Рішення № 96527886, 19.04.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" квітня 2021 р. справа № 300/3879/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Шумея М.В., розглянувши адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.12.2020 №00/4980/0713, №00/4982/0713, №00/4983/0713 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.12.2020 № 00/4979/0713, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі, також – позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (надалі, також – відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.12.2020 №00/4980/0713, №00/4982/0713, №00/4983/0713 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.12.2020 №00/4979/0713.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що не погоджується із висновками податкового органу щодо не підтвердження здійснення витрат на користь контрагентів за поставлені товарно-матеріальні цінності та прийнятими на підставі цих висновків рішеннями, вважає їх протиправними, такими, що порушують його права, свободи та інтереси, та такими, що підлягають скасуванню з огляду на те, що ревізорами-інспекторами, встановлено правомірне обчислення позивачем розміру загального оподатковуваного доходу, що позивач не здійснив його завищення чи заниження, не має кредиторської чи дебіторської заборгованості перед своїми контрагентами за період перевірки, що свідчить про повний розрахунок з контрагентами за товарно-матеріальні цінності за період, що перевірявся, та відповідно у позивача було право віднести кошти, які він витратив на придбання даних товарно-матеріальних цінностей до валових витрат. На думку позивача, при проведенні перевірки його господарської діяльності податковим органом не вживались заходи та не здійснювались зустрічні звірки з контрагентами-постачальниками підприємця. Також вказав, що у відповідача відсутні докази щодо завищення документально підтверджених витрат на вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, а наданим позивачем до перевірки документам, які свідчать про фактичне здійснення оплати за товари, не було надано належної оцінки з боку податкового органу.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.12.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до правил, встановлених статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі, також - КАС України).

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 20.01.2021 (а.с.82-85). У відзиві представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечила, вказала, що документальною виїзною перевіркою ФОП ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, за період з 01.01.2017 по 28.02.2020, а також єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2017 по 28.02.2020, встановлено порушення: ст. 164, п.177.1, п.177.2, п.177.4 ст.177 ПКУ, в результаті чого встановлено заниження суми податку на доходи фізичних осіб, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за період з 01.01.2017 по 28.02.2020 в сумі 50866,73 грн.; пп.1.4, пп.1.5 п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ, пп.164.1.3 п.164.1 ст.164, п.177.1, п.177.2, п.177.4, ст.177 ПКУ, в результаті чого недоотримано та нeперераховано до бюджету військового збору з чистого оподаткованого доходу від здійснення підприємницької діяльності, який підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за період з 01.01.2019 по 28.02.2020 в сумі 4238,89 грн.; ч.4 ст.4, ч.2 ч.5 ст.7, ч.6 ст.8 Закону України від 08.07.2010 №2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” із змінами і доповненнями, в результаті чого занижено суму єдиного внеску із суми нарахованого чистого оподатковуваного доходу за період з 01.01.2017 по 28.02.2020 на суму 37038,03 грн., в т.ч. за 2017 на суму 14087,78 грн., за 2018 на суму 10686,68 грн., за 2019 на суму 12263,57 грн.; п.п.44.1, п.п.44.3 ст.44, п.85.8 ст.85, ПКУ встановлено порушення забезпечення зберігання первинних документів. Таким чином, зазначені порушення стали підставою для винесення податковим органом оскаржуваних рішень.

Позивач, не погоджуючись із твердженнями відповідача, викладеними у відзиві на позовну заву, 25.01.2021 подав відповідь на відзив, в якій, серед іншого, вказав на те, що відповідачем жодним чином незаперечено викладені позивачем в позовній заяві процесуальні правопорушення, які допущені до та під час проведення перевірки, за результатами якої були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення; відповідач не заперечив, що податковим органом всупереч вимогам законодавства самовільно здійснено заміну виду перевірки з виїзної на невиїзну; відповідач не спростував, що наказ про проведення перевірки не був належним чином вручений позивачеві та не пред`явлено направлення на проведення перевірки; не спростовано протиправність дій податкового органу під час проведення перевірки; при проведенні перевірки відповідачем здійснено вибіркове дослідження матеріалів, які є підставою для висновків перевірки, та всупереч вимогам законодавства України не застосував наявну в податкового органу податкову інформацію.

