Рішення № 96509826, 13.04.2021, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

13.04.2021 Єдиний унікальний номер 205/7567/18

Єдиний унікальний номер судової справи: 205/7567/18

Номер провадження: 2/205/520/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2021 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Мовчан Д.В.

при секретарі Волкобоєвої А.О.

за участю: прокурор - Мальцев Д.В., представник позивача - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , представник відповідача - ОСОБА_3 , представник третьої особи - ОСОБА_8.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду м. Дніпрі цивільну справу за позовомКерівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 4 в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко Сергій Вячеславович, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Лілія Вячеславівна, Комунальне виробниче житлове ремонтно - експлуатаційне підприємство Ленінського району про витребування майна,-

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Керівник Дніпропетровської місцевої прокуратури № 4 в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради (далі - Позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко Сергій Вячеславович, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Лілія Вячеславівна, Комунальне виробниче житлове ремонтно - експлуатаційне підприємство Ленінського району про витребування майна.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що в ході здійснення представницьких повноважень позивачем встановлено факт безпідставного вибуття з комунальної власності територіальної громади м. Дніпра квартири АДРЕСА_1 , що створює загрозу порушення матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування. Позивач наголошує на тому, що при реалізації спірного майна не було дотримано процедури його відчуження, останнє вибуло від власника - територіальної громади міста поза волею останнього - на підставі судового рішення, яке згодом було скасоване а тому підлягає поверненню у власність територіальної громади м. Дніпра. За даним фактом органом досудового розслідування було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016040000000202 від 11.03.2016 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 190 КК України.

Під час проведення досудового розслідування по вказаному кримінальному провадженню встановлено, що саме відповідач ОСОБА_2 є особою, за якою зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , на підставі Договору купівлі - продажу квартири від 30.03.2018 року.

Однак, Дніпровською міською радою, яка є органом уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, не вжито заходів, направлених на повернення до комунальної власності міста нерухомого майна, що вибуло із власності територіальної громади поза її волею. Таким чином, вищевказане свідчить про бездіяльність Дніпровської міської ради у спірних правовідносинах, у зв`язку з чим прокурор звертається із зазначеним позовом до суду в порядку, передбаченому чинним законодавством та просить суд витребувати вказану спірну квартиру у ОСОБА_2 на користь територіальної громади міста.

Представник ОСОБА_2 подав письмові пояснення, в яких просив відмовити в задоволені вказаних позовних вимог. В обґрунтування таких заперечень представник відповідача посилався на ту обставину, що у Дніпропетровської місцевої прокуратури № 4 та Дніпровської міської ради відсутні будь - які підстави для витребування вищевказаної квартири, оскільки прокурор не має право звертатись до суду саме від імені територіальної громади, оскільки бездіяльність останнього у спірному питанні не була доведена, а тому вказаний орган повинен діяти самостійно для захисту своїх прав та інтересів. Окрім цього, позивачем не доведено та обставина, що спірне майно перебувало у власності територіальної громади м. Дніпро. При цьому безпосередньо відповідач ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, і вилучення в неї такої власності буде надмірним тягарем для неї, у зв`язку із чим сторона вказаного відповідача вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню в повному обсязі (а.с 161-166, том 2).

Треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 подали суду письмові пояснення, в яких просили відмовити в задоволені вказаних позовних вимог. В обґрунтування таких заперечень вказані учасники справи також посилались на ті обставини, що відповідач ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, і навіть за проявів розумної обачливості не могла знати про те, що спірна квартира вибула із володіння позивача без належних на те правових підстав. (а.с. 173, 212 том 1).

Будь-яких інших заяв по суті справи до суду також не надходило.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

У судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування позову посилався на обставини, що викладені в такій заяві по суті справи.

Представник позивача Дніпровської міської ради у судовому засіданні також підтримала позов та просила його задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник у судовому засіданніпозовні вимоги не визнали, просили суд відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі через їх безпідставність та необґрунтованість з посиланням на доводи, що викладені у письмових запереченнях на позовну заяву.

