Рішення № 96527112, 27.04.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2021 р. Справа№200/3754/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні без повідомлення сторін) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

до Управління соціального захисту населення Волноваської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 03197227, 85700, Донецька область, м. Волноваха, вул. Гагаріна, 36)

про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення Волноваської районної державної адміністрації про визнання дій відповідача протиправними щодо несплати соціального допомоги з інвалідністю з дитинства у період з 1 березня 2020 року по 1 вересня 2020 року, зобов`язання відповідача сплатити не отриману соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства у період з 1 березня 2020 року по 1 вересня 2020 року.

Ухвалою від 8 квітня 2021 року суд залишив без руху позовну заяву позивача та надав десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення виявлених судом недоліків, а саме, надання (надіслання) суду обґрунтованого клопотання щодо визнання поважними причини пропуску строку звернення до суду.

21 квітня 2021 року суд прийняв до розгляду позовну заяву, відкрив провадження в адміністративній справі № 200/3754/21 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

За правилами пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

У позовній заяві позивач зазначає, що з 1 серпня 2018 року по 31 січня 2020 року позивач перебував на обліку у відповідача та отримував державну соціальну допомогу особам з інвалідністю у повному обсязі. З 1 березня 2020 року позивача було знято з обліку, як такого, що вибув до іншого району. 1 вересня 2020 року відповідачем знову було призначено соціальну допомогу довічно. Але у період з 1 березня 2020 року по 1 вересня 2020 року позивач не звертався до іншого управління, був фактично зареєстрований у Волноваському районі, проте відповідач не виплачує заборгованість за цей період.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти заявлених позовних вимог позивача та просив суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі, посилаючись на те, що рішенням управління від 29 січня 2020 року виплату соціальної допомоги було припинено з 1 лютого 2020 року, так як заявник вибув в інший район. 24 вересня 2020 року позивач знову звернувся до управління із заявою про призначення. 4 листопада 2020 року управлінням прийнято рішення про призначення допомоги з 1 вересня 2020 року. Зазначає, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, а саме з 1 лютого 2020 року по 31 серпня 2020 року обліковуються в управлінні та можуть бути виплачені на умовах окремого порядку.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_2 , виданого 1 лютого 2002 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , позивач є внутрішньо переміщеною особою відповідно до довідки від 24 вересня 2020 року № 1438-5000310316. Позивач є особою з інвалідністю 1 групи з дитинства та отримує відповідну пенсію, про що свідчить пенсійне посвідчення серії НОМЕР_3 .

З листа відповідача від 5 березня 2021 року № 05-11/1585 вбачається, що з 1 серпня 2018 року по 3 січня 2020 року позивач перебував на обліку в управлінні та отримував державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства. З 1 березня 2020 року позивач був знятий з обліку, як такий, що вибув до іншого району. 1 вересня 2020 року позивач повернувся до Волноваського району та знову звернувся до управління. Рішенням від 4 листопада 2020 року позивачу з 1 вересня 2020 року було призначено допомогу довічно.

Рішенням від 29 січня 2020 року відповідачем було припинено виплату позивачу допомоги з 1 лютого 2020 року.

Рішенням від 4 листопада 2020 року позивачу з 1 вересня 2020 року було призначено допомогу довічно.

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями Закону України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» від 16.11.2000 року № 2109-IIІ (далі – Закон № 2109-IIІ), «Порядком надання державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам», затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України Міністерства фінансів України Міністерства охорони здоров`я України від 30.04.2002 року № 226/293/169 (далі – Порядок № 226).

Законом № 2109-IIІ відповідно до Конституції України гарантовано особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України та їх соціальну захищеність шляхом встановлення державної соціальної допомоги на рівні прожиткового мінімуму.

Статтею 1 Закону № 2109-IIІ визначено, що право на державну соціальну допомогу мають особи з інвалідністю з дитинства і діти з інвалідністю віком до 18 років.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, з питань сім`ї та дітей, організовує роботу щодо призначення та виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю.

Причина, група інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи згідно із законодавством України з одночасним роз`ясненням особам з інвалідністю з дитинства їх права на державну соціальну допомогу.

Державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства призначається на весь час інвалідності, встановленої органами медико-соціальної експертизи (частина перша статті 4 Закону № 2109-IIІ).

Частинами першою, другою статті 8 Закону № 2109-IIІ заява про призначення державної соціальної допомоги подається особою з інвалідністю з дитинства до управління праці та соціального захисту населення за місцем проживання. Заява про призначення державної соціальної допомоги особі з інвалідністю I чи II групи, яку визнано недієздатною, а також на дитину з інвалідністю подається одним із батьків, усиновителем, опікуном або піклувальником за місцем свого проживання.

Відповідно до статті 12 Закону № 2109-IIІ суми державної соціальної допомоги, призначені, але не витребувані своєчасно одержувачем без поважних причин, виплачуються за минулий час не більш як за 12 місяців перед зверненням за її одержанням.

Суми державної соціальної допомоги, не одержані своєчасно з вини органу, який призначає або виплачує державну соціальну допомогу, або через неможливість отримання цих сум особою з інвалідністю чи її офіційним представником з поважних причин (поважною причиною є перебування особи з інвалідністю на лікуванні, інші причини, які фізично унеможливлювали своєчасне витребування призначених сум державної соціальної допомоги, або інші об`єктивні обставини, коли особа з інвалідністю чи її батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники не могли звернутися за їх отриманням), виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. При цьому виплата державної соціальної допомоги за минулий час здійснюється виходячи із прожиткового мінімуму, затвердженого на момент її виплати, з компенсацією за несвоєчасну її виплату.

Положеннями статті 16 визначено, що покриття витрат на виплату державної соціальної допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. У Державному бюджеті України статті видатків на надання державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю є захищеними і фінансуються у першочерговому порядку.

Відповідно до п. 2.9 Порядку надання державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, на кожного одержувача державної соціальної допомоги структурним підрозділом з питань соціального захисту населення формується особова справа, в якій зберігаються документи, необхідні для призначення державної соціальної допомоги, а також розрахунки їх розмірів. Одержувачам державної соціальної допомоги структурні підрозділи з питань соціального захисту населення, які її призначили, видають посвідчення встановленого зразка.

Статтею 2 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» та п.п. 2.2 «Порядку надання державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», передбачено, що державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю призначається у таких розмірах: особам з інвалідністю з дитинства І групи – 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; особам з інвалідністю ІІ групи – 80 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; особам з інвалідністю з дитинства ІІІ групи – 60 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; на дітей з інвалідністю віком до 18 років - 70 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

У разі припинення виплати державної соціальної допомоги внаслідок нез`явлення на переогляд без поважних причин, при наступному визнанні особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю, виплата цієї допомоги поновлюється з дня встановлення інвалідності або визнання дитиною з інвалідністю.

У відповідності до статті 10 Закону № 2109-III державна соціальна допомога виплачується державними підприємствами і об`єднаннями зв`язку за місцем проживання особи з інвалідністю з дитинства або батьків, усиновителів, яким призначена допомога на дітей з інвалідністю. Опікуну або піклувальнику державна соціальна допомога виплачується за місцем їх проживання. Виплата державної соціальної допомоги провадиться щомісячно за поточний місяць у встановлені місцевою державною адміністрацією строки. Призначена державна соціальна допомога виплачується особі з інвалідністю з дитинства незалежно від одержуваного нею заробітку, стипендії, аліментів або інших доходів. Державна соціальна допомога, яка призначена на дитину з інвалідністю віком до 18 років, виплачується незалежно від одержання на неї інших видів допомоги.

Підстави припинення і відновлення виплати державної соціальної допомоги визначені у статті 14 Закону № 2109-III.

