Рішення № 96503968, 26.04.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2021 року № 320/8041/20

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Терлецької О.О.,

при секретарі судового засідання Спасібко Ю.М.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Єфремов Є.О.,

представника відповідача - Фрунзе Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Броварської міської ради про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_2 (далі - позивачка) з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області (далі - відповідач), - про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою від 15.09.2020 Київським окружним адміністративним судом було відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження оскільки про бажання взяти участь в судовому засіданні заявила позивачка в позовній заяві.

Зміст позву складають наступні вимоги:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 12.03.2020 N0112/2055, яким було відмовлено позивачці у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та відновлено видати посвідчення «Особи з інвалідністю внаслідок війни»;

- зобов`язати відповідача встановити позивачці статус інваліда війни та видати посвідчення особи з інвалідністю 3 групи внаслідок війни встановленого законодавством зразка.

Позивачка свої позовні вимоги обґрунтовувала в позовній заяві та відповіді на відзив тим, що вона брала участь у складі Цивільної оборони по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що відповідно до законодавства, яке діяло на час ліквідації аварії та застосовується до спірних правовідносин - прирівнюється до статусу учасника війни.

Відповідач проти позову заперечив, подав до суду відзив та заперечення на відповідь на відзив, з яких слідує, до відповідач, вказуючи на чинне законодавство на час звернення позивачки до суду, вважає статус позивачки щодо залучення до цивільної оборони не достатньо підтвердженим (у позивачки відсутній наказ на залучення її до складу Цивільної оборони), а тому стверджує про відсутність такого статусу. Відповідач просить суд, у зв`язку з вищезазначеним, відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Дослідивши обставини справи, суд встановив наступне.

02.03.2020 позивачка звернулась до відповідача з заявою про встановлення їй статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачу посвідчення «Особи з інвалідністю внаслідок війни» відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі - Закон №3551). Відповідачем листом від 12.03.2020 №0112/2055 позивачці відмовлено у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

З матеріалів справи слідує, і не заперечується відповідачем, що позивачка є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорія 1, учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інвалідом 3 групи внаслідок захворювання, пов`язаного з роботами по ліквідації внаслідок аварії на ЧАЕС. Зазначена інформація підтверджується виданими довічно позивачці 05.07.2002 посвідченням особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 серії НОМЕР_1 та вкладкою цього посвідчення № НОМЕР_2 до вказаного вище посвідчення, довідкою МСЕК від 19.02.1997 - про встановлення позивачці 3 групи інвалідності довічно у зв`язку з захворюваннями, пов`язаними з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильскій атомній електростанції.

Перебування позивачки у зоні радіаційної небезпеки, підтверджується довідкою військової частини № 5237 від 27.12.1986 № 2058 про те, що позивачка брала участь у роботах по ліквідації наслідків аварії в 30 кілометровій зоні ЧАЕС з 08.09.1986 по 26.12.1986; архівною довідкою Галузевого державного архіву Міністерства оборони України від 04.07.2002 № 10265, відповідно до якої позивачка у складі військової частини №55237 як медсестра санчастини приймала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 08.09.1986 (наказ № 329а) по 26.12.1986 (наказ N2 722) і була звільнена з радів радянської армії за власним бажанням 327.12.1986 у зв`язку з розформуванням військової частини № 55237, їй як службовцю радянської армії виплачено компенсацію за додаткову відпустку. Крім того, в довідці зазначено що за вказаний період вона перебувала в пгт Іванків, а з (по 26.12.1986) безпосередньо в м. Чорнобиль. Архівною довідкою Галузевого державного архіву Міністерства оборони України від 15.12.2004 N° 14005 також відзначається, що в грудні 1986 року позивачці в заробітну плату увійшли нарахування «за зону».

Усі записи про призначення та звільнення позивачки внесені у її трудову книжку (копія додається). Записи трудової книжки позивачки вказують, що вона перебувала достатній час у «зоні» для надання їй статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та віддачу посвідчення «Особи з інвалідністю внаслідок війни». Зазначені обставини також були встановлені постановою Броварського міськрайонного суду Київської області від 29.11.2010 по справі N° 2-а-1334/10, яке набрало законної сили, оскільки не було оскаржене. Як убачається з цих документів позивачка виконувала свої обов`язки з 08.09.1986 (наказ N° 329а) по 26.12.1986 (наказ № 722) безпосередньо в м. Чорнобиль як «служащая Советской Армии». Пізніше їй довічно було встановлено інвалідність у зв`язку з захворюваннями, пов`язаними з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильскій атомній електростанції.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.

Тому суд погоджується з доводами позивачки, що вона має право на отримання статусу особи з інвалідністю війни та видачу посвідчення «Особи з інвалідністю внаслідок війни» на підставі п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону №3551. Відмова ж відповідача у наданні вказаного вище статусу виключно у зв`язку з тим, що позивачка вона не має вимог статусу визначених у п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону №3551 не обґрунтована відповідачем.

Статтею 4 Закону №3551 передбачено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа, зокрема, осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Таким чином, умовами для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону, є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Статтею 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі Закон №796-ХІІ) визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-198/ роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни. Якщо особа була залучена до складу формувань Цивільної оборони та стала інвалідом внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, така особа належить до числа осіб з інвалідністю внаслідок війни та має право на отримання відповідного посвідчення.

Аналізуючи приписи пункту 9 частини другої статті 7 вищезазначеного Закону суд приходить до висновку і погоджується з позивачкою, що вказана норма не містить вимог, які визначають порядок та форму залучення осіб до складу формувань Цивільної оборони.

Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 (далі - Положення №302). Згідно з абзацом першим пункту 2 Положення № 302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації. Абзацом першим пункту 3 Положення №302 передбачено, що відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Інвалідам війни видаються посвідчення з написом "Посвідчення інваліда війни" та нагрудний знак "Ветеран війни - інвалід" (абзац третій пункту 3 Положення №302). Згідно з абзацом другим пункту 7 Положення № 302 "Посвідчення інваліда війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім`ї загиблого" видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

Відповідно до пункту 10 Положення № 302 "Посвідчення інваліда війни" відається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності. Інвалідам війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для отримання посвідчення інваліда війни є наявність у особи довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності, а уповноваженою особою щодо видачі останнього є органи праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

Необхідність надання будь-яких інших документів на підтвердження факту участі особи в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи законодавством не передбачено. Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Міністрів СРСР від 18.03.1976 №1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, - створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

Відповідно до вимог нормативно-правових актів з Цивільної оборони, які були чинними на момент аварії на Чорнобильській катастрофі, зокрема. Положення про Цивільну оборону СРСР, затвердженого постановою ЦК КПРС і міністрів СРСР від 18.03.1976 № 201-78, наказів заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР від 06.06.1975 №90 (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та від 29.06.1976 №92 (настанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (Сільському на сільськогосподарському об`єкті народного господарства), розпорядження ЦО СРСР від 26.04.1986, начальника ЦО У PCP від 28.04.1986, начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 29.04.1986 №01, ВІД 30.04.1986 №02, ВІД 04.05.1986 №16, ВІД 19.05.1986 N° 52 та ІНШІ), цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об`єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов`язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають дітей до 8 років. Таким чином, формування Цивільної оборони, у тому числі і невоєнізовані, створювалися саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварії, катастроф і стихійних лих. Отже, громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на ЧАЕС та її наслідків) залучалися до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.

Суд погоджується з доводами позивачки, що аналіз наведених положень чинного законодавства дає підстави для висновку про те, що відповідно до норм законодавства, що діяло на момент аварії на Чорнобильській АЕС, на всіх без виключення підприємствах, установах та організаціях, до складу цивільної оборони в обов`язковому порядку зараховувалось все працездатне населення. Надані позивачкою документи відповідачу підтверджують його участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі илабу Цивільної оборони, та внаслідок чого отримана позивачем інвалідність захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, а отже позивач має право на встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни із видачею посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

Враховуючи вищевикладене, відмова відповідача у встановленні позивачу статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення є необґрунтованою й такою, що порушує його право на одержання вказаного статусу та пов`язаного з ним соціального захисту, а позовні вимоги - підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київській області (код ЄДРПОУ 03193637) від 12.03.2020 №0112/2055, яким було відмовлено ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_3 ) у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та відмовлено видати посвідчення «Особи з інвалідністю внаслідок війни».

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Броварської міської раді Київській області (код ЄДРПОУ 03193637) встановити ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_3 ) статус інваліда війни та видати посвідчення особи з інвалідністю 3 групи внаслідок війни встановленого законодавством зразка.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Терлецька О.О.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 26 квітня 2021 р.