Вивчивши зміст позовної заяви, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив та письмові докази, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 з 2006 року зареєстрований як фізична особа-підприємець та згідно з зареєстрованим видом економічної діяльності здійснював роздрібну торгівлю в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, алкогольними напоями та тютюновими виробами.

Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області 25.09.2020 видано наказ №1075 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ».

Наказом Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 26.10.2020 за №1306 внесено зміни до вищезазначеного наказу, замінено дату початку перевірки з 25.09.2020 на 26.10.2020 (т.1 а.с.28).

За результатами проведеної перевірки в період з 27.10.2020 по 02.11.2020 відповідачем складено Акт від 09.11.2020 за №472/09-19-07-13/ НОМЕР_1 «Про результати документальної позапланової перевірки ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства, дотриманням роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, трудових відносин з працівниками за період з 01.01.2017 по 28.02.2020 та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з 01.01.2017 по 28.02.2020» (т.1 а.с.40-75).

Згідно зазначеного акту встановлено, що позивачем порушено ст. 164, п. 177.1, п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 ПКУ, в результаті чого занижено суми податку на доходи фізичних осіб, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за період з 01.01.2017 по 28.02.2020 в сумі 50 866,73 грн.; пп. 1.4, пп. 1.5 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ, пп.164.1.3 п. 164.1 ст. 164, п. 177.1, п. 177.2, п. 177.4, ст. 177 ПКУ, в результаті чого недоотримано та нeперераховано до бюджету військового збору з чистого оподаткованого доходу від здійснення підприємницької діяльності, який підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за період з 01.01.2019 по 28.02.2020 в сумі 4 238,89 грн.; ч. 4 ст. 4, ч. 2, 5 ст. 7, ч. 6 ст. 8 Закону України від 08.07.2010 №2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” із змінами і доповненнями, в результаті чого занижено суму єдиного внеску із суми нарахованого чистого оподатковуваного доходу за період з 01.01.2017 по 28.02.2020 на суму 37 038,03 грн., в т.ч. за 2017 на суму 14 087,78 грн., за 2018 на суму 10 686,68 грн., за 2019 на суму 12 263,57 грн.; п.п. 44.1, п.п. 44.3 ст. 44, п. 85.8 ст. 85, ПКУ встановлено порушення забезпечення зберігання первинних документів.

Не погоджуючись із Актом від 09.11.2020 за №472/09-19-07-13/ НОМЕР_1 , позивач подав заперечення від 23.11.2020 (т. 1 а.с. 76-85).

За результатами розгляду заперечення проти акту перевірки, відповідачем надано відповідь від 02.12.2020, в якій вказано, що висновки акта документальної позапланової виїзної перевірки від 09.11.2020 залишено без змін з огляду на відсутність додаткових документів (т. 1 а.с. 88-92).

Головне управління ДПС в Івано-Франківській області розглянувши матеріали акту перевірки від 09.11.2020 за №472/09-19-07-13/ НОМЕР_1 , прийняло рішення №00/4980/0713 від 07.12.2020 «Про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску» в сумі 7 590,03 грн. (т. 1 а.с. 33).

Також, відповідачем на підставі зазначеного Акту перевірки винесено податкові повідомлення рішення від 07.12.2020 за №00/4982/0713 в сумі 63 583,41 грн. (т. 1 а.с. 34), №00/4983/0713 в сумі 5 298,61 грн. (т. 1 а.с. 35) та сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.12.2020 №Ф-00/4979/0713 (т. 1 а.с. 36).

Позивач вважаючи, що висновки, викладені в акті перевірки та прийняті на їх підставі оскаржені рішення є неправомірними та такими, що підлягають скасуванню, звернувся за захистом порушеного права до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно вимог частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Статтею 67 Конституції України передбачено обов`язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02.12.2010 за №2755-VI.

