Рішення № 96526178, 23.04.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

23 квітня 2021 р. Справа №120/8415/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А0549 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини А0549 про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 22 серпня 2016 року №370 його звільнено з військової служби.

У зв`язку із цим іншим наказом командира військової частини А0201 від 07 вересня 2016 року №172 позивача з 09 вересня 2016 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Вінницького об`єднаного міського військового комісаріату Вінницької області.

Проте, на день виключення зі списків особового складу військової частини А0201 позивачу не проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні, у зв`язку із чим останній оскаржив такі дії та бездіяльність в судовому порядку.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року у справі №120/443/20-а адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зокрема, визнано протиправними дії військової частини А0549 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 09.09.2016 року включно та зобов`язано військову частину А0549 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 09.09.2016 року включно; в іншій частині позовних вимог відмолено. Проте, постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2020 року рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про обчислення індексації грошового забезпечення, враховуючи базовий місяць січень 2008 року та задоволено позов в цій частині.

Іншим рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 04 червня 2020 року у справі №120/1349/20-а, яке залишене без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року, позовну заяву ОСОБА_1 задоволено. Зокрема, визнано протиправними дії військової частини А0549 щодо невключення щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій", до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 , з якого нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, та зобов`язано військову частину А0549 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 26 повних календарних років з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій", із урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги.

На виконання вказаних судових рішень 22 вересня 2020 року та 16 грудня 2020 року військовою частиною А0549 виплачено позивачеві присуджені кошти в розмірах 22183,54 гривень та 61781,82 гривень відповідно.

Позивач вважає, що непроведення своєчасного розрахунку при звільненні порушує його права і законні інтереси, у зв`язку із чим 28 грудня 2020 року звернувся з даним позовом до суду та просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09 вересня 2016 року по 16 грудня 2020 року.

Ухвалою від 30 грудня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою витребувано у військової частини А0549 інформацію про середньоденний розмір заробітку ОСОБА_1 у липні 2016 року та у серпні 2016 року, а також інформацію щодо його грошового забезпечення у липні 2016 року та у серпні 2016 року та кількість фактично відпрацьованих ним робочих днів у липні 2016 року та у серпні 2016 року.

27 січня 2021 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що військова частина А0549 заперечує проти задоволення позовних вимог та вважає їх безпідставними і необґрунтованими. Зокрема, відзив аргументований тим, що, на думку відповідача, трудові відносини та військова служба мають різну правову природу, а тому норми законодавства про оплату праці не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію трудового законодавства. Підтвердженням наведеного, на думку відповідача, є лист Міністерства соціальної політики від 24 липня 2013 року №774/13/84-13. Разом із тим, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" нарахування середнього заробітку за несвоєчасну виплату відповідних сум грошового забезпечення не передбачено.

Разом із відзивом на позовну заяву відповідачем подано витребувані ухвалою від 30 грудня 2020 року докази.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив такі обставини.

На підставі наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 22 серпня 2016 року №370 ОСОБА_1 звільнено з військової служби.

На реалізацію вказаного наказу командиром військової частини А0201 07 вересня 2016 року видано наказ №172, яким позивача з 09 вересня 2016 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Вінницького об`єднаного міського військового комісаріату Вінницької області.

Проте, на день виключення зі списків особового складу військової частини А0201 позивачу не проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення та в належному розмірі одноразової грошової допомоги при звільненні, у зв`язку із чим останній звернувся з відповідними позовними заявами до суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року у справі №120/443/20-а адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зокрема, визнано протиправними дії військової частини А0549 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 09.09.2016 року включно та зобов`язано військову частину А0549 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 09.09.2016 року включно; в іншій частині позовних вимог відмолено. Проте, постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2020 року рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про обчислення індексації грошового забезпечення, враховуючи базовий місяць січень 2008 року та задоволено позов в цій частині.

Іншим рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 04 червня 2020 року у справі №120/1349/20-а, яке залишене без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року, позовну заяву ОСОБА_1 задоволено. Зокрема, визнано протиправними дії військової частини А0549 щодо невключення щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій", до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 , з якого нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, та зобов`язано військову частину А0549 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 26 повних календарних років з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій", із урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги.

На виконання вказаних судових рішень 22 вересня 2020 року та 16 грудня 2020 року військовою частиною А0549 виплачено позивачеві присуджені кошти в розмірах 22183,54 гривень та 61781,82 гривень відповідно.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.

Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Відповідно до частин 1 - 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Водночас, право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні врегульовано приписами Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України).

При цьому, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 КЗпП України.