Представник третьої особи ОСОБА_7 - ОСОБА_8 позовні вимоги також не визнав, просив суд відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко Сергій Вячеславович, Комунальне виробниче житлове ремонтно - експлуатаційне підприємство Ленінського району у судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки в судове засідання не повідомили, ніяких письмових заяв чи клопотань до суду не надходило.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Лілія Вячеславівна, у судове засідання не з`явилася, надіслала до суду письмову заяву, в якій просила суд слухати справу за її відсутності, та винести рішення згідно чинного законодавства.

ІІІ. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 23.10.2018 року було прийнято позовну заяву Керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 4 в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко Сергій Вячеславович, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Лілія Вячеславівна, Комунальне виробниче житлове ремонтно - експлуатаційне підприємство Ленінського району про витребування майна, до розгляду та відкрито провадження по цивільній справі.

Ухвалою суду від 24.10.2018 року заяву позивачаКерівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 4 в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради про вжиття заходів забезпечення позову за вищевказаною позовною заявою було задоволено. Вирішено накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомо майна 841584712101), яка належить на праві власності ОСОБА_2 та заборонити ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та будь -яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно вчиняти будь-які дії щодо відчуження, у тому числі шляхом укладання договорів купівлі - продажу, дарування, міни, іпотеки, передачу в оренду, тощо, вчиняти будь -які дії, що пов`язані з державною реєстрацією речових прав на спірне нерухоме майно- квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомо майна 841584712101).

Ухвалою суду від 11.02.2019 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до Дніпровської міської ради, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко Сергій Вячеславович, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Лілія Вячеславівна, Комунальне виробниче житлове ремонтно - експлуатаційне підприємство Ленінського району про визнання особи добросовісним набувачем та визнання права власності, було залишено без руху.

Ухвалою суду від 08.04.2019 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до Дніпровської міської ради, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко Сергій Вячеславович, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Лілія Вячеславівна, Комунальне виробниче житлове ремонтно - експлуатаційне підприємство Ленінського району про визнання особи добросовісним набувачем та визнання права власності, було повернуто відповідачеві разом із доданими до такої заяви документами.

Ухвалою суду від 12.11.2019 року у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Клименко Ігоря Івановича про повернення позовної заяви Керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 4 в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , приватний нотаріус ДМНО - Мазуренко Сергій Вячеславович, приватний нотаріус ДМНО - Кокосадзе Лілія Вячеславівна, Комунальне виробниче житлове ремонтно - експлуатаційне підприємство Ленінського району, про витребування майна, було відмовлено.

Ухвалою суду від 12.11.2019 року клопотання представника третьої особи ОСОБА_7 - адвоката Корсуновського Павла Юрійовича про витребування доказів по цивільній справі за вищевказаним позовом, було задоволено. Вирішено витребувати у СВ Новокодацького ВП ДВП ГУ НП в Дніпропетровській області (місце знаходження: 49019, м. Дніпро, вул. Курінна, 57) інформацію про стан кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016040000000202 від 11.03.2016 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України.

Ухвалою суду від 10.12.2019 року у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Клименко Ігоря Івановича про зупинення провадження по цивільній справі за позовом Керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 4 в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , приватний нотаріус ДМНО Мазуренко С.В., приватний нотаріус ДМНО Кокосадзе Л.В., Комунальне виробниче житлове ремонтно - експлуатаційне підприємство Ленінського району, про витребування майна, було відмовлено.

Будь-яких інших процесуальних дій у справі судом не вживалось.

З огляду на викладені вимоги процесуального законодавства, враховуючи нижченаведені фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин, оцінку доказів, та аргументів сторін, суд ухвалює рішення виходячи із наступного.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що згідно рішення виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська від 08.09.1989 року № 486 будинок АДРЕСА_1 було визначено таким, що підлягає реєстрації за виробничим об`єднанням житлово-комунального господарства Ленінського району м. Дніпропетровська (а.с. 229-231 том 2).

Із матеріалів справи вбачається, що квартира АДРЕСА_1 обліковується на балансі Комунального виробничого житлового ремонтно - експлуатаційного підприємства Ленінського району (а.с.26 том 1). Згідно відповіді Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 31.05.2018 року за даними електронної бази Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради відсутня інформація щодо передачі у власність громадянам, шляхом приватизації, квартири АДРЕСА_1 (а.с. 32 том 1).

Разом із цим, судом також встановлено, що заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20.01.2016 року визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 (а.с. 50-53 том 1). Матеріалами справи підтверджено, що на підставі вказаного заочного рішення за ОСОБА_4 було зареєстроване відповідне речове право на таке нерухоме майно у вигляді вказаної квартири.

Судом також встановлено, що 06.02.2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено Договір купівлі - продажі квартири АДРЕСА_1 , який посвідчено Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко Сергієм Вячеславовичем, та зареєстровано в реєстрі за № 47 (а.с. 33-34 том1).

Судом також встановлено, що уповноваженою особою СВ Новокодацького ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016040000000202 від 11.03.2016 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 190 КК України, за фактом заволодіння шляхом обману квартирою АДРЕСА_1 (а.с.13 том 1).

Разом із цим, судом також встановлено, що в межах вказаного кримінального провадження арештів на спірну квартиру не накладено, будь-яким особам про підозру не повідомлено, обвинувальний акт до суду не направлявся (а.с. 118, том 2).

Матеріалами справи також підтверджено, що ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21.04.2016 року вищезазначене заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20.01.2016 року було скасовано (а.с. 54 том 1), а ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23.09.2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання недійсним Договору оренди нерухомого майна та визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 , залишено без розгляду (а.с. 55 том 1).

Судом також встановлено, що далі, 04.06.2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , ОСОБА_7 було укладено Договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 , який посвідчено Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Лілією Вячеславівною, та зареєстровано в реєстрі за № 1161 (а.с. 353, том 1).

Матеріалами справи підтверджено, що рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25.11.2016 року позовні вимоги ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про поділ майна подружжя було задоволено. Вирішено розділити між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 спільне майно, набуте у шлюбі, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , визнавши за ОСОБА_7 право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 , а за ОСОБА_6 право власності на 1/3 частину вищевказаної квартири (а.с. 56-58 том 1).

Вказане судове рішення набуло чинності у встановленому законом порядку та не є скасованим.

Судом також встановлено, що 30.03.2018 року між ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , було укладено Договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 , який посвідчено Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Лілією Вячеславівною, та зареєстровано в реєстрі за № 580 (а.с. 37-38 том 1).

Матеріалами справи підтверджено, що станом на день розгляду даної цивільної справи ОСОБА_2 є особою, за якою зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , на підставі вказаного Договору купівлі - продажу квартири від 30.03.2018 року, посвідченого Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Лілією Вячеславівною, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за № 841584712101 від 30.03.2018 року (а.с.16-25 том 1).

Оскільки позивач наполягає на тому що вказане нерухоме майно вибуло з його власності поза його волею, то суд доходить висновку про наявність спору між сторонами із приводу речового права на таке майно, який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

V. Оцінка суду доказів та аргументів сторін. Мотиви застосування норм права судом.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст.13 Конституції СРСР від 07.10.1977 р. Державною власністю є загальносоюзна власність, власність союзних республік, власність автономних республік, автономних областей, автономних округів, країв, областей та інших адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).

Відповідно до статей 31, 32 Закону України від 07 лютого 1991 року № 697-XII «Про власність» (у редакції від 04 червня 1993 року) до державної власності в Україні належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Суб`єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

Згідно зі статтею 35 вказаного Закону об`єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об`єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров`я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв`язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території. У комунальній власності перебуває також майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб`єктами права власності.

На думку суду рішення виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська від 08.09.1989 року № 486 будинок АДРЕСА_1 є підставою набуття територіальною громадою м. Дніпра права комунальної власності на вказане у ньому майно, у тому числі спірної квартири. Суд вказує, що законодавство України, чинне на момент виникнення права власності територіальної громади м. Дніпра на спірне нерухоме майно, не передбачало обов`язкової реєстрації цього права та виникнення права з моменту такої реєстрації, тому відсутність державної реєстрації у цьому випадку не впливає на правовий статус зазначених об`єктів нерухомості.

