами були здійснені всі необхідні дії задля придбання, припинення або зміни цивільних прав та обов`язків, що, за змістом ч.1 ст.202 ЦК України, вказує на вчинення двостороннього кредитного договору, складовими якого виступають заява, Умови та Правила надання банківських послуг та Тарифи, з якими Позичальник ознайомлений, про що свідчить підпис в заяві. Тарифи - розмір винагороди за послуги Банку, є невід`ємною частиною Договору. Перелік може змінюватись і доповнюватись, про що власник картки повідомляється, відповідно до Умов та Правил. Необхідно відзначити, що виконання позичальником умов кредитного договору, засвідчує її волю до настання відповідних правових наслідків, передбачених кредитним договором. З моменту оформлення кредитного договору пройшло 8 років, Позичальник в банк не звертався за фактом неправильного нарахування відсотків, що свідчить про те, що вона знала про розмір процентних ставок та інші умови обслуговування і повністю з ними погодилася, про що свідчить факт підписаного договору, користування кредитними грошовими засобами та погашення, які вона здійснювала. Як доказ підтвердження факту виконання умов кредитного договору та здійснення погашення заборгованості, може слугувати розрахунок заборгованості, виписка по рахунку. Щодо отримання клієнтом кредитної картки повторно, зазначає, що 24 жовтня 2011 року відповідачка стала клієнтом ПАТ КБ "Приватбанк", ідентифікувавшись та ознайомившись з умовами та правила надання банківських послуг, підписавши анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ "Приватбанк". Клієнт надав для ідентифікації копію паспорту, а також копію ідентифікаційного коду. Достовірність наданих документів відповідач підтвердила власноручним підписом, більше того, документи повністю відповідали загальним вимогам, встановленим Постановою ВРУ «Про затвердження положень про паспорт громадянина України». В подальшому клієнт звернувся до банку з метою отримання кредитної картки, внаслідок чого 16 лютого 2012 року відповідачці було надано кредитну картку «Універсальна», відповідно до Тарифів якої вона отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,5 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Банком було надано до суду фото клієнта з карткою, виписку по картрахунку, які є підтвердженням, що відповідачу було видано платіжну картку, відкрито картрахунок, встановлено кредитний ліміт та чітко прослідковується, що відповідачка користувалася грошима, отримувала кошти через банкомат, здійснювала розрахунки через термінали в касах магазинів, а, отже, й отримала кредитну картку "Універсальна", оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. На підтвердження отримання Клієнтом кредитних карток з певним терміном дії, Банк надавав довідку. Водночас зазначає, що картка може бути видана при зверненні клієнта до установи Банку, якщо термін її дії сплив або її було загублено. Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, представник позивача вважає, що пред`явлені позовні вимоги є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення по суті.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.

Згідно зі ст.6 Конвенції „Про захист прав людини і основоположних свобод", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до § 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03 у справі «Цихановський проти України» національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання.

Згідно ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За вимогами ст.ст.263, 264 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов`язаний з`ясувати питання, зокрема, щодо наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов`язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 06 вересня 2018 року АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення з неї заборгованості в розмірі 112 325 грн. 37 коп. (а.с.2-5).

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2019 року позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» були задоволенні та стягнуто зі ОСОБА_1 заборгованість по кредиту в сумі 112 325 грн. 37 коп. (яка складається з: 4 872, 59 грн. - заборгованість по кредиту; 107 452, 78 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 05.03.2012 року по 29.01.2018 року) та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 762 грн. 00 коп. А всього - 114 087 грн. 37 коп. (а.с.55-56).

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2019 року вищевказане рішення, на підставі заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення, було скасовано та справу призначено до судового розгляду (а.с.89-90).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до позову долучено підписану ОСОБА_1 анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг (а.с.10). У позовній заяві також зазначено, що відповідачка згодна з тим, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, становить між нею та банком договір про надання банківських послуг. Однак, зазначені обставини унеможливлюють встановлення судом строку дії картки, тривалості пільгового періоду по кредиту та розмір неустойки за несвоєчасне погашення кредиту тощо. Згідно з Умовами та Правилами надання банківських послуг, які надані позивачем до матеріалів справи, вбачається, що ними передбачено умови щодо зміни кредитного ліміту, визначено відсоткову ставку за користування кредитними коштами та визначено обов`язки позичальника щодо погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також сплата штрафів і пені. Відповідно до розрахунку позивача, станом на 31 травня 2018 року заборгованість відповідачки по кредиту становить 112 325 грн. 37 коп. (що складається з: 4 872, 59 грн. - заборгованість по кредиту; 107 452, 78 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 05 березня 2012 року по 29 січня 2018 року) (а.с.6-8).

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином. відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими, відповідно до актів цивільного законодавства.

За вимогами ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частинами 1 та 2 ст.639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладеним з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Верховний Суд України у справі № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року висловив правову позицію з приводу того, що за частинами першою, другою статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами). Зазначена правова позиція міститься і в постанові Верховного суду України від 22 березня 2017 року (справа № 6-2320цс16).