Так, у статті 116 КЗпП України йдеться про те, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Водночас, статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Однак, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відтак, вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

При цьому, частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині 1 статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Посилання відповідача у відзиві на позов та заперечені на відповідь на відзив на непоширення на спірні правовідносини положень Кодексу законів про працю України суд оцінює критично з огляду на те, що за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а приписи трудового законодавства застосовуються в тому випадку, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Слід зауважити, що положення трудового законодавства (в тому числі й Кодексу законів про працю України) не поширюються на правовідносини, що виникають при визначенні норм оплати грошового забезпечення військовослужбовців, порядку такого грошового забезпечення, оскільки такі врегульовані спеціальним законодавством. Разом із тим, спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад, розміри грошового забезпечення військовослужбовців, не врегульовує відносини, що пов`язані із затримкою розрахунку при звільненні (припинення контракту про проходження військової служби) військовослужбовців, відповідальності за затримку розрахунку при такому звільненні. Відтак, в такому разі застосуванню підлягають положення Кодексу законів про працю України.

Таким чином, з огляду на те, що відповідачем остаточний розрахунок з позивачем щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні проведено 16 грудня 2020 року, що свідчить про проведення повного розрахунку поза межами строку, визначеного статтею 116 КЗпП України, тому, на переконання суду, на відповідача слід покласти відповідальність, що передбачена статтею 117 КЗпП України.

Така ж правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17.

Разом із тим, визначаючись із розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що належить виплаті позивачеві, суд враховує наступне.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово у своїх рішеннях доходила висновків, згідно із якими з урахуванням конкретних обставин справи, що мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.

Зокрема, у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду вказала на таке: "З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні".

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.

Судом встановлено, що відповідачем при виключенні ОСОБА_1 09 вересня 2016 року із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення останньому не виплачено всіх належних сум, адже при розрахунку таких сум відповідачем не було виплачено індексацію грошового забезпечення та одноразову грошову допомогу при звільненні в повному обсязі, адже такі виплачені лише 22 вересня 2020 року та 16 грудня 2020 року на виконання судових рішень.

Відтак, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід вираховувати, починаючи з 10 вересня 2016 року (наступного дня після виключення позивача із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) по 16 грудня 2020 включно (день виплати одноразової грошової допомоги при звільненні).

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок).

Абзацом 3 пункту 2 вказаного Порядку передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 3 Порядку визначено складові, які враховуються при обчисленні середньої заробітної плати. Натомість, у пункті 4 Порядку йдеться про виплати, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати.

Особливості обрахунку розміру середньої заробітної плати за останні два місяці роботи наведено у пункті 8 Порядку, згідно із яким нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Довідкою військової частини А0549 вих. №80 від 26 січня 2020 року підтверджується те, що у липні 2016 року та у серпні 2016 року (два останні календарні місяці роботи, що передували виключенню позивача зі списків особового складу частини) йому нараховано по 12866,18 гривень за кожен місяць відповідно.

З урахуванням приписів пункту 8 Порядку середньоденний розмір заробітної плати позивача становить 415,04 гривень (12866,18 гривень + 12866,18 гривень: 62 робочих днів у липні 2016 року та у серпні 2016 року), а середня заробітна плата за час затримки розрахунку при звільненні складає 442847,68 гривень (415,04 гривні*1067 робочих днів за період з 10 вересня 2016 року по 16 грудня 2020 року).

Однак, на переконання суду, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що належить виплаті позивачу, у порівнянні із загальною виплаченою сумою в розмірі 83965,36 гривень (яка складається із індексації грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні) не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму таких виплат.

Так, про застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, йдеться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у вказаній постанові, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосований Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі №806/2473/18 та від 12 серпня 2020 року у справі №400/3151/19.

За приписами частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зазначає, що істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 83965,36 гривень (сума виплаченої індексації та одноразової грошової допомоги при звільненні за рішеннями суду) : 442847,68 гривень (середній заробіток за весь час затримки розрахунку, що підлягав би виплаті) = 0,1897.

Відтак, розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні становить 84008,20 гривень (415,04 гривень (середньоденний розмір заробітної плати позивача) х 0,1897 (істотність частки) х 1067 (кількість робочих днів за період з 10 вересня 2016 року по 16 грудня 2020 року).

Відтак, з врахуванням принципу справедливості та співмірності на користь позивача з військової частини А0549 слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10 вересня 2016 року по 16 грудня 2020 року в розмірі 84008,20 гривень.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи, не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 134, 139, 241, 245, 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А0549 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10 вересня 2016 року по 16 грудня 2020 року включно.

Стягнути з військової частини А0549 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10 вересня 2016 року по 16 грудня 2020 року в розмірі 84008 (вісімдесят чотири тисячі вісім) гривень 20 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )

Відповідач: військова частина А0549 (місцезнаходження: 21001, м. Вінниця, вул. Стрілецька, 105; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 08540799)

Повний текст рішення складено 23.04.2021

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович