Рішення № 96505449, 26.04.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

26 квітня 2021 р. справа №520/4706/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мар`єнко Л.М., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду позовну заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2,м. Харків,61022) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) (вул. Ярослава Мудрого, буд. 16,м. Харків,61002), третя особа – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), в якому просить суд скасувати постанову про накладення штрафу від 09.03.2021 року №63419515.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постанова від 09.03.2021 року №63419515 про накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн. підлягає скасуванню, оскільки рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2020 року №520/1916/2020 борг за період з 01.07.2015 року по 31.07.2018 року нарахований у розмірі 51890,83 та буде в порядку надходження бюджетного фінансування на виконання рішення суду.

Від представника відповідача – Щедріної В., через канцелярію суду, надійшов відзив на позов, в якому вона просила відмовити у задоволенні позовних вимог, зокрема, посилаючись на п.1 ч.1 ст.26, 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», зазначивши, що позивачем не надавалось жодного документа, що підтверджує виконання рішення боржником.

Від третьої особи пояснення, клопотання та заяви до суду не надходили.

Після надання письмових доказів та пояснень, суд перейшов до розгляду справи в письмовому провадженні, враховуючи, що по даній категорії спорів підлягає застосуванню ч.1 ст.271 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2020 року №520/1916/2020 - адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за віком за період з 01.06.2015 по 31.07.2018 в сумі 52995,92 грн.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити ОСОБА_1 нараховану пенсію за віком за період з 01.06.2015 по 31.07.2018 в сумі 52995,92 грн., шляхом перерахування на її картковий рахунок в АТ "Ощадбанк".

Допущено негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць.

Рішення набрало законної сили.

На виконання вищевказаного рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2020 року №520/1916/2020 видано виконавчий лист по справі.

29.10.2020 року, керуючись ст.ст. 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №63419515, копії постанови направлено сторонам виконавчого провадження.

В подальшому, відповідачем винесена постанова від 09.03.2021 року №63419515 про накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн. на боржника - Головне управління пенсійного фонду України в Харківській області згідно із вимогами ст.75 Закону України "Про виконавче провадження".

Позивач не погодився із вказаною постановою та звернувся до суду із зазначеним позовом.

Слід зазначити, що фактично предметом спору є правомірність дій та постанови державного виконавця щодо накладення штрафу за невиконання боржником рішення суду без поважних причин.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України.

Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно з частиною 1 статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 16 частини 3 статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено право виконавця під час здійснення виконавчого провадження накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Відповідно до частин 1-3 статті 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

Статтею 75 Закону №1404-VIII визначено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Отже, накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання.

Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.

При цьому, умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. Джерелом відомостей про фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом можуть слугувати будь-які докази, що містять відповідну інформацію, вид та обсяг яких залежить від характеру правовідносин, суті та змісту покладеного на боржника зобов`язання та мотивів рішення, яке примусово виконується.

Судом, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити ОСОБА_1 нараховану пенсію за віком за період з 01.06.2015 по 31.07.2018 в сумі 52995,92 грн., шляхом перерахування на її картковий рахунок в АТ "Ощадбанк".

Після отримання постанови про відкриття виконавчого провадження позивач надіслав до відповідача лист Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області за вих. №2000-0436-5/89989 від 10.11.2020 відповідно до якого відділом з питань перерахунків пенсій № 1 управління застосування пенсійного законодавства головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області відмовлено у виплаті заборгованості за рішенням суду, заборгованість за період з 01.06.2015 по 30.06.2015 у розмірі 1105,39 грн. перерахована в квітні 2020 року на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 .

Проте, повідомлено, що заборгованість за 01.07.2015 року по 31.07.2018 року у розмірі 51890,83 грн. нарахована та буде виплачена з урахуванням вимог п.1 постанови КМУ від 05.11.2014 року №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (з урахуванням змін, внесених постановою КМУ від 21.08.2019 №788), після прийняття передбаченого вказаною нормою окремого порядку, який на сьогодні не прийнято.

Станом на дату винесення спірної постанови про накладення штрафу, відомості про повне виконання боржником рішення суду у державного виконавця були відсутні.

Враховуючи, що позивач вказує лише на часткове виконання рішення та нарахування заборгованості, та не надає жодних інших доказів виконання рішення суду в повному обсязі, суд погоджується із висновком державного виконавця про доцільність накладення штрафу на позивача.

До таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 14 травня 2020 року по справі № 522/3268/17.

Відповідно до постанови Правління Пенсійного фонду України від 13.12.2018 № 27-1 «Про невідкладні заходи щодо організації виплати пенсій» фінансування пенсійних виплат здійснюється головними управліннями Пенсійного фонду. Позивач не є розпорядником коштів та не має відповідних банківських рахунків. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Порядок її виплати на цей час Кабінетом Міністрів України не визначено.

Суд наголошує, що порядок виплати пенсії, у тому числі й заборгованість з виплати пенсії за минулий період, визначається виключно законами України, відповідно, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Таким чином, необґрунтованим є посилання на окремий порядок, що визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки Закон № 1058 не містить бланкетної норми з цього питання.

Крім того, суд зазначає наступне.

