Рішення № 96526655, 26.04.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2021 року Справа № 160/3535/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Віхрової В.С.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А3750 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

11.03.2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини А3750 (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А3750 щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за затримку у виплаті грошової компенсації, яка була нарахована та виплачена ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/12622/19 від 26 лютого 2020 року, за період з 16 липня 2019 року по 29 травня 2020 року виходячи із середньоденного грошового забезпечення станом за 2 місяці до дати звільнення;

- зобов`язати Військову частину А3750 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошову компенсацію за затримку у виплаті грошової компенсації, яка була нарахована та виплачена йому відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/12622/19 від 26 лютого 2020 року, за період з 16 липня 2019 року по 29 травня 2020 року виходячи із середньоденного грошового забезпечення станом за 2 місяці до дати звільнення.

В обґрунтування вимог позову вказано, що наказом командира військової частини А3750 № 142 від 16.07.2019 року позивача знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу військової частини. Проте остаточний розрахунок, а саме виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», як учаснику бойових дій, проведено 29.05.2020 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі № 160/12622/19 від 26.02.2020 року. Вказує, що допущена відповідачем затримка розрахунку при звільненні є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме - виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Частиною 2 ст. 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України, відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

У відповідності до ч.1 ст. 262 КАС України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.03.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано час для усунення недоліків.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.03.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

Ухвалою суду від 26.03.2021 року відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Копія ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.03.2021 року вручена представнику відповідача 02.04.2021 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

В силу ч. 4 ст. 124, ч. 8 ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає відповідача належним чином повідомленими про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.

Відповідачем, на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, не було надіслано до суду письмового відзиву на адміністративний позов та не було повідомлено про поважність причин ненадання відзиву.

Відповідно до ч. 6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_1 від 16 березня 2016 року.

Згідно з наказом командувача військ оперативного командування «Схід» № 11-РС від 23.03.2016 року відповідно до пункту 82 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України, затвердженого Указом Президента від 10 грудня 2008 року № 1153/200 (зі змінами) призначено молодшого сержанта ОСОБА_1 , стрільця-зенітника зенітного артилерійського взводу механізованого батальйону військової частини – польова пошта В2830, командиром відділення зенітного ракетного взводу Військової частини А 3750, ВОС-104182А.

Наказом командира Військової частини А 3750 від 16.07.2019 року № 142 сержанта ОСОБА_1 , головного сержанта – командира відділення першого взводу третьої роти охорони військової частини А3750 звільненого наказом командира військової частини А 3750 (по особовому складу) від 07.07.2019 року № 35-РС, у запас за пунктом 2 підпункту “а” (у зв`язку із закінченням строку контракту) частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” вважати таким, що справи та посаду здав з 15.07.2019 року.

05.07.2019 року позивачем до військової частин А 3750 подано рапорт про виплату йому додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення .

Військова частина А 3750 листом № 276 від 08.07.2019 року надала позивачу відповідь, згідно з якою, невикористана пільгова відпустка не є підставою для нарахування грошової компенсації.

Не погодившись з наданою відповіддю, позивач звернувся до суду з позовом.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.02.2020 року у справі №160/12622/19 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено:

- визнано протиправною бездіяльність Військової частини А 3750 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 09 липня 2019 року;

- зобов`язано Військову частину А 3750 (вул. Надії Алексєєнко, 42а, м. Дніпро, 49006, код ЄДРПОУ 08381154) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 09 липня 2019 року.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 25.05.2020 року апеляційну скаргу Військової частини А3750 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.02.2020 року у справі № 160/12622/49 повернуто скаржнику.

Відповідно до виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 29.05.2020 року йому було здійснено нарахування суми грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у розмірі 22096,87 грн. на виконання рішення суду від 26.02.2020 року у справі №160/12622/19.

24.12.2020 року та 02.02.2021 року позивачем були подано до військової частини А3750 заяви про виплату компенсації за затримку у виплаті грошової компенсації, яка була нарахована та виплачена ОСОБА_1 , відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/12622/19 від 26 лютого 2020 року за період з 16 липня 2019 року по 29 травня 2020 року виходячи із середньоденного грошового забезпечення станом за 2 місяці до дати звільнення, та надання довідки про середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні 2 календарні місяця роботи, що передують звільненню.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо невиплати компенсації за затримку у виплаті грошової компенсації, яка була нарахована та виплачена ОСОБА_1 , відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/12622/19 від 26 лютого 2020 року за період з 16 липня 2019 року по 29 травня 2020 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Статтею 43 Конституції України передбачено право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.

Згідно статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (у редакції, чинній на час звільнення позивача) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з частинами другою та третьою статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Разом з тим, вказаними вище нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спор.

Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним у постанові від 31.10.2019 у справі № 2340/4192/18 та від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.

При цьому, суд враховує, що за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.

З матеріалів справи судом встановлено, що у день виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення 15.07.2019 року, відповідачем не було виплачено всі суми, що підлягали виплаті, а саме: грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки.

Бездіяльність відповідача щодо невиплати у день проведення остаточних розрахунків компенсації за невикористані дні додаткової відпустки з рапортом на виплату якої позивач звернувся 05.07.2019 року до дня виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення була встановлення рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.02.2020 року у справі №160/12622/19, яке набрало законної сили 25.05.2020 року.