Отже, на думку суду Дніпровська міська, яка від імені та в інтересах територіальної громади м. Дніпра здійснює правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, у зв`язку із чим має право заявити позов про витребування майна, що перебуває у власності цієї територіальної громади, з чужого незаконного володіння. Таким чином, суд відхиляє доводи відповідача щодо того, що в даному випадку позивач не має права на пред`явлення віндикаційного позову через недоведеність обставини належності територіальній громаді речового права на спірне майно.

Суд також вказує, що прокурор вважається особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, тобто як представник держави в особі відповідних органів. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Таким чином, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. При цьому бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

В даному випадку невжиття Дніпровською міською радою, як компетентним органом, жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо про порушення інтересів територіальної громади міста через вибуття спірної квартири із її власності без належних на те правових підстав, суд кваліфікує як бездіяльність. Суд при цьому враховує, що цивільно-правовий спір між Дніпровською міською радою, та відповідачем не є спором між прокурором і вказаним органом місцевого самоврядування, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, щоб інтереси територіальної громади в особі органу місцевого самоврядування не залишилися незахищеними, прокурор виконав свою субсидіарну роль, замінивши в судовому провадженні Дніпровську міську раду, яка протягом розумного строку - декількох років, так і не звернулась до суду із відповідним позовом.

На думку суду в даному випадку, правовідносини, щодо яких виник спір, стосуються витребування у відповідача на користь територіальної громади м. Дніпра у порядку частини першої статті 388 ЦК України житлового приміщення, яке вибуло з володіння територіальної громади поза її волею, і прокурор у достатній мірі обґрунтував підстави для представництва, яке міститься в позові, у зв`язку із чим суд відхиляє доводи відповідач ОСОБА_2 , її представника та третіх осіб щодо того, що прокурор без належних на те підстав, звернувся до суду в інтересах територіальної громади м. Дніпра.

Суд зауважує, що добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, то наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння.

Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У разі, коли відчуження майна мало місце два і більше разів після укладення правочину, який у подальшому визнано недійсним, таке майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, як від добросовісного набувача шляхом подання віндикаційного позову на підставі частини першої статті 388 ЦК України.

Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором.

У частині першій статті 143 Конституції України передбачено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

З огляду на частину п`яту статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі вирішувати питання їхнього відчуження.

Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (частина восьма статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Отже, виключні правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Дніпровська міська рада, яка, маючи делеговані повноваження щодо здійснення права власності від імені територіальної громади м. Дніпро, повинна діяти виключено у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

В даному випадку, судом встановлено, що Дніпровська міська рада жодних дій, передбачених чинним законодавством, для відчуження спірної квартири на корись третіх осіб не здійснювала.

Також рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20.01.2016 року на підставі якого таке майно у вигляді квартиру АДРЕСА_1 вибуло із власності територіальної громади міста, було згодом скасоване. Відтак суд доходить висновку, що таке майно вибуло із власності територіальної громади без волі власника та належних на те правових підстав.

У зв`язку із чим суд вважає, що в даному випадку у позивача наявне право на витребування вказаного майна шляхом віндикації, оскільки між позивачем, як власником, та відповідачем ОСОБА_2 , як володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у такої особи не на підставі укладеного з власником договору.

Разом з тим, Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

У відповідності до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм та не суперечити принципам верховенства права.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу держави у право на мирне володіння майном, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»).

Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності», як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, ЄСПЛ визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, Конвенція гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Рішеннями ЄСПЛ від 24 червня 2003 року у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» та від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» закріплені принципи застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.

У пункті 71 рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

З огляду на викладене принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування з приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

В межах розгляду даної справи судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 придбала житлове приміщення у вигляді квартири на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Водночас таке житлове приміщення належало названим продавцям на підставі посвідченого у нотаріальному порядку договору купівлі-продажу від 04.06.2016 року, та рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25.11.2016 року, яке набуло чинності і не було скасоване у передбаченому законом порядку.