Разом з тим, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладання між сторонами у належній формі кредитного договору, оскільки в анкеті-заяві від 05 березня 2012 року зазначено, що відповідачка погодилась з умовами та правилами надання банківських послуг в А-Банку, хоча з позовом до суду звернулось АТ КБ «Приватбанк», що не дає підстав вважати, що відповідачка, отримавши кредитні послуги в А-Банк, погодилася з тим, що вказана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами и Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складена між нею і банком (АТ КБ «Приватбанк»). При цьому, і доказів того, що саме позивач надав відповідачці кредитні кошти, якими остання користувалася, матеріали справи не містять.

До того ж, надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг не містять відомостей про дату їх прийняття та затвердження, а також підпису відповідачки, тому позивачем не доведено, що саме ці Умови та правила надання банківських послуг розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг саме в «Приватбанку».

Крім того, суд вважає, що в даному випадку, з урахуванням уточнення позовних вимог та долучених додатків, а також пояснень представника позивача неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин 05 березня 2012 року до моменту звернення до суду із вказаним позовом 06 вересня 2018 року, тобто в період розгляду даної справи кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у будь-якій редакції, що найбільш сприятлива для задоволення позову.

Дана позиція узгоджується в позицією Великої палати ВС (Справа № 342/180/17 від 19.07.2019 року)

За таких обставин та без надання підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила надання банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про отримання саме кредитних коштів, їх розмір та сплату відсотків за користування цими коштами, а також розмір пені за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

Крім того, банком надано Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карток «Універсальна», в якому зазначено умови обслуговування карток «Універсальна 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Contract» та «Унівесальна Gold», проте, матеріали справи не містять доказів отримання відповідачкою кредитної картки, тому підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання кредитних зобов`язань відсутні.

Також, позивачем не доведено, що відповідачка має заборгованість по поверненню кредитних коштів у розмірі, зазначеному у позовній заяві, що становить 112 325 грн. 37 коп., оскільки на підтвердження їх розміру позивачем надано відповідні розрахунки, які самі по собі не можуть бути єдиним та безумовним доказом розміру вказаної заборгованості за кредитним договором. Та й самі розрахунки викладені незрозуміло, оскільки у графах складових заборгованості містяться лише цифрові дані, без наведення математичного обґрунтування. Тому визначити за ними час та період утворення заборгованості у відповідачки та перевірити правильність її нарахування неможливо. А інших доказів, які б підтверджували ці обставини, позивачем не надано.

До того ж, розрахунки не містять підписів та достатніх даних про особу, яка їх здійснила, посада цієї особи та інші ідентифікуючі дані відсутні.

Вказана позиція суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 08.05.2018 року у справі № 315/353/17.

Суд не приймає у якості допустимого доказу у справі виписку по рахунку, в якому вказані дані про рух коштів по рахунку № НОМЕР_1 , оскільки позивачем не надано доказів, що саме цей рахунок є кредитним та його було відкрито, відповідно до укладеного між ним та відповідачкою кредитного договору № б/н від 05 березня 2012 року і остання отримувала ці кредитні картки та користувалася ним. До того ж, відомості, зазначені у даній виписці, не підтверджують факт отримання відповідачкою кредиту в розмірі 5 000 грн. 00 коп., оскільки, згідно даних виписки, ліміт в такому розмірі їй взагалі не встановлювався, вказана виписка містить лише відомості про встановлений кредитний ліміт у вищевказаному розмірі 17 серпня 2013 року, а не на момент укладання договору б/н. Тобто, встановити з наданих доказів на даний час виникнення кредитних зобов`язань у відповідачки, утворення та розмір заборгованості по кредитним коштам та її складові, перевірити правильність нарахування заборгованості, неможливо.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 13.06.2018 року у справі № 733/608/16-ц.

Крім того, суд не приймає у якості допустимих доказів у справі довідку про отримання відповідачкою за договором № б/н картки № № НОМЕР_1 з терміном дії до 10/15, яка відкрита 16 лютого 2012 року; картки № НОМЕР_2 з терміном дії 09/15, яка відкрита 01 вересня 2012 року; картки № НОМЕР_3 з терміном дії 07/17, яка відкрита 04 листопада 2013 року; оскільки вказана довідка не містить відомостей про дату договору, за яким було видано ці картки та встановлено кредитний ліміт, а факт укладення між сторонами саме кредитного договору не підтверджується достатніми та допустимими доказами.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.12 ЦПК України, судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Також в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних не спростованих презумпцій щодо фактів (п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 року, заява № 21037/05; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015 року, заява № 29644/10; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013 року, заява № 12167/04).

Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Таким чином, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу, наданого позивачем окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем, поза розумним сумнівом, не доведено факт укладення між сторонами кредитного договору, досягнення сторонами згоди щодо істотних умов цього договору, отримання відповідачкою від позивача кредитних коштів у зазначеному ним розмірі, наявність і розмір заборгованості по поверненню цих кредитних коштів, тому підстави для стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором у розмірі 112 325 грн. 37 коп., про що просить позивач, відсутні і у задоволенні позовних вимог слід відмовити за недоведеністю.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, понесені позивачем і документально підтверджені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 1 762 грн. 00 коп. слід покласти на позивача.

На підставі ст.ст.207, 526, 626, 628, 633, 634, 638, 639, 1054 ЦК України та керуючись ст.ст.12, 13, 81, 133, 141, 263- 265, 268, 274-279, 280-289 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду до або через Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал