Рішення № 96526398, 23.04.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2021 року ЛуцькСправа № 140/1120/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Димарчук Т.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцького прикордонного загону (військова частина 9971) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Луцького прикордонного загону (військова частина 9971) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Луцький прикордонний загін (військова частина 9971), відповідач) про:

- визнання протиправною бездіяльності Луцького прикордонного загону (військова частина 9971) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не проведення 01.08.2020 остаточного розрахунку з виплати одноразової грошової допомоги та індексації грошового забезпечення при звільненні ОСОБА_1 з військової служби на день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення;

- зобов`язання Луцького прикордонного загону (військова частина 9971) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні сум в частині невиплати одноразової грошової допомоги та індексації грошового забезпечення при звільненні з 02.08.2020 по 16.12.2020.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позивач проходив військову службу за контрактом в Державній прикордонній службі України, в тому числі в період з 22.07.1999 по 01.08.2020 в Луцькому прикордонному загоні (військова частина 9971) та знаходився на всіх видах забезпечення, що передбачені законодавством для військовослужбовців.

Під час проходження військової служби позивач брав безпосередню участь в антитерористичній операції на території Донецької області, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 23.12.2015.

Наказом начальника до Луцького прикордонного загону (військова частина 9971) від 31.07.2020 №459-ос, позивача виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення з 01.08.2020.

Станом на 01.08.2020, на день виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення Луцький прикордонний загін (військова частина 9971) зобов`язаний був провести з позивачем повний розрахунок. Проте, Луцький прикордонний загін (військова частина 9971), не провів з позивачем повний розрахунок по виплаті одноразової грошової допомоги та індексації грошового забезпечення при звільненні, чим порушив вимоги нормативно-правових актів, вказаних у позовній заяві.

Кошти щодо виплати одноразової грошової допомоги та індексації грошового забезпечення при звільненні надійшли на картковий рахунок позивача лише 16.12.2020 в сумі 239 290,26 грн.

Вважає, що протиправна бездіяльність Луцького прикордонного загону (військова частина 9971) полягає у непроведенні повного розрахунку та невиплаті йому належних грошових сум при звільненні з військової служби на день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, а саме 01.08.2020, чим було грубо порушено його конституційні права.

Суб`єктом владних повноважень було допущено затримку розрахунку при звільненні з військової служби, що є порушенням ст. 116 КЗпП України та у відповідності до ст. 117 КЗпП України є підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку.

З наведених підстав позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо не проведення остаточного розрахунку грошового забезпечення (одноразової грошової допомоги та індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби) при звільненні з військової служби на день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення та стягнення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 03.02.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до вимог статті 262 КАС України (а.с.18).

В поданому до суду відзиві на позовну заяву від 19.02.2021 №14/1529 відповідач позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні з тих підстав, що позивачу під час проходження військової служби виплачувалося належне грошове забезпечення, яке обчислювалося та нараховувалося у межах, виділених Луцькому прикордонному загону коштів. Вважає, що норми Кодексу законів про працю України не поширюються на військовослужбовців Державної прикордонної служби України та на правовідносини щодо проходження військової служби, які регулюються нормами спеціального законодавства.

Зазначає, що з аналізу положень статті 117 КЗпП України вбачається, що обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

Щодо позовних вимог про зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за невчасну виплату одноразової грошової допомоги при звільненні зазначає, що пунктами 1-3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159) передбачено, що дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разовою характеру.

По своїй суті, одноразова грошова допомога при звільненні, передбачена ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та гл. 9 розділу V Інструкції № 558 є одноразовою виплатою. Позивач підтвердив факт виплати одноразової грошової допомоги при звільненні 15.12.2020, а тому протиправності в діяннях прикордонного загону не вбачається

Крім того, представник відповідача вказує, що при обчисленні середнього заробітку за невчасний розрахунок обов`язковою умовою повинно бути розкрито питання співмірності. Сума середнього заробітку у порівнянні з сумою індексації та одноразовою грошовою допомогою при звільненні є неспівмірною по відношенню до відповідальності роботодавця (Луцького прикордонного загону) та підлягає до нівелювання або зменшення суми. Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

З наведених підстав просив у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 02.03.2021 позовну заяву, на підставі частини тринадцятої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), було залишено без руху, встановлено позивачу п`ятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду, у якій вказати підстави для поновлення строку, додати докази поважності причин його пропуску.

Ухвалою суду від 22.03.2021 продовжено розгляд даної.

Ухвалою суду від 05.04.2021 у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви ОСОБА_1 до Луцького прикордонного загону (військова частина 9971) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії без розгляду, відмовлено. Поновлено пропущений позивачем встановлений законом процесуальний строк звернення до адміністративного суду з даним позовом.

Дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , проходив військову службу в Державній прикордонній службі України, зокрема, в період з 22.07.1999 по 01.08.2020 - в Луцькому прикордонному загоні (військова частина 9971) та знаходився на всіх видах забезпечення, що передбачені законодавством для військовослужбовців, що підтверджується довідкою військової частини №9971 від 03.12.2020 №12/819 (а.с.9).

Під час проходження військової служби позивач брав безпосередню участь в антитерористичній операції на території Донецької області, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 23.12.2015 (а.с.16).

Наказом начальника 6 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 31.07.2020 №459-ос “По особовому складу” майора ОСОБА_1 , начальника служби пожежної безпеки, звільненого з військової служби в запас наказом начальника Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 25.06.2020 №296-ОС за підпунктом “а” (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, з правом носіння військової форми одягу, виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення з 01.08.2020. Остаточною датою закінчення військової служби вважається – 01.08.2020. Вказаним наказом передбачено виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільнені з військової служби у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 25 повних календарних років служби в сумі 222 775,00 грн; відповідно до частини 14 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2020 рік за 26 календарних днів; виплатити грошову компенсацію за невиплачені дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2020 роки загальною тривалістю 84 календарних дні; виплатити надбавку за 01.08.2020 за особливості проходження служби у розмірі 40% від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, премію за 01.08.2020 у розмірі 70% посадового окладу (а.с.10).

Як вбачається з матеріалів справи, в період проходження військової служби з 22.07.1999 по 01.08.2020 в Луцькому прикордонному загоні (військова частина 9971) грошове забезпечення позивача здійснювалося Луцьким прикордонним загоном (військова частина 9971).

Станом на 01.08.2020, в день виключення позивача зі списків особового складу та з усіх видів забезпечення Луцьким прикордонним загоном (військова частина 9971) позивачу не виплачено одноразову грошову допомогу при звільнені з військової служби та індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби.

Луцьким прикордонним загоном (військова частина 9971) позивачу 16.12.2020 на картковий рахунок було перераховано кошти в сумі 239 290,26 грн (одноразова грошова допомога при звільнені з військової служби у розмірі 222 775,00 грн та індексація грошового забезпечення у розмірі 20 159,27 грн, в тому числі відраховано військовий збір в сумі 3644,01 грн), що підтверджується банківською випискою з карткового рахунку ПРИВАТ-24 (а.с.14).

Позивач, у зв`язку з протиправною бездіяльністю відповідача просить зобов`язати останнього нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні сум в частині невиплати одноразової грошової допомоги та індексації грошового забезпечення за період з 02.08.2020 по день фактичної виплати вказаних складових грошового забезпечення – 16.12.2020.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення. У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.

Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Згідно з статтею 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Порядок проходження служби позивача та звільнення регулюється спеціальним законодавством.

В свою чергу, постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій”, та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 року № 425, не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.

За таких обставин суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Водночас, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, а тому щодо них слід застосувати положення КЗпП України, а саме ст. ст. 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Суд зазначає, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) – не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, однак вони врегульовані Кодексом законів про працю України.

Така правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14 та в силу вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховується судом при вирішення даного спору.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, у постанові від 21.03.2017 у справі № 826/5111/15, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, – наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи – по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Відтак, нормами трудового законодавства визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, згідно з наказом начальника 6 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 31.07.2020 №459-ос “По особовому складу” майора ОСОБА_1 , начальника служби пожежної безпеки, звільненого з військової служби в запас наказом начальника Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 25.06.2020 №296-ОС за підпунктом “а” (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення з 01.08.2020. Остаточною датою закінчення військової служби вважається – 01.08.2020 (а.с.10).

Позивач у позовній заяві вказує, що на дату закінчення проходження ним військової служби відповідач не виплатив йому одноразової грошової допомоги та індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби.

Разом з тим, Луцьким прикордонним загоном (військова частина 9971) позивачу 16.12.2020 на картковий рахунок було перераховано кошти в сумі 239 290,26 грн, а саме: одноразову грошову допомогу при звільнені з військової служби у розмірі 222 775,00 грн та індексацію грошового забезпечення у розмірі 20 159,27 грн, з урахуванням відрахування військового збору в сумі 3644,01 грн, що підтверджується банківською випискою з карткового рахунку ПРИВАТ-24 від 18.01.2021, витягом з платіжної відомості на виплату грошового забезпечення за грудень 2020 року (в тому числі щодо ОСОБА_1 ) та платіжним дорученням від 15.12.2020 №4224 (а.с.14,40-41). При цьому, розмір виплачених сум позивачем не оспорюється.

Відтак, оскільки виплата одноразової грошової допомоги при звільнені з військової служби та індексація грошового забезпечення за період проходження військової служби проведена відповідачем 16.12.2020, тому фактично затримка у розрахунку склала з 02.08.2020 по 15.12.2020.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, суд погоджується з твердженням позивача про те, що всупереч нормам чинного законодавства з ним не здійснено повного розрахунку при звільненні, чим допущено протиправну бездіяльність.

Матеріалами справи підтверджується, що на час звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу ОСОБА_1 відповідачем не було здійснено з ним повний розрахунок, а тому підставними є вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2020 по день остаточного розрахунку – 15.12.2020.

Як зазначалось вище, пунктом 293 “Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України” визначено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення.

Разом з тим, суд звертає увагу, що розрахунок з позивачем за всіма видами належного йому на день звільнення з військової служби матеріального та грошового забезпечення, повинен здійснюватись органом Держприкордонслужби, у якому він проходив службу на день звільнення, а саме Луцьким прикордонним загоном (військова частина 9971).

Отже, оскільки Луцьким прикордонним загоном (військова частина 9971) остаточний розрахунок з позивачем (виплата одноразової грошової допомоги при звільнені з військової служби та індексації грошового забезпечення) проведено лише 16.12.2020, тому фактично затримка у розрахунку з 02.08.2020 (наступного дня після виключення із списків з особового складу у зв`язку зі звільненням) по 15.12.2020 року (по день фактичного розрахунку – 16.12.2020) склала - 136 днів.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки

проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Абзацом 4 пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Підпунктом “б” пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Відповідно до пункту 5 розділу VI Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з довідкою щодо нарахованого грошового забезпечення ОСОБА_1 з січня 2020 року по грудень 2020 року, за два останні повні місяці перед звільненням (червень –липень 2020 року) йому нараховано та виплачено грошове забезпечення у сумі: 17569,51 грн за червень 2020 року (посадовий оклад – 5360,00 грн, оклад за військове звання – 1340,00 грн, надбавка за вислугу років – 3015,00 грн, надбавка за особливості проходження служби – 3886,00 грн, премія – 3752,00 грн, індексація – 216,51 грн) та 18182,94 грн за липень 2020 року (посадовий оклад – 5360,00 грн, оклад за військове звання – 1340,00 грн, надбавка за вислугу років – 3069,03 грн, надбавка за особливості проходження служби – 3907,62 грн, премія – 3752,00 грн, індексація – 226,29 грн, винагорода за в/ч – 528,00 грн), що за два місяці становить 35 752,45 грн. Виходячи з цього, середньоденна заробітна плата становить 586,11 грн (35 752,45 грн /61, де 61 – кількість календарних днів у червні-липні 2020 року) (а.с. 13)

Отже, середній заробіток за весь час затримки розрахунку становить 79 710,96 грн (586,11 грн х 136 днів = 79 710,96 грн).