При цьому, після внесення 11.03.2016 року до ЄРДР про факт скоєння кримінального правопорушення, предметом якого є спірна квартира, органами досудового розслідування так і не було ініційоване питання щодо накладення арешту або іншого публічного обтяження на таке нерухоме майно. Через що будь-яка зацікавлена особа, навіть проявивши розумну обачливість, не могла бути проінформована про обставину спору щодо такого майна.

Внаслідок чого, відповідач ОСОБА_2 набуваючи 30.03.2018 року у володіння спірне житлове приміщення та укладаючи письмовий договір про придбання такого майна, який у свою чергу був посвідчений нотаріально, із дотримання нотаріусом вимог щодо перевірки відсутності обтяжень на таке майно, вочевидь не могла знати про те, що це майно вибуло з комунальної власності територіальної громади м. Дніпра поза її волею і щодо такого майна існує відповідний спір.

За таких обставин суд вважає, що перекладення на теперішнього власника спірної квартири, яка жодного порушення не вчинила, наслідків бездіяльності влади та задоволення позову у цій справі матиме наслідком порушення справедливого балансу та покладатиме надмірний індивідуальний тягар на відповідача ОСОБА_2 , а отже, буде непропорційним втручанням у права такої особи з боку держави.

На думку суду, в даному випадку конструкція, за якою такий добросовісний набувач при вищевказаних обставинах втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку з бездіяльністю влади в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу майна не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку в органу місцевого самоврядування здійснити все необхідне, щоб відшкодувати збитки, завдані таким відчуженням.

Тому задоволення віндикаційного позову і витребування у відповідача як добросовісного набувача спірного нежитлового приміщення призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

До аналогічних висновків щодо застосування права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 522/14454/15-ц (провадження № 61-30882св18). Постанова Іменем України 22 січня 2020 року справа № 520/7397/15-ц провадження № 61-6759св1 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду.

Окрім цього, відмовляючи в задоволені позову, суд виходив з того, що така квартира є не тільки майном, що належить на праві приватної власності, відповідачу ОСОБА_2 , а є і єдиним житлом такої особи.

Статтею 8 вказаної Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

А тому на думку суду в даному випадку втручання у право ОСОБА_2 порушить справедливий баланс інтересів, а саме: можливі позитивні наслідки вилучення у такої особи спірного майна для захисту інтересів територіальної громади не будуть більш важливими, ніж дотримання права вказаного власника, яка законним шляхом за відповідну плату добросовісно набула у власність майно, покладаючись на добросовісність дій продавця, і яка, внаслідок віндикації, може втратити не лише свою власність а й фактичне єдине місце проживання, та буде вимушена самостійно шукати способи компенсації понесених нею у зв`язку із придбанням такого майна витрат.

Відтак, суд вимушений у задоволені позовних вимог керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 4 в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко Сергій Вячеславович, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Лілія Вячеславівна, Комунальне виробниче житлове ремонтно - експлуатаційне підприємство Ленінського району про витребування майна - відмовити у повному обсязі.

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Таким чином, суд вважає, сплачений судовий збір покласти на позивача.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 1269, 1270, 1272 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 82, 89, 141, 258, 259, 263, 264, 265,267 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. У задоволені позову керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 4 (49006, м. Дніпро, вул. Робоча, 24-А) в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, пр. Д.Яворницького, 75) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ), треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_5 ), ОСОБА_6 ( АДРЕСА_6 ), ОСОБА_7 ( АДРЕСА_6 ), приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко Сергій Вячеславович (49000, м. Дніпро, вул. Князя Ярослава Мудрого, буд. 55, прим.5), приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Лілія Вячеславівна ( АДРЕСА_7 ), Комунальне виробниче житлове ремонтно - експлуатаційне підприємство Ленінського району (49128, м. Дніпро, ж/м Красний Камінь, буд. 10а), про витребування майна - відмовити у повному обсязі.

2. Судові витрати у вигляді судового збору віднести на рахунок позивача.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Суддя: Д.В. Мовчан