Як встановлено судом, відповідач припинив позивачу виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства у зв`язку з тим, що позивач вибув і інший район. Проте, доказів реєстрації позивача в іншому районі відповідачем не надано. З листа Департаменту соціального захисту населення по призначенню соціальних допомог та компенсацій від 30 вересня 2020 року № 03.3-548, позивач станом на 30 вересня 2020 року на обліку в департаменті як отримувач будь-яких видів соціальної допомоги та компенсацій не перебуває, ніяких видів допомоги та компенсацій не отримує.

Проте, Закон України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» не містить такої підстави для припинення виплати допомоги.

Суд звертає увагу, що реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України від 11.12.2003 № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон № 1382-IV), не може позбавляти її права на отримання допомоги інвалідам з дитинства. Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону № 1382-IV, реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов`язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту.

Суд наголошує, що право приймати закони, вносити до них зміни належить виключно Верховній Раді України і не може передаватися іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі: Конституції України і повинні відповідати їй.

Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Право на обмеження конституційних прав громадян Кабінету Міністрів України Верховною Радою України не надано.

Суд зазначає, як було встановлено вище, позивачу було припинено виплату допомогу з 1 лютого 2020 року, а не з 1 березня 2020 року як зазначає позивач. Тому, суд вважає за необхідне, з урахуванням статті 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог та задовольнити позовні вимоги, шляхом зазначення періоду невиплати допомоги з 1 лютого 2020 року по 1 вересня 2020 року.

Крім того, суд зазначає, що позивач звернувся до суду із позовною вимогою щодо визнання протиправними дії відповідача щодо невиплати соціальної допомоги, проте суд зазначає, що відповідачем була здійснена протиправна бездіяльність щодо невиплати відповідної допомоги. Одночасно, суд виходить з того, що визнання судом протиправною бездіяльності відповідача, замість дій, не впливає на сутність позовних вимог та спосіб поновлення порушеного права позивача та задоволення вимог позивача у повному обсязі.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу соціальну допомогу як особі з інвалідністю з дитинства 1 групи з 1 лютого 2020 року по 1 вересня 2020 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Христов проти України» (Khristov v.Ukraine, заява № 24465/04, рішення від 19.02.2009 року, п. 33) повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенцію ) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Положення статті 1 Конвенції, статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь – якою ознакою.

Крім того, суд зазначає, що пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13.06.2007 року, зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України, не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно – правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно – правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Суд, також, враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.05.2011 року, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідач не може посилатися на відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум страхових виплат, оскільки порядок та умови отримання таких виплат регулюються виключно Законом, а відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій не звільняє державу в особі уповноваженого органу Фонду соціального страхування здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсій.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини 2 зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Таким чином, дослідивши наявні матеріали справи, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог позивача.

Крім того, позивач у позовній заяві просив суд зобов`язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення відповідно до статті 382 КАС України. З цього приводу суд зазначає, що відповідно до статті 382 КАС України встановлення судового контролю є правом, а не обов`язком суду. Крім цього, позивач не навів обґрунтованих підстав щодо намірів відповідача не виконувати рішення суду.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Позивач відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, тому питання щодо розподілу судових витрат по даній справі не вирішується.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Управління соціального захисту населення Волноваської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 03197227, 85700, Донецька область, м. Волноваха, вул. Гагаріна, 36) про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльінсть Управління соціального захисту населення Волноваської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 03197227, 85700, Донецька область, м. Волноваха, вул. Гагаріна, 36) щодо невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства за період з 1 лютого 2020 року по 1 вересня 2020 року.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Волноваської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 03197227, 85700, Донецька область, м. Волноваха, вул. Гагаріна, 36) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) заборгованість з соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства за період з 1 лютого 2020 року по 1 вересня 2020 року.

Рішення ухвалене у нарадчій кімнаті 27 квітня 2021 року. Повне судове рішення складено 27 квітня 2021 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар