Рішення № 96511049, 02.04.2021, Кропивницький районний суд Кіровоградської області (до 25.04.2025 - Кіровоградський районний суд Кіровоградської області)

Справа № 390/1647/19

Провадження № 2/390/24/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" квітня 2021 р. Кіровоградський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючої судді - Бойко І.А.,

при секретарі - Шматковій А.І.,

за участю представника позивача - Закалашнюк О.С., ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні м.Кропивницький цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №б/н від 03.03.2018 року. В обґрунтування позову зазначив, що відповідно до укладеного договору відповідач отримав кредит у розмірі 115000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач не виконував умови договору, в результаті чого утворилась заборгованість за кредитом на суму 122693,10 грн, а тому позивач просить стягнути з відповідача вказану заборгованість за кредитним договором та судові витрати.

Представники позивача у відповіді на відзив, в письмових поясненнях та в судових засіданнях позовні вимоги підтримали, пояснили, що відповідач приєдналась до запропонованих позивачем умов надання кредиту, була поінформована про умови кредитування та погодилась на такі умови, протягом дії договору отримувала банківську картку, на яку надійшли кредитні кошти і якими вона користувалась. У зв`язку з порушенням умов договору у ОСОБА_2 виникла заборгованість, яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Представник відповідача - адвокат Глазков А.С. у відзиві на позовну заяву, в запереченні, а також в судовому засіданні зазначив, що позивачем не надано належних доказів про укладення договору банківського обслуговування та кредиту, оскільки заяви, підписані відповідачем, не містять всіх істотних умов договору. Умови та правила банківського обслуговування, на які посилається позивач, систематично змінюються ним на власний розсуд, тому відповідач позбавлена можливості бути обізнаною про дійсну редакцію таких умов під час підписання заяв. Зазначене перешкоджає застосувати до спірних відносин норми, що стосуються надання та повернення кредитів. Крім того, зауважив, що рух коштів по рахунку відповідача не свідчить про надання їй цих коштів саме на умовах кредитного договору. Кредитного договору відповідач з позивачем не укладала, тому її представник просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 03.03.2018 року ОСОБА_2 подано до ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, чим виявила бажання приєднатися до Умов та Правил надання банківських послуг, проте бажаний кредитний ліміт не визначено, не обрано вид кредитної карти, номер кредитної картки, процентна ставка в анкеті-заяві не зазначені. Крім того, у вказаних анкетах-заявах відсутні умови щодо можливості встановлення кредитного ліміту (т.1 а.с.52-53, 121).

Позивачем надано Тарифи обслуговування кредитних карт, підпис ОСОБА_2 щодо ознайомлення з його змістом у зазначеному документі відсутній (т.1 а.с.27).

На підтвердження своїх вимог позивач також надав до суду витяг з Умов та Правила надання банківських послуг в Приватбанку, що розміщенні на сайті позивача, однак вони підпису ОСОБА_2 також не містять (т.1 а.с.8-26).

Частиною 1 статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як передбачено ч.ч. 1, 2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Як вбачається, матеріали справи не містять підтверджень, що саме долучені позивачем до позовної заяви умови та правила надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо порядку встановлення та збільшення кредитного ліміту.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки зазначені умови банківського обслуговування носять мінливий характер, і їх зміст повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що узгоджується з правовою позицією, висловленої у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15. Докази незмінюваності умов та правил кредитування з часу підписання ОСОБА_2 анкет-заяв від 03.03.2018 року, позивачем суду не надано.

Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді укладання кредитного договору, із зазначенням кредитного ліміту та ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Надані банком розрахунок заборгованості ОСОБА_2 не є первинним документом, який підтверджує укладення договору на умовах, які вказані банком у позовній заяві.

Витяг з програмного комплексу наданий суду не є доказом укладання 03.03.2018 року кредитного договору між сторонами на тих умовах, на які посилається позивач, оскільки витяг підписаний відповідачкою 17.07.2018 року і він взагалі не містить відомостей щодо того, з яким договором пов`язаний цей витяг та умови якого договору він обумовлює. Сам витяг істотних умов кредитного договору, наявність яких є обов`язковими, зокрема щодо розміру кредиту, порядку і строку сплати відсотків та строку дії договору, не містить, а зазначена в ньому інформація втратила чинність, оскільки така інформація була орієнтовною, діяла до 01.08.2018 року і на даний час втратила чинність.

Крім того, у матеріалах справи відсутні інші належні та допустимі докази, які підтверджують суму наданого ОСОБА_2 кредитного ліміту, оскільки в анкеті-заяві, підписаної нею, бажаний кредитний ліміт нею не зазначений.

Позивачем на підтвердження позовних вимог, в частині встановлення кредитного ліміту надана довідка про отримані ОСОБА_2 банківських карток, довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти оформленої ОСОБА_2 , а також виписки по рахунку ОСОБА_2 , в яких відображено рух коштів.

Відповідно до вищевказаних документів вбачається, що ОСОБА_2 отримала наступні картки: № НОМЕР_1 , дата відкриття 28.08.2017 року, з терміном дії до останнього дня 08.18 року, № НОМЕР_2 , дата відкриття 11.08.2017 року, з терміном дії до останнього дня 02.20 року, № НОМЕР_3 дата відкриття 12.09.2017 року, з терміном дії до останнього дня 08.21 року, № 5221191100194504, дата відкриття 17.07.2018 року, з терміном дії до останнього дня 07.21 року. (т.1 а.с.91).

Старт карткового рахунку ОСОБА_2 відбувся 11.08.2017 року, 12.07.2018 року встановлено кредитний ліміт у розмірі 110000 грн, 21.11.2018 року кредитний ліміт збільшено до 115000 грн та 16.01.2020 року зменшений до розміру 0,00 грн. (т.1 а.с.92).

З наданих позивачем виписки по рахунках відповідачки вбачається, що вони відображають рух коштів по рахунках за вищевказаними банківськими картками (т.1: а.с.93-106, 142-186, 199-221, т.2 а.с.48-57).

Дослідивши вказані докази, судом встановлено неузгодженість викладеної в них інформації позовним вимогам.

Так, у витягу по рахунку вказано, що 12.07.2018 року мало місце поповнення карткового рахунку НОМЕР_4 на суму 101328,51 грн, проте вказаний переказ не відображає його відправника, природу його походження та умови його формування, що не підтверджує те, що вказаний грошовий переказ ініційований відповідачем та здійснений на виконання банком зобов`язань перед відповідачем за кредитним договором. Так саме не підтверджує встановлення відповідачу 12.07.2018 року кредитного ліміту в розмірі 110000 грн, так як його встановлено на картковий рахунок НОМЕР_5 , оскільки суду не надано належних, допустимих та достовірних доказів, що зазначені рахунки відкриті на ім`я ОСОБА_2 за її заявами.

21.11.2018 року по картці НОМЕР_3 збільшено кредитний ліміт до розміру 115000 грн, проте підставою для звернення позивачем до суду з позовними вимогами є правовідносини, що виникли після звернення ОСОБА_2 до банку, яке мало місце 03.03.2018 року.

З карткового рахунку по банківській картці № НОМЕР_6 , отриманій відповідачкою після підписання анкет-заяв 03.03.2018 року, вбачається наявність заборгованості, проте в ньому не відображено, на якій підставі виникла така заборгованість, так як кредитний ліміт по вказаній картці 12.07.2018 року ОСОБА_2 не встановлювався і 21.11.2018 року не збільшувався.

Тобто, з матеріалів справи вбачається, що кредитні картки та рахунки, за допомогою яких проводились операції по встановленню та збільшенню кредитних лімітів, отримані відповідачем до моменту укладення між сторонами спірного кредитного договору від 03.03.2018, на підтвердження якого надані анкети-заява б/н, підписані відповідачкою, отже нарахована кредитна заборгованість фактично виникла на підставі іншого договору, про який не зазначено позивачем.

Доказів отримання ОСОБА_2 після підписання анкет-заяв від 03.03.2018 кредитних коштів на картку № НОМЕР_6 позивачем судам не надано.

У зв`язку з чим, надаючи оцінку вищенаведеним доказам, суд зазначає, що позивачем не надано доказів у відповідності до положень 76-79 ЦПК України, які б підтверджували факт встановлення та збільшення кредитного ліміту і отримання відповідачем кредитних коштів. Підписані відповідачем анкети-заяви, окрім анкетних даних останньої, не містить жодних даних про умови кредитування, на які погодилась ОСОБА_2 .

Отже, позивачем не надано доказів правомірності встановлення та зміни кредитного ліміту ОСОБА_2 після підписання нею анкет-заяв 03.03.2018 року.

Встановлені судом обставини не підтверджують укладання кредитного договору і надання відповідачу кредитних коштів в межах кредитного ліміту, зазначеного в позовній заяві, оскільки допустимих доказів їх отримання безпосередньо відповідачем суду не надано.

Без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила банківських послуг, відсутність у анкетах-заявах даних про бажання ОСОБА_2 одержати кредитну карту зі встановленим кредитним лімітом, узгодження його розміру, домовленості сторін про можливість встановлення та зміни кредитного ліміту, надані банком витяг з тарифів та витяг з умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Отже, в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1 ст.634 ЦК України та наслідки порушення однією зі сторін зобов`язання.

Обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у ст.8 Конституції України.

Відповідно до ч.4 ст.42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з ч.1 ст.1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у ст.3 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.3 ЦК України свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність.

Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У ч.ч 1, 3 ст.509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У зв`язку з чим, суд приходить до висновку, що АТ КБ «ПриватБанк» не довів свого права на стягнення з відповідача кредитних коштів за договором від 03.03.2018 року, тому у задоволенні позову слід відмовити за його недоведеністю та безпідставністю.

Правовідносини між сторонами регулюються ст.ст.207, 526, 626, 628, 634, 638, 1054 ЦК України.

Керуючись ст.ст.4-5, 10, 12-13, 77-81, 95, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Кропивницького апеляційного суду через Кіровоградський районний суд Кіровоградської області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 12.04.2021 року.

Суддя Кіровоградського районного суду

Кіровоградської області І.А. Бойко