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Водночас, як слідує з положення частини 2 статті 117 КЗпП України якщо спір про розміри належних звільненому працівникові сум вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до статті 221 КЗпП України, пункту 2 частини 1 статті 19 КАС України до органів, які розглядають вказану категорію спорів по суті віднесено суди.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у постанові 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у зазначеному судовому рішенні вказала, що відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованому у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати такі критерії:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії позивача та відповідача щодо її виплати.

Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №161/12771/15-ц).

Згідно пункту 94.5. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц “для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя”.

Згідно даних, розміщених на офіційному сайті НБУ за адресою https: bank.gov.ua/markets/interest-rates/ середньозважена облікова ставка за кредитами:

з 02.08.2020 по 03.09.2020 (33 дні) становила – 6 % річних;

з 04.09.2020 по 22.10.202 (49 днів) становила – 6 % річних;

з 23.10.2020 по 10.12.2020 (49 днів) становила – 6 % річних;

з 11.12.2020 по 15.12.2020 (5 днів) становила - 6 % річних.

З огляду на загальний обсяг несвоєчасно виплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні та індексації грошового забезпечення (239 290,26 грн) приблизна оцінка розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами можна розрахувати як розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, що становить 5 207,44 грн.

Розрахунок:

1) 6 % річних/365 днів року = 0,016 % ставка за кредитом один календарний день.

(сума боргу в розмірі 239 290,26 грн х 0,016 %) х 33 дні = 1263,57 грн;

2) 6 % річних/365 днів року = 0,016 % ставка за кредитом один календарний день.

(сума боргу в розмірі 239 290,26 грн х 0,016 %) х 49 днів = 1876,21 грн;

3) 6 % річних/365 днів року = 0,016 % ставка за кредитом один календарний день.

(сума боргу в розмірі 239 290,26 грн х 0,016 %) х 49 днів = 1876,21 грн;

4) 6 % річних/365 днів року = 0,016 % ставка за кредитом один календарний день.

(сума боргу в розмірі 239 290,26 грн х 0,016 %) х 5 днів = 191,45 грн.

Загальна сума розміру ймовірних майнових втрат становить 5 207,44 грн (1263,57 грн + 1876,21 грн + 1876,21 грн + 191,45 грн = 5 207,44 грн).

З огляду на неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд з огляду на приведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 5 207,44 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Окрім цього, об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (п.163.1 ст.163 ПК України).

Відповідно до пп.164.1.1 п.164.1 ст.164 ПК України загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Як передбачено пп. 168.1.1 п.168.1 ст.168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.

Відповідно до абз.5 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

З урахуванням встановлених у справі фактичних обставин, наведених вище норм законодавства та правових висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, наведених у рішенні, суд дійшов висновку про задоволення позову шляхом визнання протиправною бездіяльності Луцького прикордонного загону (військова частина 9971) щодо непроведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні з військової служби з виплати одноразової грошової допомоги та індексації грошового забезпечення та стягнення з Луцького прикордонного загону (військова частина 9971) на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2020 по 15.12.2020 в сумі 5 207,44 грн без урахування податків та інших обов`язкових платежів.

Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Луцького прикордонного загону (військова частина 9971) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні з військової служби, а саме виплати одноразової грошової допомоги та індексації грошового забезпечення, – у день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Стягнути з Луцького прикордонного загону (військова частина 9971) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 серпня 2020 року по 15 грудня 2020 року в сумі 5 207,44 грн (п`ять тисяч двісті сім гривень 44 копійки) без урахування податків та інших обов`язкових платежів.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ).

Відповідач: Луцький прикордонний загін (військова частина 9971) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Волинська область, м. Луцьк, вул. Стрілецька, буд. 6, код ЄДРПОУ 14321661).

Суддя Т.М. Димарчук