Вирок № 96523882, 22.04.2021, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/626/21

1-кп/357/876/21

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.04.2021 м. Біла Церква

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області:

у складі: головуючого - судді: Ларіної О.В.,

секретар судового засідання: Шутенко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 1 міста Біла Церква, Київської області, кримінальне провадження за № 12021110030000081 від 15.01.2021 за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Біла Церква, Київської області, громадянина України, не працюючого, неодруженого, з неповною середньою освітою, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого: 13.12.2018 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області за ч. 2 ст. 186 КК України до п`яти років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на три роки,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України,

сторони кримінального провадження та інші учасники судового провадження:

прокурор Білоцерківської окружної прокуратури Київської області: Турчин С.О.,

захисник-адвокат: Собчук О.О.,

обвинувачений: ОСОБА_1

У С Т А Н О В И В:

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

Судом визнано доведеним, що 14.01.2021 приблизно о 20.00 год. ОСОБА_1 , перебуваючи у стані наркотичного сп`яніння, прийшов за місцем проживання своїх батьків до квартири АДРЕСА_3 .

ОСОБА_1 знаючи, що його батько ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є людиною похилого віку, в зазначений день отримав пенсію, у нього виник умисел на заволодіння грошовими коштами потерпілого ОСОБА_2 .

Отже, ОСОБА_1 користуючись безпорадним станом потерпілого у зв`язку із відсутністю можливості останнього самостійно пересуватись за станом здоров`я, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, з метою незаконного збагачення за рахунок чужого майна, відкрито, шляхом застосування насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого ОСОБА_2 , яке виразилося у нанесенні декількох ударів рукою по голові потерпілого, в результаті чого останній отримав тілесні ушкодження у вигляді синців з саднами на фоні них на голові, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, після чого стягнув його з дивана на підлогу та заволодів належним потерпілому ОСОБА_2 грошовими коштами в сумі 1600 гривень, які знаходились в гаманці під подушкою на дивані, де знаходився потерпілий ОСОБА_2 .

У подальшому ОСОБА_1 з місця події зник, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, чим спричинив потерпілому ОСОБА_2 майнову шкоду на суму 1600 гривень.

Дії обвинуваченого ОСОБА_1 слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 186 КК України, за ознаками відкритого викрадання чужого майна (грабіж), поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого, вчиненому повторно.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.

Вказаних висновків суд дійшов з урахуванням показань обвинуваченого, який будучи допитаний в судовому засіданні свою вину у вчиненні кримінального правопорушенні визнав, хоча мале місце плутанина в наданні показань, у зв`язку з тривалим часом вчиненого інкримінованого діяння, але дав покази, підтвердив обставини його вчинення, викладені в установочній частині вироку, зокрема в частині часу, місця та способу.

Так, допитаний обвинувачений ОСОБА_1 показав, що 14.01.2021 перебуваючи під впливом наркотичного засобу «амфетамін», у вечорі приблизно о 17.00 год. прийшов до батьків, які мешкають за адресою: АДРЕСА_3 , де мати ОСОБА_3 дала сину п`ять євро, які ОСОБА_1 обміняв та поклав на банківську картку, які зразу програв в ігрові автомати онлайн. Після чого в той же день 14.01.2021 ОСОБА_1 приблизно о 20.00 год. знов прийшов до батьків за вищевказаної адресою, де став у батька ОСОБА_2 просити 100 грн. з метою пограти онлайн на ігрових автоматах, мати ОСОБА_3 при цьому пішла з дому, а ОСОБА_1 залишився в кімнаті зі своїм батьком ОСОБА_2 . На прохання ОСОБА_1 дати йому гроші для ставок на ігрові автомати онлайн, батько ОСОБА_2 став йому роз`яснювати, що грати не треба, а треба шукати роботу, що обурило ОСОБА_1 від навчань батька. Після чого ОСОБА_1 підійшов до ліжка, на якму знаходився батько - потерпілий ОСОБА_2 , якому наніс удар кулаком в праву частину обличчя, а після цього стягнув за простирадло ОСОБА_2 з ліжка, чим звільнив доступ до гаманця, який знаходився під подушкою та шляхом вільного доступу забрав гаманець, з якого витягнув всі гроші в розмірі 1600 грн., які забрав собі, а гаманець залишив у будинку. Після чого з місця злочину зник, поклав гроші на банківську картку, після чого знов вказані гроші програв онлайн на ігрових автоматах. У вчиненому не розкаювався, йому відомо, що його батько ОСОБА_2 його і так за все пробачає, тому ОСОБА_1 не просить вибачення у своїх батьків. За всі свої 29 років життя ОСОБА_1 всього працював майже один рік, а так він постійно грає в азартні ігри, коли у нього відсутні гроші, він їде до своїх батьків, які його годують та дають гроші.

ОСОБА_1 наполягав, що йому не було відомо, коли саме батько ОСОБА_2 отримує пенсію.

Вказані показання обвинуваченого суд визнає належними оскільки, вони прямо і непрямо підтверджують існування/відсутність обставин, що підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність і недостовірність, можливість та неможливість використання інших доказів та допустимими, враховуючи, що останні отримані у порядку встановленому КПК України.

Отже ними у повній мірі підтверджуються обставини, які підлягають доказуванню згідно ч. 1 ст. 91 КПК України, як-то: час, місце та спосіб учинення.

Потерпілий ОСОБА_2 до суду за весь час судового розгляду кримінального провадження жодного разу не прибув, надав заяву про можливість розгляду справи за його відсутністю.

Крім цього прокурором в судовому засіданні наданий акт комісії Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради від 21.04.2021 відповідно до якого встановлено, що ОСОБА_2 знаходиться в добрій пам`яті та здоровому глузді, здатний усвідомлювати характер своїх дій, але самостійно не пересувається, за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду. Фізичний стан ОСОБА_2 характеризується як «неспроможний до самообслуговування» та є лежачим, постійний догляд здійснює дружина ОСОБА_3 .

Відповідно до п. 16 ч. 1 ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких відноситься безпосередність дослідження показань, речей і документів.

Згідно зі ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Отже, засада кримінального провадження - безпосередність у дослідженні судом показань полягає в тому, що суд у ході судового розгляду особисто сприймає відомості щодо обставин кримінального провадження, які відомі обвинуваченому, потерпілому, свідкам, експерту та мають значення для цього кримінального провадження.

Зокрема, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Так, судом приймається до уваги вимоги ч. 5 ст. 9 КПК України, де зазначено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

З викладених норм вбачається, що всі докази, як правило, повинні подаватися під час публічного розгляду в присутності обвинуваченого для забезпечення змагальності сторін. З цього правила існують винятки, але вони не можуть порушувати права захисту. З позиції ЄСПЛ вбачається, що якщо підсудному було надано відповідну та належну можливість заперечити такі показання, чи то при їх наданні, чи на пізнішому етапі, прийняття їх як доказів не суперечитиме саме по собі вимогам п.1 та п. 3«d» ст.6 Конвенції. Але з цього випливає, що засудження не може виключно або вирішальною мірою ґрунтуватися на показаннях, які сторона захисту не могла оспорити.

Порушення конвенції буде там, де свідок (свідки) або потерпілий (потерпілі), показання якого має істотне значення для вирішення справи, не міг бути опитаний, або за обставин, коли був ряд таких свідків, але жоден із них не міг бути опитаний. Саме таке відбулося у справі, що розглядається.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини «Жуковський проти України» від 3.03.2011 наголошується, що за загальним правилом п.1 і п. 3«d» ст. 6 Конвенції вимагають надання підсудному відповідної та належної можливості заперечувати показання свідка обвинувачення і допитати його або під час надання останнім своїх показань, або пізніше (див. також рішення від 23.04.97 у справі «Ван Мехелен та інші проти Нідерландів» та рішення від 15.06.92 у справі «Люді проти Швейцарії»). Вирок не може ґрунтуватись виключно або вирішальною мірою на показаннях, які сторона захисту не може заперечити (див. рішення від 27.01.2009 у справі «A. L. проти Фінляндії»).

Суд уважає за необхідне зазначити, що безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним всіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

Однак, відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 97 КПК України суд має право визнати неможливим допит особи, якщо вона відсутня під час судового засідання внаслідок смерті або тяжкої хвороби, яка заважає останній бути присутній в судовому засіданні безпосередньо.

Так, стороною обвинувачення наданий відповідний акт про стан здоров`я потерпілого ОСОБА_2 , якою підтверджується неспроможність рухатися, тобто є лежачим, що свідчить про неможливість потерпілого бути доставленим в судове засідання, у зв`язку з чим допитати вказаного потерпілого безпосередньо в судовому засіданні не уявляється можливим. Отже, стороною обвинувачення заявлене клопотання про дослідження протоколу допиту потерпілого ОСОБА_2 від 15.01.2021, який відкривався стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України на стадії досудового розслідування при ознайомленні з матеріалами кримінального провадження.

Протокол допиту потерпілого ОСОБА_2 був оголошений прокурором в судовому засіданні, досліджений та долучений до матеріалів кримінального провадження, відповідно з яким ОСОБА_2 зазначив слідчому, що 14.01.2021 йому поштарка принесла пенсію в розмірі 4000 грн., з яких частину грошей він віддав своїй дружині, а 1000 грн. поклав в свій гаманець, який тримав під своєю подушкою та в якому, ще перебувало 600 грн., з попередньої пенсії. У вечорі до них до дому прийшов син ОСОБА_1 , після цього дружина ОСОБА_3 з будинку пішла. Син ОСОБА_1 не працює, але став вимагати у потерпілого гроші, на що останній відмовив сину, після цього ОСОБА_1 підійшовши до потерпілого та почав шукати гаманець, а потерпілий руками став чинити опір, на що ОСОБА_1 наніс удари кулаком в обличчя потерпілому, а потім за простирадло взявши руками, став тягнути його разом з батьком ОСОБА_2 з ліжка, чим звільнив доступ до гаманця. Після чого взявши себе гаманець з грошима, обвинувачений ОСОБА_1 забравши гроші в розмірі 1600 грн. вийшов з будинку.

Отже, згідно з аналізом норм національного законодавства вбачається, що суд при розгляді справи повинен забезпечити право сторін на допит особи, яка дає показання, важливі для вирішення справи, і не вправі використовувати позасудові свідчення такої особи, але якщо попри всі необхідні заходи забезпечити явку такої особи виявилося неможливим, на підставі ч. 3 ст. 97 КПК України, сторона на доведення своєї позиції може надати суду показання особи, які та давала під час досудового розслідування, і сам факт відсутності такої особи під час судового розгляду не може бути підставою для визнання таких її показань недопустимим доказом. При цьому суд враховує позицію ЄСПЛ по вказаному питанню, яке викладене вище та вважає його допустимим у сукупності з іншими дослідженими доказами у судовому засіданні.

Вказана позиція суду, повністю узгоджується з правовою позицією викладеної у постанові Верховного Суду від 12.12.2019 (провадження № 51-4690км19), де суд зазначив, що суд може визнати належним доказом протокол допиту свідка або потерпілого, якщо 1) під час судового розгляду кримінального провадження стороною обвинувачення доведено поважні причини неявки головного свідка у судове засідання; 2) протокол допиту свідка оголошено та долучено до матеріалів кримінального провадження безпосередньо в судовому засіданні; 3) сторона захисту не була позбавлена можливості заперечувати показання, які відображені у протоколі, надавши суду відповідні докази; 4) показання свідка (протокол допиту) не були єдиним доказом винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Суд звертає увагу, що ухвалюючи вирок, суд обґрунтовує прийняте рішення не тільки на підстав і показань потерпілого ОСОБА_2 , які надавались під час досудового розслідування.

Крім цього, вказана позиція також узгоджується з практикою ЄСПЛ. Так, у справі «Жуковський проти України» від 03.03.2011 заявник стверджував, що кримінальне провадження щодо нього було несправедливим і що в основу вироку стосовно нього суди поклали показання свідків, яких йому не надали можливості допитати. Своєю чергою ЄСПЛ вказав, що суд за певних обставин може послатися на показання, надані під час досудового слідства. Якщо підсудному було забезпечено відповідну та належну можливість заперечити показання або під час їхнього надання, або пізніше, їхнє прийняття як доказу само по собі не суперечить п. 1 і пп. «d» п. 3 ст. 6. Проте висновок щодо цього є таким: у разі якщо вирок ґрунтується виключно або вирішальною мірою на показаннях особи, яку обвинувачений не мав можливості допитати або вимагати, щоб її допитали під час досудового слідства судового розгляду, права сторони захисту обмежуються такою мірою, яка є несумісною з гарантіями, передбаченими ст. 6 Конвенції.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_3 , яка є матір`ю обвинуваченого ОСОБА_1 у відповідності до вимог ст. 352 КПК України відмовилась давати покази, скориставшись правом передбаченим ст. 63 Конституції України, та яке прямо кореспондується з положеннями ст. 18 КПК України, яка регламентує, що жодна особа не може бути примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні її близькими родичами чи членами її сім`ї кримінального правопорушення. Однак відповіла на деякі запитання учасників кримінального провадження, відповідно до яких зазначила, що за адресою: АДРЕСА_3 остання мешкає разом зі своїм чоловіком ОСОБА_2 , від вказаного шлюбу є спільний повнолітній син ОСОБА_1 , який мешкає окремо за адресою: АДРЕСА_2 . Крім цього зазначила, що чоловік та син мають однаковий характер, а саме дуже запальні. Син ОСОБА_1 у віці 6-ти років потрапив у дорожньо-транспортну пригоду та отримав тілесні ушкодження, після чого постійно перебував під наглядом лікаря - психіатра. Також свідок вказала, що оскільки чоловік свідка - потерпілий ОСОБА_2 є людиною похилого віку, за своїм станом здоров`я є людиною з обмеженими можливостями руху, а саме не може пересуватися, пенсію отримує через поштарку кожного 14 числа місяця. Отже, 14.01.2021 приблизно о 13.00 год. поштарка ОСОБА_4 , як звичайно принесла пенсію ОСОБА_2 в розмірі 4000 грн., які ОСОБА_3 передала чоловіку, на що останній 3000 грн. віддав свідку ОСОБА_3 на домашні потреби, а 1000 грн. забрав собі у гаманець білого - зеленого кольору, де також перебувало 600 грн., які залишилися у ОСОБА_2 з попередньої пенсії, а сам гаманець зберігав під подушкою, на якої лежав ОСОБА_2 та не підіймався зі свого ліжка.

14.01.2021 приблизно о 20.00 год. до них з чоловіком до дому прийшов їх спільний син - обвинувачений ОСОБА_1 , який зразу підійшов до свідка ОСОБА_3 та поцікавився, є у неї гроші для нього, на що свідок відповіла відмовою, після чого він попрямував у кімнату до батька ОСОБА_2 . Потім свідок ОСОБА_3 вирішила вийти з будинку оскільки за станом здоров`я стала відчувати себе погано, у неї піднявся тиск, при цьому свідок зазначила, оскільки їх син ОСОБА_1 не хоче працювати та постійно приходить до них та вимагає гроші, ОСОБА_3 пішла з будинку, а повернулась приблизно о 23.30 год. 14.01.2021.

Повернувшись до будинку АДРЕСА_3 , побачила, що двері були у відчиненому положенні, пройшовши у будинок на кухні на столі побачила порожній гаманець чоловіка. Після чого почула крик ОСОБА_2 з його кімнати, прийшовши на вказаний крик свідок ОСОБА_3 побачила, що її чоловік ОСОБА_2 лежав на підлозі, на запитання свідка, що трапилось ОСОБА_2 пояснив, що їх син ОСОБА_1 потягнув за простирадло, на якому лежав потерпілий, в результаті чого останній впав на підлогу та отримав тілесні ушкодження. Після чого ОСОБА_1 забрав гаманець потерпілого, звідки забрав гроші. Про те, що син ОСОБА_1 наносив тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_2 , останній свідку не казав.

У судовому засіданні прокурором заявлено клопотання про відмову від допиту свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , яке ухвалою суду, постановлено у порядку ч. 4 ст. 371 та ч. 2 ст. 372 КПК України, за згодою сторін кримінального провадження, а саме з боку обвинувачення та захисту з урахуванням положень статей 22, 26 КПК України, задоволено.

Загалом, обставин регламентованих ст. 87 КПК України в ході судового розгляду встановлено не було.

З досліджених судом, у порядку ст. 358 КПК України, у судовому засіданні, документів, тобто спеціально створених з метою збереження інформації матеріальних об`єктів, які містять зафіксовані за допомогою письмових знаків, зображення тощо у ракурсі із отриманими висновками, тобто докладними описами проведених експертом досліджень та зроблених за їх результатами висновків, які суд дослідив у порядку параграфу 3 Глави 28 Розділу ІV КПК України, судовим розглядом встановлено наступне.

Згідно з заяви про вчинення кримінального правопорушення від 15.01.2021 ОСОБА_2 , попереджений про кримінальну відповідальність за ст. 383 КК України, за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину вказав, що його син ОСОБА_1 14.01.2021 приблизно о 20.00 год. прийшов до нього до дому за адресою: АДРЕСА_3 , де наніс тілесні ушкодження ОСОБА_2 та відкрито заволодів грошима останнього в сумі 1600 гривень та просив притягнути до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 .

Отже з зазначеної заяви вбачається, що кримінальне правопорушення мало місце 14.01.2021 приблизно о 20.00 год., за адресою: АДРЕСА_3 , де ОСОБА_1 наніс тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_2 , після чого заволодів грошима останнього в сумі 1600 грн., чим завдав матеріальної шкоди на вказану суму.

З протоколу огляду місяця події з фототаблицею, складеного 15.01.2021 з 04.10 год. по 04.25 год. вбачається, що огляд був проведений слідчим Білоцерківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області Антоненко О.І. в присутності понятих за заявою власника майна та встановлено, що в приміщенні кухні за адресою: АДРЕСА_3 виявлений гаманець із тканини, порожній, який був під час проведення слідчої дії вилучений.

Тобто зазначений доказ підтверджує факт відсутності станом на 15.01.2021 грошових коштів у гаманці потерпілого ОСОБА_2 .

Крім цього вказаним доказом підтверджуються показання свідка ОСОБА_7 про те, що 14.01.2021 приблизно о 23.30 год. знаходячись в кухні квартири АДРЕСА_3 виявила гаманець свого чоловіка ОСОБА_2 , який останній тримав при собі, оскільки прикований до ліжка та в ньому зберігав 1600 гривень, а після того, як їх син обвинувачений ОСОБА_1 14.01.2021 приходив до батька у гості, вказані гроші зникли, а гаманець опинився в кухні.

Таким чином встановлено місце вчинення злочину та факт викрадення грошових коштів потерпілого ОСОБА_2 в розмірі 1600 грн.

З протоколу огляду предмета від 15.01.2021 з фототаблицею, складеного слідчим Білоцерківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області Савчук О.П. в період часу з 11.50 год. по 12.30 год. слідує, що предметом огляду є гаманець білого кольору з різнокольоровими, схожими між собою за формою, малюнками, всередині гаманця міститься одне відділення, на момент огляду порожнє. До протоколу додані роздруковані фотознімки гаманця.

Наявна ж у справі постанова від 15.01.2021 про визнання вказаного гаманця речовим доказам підтверджує факт набуття ним відповідного статусу у відповідності до норм КПК України.

При цьому, з досліджених судом, у порядку Параграфу 3 Глави 28 КПК України, у судовому засіданні, висновку експерту, тобто докладних описів проведених експертом досліджень та зроблених за їх результатами висновків, судом встановлено наступне.

Даними висновку експерта № 19 від 22.01.2021, згідно з яким при судово-медичній експертизі ОСОБА_2 знайдені наступні ушкодження: синці з саднами на фоні них на голові та лівій руці.

Описані ушкодження заподіяні тупими предметами можливо в строк та при обставинах указаних у постанові й обстежуваним.

Дані ушкодження відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.

Таким чином, за насідками дослідження вказаної експертизи суд може констатувати факт завдання тілесних ушкоджень потерпілому, які по кількості та місцю розташуванню повністю підтверджують покази потерпілого ОСОБА_2 надані під час досудового розслідування, які були досліджені в суді, що також надає можливість визнати протокол допиту потерпілого ОСОБА_2 від 15.01.2021, допустимим доказом, а також факт нанесення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_2 також в судовому засіданні підтвердив обвинувачений ОСОБА_1 , який при дачі показів зазначив, що наніс удари кулаком в обличчя ОСОБА_2 та забрал гроші останнього в сумі 1600 грн.

Згідно з висновку судово-психіатричного експерта № 39 від 21.01.2021 встановлено, що ОСОБА_1 страждає та страждав під час скоєння інкримінованих йому дій на легку розумову відсталість (олігофренія в ступені легко вираженої дебільності) з емоційно-вольовою нестійкістю - за МКХ 70.1.

ОСОБА_1 міг в період інкримінованих йому дій та може в даний час усвідомлювати свої дії та керувати ними.

ОСОБА_1 не потребує застосування примусових заходів медичного характеру.

ОСОБА_1 страждає на психічні та поведінкові розлади внаслідок комбінованого вживання алкоголю та наркотичних речовин.

ОСОБА_1 потребує лікування від наркотичної та алкогольної залежності. Протипоказань для такого лікування у нього не виявлено.

Згідно ч. 5 ст. 356 КПК України, в ході судового розгляду кожна сторона кримінального провадження для доведення або спростування достовірності висновків експертів, мала право надати суду відомості, які б стосувалися знань, вмінь, кваліфікації, освіти та підготовки цих експертів, однак стороною захисту такі відомості суду надані не були та в судовому засіданні судом не встановлені.

Тож, зазначені висновки суд визнає належним і допустимим доказом, оскільки останній відповідає вимогам КПК України, а безпосередньо порушень вимог статей 87, 101-102 КПК України, судом не встановлено та учасниками судового провадження не доведено.

В свою чергу, згідно положень ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Відповідно до ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

При цьому, суд наголошує на тому, що будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та захисту, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб передбачений КПК України, суду надано не було.

За таких обставин, враховуючи вищезазначене, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.

Стаття (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

Аналізуючи норму статті 186 КК України встановлено, що грабежем є відкрите викрадання чужого майна, а саме викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, яка у свою чергу, усвідомлює, що її дії помічені і оцінюються як викрадення.

Отже, грабіж за способом його вчинення це не таємне, а відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб. Під час грабежу винний прагне діяти відкрито, ігноруючи можливий опір з боку потерпілого та інших сторонніх осіб. При цьому не має значення, чи вживали вказані особи заходів для того, щоб припинити викрадення. Останнє під час грабежу вчинюється заздалегідь очевидно, помітно для інших осіб, і така відкритість підвищує (порівняно з крадіжкою) суспільну небезпеку викрадення.

Грабіж вважається закінченим злочином з моменту заволодіння майном і таким моментом визнається поява у злочинця реальної початкової можливості розпоряджатися вилученим майном.

Як убачається зі встановлених судом обставин кримінального провадження ОСОБА_1 14.01.2021 прийшовши у гості до своїх батьків за адресою: АДРЕСА_3 , де пройшов до кімнати батька ОСОБА_2 , який є особою похилого віку та за станом здоров`я не може самостійно вчиняти рухи, тобто є лежачим, достеменно знаючи, що у останнього є гроші але ОСОБА_1 переконавшись, що батько ОСОБА_2 добровільно не дасть йому грошові кошти на азартні ігри, тоді обвинувачений ОСОБА_1 підійшов до потерпілого ОСОБА_2 та наніс йому два удару кулаком руки в обличчя потерпілому. Після чого потягнувши за простирадло, стягнув ОСОБА_2 з ліжка та звільнів собі вільний доступ до гаманця потерпілого, яким відкрито заволодів та пройшовши у кухню, з гаманця дістав всі гроші, які забрав собі, а гаманець потерпілого залишив на столі у кухні.

З огляду на викладене суд вважає доведеним, що обвинувачений усвідомлював свої дії, які були спрямовані на протиправне заволодіння чужим майном відкрито.

Крім цього при відмежуванні насильницького грабежу від розбою має місце конкуренція кримінально-правових норм, з яких лише одна відображає юридичні ознаки вчиненого злочину, й одночасному застосуванню щодо одного й того самого діяння відповідні статті Особливої частини КК не підлягають.

Критерієм такого розмежування є характер і тяжкість застосованого насильства як способу заволодіння чужим майном: при розбої воно є небезпечним для життя і здоров`я, а при грабежі такої небезпеки немає.

Намір протиправно вилучити чуже майно й обраний спосіб його досягнення, який зазвичай включає в себе сукупність цілеспрямованих дій, становлять нерозривне ціле як елемент складу одного злочину.

Відповідно до встановлених судом фактичних обставин ОСОБА_1 , реалізуючи умисел на заволодіння майном потерпілого, у процесі сутички з ним наніс кулаками рук удари в обличчя потерпілого, які відповідно до висновку судово-медичної експертизи, могли утворитися в строк та при обставинах указаних у постанові й обстежуваним, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.

Отже, потерпілому ОСОБА_2 внаслідок вчиненого нападу заподіяно легкі тілесні ушкодження, які не потягли короткочасного розладу здоров`я, що дає підстави вважати, що дії обвинуваченого ОСОБА_1 кваліфіковані правильно, як грабіж.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 88 КК України особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.

Так в судовому засіданні встановлено, що 13.12.2018 ОСОБА_1 був засуджений вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області за ч. 2 ст. 186 КК України, що дає підстави вважати, що дії обвинуваченого ОСОБА_1 підлягають кваліфікувати з кваліфікуючою ознакою - повторно.

З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, суд кваліфікує дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 186 КК України, оскільки він вчинив відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене повторно.

Підстав у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.

Мотиви призначення відповідного покарання.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_1 суд, згідно з вимогами статей 65 - 67 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особливості конкретного кримінального правопорушення й обставини його вчинення, особу винного, поведінку до вчинення кримінального правопорушення і після його вчинення, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання та вимоги ч. 2 ст. 50 КК України, відповідно до якої, покарання має на меті не тільки кару, а і виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень засудженими. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.

Так, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_1 покарання суд, згідно з вимогами статей 65, 68 КК України, враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, який згідно зі ст. 12 КК України є тяжким злочином; взято до уваги судом дані про особу обвинуваченого, а саме те, що він раніше судимий за корисний злочин, на шлях виправлення не став та не зробив для себе відповідних висновків, та знов вчинив корисний злочин під час іспитового терміну покарання, також суд враховує, що обвинувачений має постійне місце проживання, неодружений, не має утриманців, тобто відсутні міцні соціальні зв`язки, не працевлаштований, має прихильність до азартних ігор, звертався за медичною допомогою до лікаря - психіатра з приводу легкої розумової відсталості. За медичною допомогою до лікаря - нарколога не звертався.

Крім цього суд враховує, що пом`якшуючі обставини чи їх сукупність мають перебувати в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами злочину, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою у вчиненні злочину, її поведінкою під час скоєння злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватця.

Отже, судом обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_1 не встановлено.

Судом встановлені обставини, які обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_1 , а саме вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку, а також вчинення кримінального правопорушення щодо особи, з якою винний перебував у сімейних відносинах та вчинення злочину особою, що перебувала у стані наркотичного сп`яніння.

При цьому судом врахована правова позиція Верховного Суду у справі № 643/2047/15к, яку суд виклав у своїй постанові від 11.02.2020, в якій наголосив, що норми кримінального процесуального законодавства не передбачають, необхідності доведення факту перебування особи у стані алкогольного сп`яніння якимось певним видом доказів. Зазначені обставини підлягають доказуванню і оцінці, виходячи з положень статей 84, 92, 94 КПК України.

Таким чином, факт вчинення злочину обвинуваченим ОСОБА_1 у стані наркотичного сп`яніння, підтверджується показаннями останнього в судовому засіданні.

При цьому, суд не вбачає підстав для визнання обтяжуючою обставиною рецидив злочину, оскільки, як роз`яснено в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про повторність, сукупність та рецидив злочину та їх правові наслідки» № 7 від 04.06.2010, якщо рецидив злочину утворює одночасно і повторність, що передбачена у статті чи частині статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на кваліфікацію, то за ч. 4 ст. 67 КК України суд не може при призначенні покарання ще раз враховувати повторність або рецидив злочину як обставину, що обтяжує покарання.

Отже, при призначенні покарання обвинуваченому суд враховує позицію прокурора, який вважав за не можливе призначити ОСОБА_1 покарання без ізоляції від суспільства, тому вважав, що останньому можливо призначити покарання у виді позбавлення волі в максимальних межах передбачених ч. 2 ст. 186 КК України із застосуванням ст. 71 КК України та призначити остаточно покарання обвинуваченому за сукупністю вироків.

На підставі викладеного суд вважає, що необхідним та достатнім для виправлення та попередження вчинення ОСОБА_1 нових злочинів є покарання у виді позбавлення волі у межах встановлених у санкції частини 2 статті 186 КК України.

Враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_1 скоїв зазначений злочин до повного відбування покарання за вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13.12.2018, згідно з яким ОСОБА_1 визнаний винним в скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України та призначено покарання у вигляді п`яти років позбавлення волі, на підставі ст. 75, 76 КК України звільнений від відбуття покарання з іспитовим строком на три року. Таким чином ОСОБА_1 необхідно призначити покарання відповідно до вимог ст. 71 ч. 1 КК України, шляхом часткового приєднання невідбутної частини покарання за попереднім вироком, а строк відбуття покарання по даному вироку рахувати з часу фактичного затримання.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд приходить до висновку що перевиховання обвинуваченого ОСОБА_1 не можливе без ізоляції від суспільства.

Таким чином, суд вважає, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України дане покарання є достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Підстав для звільнення від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 КК України, або ж застосування ст. 69 КК України, чи норм ст. 69-1 КК України до обвинуваченого, суд не знаходить, у зв`язку з відсутністю передумов за яких дані правові норми мають змогу бути застосовані, та оскільки суд однозначно переконаний в тому, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, визначена даним вироком міра покарання, а саме у виді позбавлення волі є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів (кримінальних правопорушень).

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину, так як категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.

Дане покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили, слід продовжити та залишити тримання під вартою, враховуючи наявність встановлених при його обранні ризиків.

Враховуючи, що ОСОБА_1 в порядку ст. 208 КПК України був фактично затриманий 15.01.2021 о 13.00 год., відповідно до ухвали слідчого судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18.01.2021 відносно ОСОБА_1 обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на шістдесят днів, який було продовжено на підставі наявних ризиків, викладених при його обранні до 02.05.2021, з урахуванням заявленого клопотання прокурором про продовження до набрання вироком законної сили запобіжного заходу відносно ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою, суд вважає міру запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_1 до вступу вироку в законну силу - залишити без змін у вигляді тримання під вартою.

В строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_1 має бути зарахований строк попереднього ув`язнення, а саме: відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, починаючи з 15.01.2021 до набрання вироком законної сили, - з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Долю речових доказів суд вирішує в порядку ст. 100 КПК України.

Судові витрати по кримінальному провадженню відсутні. Цивільний позов по справі не заявлений.

Керуючись статтями 368, 371, ч. 2 ст. 373, 374, 376 КПК України, суд,

У Х В А Л И В:

ОСОБА_1 , визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні по ч. 2 ст. 186 КК України та призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на п`ять років.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до покарання призначеного ОСОБА_1 за даним вироком, частково приєднати не відбуте ним покарання за вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13.12.2018 та остаточно призначити покарання ОСОБА_1 у вигляді позбавлення волі строком на шість років.

Строк відбування покарання ОСОБА_1 рахувати з часу його затримання з 13.00 год. - 15.01.2021.

Зарахувати ОСОБА_1 строк його попереднього ув`язнення з 15.01.2021 з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі на підставі ч. 5 ст. 72 КК України до набрання вироком законної сили.

Застосований відносно ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, продовжити до набрання вироком законної сили.

Речовий доказ по справі, а саме гаманець, який передана на відповідальне зберігання потерпілому ОСОБА_2 , залишити у останнього, як у власника майна.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія вироку надсилається не пізніше наступного дня після проголошення.

Суддя: О. В. Ларіна