Рішення № 96510128, 12.04.2021, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/4390/20

2/214/34/21

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

12 квітня 2021 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі:

головуючого - судді Попова В.В.,

при секретарі - Джемерчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, у м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної Казначейської служби України, Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції Дніпропетровської області про відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої незаконним рішенням про притягнення до адміністративної відповідальності, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просить стягнути з відповідача Держаної Казначейської служби України (далі - Відповідач-1) на його користь, шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України компенсацію за матеріальну шкоду у розмірі 330 грн. 44 коп., моральну шкоду у розмірі 5000 грн. та судових витрат у розмірі 500 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 31.07.2019 року, приблизно о 08 год. 46 хв., в районі перехрестя вул. Курчатова та вул. Спаська в м. Кривому Розі, у відношенні позивача інспектором полку ПП в м. Кривому Розі Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області лейтенантом поліції ОСОБА_2 була винесена постанова серії ЕАВ №1380273 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП, за те, що позивач, керуючи транспортним засобом, нібито порушив правила зупинки транспортного засобу, передбачені п. 15.9 (г) ПДР України та на нього було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн. Однак, із вказаною постановою позивач не погодився та оскаржив її до суду. Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04.02.2020 року, залишеним без змін Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.04.2020 року, постанову серії ЕАВ №1380273 було скасовано, а справу про адміністративне правопорушення закрито. Так, у зв`язку із незаконним накладенням на позивача адміністративного стягнення у вигляді штрафу, на його облікову, пенсійну картку, згідно постанови державного виконавця про накладення арешту від 12.03.2020 року за ВП №61456786, був накладений арешт, про наявність якого позивач довідався у відділенні АТ КБ «Приватбанк». З метою підтвердження зазначених відомостей та долучення їх в якості доказу до матеріалів зазначеної справи, позивач звернувся до АТ КБ «Приватбанк» для отримання відповідних довідок, за формування та друк яких він змушений був сплатити грошові кошти у загальному розмірі 330 грн. 44 коп. Таким чином, позивач вважає, що діями працівників ВНП м. Кривий Ріг йому було завдано матеріальної шкоди у зазначеному розмірі.

Крім того, позивач є пенсіонером, інвалідом 2-ї групи безстроково через ішемічну хворобу серця, у зв`язку з чим йому не можна хвилюватись, бо це спричиняє підвищення кров`яного тиску та цукру в крові. Між тим, працівники поліції до складання у його відношенні постанови про адміністративне правопорушення, не бажали слухати його аргументи, проявили незнання ПДР, неповагу та безтактність, що викликало у позивача обурення та нервове потрясіння. Арешт коштів на банківському рахунку примусив позивача, хворого пенсіонера, для існування сім`ї брати гроші в борг у сусідів та знайомих, спричинив незручності та душевні страждання. Окрім того, відсутність грошових коштів призвела до того, що позивач зі своєю дружиною не поїхав на відпочинок та лікування до м. Трускавець здавши придбані проїзні квитки. Разом з тим, для поновлення порушеного права та встановлення істини, позивачу, мешканцю м. Черкаси, довелось неодноразово приїздити до м. Кривий Ріг, витрачати час і кошти на дорогу. Таким чином, враховуючи викладене, позивачу було завдано моральної шкоди, яку він оцінює у 5000 грн.

Також для складання позовної заяви позивач звернувся за правничою допомогою до адвоката, на що витратив 500 грн. (попередньо), які також просить стягнути на свою користь.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, але надав до суду письмову заяву про розгляд справи за його відсутності та у відсутність позивача, позовні вимоги підтримав, просив задовольнити.

