Рішення № 96527155, 27.04.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2021 року м. Житомир справа № 240/8868/20

категорія 112030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Г.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , у якій просить:

- визнати протиправним рішення Головного Управління пенсійного фонду України в Житомирській області про відмову у призначенні йому дострокової пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на п`ять років, згідно статті 1 Тимчасової Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі в галузі пенсійного забезпечення від 15 січня 1993 року;

- зобов`язати Головне Управління пенсійного фонду України в Житомирській області призначити, нарахувати та виплатити йому дострокову пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку на п`ять років, згідно статті 1 Тимчасової Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі в галузі пенсійного забезпечення від 15 січня 1993 року, починаючи з 09.01.2020 року.

Позивач зазначає, що по досягненню 55-річного віку та за наявності не менше 25 років загального стажу, звернувся до Відповідача із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах. Рішенням Відповідача від 14.01.2020 у призначенні пенсії було протиправно відмовлено, так як відсутнє підтвердження сплати страхових внесків до відповідних фондів Російської Федерації за період з квітня 2008 року по червень 2019 року.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 19.06.2020 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

У встановлений судом строк відповідачем було подано відзив на позовну заяву за змістом якого він заперечував щодо задоволення позову. В обґрунтування відзиву вказано, що відповідно до Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Свівдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року зарахування до страхового стажу з січня 2004 року періодів роботи на території держав-учасниць необхідно здійснювати за умови підтвердження сплати страхових внесків до відповідних фондів держав-учасниць на території яких проводилась трудова діяльність.

Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З огляду на вказане вище, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Судом встановлено, що Судом встановлено, що позивач, досягнувши пенсійного віку, звернувся до Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, на підставі статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» . позивач, досягнувши пенсійного віку, звернувся до Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, на підставі статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» .

Рішенням відділу з питань призначення пенсій управління застосування пенсійного законодавства ГУ ПФ України в Житомирській області від 14.01.2020 №092/03.13 відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком за роботу в районах Крайньої Півночі та місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР.

Вказане рішення мотивоване тим, що зарахування до страхового стажу з 1 січня 2004 року періоди роботи на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, у тому числі періодів роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, та врахування заробітної плати за періоди роботи на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, необхідно здійснювати за умови підтвердження сплати страхових внесків до відповідних фондів держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, на території яких провадилася трудова діяльність.

Позивачем надано до заяви про призначення пенсії:

- трудову книжку НОМЕР_1 від 30.07.1985р.;

- військовий квиток НОМЕР_2 від 07.05.1983;

- архівну довідку про підтвердження розміру заробітної плати за № 01 -11/Н-975 від 29.08.2019 за період з липня 1985 року по грудень 1989 року;

- архівну довідку про підтвердження розміру заробітної плати за № 01-11/H-975 від 29.08.2019 за період з січня 1990 року по червень 1995 року;

- довідку про нарахування заробітної плати за вих. № 601 від 25.11.2019 року за період з червня 1999 року по квітень 2008 року;

- довідку про нарахування заробітної плати за вих. № 147 від 11.09.2019 року за період з квітня 2008 року по грудень 2013 року:

- довідку про нарахування заробітної плати за вих. № 148 від 11.09.2019 року за період з січня 2014 року по червень 2019 року.

Підтвердження сплати страхових внесків до відповідних фондів Російської Федерації відсутнє за період з квітня 2008 року по червень 2019 року.

Загальний страховий стаж на день подачі заяви про призначення пенсії за віком становить 23 роки 10 місяців 24 дні та 21 календарний рік у місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі.

Право на пенсію за віком, згідно діючого пенсійного законодавства України, на думку відповідача, позивач, набудете при досягненні пенсійного віку 60 років, при умові наявності страхового стажу не менше як 32 років.

Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини першої Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі по тексту Закон України №1058-IV).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про загально обов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Згідно зі статтею 20 Закону України «Про загально обов`язкове державне пенсійне страхування» страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до приписів частини четвертої Закону України «Про загально обов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 114 Закону України «Про загально обов`язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи.

Положеннями статті 62 Закону України №1788-XII встановлено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Зазначена правова норма кореспондується з пунктом 1.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення від 29.07.1993 №58 (далі по тексту - Інструкція №58).

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі по тексту - Порядок №637).

Згідно пункту 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Статтею 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, яка підписана та набрала чинності 14.01.1993 року передбачено, що працівники Сторони виїзду, які працюють на території Сторони працевлаштування, користуються правами та виконують обов`язки, що встановлені трудовим законодавством Сторони працевлаштування (включаючи питання трудових відносин, колективних договорів, оплати праці, режиму робочого часу та часу відпочинку, охорони та умов праці та інші). Трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво та інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Статтею 7 даної Угоди встановлено, питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.

Відповідно до частини другої статті 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13.03.1992 для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Статтею 11 цієї ж Угоди встановлено, що необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

Приписами частини другої статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників мігрантів» від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

З наведених норм міжнародних угод, підписаних Україною та РФ, вбачається, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

За приписами частини 6 статті 20 Закону №1058 страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (частини 12 статті 20 Закону України №1058).

Згідно із пунктом 10 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі по тексту - Закон №2464) страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Зокрема частиною 1 статті 4 Закону України №2464 встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці.

Згідно із частиною другою статті 25 Закону України №2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Податковим кодексом України встановлено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку (пункт 171.1 статті 171).

З аналізу наведених норм суд дійшов висновку, що несвоєчасна сплата підприємством загальнообов`язкових страхових внесків не повинна порушувати права особи на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду та відповідальність за нарахування, утримання та виплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у виді заробітної плати покладені на роботодавця, який виплачує такі доходи на користь платника податку внаслідок чого несвоєчасна сплата єдиного внеску роботодавцем не може позбавляти працівників підприємства права на зарахування періоду роботи працівника до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а (2а/208/245/16).

Враховуючи наведене та враховуючи те, що єдиною підставою для не зарахування періоду роботи з квітня 2008 по червень 2019 року позивача на Крайній Півночі у Російській Федерації було відсутність даних про підтвердження сплати внесків відповідно до Угоди, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до пільгового страхового стажу спірні період роботи на Крайній Півночі у Російській Федерації.

Щодо позовних вимог у частині зобов`язання відповідача призначити нарахувати пенсію та провести відповідні виплати, суд зазначає наступне.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Таким чином, повноваження Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо призначення пенсії є дискреційними повноваженнями такого органу державної влади, тобто відносяться до його виключної компетенції, відтак адміністративний суд не може перебирати на себе його функцій, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Приписами статті 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оскільки питання призначення пенсії віднесено до виключної компетенції відповідача, у даному випадку ефективним способом захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням висновків суду.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Натомість, у даній справі відповідачем не доведено правомірності своїх рішень.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, Житомир, 10003, код ЄДРПОУ: 13559341) про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 14 січня 2020 року №092/03/13, щодо відмови у призначенні пенсії, ОСОБА_1 , за віком зі зменшенням пенсійного віку на п`ять років, згідно статті 1 Тимчасової Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі в галузі пенсійного забезпечення від 15 січня 1993 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком за роботу в районах Крайньої Півночі та місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР і вирішити питання призначення йому пенсії з урахуванням висновків суду у даній справі.

У решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 840, 80 грн. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г.В. Чернова