Податковий кодекс України є спеціальним законом з питань оподаткування та установлює порядок погашення зобов`язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов`язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу.

Згідно положень статті 21 ПК України, посадові особи контролюючих органів зобов`язані: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій; коректно та уважно ставитися до платників податків, їх представників та інших учасників відносин, що виникають під час реалізації норм цього Кодексу та інших законів, не принижувати їх честі та гідності; не допускати розголошення інформації з обмеженим доступом, що одержується, використовується, зберігається під час реалізації функцій, покладених на контролюючі органи; надавати органам державної влади та органам місцевого самоврядування на їх письмовий запит відкриту податкову інформацію в порядку, встановленому законом; оприлюднювати на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, перелік уповноважених осіб контролюючого органу та переданих таким особам функцій у випадках, передбачених цим Кодексом; вносити до інформаційних баз даних інформацію з документів, отриманих від платників податків у паперовій формі, а також інформацію про взаємодію з платниками податків, отриману в іншій формі. За невиконання або неналежне виконання своїх обов`язків посадові (службові) особи контролюючих органів несуть відповідальність згідно із законом.

Відповідно до підпункту 61.1 статті 61 ПК України, податковий контроль – система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Способи здійснення податкового контролю перелічені у статті 62 ПК України, згідно якої до них, серед іншого відноситься здійснення податкового контролю шляхом проведення перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок (підпункт 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України).

Також положеннями підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Як зазначає позивач, відповідно до вимог ПК України податковим органом було порушено порядок проведення проведеної де-факто невиїзної перевірки, оскільки відсутність прийняття відповідного наказу про проведення фактичної невиїзної перевірки зумовлює відсутність права посадових осіб податкового органу розпочати проведення такої перевірки.

Суд з цього приводу встановив, що в Акті від 09.11.2020 за №472/09-19-07-13/ НОМЕР_1 , а саме в абзаці четвертому вступної частини вказано, що перевірка була проведена в приміщенні Головного Управління ДПС в Івано-Франківській області.

Разом із тим, згідно наказу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 26.10.2020 за №1306, внесено зміни до наказу №1075 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ».

Крім того, згідно Акту від 09.11.2020 за №472/09-19-07-13/ НОМЕР_1 , головним державним ревізором-інспектором проведена документальна позапланова виїзна перевірка на підставі, серед іншого, вимог статті 78 ПК України, а не 79 ПК України.

З урахуванням наведеного, суд констатує про неточність і помилковість змісту Акту від 09.11.2020 за №472/09-19-07-13/ НОМЕР_1 .

Згідно пункту 78.4 статті 78 ПК України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків (крім перевірок, передбачених підпунктом 78.1.22 пункту 78.1 цієї статті) надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Суд звертає увагу, що Глава 8 розділу ІІ ПК України визначає види перевірок, які можуть бути проведені контролюючими органами, а також порядок та процедуру їх проведення. Зокрема, встановлюється чітке розмежування щодо порядку допуску до виїзних та невиїзних перевірок, а також щодо місця проведення зазначених перевірок.

При цьому приписи ПК України в цій частині установлюють і певні правила поведінки при здійсненні перевірки як для суб`єкта владних повноважень, так і для платника податків, чітке дотримання яких вимагається задля забезпечення балансу між публічними і приватними інтересами.

Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

Стаття 81 ПК України визначає умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок.

Абзацами першим-четвертим підпункту 81.1 статті 81 ПК України встановлено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Отже, у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки, фактичної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред`явлення оформлених відповідно до вимог ПК України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава).

При цьому абзац п`ятий підпункту 81.1 статті 81 ПК України визначає, що у разі непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється (абзац шостий підпункту 81.1 статті 81 ПК України).

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що законодавцем встановлено випадки, коли платник податків може скористатись правом недопуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки:

- непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків документів, визначених абзацами другим-четвертим пункту 81.1 статті 81 ПК України (направлення та наказу на проведення перевірки, службового посвідчення);

- оформлення документів, вказаних в абзацах другому-третьому пункту 81.1 статті 81 ПК України, з порушенням вимог, встановлених цим пунктом.

Разом з тим, недопуск посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки є правом, а не обов`язком платника податків, а тому реалізація права на судовий захист своїх прав та інтересів не може перебувати у залежності від використання особою своїх прав на їх позасудовий захист.

Положення статті 19 Конституції України встановлюють, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 55 Конституції України).

Право на судовий захист відображене і у частині першій статті 5 КАС України, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС України.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства. Така правова позиція відповідає завданням та основним засадам адміністративного судочинства, закріпленим у статті 2 КАС України.

Наведена позиція викладена у постанові судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21.02.2020 по справі №826/17123/18.

Згідно із частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено судом, наказ проведення перевірки в даному випадку – це наказ ГУ ДПС в Івано-Франківській від 25.09.2020 за №1075 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ».

При цьому, наказ Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 26.10.2020 за №1306 не є наказом про призначенням перевірки. Ним тільки внесено зміни до вищезазначеного наказу від 25.09.2020 за №1075, а саме замінено дату початку перевірки з 25.09.2020 на 26.10.2020.

Крім того, аналіз пункту 3 Розділу ІІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого, наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 за №727 (далі – Порядок), дає підстави для висновку, що наказ про продовження або перенесення строків проведення перевірки – це є окремим процесуальним документом та видається окремо від наказу про призначення перевірки.

Так, як зазначає позивач, наказ про призначення перевірки податковим органом не вручено фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 . Йому тільки вручено 27.10.2020 – день початку проведення перевірки, копію наказу ГУ ДПС в Івано-Франківській області №1306 від 26.10.2020, яким внесено змін до наказу ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 25.09.2020 за №1075 в частині дати початку перевірки. Також позивачу не було пред`явлено направлення на проведення перевірки. Доказів протилежного матеріали справи не містять. Крім того, відповідачем жодним чином вказане не спростовано. Так, у відзиві представник відповідач лише описав коротко обставини, які викладено податковим органом у Акті від 09.11.2020 за №472/09-19-07-13/ НОМЕР_1 . При цьому, жодних спростувань щодо обставин і мотивів, викладених позивачем у позові, представник відповідача не навела і не підтвердила належними письмовими чи іншими доказами.

Також суд зауважує, що згідно приписів пункту 85.4 статті 85 ПК України, при проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності). Відповідний запит на отримання копій документів повинен бути поданий посадовою (службовою) особою контролюючого органу не пізніше ніж за п`ять робочих днів до дати закінчення перевірки.

Відповідна вимога про надання пояснень та документального підтвердження, в якому були перелічені обов`язкові до надання позивачем оригінали документів, була надана позивачу 27.10.2020, тобто за 4 робочі дні до завершення перевірки, що суперечить положенням пункту 85.4 статті 85 ПК України.

Окрім цього, суд погоджується із позивачем стосовно порушення відповідачем вимог законодавства в частині складення акту перевірки. Так, згідно вимог абзаців другого-третього пункту 6 розділу II Порядку, при складанні акта (довідки) на паперовому носії титульний аркуш акта (довідки) документальної перевірки друкується на номерному бланку контролюючого органу для складання актів документальних перевірок. Також на титульному аркуші акта (довідки) зазначаються інформація про місцезнаходження контролюючого органу, який проводив перевірку, номери телефону, телефаксу та адреса електронної пошти.

Як слідує із титульного аркуша Акта від 09.11.2020 за №472/09-19-07-13/ НОМЕР_1 , на ньому відсутня інформації про місцезнаходження контролюючого органу, номери телефонів, телефаксу, адреси електронної пошти.

Щодо посилань позивача, що податковим органом допущено порушення пункту 2 розділу III Порядку, зокрема не зазначено в акті перевірки реквізити наказу про проведення перевірки, то суд вказує на їх безпідставності. Так, в акті на титульному аркуші у вступній частині зазначено реквізити як наказу №1306 від 26.10.2020, так і наказу №1075 від 25.09.2020.

При цьому, суд вказує на те, що контролюючий орган помилково посилається у другому абзаці вступної частини Акту на те, наказом про призначення перевірки є наказ №1306 від 26.10.2020, оскільки, як уже зазначено судом вище, такий наказ є лише наказом про внесення зміни до наказу від 25.09.2020 за №1075 в частині зміни дати початку перевірки.

Суд звертає увагу, що згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

В даному випадку, відповідач як суб`єкт владних повноважень, не підтвердив правомірність дій щодо початку та в процесі проведення перевірки (процесуальні порушення), не спростував недоліки та помилки у акті перевірки.

Також суд звертає увагу, що предметом доказування в даній справі є підтвердження реальності здійснення витрат позивачем на користь контрагентів за поставлені товари за період з 01.01.2017 по 28.02.2020 та неправомірності донарахування податковим органом військового збору, податку на доходи фізичних осіб, Єдиного соціального внеску та сум відповідних штрафних санкцій.

Згідно статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Згідно вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28.07.2020 по справі №813/3143/16.

Суд встановив, що позивач у період, що перевірявся, здійснював господарські операції по купівлі товарно-матеріальних цінностей з такими контрагентами: ТОВ «УДК», ТОВ «Істерн Беверідж Трейдінг», ТОВ «Беверідж Трейдінг Компані», ТОВ «Прикарпатський торговий дім», ТОВ «Торгова компанія «Перламутр», ТОВ «Аскор-Україна», ТОВ «ДДС+», ТОВ «ТД Регістр», ТОВ «Екопродвін», ТОВ «Гравідс», ТОВ «Тріумф», ТОВ Торгова фірма «Стиль».

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій з вказаними вище контрагентами та правомірності віднесення сплачених сум до складу витрат Платник податків надав до перевірки договори, видаткові накладні на товарно-матеріальні цінності із відмітками про оплату поставленого товару, довідки від контрагентів про відсутність заборгованості платника податків перед такими контрагентами, акти звірки із переліком відповідних розрахункових документів тощо.

Таким чином, суд вважає, що реальність операцій, а отже і правомірність віднесення відповідних видатків до витрат підтверджується належними документами, копії яких містяться в матеріалах справи (т. 1 а.с. 156-250, т. 2 а.с. 1-18).

Суд констатує, що вищевказані первинні документи, які містяться в матеріалах справи і які надавались податковому органу (договори поставки, видаткові накладні, розхідні накладні, накладні, чеки, акти звірки взаємних розрахунків, довідки та виписки контрагентів щодо відсутності заборгованості) відповідають вимогам, які пред`являються до первинних документів згідно з положеннями Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Крім того, в матеріалах справи містяться акти звірки із контрагентами за період проведення перевірки, в яких зазначені відповідні чеки із зазначенням дат та сум, які відповідають сумам, на які було поставлено товар відповідно до наданих на перевірку накладних.

Отже, контролюючий орган, володіючи інформацією (інформація з актів звірки та бухгалтерського обліку) про відсутність заборгованості з придбання товарно-матеріальних цінностей, не вжив передбачених законом заходів для з`ясування цих обставин, що мають значення для прийняття рішення. Зокрема, ним не проводились зустрічні звірки з контрагентами позивача, як передбачено пунктом 73.5 статті 73 ПК України, з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з`ясування повноти їх відображення в обліку платника податків.

Відтак, на думку суду, контролюючим органом порушено принцип «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення ЄСПЛ від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» (Заява № 29979/04)).

Отже, в даному випадку відповідач діяв непослідовно, оскільки, вказуючи про заниження суми податку на доходи фізичних осіб, у зв`язку з їх документальним не підтвердженням, при цьому маючи можливість, а у спірних відносинах обов`язок, їх перевірки шляхом проведення зустрічних звірок, не скориставшись таким, порушив справедливий баланс між обов`язками особи як платника податків і правами особи на мирне володіння своїм майном, який може призвести до подвійної сплати обов`язкових платежів.

Таким чином, дії відповідача суд вважає необґрунтованими, тобто вчинені без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та непропорційними, тобто вчинені без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці дії.

Додатково суд звертає увагу, що відсутність фіскальних чеків є порушенням із формальним складом, за яке передбачена окрема санкція. Відповідно, сама лише відсутність фіскальних чеків не може утворювати одночасно і склад іншого порушення, адже це порушує принцип непритягнення до відповідальності двічі за одне й те саме порушення, закріплений у статті 61 Конституції України. Так, в даному випадку, як зазначає позивач і не заперечує відповідач, податковий орган наклав санкцію за незбереження фіскальних чеків на підставі пункту 121.1 статті 121 ПК України, відповідно до рішення від 07.12.2020 №00/4985/0713, яке не оскаржується позивачем.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на викладене, суд вважає, що висновки відповідача про заниження суми податку на доходи фізичних осіб, що в свою чергу потягло винесення спірних податкових повідомлень-рішень та вимоги про сплату боргу (недоїмки), не відповідають критеріям правомірності дій та рішень суб`єкта владних повноважень, закріпленим у частині 2 статті 2 КАС України.

Отже, відповідачем не доведено правомірності оскаржених рішень та вимоги, тобто вони винесені без урахування усіх обставин, що мали значення для їх прийняття, при цьому, судом на підставі належних та допустимих доказів встановлена їх протиправність, а тому суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають до задоволення.

Частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1135,55 грн., що підтверджується квитанцією №0.0.1953068782.1 від 22.12.2020 (а.с.1).

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд звертає увагу, що відповідно до частин 1, 2 статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами 3-5 статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Водночас, відповідно до частин 7, 9 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Відповідно до частин 2, 3 статті 30 Закону України від 05.07.2012 за №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Для підтвердження понесених позивачем витрат на професійну допомогу адвоката надано такі документи: копія договору про надання правової допомоги №5/20 від 30.11.2020, від 13.12.2020, копія додаткової угоди №1-5/20 від 22.01.2021 до договору про надання правової допомоги від №5/20 від 30.11.2020, від 13.12.2020, копія акту про прийняття-передачу наданої правової допомоги (послуг) відповідно до договору про надання правової допомоги №5/20 від 30.11.2020, від 13.12.2020 та додаткової угоди №1-5/20 від 22.01.2021, копія чек №440965 від 21.12.2021, копія товарного чека від 21.12.2020.

Відповідно акту про прийняття-передачу наданої правової допомоги (послуг) відповідно до договору про надання правової допомоги №5/20 від 30.11.2020, від 13.12.2020 та додаткової угоди №1-5/20 від 22.01.2021, адвокат надав наступні послуги:

- підготовка позовної заяви – 10000,00 грн.

- консультування щодо оформлення та подачі позовної заяви – 1000,00 грн.

- підготовка відповіді на відзив відповідача – 3000,00 грн.

Також, як уже зазначалось, позивач долучив товарний чек від 21.12.2021 про виготовлення ксерокопій в кількості 900 штук на загальну суму 873,00 грн., та квитанцію про їх оплату.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України від 23.01.2014, заява №19336/04, пункт 268). У рішенні Європейського суду з прав людини від 28.11.2002 у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи, а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суті виконаних послуг, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 14000,00 грн. є співмірною із складністю цієї справи та з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг та затраченим ним часом на надання таких послуг.

На думку суду, виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати: на правову допомогу адвоката в сумі 14000,00 грн; за виготовлення копій 873,00 грн; із сплати судового збору 1135,00 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №00/4980/0713 від 07.12.2020.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №00/4982/0713 від 07.12.2020.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №00/4983/0713 від 07.12.2020.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №00/4979/0713 від 07.12.2020.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1135 (одну тисячу сто тридцять п`ять) гривень 00 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати за виготовлення копій в розмірі 873 (вісімсот сімдесят три) гривні 00 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу адвоката в сумі 14000 (чотирнадцять тисяч) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне найменування учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ;

відповідач - Головне управління ДПС в Івано-Франківській області, код ЄДРПОУ 43142559, вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018.

Суддя Шумей М.В.