Представник Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції Дніпропетровської області, до судового засідання не з`явилась, надала до суду письмову заяву, в якій просила відмовити у задоволенні позовних вимог. Також, представником було надано до суду відзив на позовну заяву, в якому остання зазначила про незгоду із позовними вимогами та посилалась на наступне. Так, відносно позивача 31.07.2019 року була винесена постанова серії ЕАВ №1380273, яка того ж дня була ним отримана. Станом на 09.10.2019 року штраф за вказаною постановою позивачем сплачено не було, у зв`язку з чим 09.10.2019 року постанова була надіслана до Придніпровського ВДВС м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області для примусового виконання. При цьому про те, що позивачем було подано адміністративний позов про скасування зазначеної постанови, стало відомо 29.11.2019 року після отримання ухвали суду про відкриття провадження у справі. Представник відповідача, не погоджується із доводами позивача щодо стягнення матеріальної шкоди у розмірі 330 грн. 44 коп. за отримання довідок ПАТ КБ «Приватбанк», оскільки отримання таких довідок було самостійним бажанням позивача та їх отримання було не обов`язковим, позаяк у постанові про відкриття виконавчого провадження було зазначено про накладення арешту на кошти боржника. Так само і постанова про закриття провадження містила всю потрібну інформацію. Також, на даний час не існує жодного рішення чи ухвали суду щодо кваліфікації дій інспектора ППП в місті Кривий Ріг УПП в Дніпропетровській області лейтенанта поліції ОСОБА_2 , а відтак її дії неправомірними не визнано. Позивачем не надано жодних доказів наявності вини Департаменту патрульної поліції у спричиненні йому моральної шкоди. Разом з тим, на обґрунтування моральної шкоди позивач надає медичні довідки за періоди, які передували накладенню арешту, а саме 12.03.2020 року. Окрім того, арешт на кошти позивача було накладено 12.03.2020 року та знято 16.03.2020 року, при цьому згідно наданих ним витків, які він змушений був здати, дата відправлення до м. Трускавець зазначена 03.04.2020 року, а дата відправлення з м. Трускавець - 17.04.2020 року. Разом з тим, жодного доказу повернення квитків позивачем суду не надано, так само як і не надано підтверджень неодноразового приїзду до м. Кривого Рогу для поновлення його прав та встановлення істини. Таким чином, оскільки факт завдання позивачеві моральної шкоди останнім не доведено, тому відсутні підстави для його відшкодування у розмірі 5000 грн. Також, представник відповідача заперечує проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 500 грн., оскільки такі витрати документально не підтверджені та не доведені. Представник відповідача також звернув увагу на наявність розбіжностей у визначені дати отримання свідоцтва адвокатом Цепелєвим Ю.М. та наявність виправлень у даті доданого до матеріалів справи ордері.

Представник Державної Казначейської служби України також надав до суду відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. При цьому зазначив, що Казначейство не є учасником спірних відносин. Матеріальна шкода, відповідно до положень ст. 1166 ЦК України, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. Також зазначив, що необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факт неправомірних дій цього органу чи його посадових або службових осіб. При цьому, факт неправомірності (незаконності) прийняття неправомірного рішення, вчинення дії чи бездіяльності органу державної влади, що призвели до завдання шкоди, повинен бути встановлений у відповідному рішенні, ухвалі, постанові, вироку. Так, у позовній заяві позивач не зазначив про існування будь-яких відносин між ним та відповідачем, а також не надав відповідних доказів цього. Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, представник відповідача заперечував, оскільки позивачем не надано належних доказів понесення ним витрат на оплату таких послуг, а відтак вимоги в цій частині є недоведеними.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Так, рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04.02.2020 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 та скасовано постанову серії ЕАВ №1380273 від 31.07.2019 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, винесену інспектором Полку патрульної поліції в м. Кривому Розі УПП в Дніпропетровській області ДПП ОСОБА_2, справу про адміністративне правопорушення закрито (а.с.10-12).

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.04.2020 року рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04.02.2020 року залишено без змін (а.с.13-14).

Позивач є пенсіонером, інвалідом другої групи (а.с.16,17), з 28.02.2020 року по 11.03.2020 року знаходився на стаціонарному лікуванні в кардіологічному відділенні (а.с.18).

Постановою старшого державного виконавця Придніпровського ВДВС у м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління МЮ (м. Київ) від 12.03.2020 року, в рамках виконавчого провадження №61456786 з примусового виконання постанови ЕАВ №1380273 від 31.07.2019 року, накладено арешт на грошові кошти, що містяться на банківських рахунках відкритих на ім`я позивача (а.с.19).

Факт накладення арешту на банківські рахунки позивача, підтверджується також наданими позивачем довідками АТ КБ «Приватбанк» від 16.03.2020 року та від 30.03.2020 року, за отримання яких останнім, з урахуванням оплати послуг банку, було сплачено кошти у загальному розмірі 330 грн. 44 коп. (а.с.20,21,22). При цьому, з довідки від 30.03.2020 року вбачається, що 16.03.2020 року з рахунків позивача знято арешт згідно постанови державного виконавця від 16.03.2020 року.

Як убачається з наданих копій квитків, позивачем та його дружиною було придбано залізничні квитки до м. Трускавець із датою відправлення 03.04.2020 року та поверненням з м. Трускавець із датою відправлення 17.04.2020 року (а.с.23,24).

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до ч. 3 та ч. 4 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1174 ЦК України.

Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.

Відповідний правовий висновок щодо застосування ст.ст. 1166, 1167, 1176, 1173, 1174 ЦК України викладено у постанові Верховного Суду України від 22.06.2017 року у справі №6-501цс17 та у постановах Верховного Суду від 25.07.2018 року у справі №638/6944/16-ц (провадження №61-2986св18) та від 06.02.2019 року у справі №199/6713/14-ц (провадження №61-18697св18).

Так, судом установлено, що спірні правовідносини сторін виникли з підстав притягнення позивача інспектором Полку патрульної поліції в м. Кривому Розі УПП в Дніпропетровській області ДПП ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 122 КУпАП, накладення на позивача адміністративного стягнення у вигляді штрафу, направлення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності до відділу виконавчої служби для подальшого примусового виконання та як наслідок накладення державним виконавцем арешту на кошти боржника.

Між тим, на підтвердження завдання позивачу матеріальної шкоди, він надає до суду квитанції на загальну суму 330 грн. 44 коп., сплачені за отримання ним довідок з АТ КБ «Приватбанк» для долучення їх до матеріалів справи у якості доказу накладення арешту на його банківські рахунки.

Проте суд вважає, що такі витрати не є матеріальною шкодою та у розумінні ст. 133 ЦПК України відносяться до витрат, пов`язаних із розглядом справи. Крім того, суд також погоджується із твердженням представника Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції Дніпропетровської області щодо того, що отримання таких довідок було не обов`язковим, оскільки у якості доказу накладення арешту на кошти боржника, достатньо долученої позивачем постанови про арешт коштів боржника від 12.03.2020 року, яка містить необхідну інформацію на підтвердження факту накладення арешту.

Таким чином, зважаючи на вище викладене, вимога про стягнення матеріальної шкоди в загальному розмірі 330 грн. 44 коп. задоволенню не підлягає.

Стосовно позовної вимоги щодо стягнення на користь позивача моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Так, судом установлено, що інспектором Полку патрульної поліції в м. Кривому Розі УПП в Дніпропетровській області ДПП ОСОБА_2 було винесено постанову в справі про адміністративне правопорушення, згідно якої ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 255 грн., яка рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04.02.2020 року скасована.

Обставини справи свідчать про те, що позивач дійсно зазнав моральних страждань, оскільки був змушений докладати додаткових зусиль задля відновлення свого порушеного права, зокрема звертатися до суду, щоб довести неправомірність дій інспектора патрульної поліції. Також накладення арешту на належні позивачеві кошти спричинило йому душевні страждання, хвилювання, незручності та викликали необхідність докладати додаткових зусиль для організації життя. Так, у зв`язку із зазначеними обставинами, пережитий стрес міг вплинути на стан здоров`я позивача, оскільки останній має хворобу серця, є особою з інвалідністю.

При цьому, суд ставиться критично до доводів позивача щодо того, що через накладення арешту на відкриті на його ім`я рахунки та як наслідок відсутність коштів, він був змушений здати проїзні документи та відмінити поїздку на відпочинок та лікування до м. Трускавець, оскільки згідно довідок АТ КБ «Приватбанк», арешт на кошти позивача було накладено 12.03.2020 року та знято вже через декілька днів, а саме 16.03.2020 року, тоді як згідно копій квитків, долучених позивачем до матеріалів даної справи, дата відправлення до м. Трускавець зазначена 03.04.2020 року. Крім того, позивачем не було надано суду доказів повернення вказаних проїзних квитків до каси, через що виникають сумніви щодо відміни запланованої поїздки.

Вирішуючи питання щодо стягнення грошових коштів саме з Державного бюджету України суд враховує, що належним відповідачем у цих правовідносинах являється Казначейська служба, яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

У пункті 10-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції України судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.

Доводи представника Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції Дніпропетровської області про те, що хоча рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04.02.2020 року і скасовано постанову, а справу про адміністративне правопорушення у відношенні позивача закрито, проте дії інспектора неправомірними не визнано, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позову, є безпідставними, оскільки здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яке в подальшому було закрито судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності є, як правило, відповідне судове рішення, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищих посадових осіб органу державної влади.

Такий висновок міститься в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 року по справі №569/1799/16-ц.

Отже, в даному випадку суд вважає доведеним, що відносно позивача мало місце незаконне провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 122 КУпАП, за результатами якого на нього було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн. Цей факт встановлений рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04.02.2020 року, яке набрало законної сили, тому відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню в межах розгляду даної цивільної справи, яка фактично стосується цивільно-правових наслідків незаконних дій.

Що стосується визначення розміру відшкодування моральної шкоди, суд уважає, що тут слід врахувати, що її розмір визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством, а відтак враховуючи глибину страждань позивача, того на скільки були порушені його нормальні життєві зв`язки, які зусилля ним були застосовані для відновлення цих зв`язків та для організації свого життя, а тому з урахуванням засад розумності, виваженості і справедливості суд приходить до висновку про відшкодування позивачеві моральної шкоди у розмірі 500 грн.

Відтак, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково.

Щодо стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, у тому числі на професійну правничу допомогу.

Так, згідно Інформації з реєстру адвокатів, яка є у вільному доступі, адвокат Цепелєв Ю.М. значиться у реєстрі адвокатів (номер свідоцтва 1213, дата прийняття рішення 07.07.2004 року, дата видачі свідоцтва 23.06.2009 року). Позивачем на підтвердження надання адвокатом Цепелєвим Ю.М. юридичних послуг надано копію свідоцтва № 1213 на ім`я Цепелєва Ю.М. , Ордер серії ХВ №000070, Договір №70 про надання юридичних послуг від 23.03.2020 року, Розрахунок суми гонорару за надану правничу допомогу, в якому зазначено розрахунок обсягу наданих послуг та їх вартість. Згідно розділу 3 Договору №70 слідує, що сторонами договору узгоджено розмір гонорару адвоката у розмірі 1000 грн., із передплатою у розмірі 500 грн. Разом з тим, Розрахунок суми гонорару містить застереження про сплату позивачем адвокатові коштів саме у сумі 500 грн., що було засвідчено власними підписами сторін.

Таким чином, суд вважає, що позивач довів наданими доказами понесення витрат на правничу допомогу.

Між тим, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд вважає за можливе стягнути на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 46 грн. 90 коп.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, ст.ст. 23, 1166, 1167, 1173, 1174, 1176 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 19, 23, 77, 78, 133, 141, 263-265, 268, 273, 354-355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Державної Казначейської служби України (ЄДРПОУ 37567646, юридична адреса: м. Київ, вул. Бастіонна, 6) шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) 500 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди та 46 грн. 90 коп. в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Витрати зі сплати судового збору компенсувати за рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом 30-ти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.В. Попов.