За приписами пп. 3, 4, 5, 8 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2, управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань: планує доходи та видатки коштів Фонду в районі (місті), у межах своєї компетенції забезпечує виконання бюджету Фонду; забезпечує ведення бухгалтерського обліку з виконання доходів і видатків, кошторису видатків на утримання управління Фонду та своєчасно складає і в установленому порядку подає затверджену звітність головним управлінням Фонду; забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством.

Порядок розроблення, затвердження та виконання бюджету Пенсійного фонду встановлюється правлінням Пенсійного Фонду.

Тобто, виплати пенсій позивача здійснюються виключно за рахунок Фонду та інших джерел, визначених законодавством, інших фінансових можливостей, крім зазначених, для здійснення виплат управління не має.

Наведене вище підтверджує, що позивач наділений повноваженнями відносно забезпечення своєчасного фінансування та виплати пенсій.

Як зазначає позивач, часткове невиконання рішення суду сталося з незалежних від управління причин, а саме через відсутність відповідних бюджетних асигнувань.

Однак, суд не приймає посилання на вищевказану обставину, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження вчинення будь-яких дій спрямованих на погашення заборгованості в рамках справи, а також суду не надано доказів відсутності асигнувань з бюджету Пенсійного Фонду.

Формування у Підсистемі нарахування та виплати пенсії та направлення в електронному вигляді до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області суми заборгованості по пенсії на думку суду є недостатнім для виконання рішення суду, оскільки відповідачем не доведено факт відсутності відповідного фінансового забезпечення виконання рішення суду по даній справі, а також фактичної відсутності коштів для виконання сплати заборгованості щодо невиплаченої суми.

Суд не вбачає поважності причин щодо невиконання судового рішення, а тому встановлена відповідальність за це Законом України № 1404, є правомірною та спростовує доводи позивача щодо вчинення всіх залежних від нього дій для забезпечення виконання рішення суду у вищевказаній справі.

Також, позивачем не надано суду доказів того, що рішення суду включено до Реєстру судових рішень, що знаходяться на виконанні у казначействі за бюджетною програмою.

Таким чином, позивачем не дотримано встановленого порядку виконання судового рішення.

Аналогічну правову позицію Верховний Суд України висловив, зокрема, в ухвалі від 19 травня 2015 року № 21-1044а15 та в постанові від 22 листопада 2016 року у справі № 804/5081/13-а та підтримав Верховний Суд, зокрема, у постановах від 24 січня 2018 року у справі № 405/3663/13-а, від 16 липня 2018 року у справі № 811/1469/18, від 23 квітня 2020 року у справі № 560/523/19.

Суд зазначає, що невиконання в повному обсязі рішення судів, які набрали законної сили щодо пенсійних виплат, позбавляють пенсіонерів права отримати заборгованість з перерахованої (нарахованої) пенсії на виконання рішень судів, що в свою чергу, позбавляє їх гарантованого Конституцією України (стаття 46) права на соціальний захист в повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується із висновком державного виконавця про доцільність накладення штрафу на позивача.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні, ухваленому 07.05.2002 у справі «Бурдов проти Росії» № 59498/00 наголосив, що виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а тому повинно відповідати вимогам, вміщеним у ст. 6 Конвенції.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі «Піалопус та інші проти Греції» від 15 березня 2001 року, пункт 68).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а ст. 75 Конституції встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Конституція не надавала права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам (наприклад КМУ), а останнім своїми нормативно - правовими актами змінювати положення законів чи відстрочувати або розстрочувати виконання рішень судів.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до чіткої й усталеної практики Європейського Суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (див. рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", п. 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (див. рішення у справі "Immobiliare Saffi" проти Італії", заява N 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).

Проблема невиконання остаточних рішень розглядалась у пілотному рішенні ЄСПЛ проти України у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", а також у ряді інших справ проти України, які також розглядались на основі усталеної практики Суду з цього питання.

У п. 53 цього рішення ЄСПЛ зауважив, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (див. рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), N 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v. Ukraine), N 1811/06, від 19 лютого 2009).

Основною функцією судового рішення є відновлення порушених прав позивача (стягувача). Заради цього відновлення Держава визначає пріоритет інтересів постраждалої сторони - стягувача, порушені права якої було визнано та поновлено судом і видано відповідний виконавчий документ.

Виходячи з наведеного вище, ураховуючи процес поновлення порушених прав позивача (стягувача) шляхом видачі відповідного виконавчого документу, законодавством у сфері примусового виконання рішень встановлений найвищий пріоритет прав стягувача у виконавчому провадженні у порівнянні з колом прав боржника.

Відповідно до ст. 129 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Принцип «res judicata» (принцип обов`язковості судового рішення) покладає на боржника обов`язок виконання судового рішення, яке набрало законної сили, не очікуючи відповідних дій державного виконавця.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ч. 1ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

З урахуванням наведеного, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки постанова державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) від 09.03.2021 року №63419515 є законною та прийнятою у відповідності до норм чинного законодавства.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 287, 295, 297 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), третя особа – ОСОБА_1 про скасування постанови від 09.03.2021 року №63419515 про накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн. - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Мар`єнко Л.М.