Отже, суд вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність Військової частини А3750 щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за затримку у виплаті грошової компенсації, яка була нарахована та виплачена ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/12622/19 від 26 лютого 2020 року, за період з 16 липня 2019 року по 29 травня 2020 року виходячи із середньоденного грошового забезпечення станом за 2 місяці до дати звільнення.

Доказів проведення нарахування відповідної компенсації за затримку у виплаті грошової компенсації, яка була нарахована та виплачена ОСОБА_1 , відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/12622/19 від 26 лютого 2020 року, суду не надано.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі Порядок №100), у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід обраховувати, виходячи з розрахунку календарних днів.

Згідно пункту 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати, період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до ч.2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд зазначає, що при прийнятті рішення на суд покладено обов`язок щодо розрахунку конкретної суми грошової компенсації.

Здійснюючи розрахунок, судом встановлено, що відповідно до довідки військової частини А3750 від 26.04.2021 року №190:

- дата звільнення – 15.07.2019 року відповідно до наказу командира військової частини А3750 №142 від 16.07.2019 року;

- грошове забезпечення в травні 2019 року складає – 11224,47 грн. (31дб);

- грошове забезпечення в червні 2019 року складає – 11541,27 грн. (30 дб);

- середньоденне грошове забезпечення позивача складає – 373,21 грн.

Судом встановлено, що наказом командира Військової частини А 3750 від 16.07.2019 року № 142 сержанта ОСОБА_1 , головного сержанта – командира відділення першого взводу третьої роти охорони військової частини А3750 звільненого наказом командира військової частини А 3750 (по особовому складу) від 07.07.2019 року № 35-РС, у запас за пунктом 2 підпункту “а” (у зв`язку із закінченням строку контракту) частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” вирішено вважати таким, що справи та посаду здав з 15.07.2019 року.

Отже, судом встановлено, що остаточний розрахунок з позивачем проведено 16.07.2019 року в день прийняття наказу №142, в якому визначені суми грошового забезпечення, які підлягають виплаті позивачу станом на день звільнення зі служби.

Таким чином, грошова компенсація за затримку у виплаті грошової компенсації, яка була нарахована та виплачена ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/12622/19 від 26 лютого 2020 року, підлягає розрахунку з 16.07.2019 року по 29.05.2020 року – день фактичної виплати суми грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у розмірі 22096,87 грн. на виконання рішення суду від 26.02.2020 року у справі №160/12622/19.

З розрахунку робочих днів у період з 16.07.2019 року по 29.05.2020 року сума компенсації складає 118307,57 грн. (317 кал. днів х 373,21 грн.).

Згідно з розрахунком середнього заробітку, затримка розрахунку складає 317 робочих днів, що не заперечується та не спростовано відповідачем. А отже, сума стягнення за весь час затримки складає 118307,57 грн.

Водночас, суд звертає увагу, що в порівнянні із виплаченою позивачу сумою компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій при звільненні (22 096,87 грн.), суму середнього заробітку за непроведення вчасного розрахунку при звільненні, не можна вважати співмірною, оскільки вона більш ніж в пять разів перевищує розмір виплаченої індексації та компенсації за невикористану відпустку.

Так, застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц.

За висновками Великої Палати Верховного Суду зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Відтак, при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зокрема, застосовуючи висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 30.10.2019 року у справі №806/2473/18, де сформульована правова позиція щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, суд зазначає наступне.

Істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 22 096,87 грн. (частка компенсації за щорічну додаткову відпустку, як учаснику бойових дій) / 118307,57 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 16.07.2019 року по 29.05.2020 року (317 днів)) х 100 = 18,67 %. Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 18,67 % становить: 373,21 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 18,67 % = 69,68 грн., 69,68 грн. х 317 (днів затримки розрахунку) = 22 088,56 грн.

Таким чином, виходячи з принципу справедливості та співмірності, суд робить висновок, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 22088,56 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.

Враховуючи очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку підлягає перерахуванню та виплаті позивачу у визначеному розмірі, а саме 22088,56 грн.

Подібна правова позиція висвітлена Верховним Судом у постанові від 04.09.2020 року у справі № 260/348/19.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат за подачу позову до суду у відповідності до вимог ст. 139 КАС України, за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач у відповідності п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 132, 139, 246, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; фактична адреса: АДРЕСА_3 , код РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини А3750 (вул. Надії Алексєєнко, 42А, м. Дніпро, 49006, код ЄДРПОУ 08381154) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А3750 щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за затримку у виплаті грошової компенсації, яка була нарахована та виплачена ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/12622/19 від 26 лютого 2020 року, за період з 16 липня 2019 року по 29 травня 2020 року виходячи із середньоденного грошового забезпечення станом за 2 місяці до дати звільнення.

Стягнути з Військової частини А3750 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошову компенсацію за затримку у виплаті грошової компенсації, яка була нарахована та виплачена йому відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/12622/19 від 26 лютого 2020 року, за період з 16 липня 2019 року по 29 травня 2020 року, у розмірі 22088 грн. 56 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Розподіл судових витрат за подачу позову до суду за наслідками розгляду справи не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.С. Віхрова