Рішення № 96503947, 26.04.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2021 року справа №320/12415/20

Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, у якому просить суд:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області в перерахунку пенсії ОСОБА_1 відповідно до ст.ст. 50, 54, Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, 1 категорії, особи з інвалідністю 2 групи з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок державної та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров`ю ОСОБА_1 відповідно ст. 50, ч. 4 ст. 54, ст. 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року з урахуванням проведених виплат.

Позов мотивовано безпідставністю відмови відповідачем у нарахуванні та виплаті позивачу, як особі, яка є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи, у період з 01.04.2014 по 02.08.2014 пенсії у розмірі, встановленому ст. 50, ч. 4 ст. 54, ст. 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки у вказаний період законодавством не обмежувалось пряме застосування зазначених норм Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Ухвалою суду від 01.12.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.

Відповідач подав до суду відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

На даний час позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області (далі - Відповідач) та отримує призначену пенсію. Є постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, що підтверджується посвідченням особи, яка постраждала внаслідок чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_1 виданого 25 червня 1996 року, являється інвалідом 2-ої групи, яка встановлена внаслідок захворювання, пов`язаного з Чорнобильською катастрофою.

Отже, позивач має право на пенсійне забезпечення відповідно до норм Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

В зв`язку з тим, що відповідач нараховував і виплачував державну пенсію по інвалідності та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю у меншому розмірі, ніж передбачено ст. ст. 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", 13.10.2020 року позивач звернувся до відповідача з заявою про перерахунок йому пенсії відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року. На день подання позову до суду відповідач проігнорував заяву про перерахунок пенсії відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року.

Позивач вважає відмову протиправною та такою, що порушує його права, що і стало підставою звернення з цим позовом до суду.

Постановою Бородянського районного суду Київської області від 18.02.2011 року у справі № 2-а-1479/11:

- визнано дії управління Пенсійного фонду України у Бородянському районі Київської області щодо нарахування і виплати мені з 21 січня 2011 року державної пенсії по інвалідності в меншому розмірі, ніж передбачено ст.. 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", протиправними.

- зобов`язано управління Пенсійного фонду України у Бородянському районі Київської області провести перерахунок та виплату з урахуванням виплачених коштів пенсії мені, ОСОБА_1 , відповідно до ст. 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", нарахувавши з 21 січня 2011 року державну пенсію по інвалідності в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, виходячи зі встановленого розміру мінімальної пенсії за віком, який відповідає розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Постановою Бородянського районного суду Київської області від 18 січня 2011 року у справі № 2-а-295\11:

- визнано дії управління Пенсійного фонду України у Бородянському районі Київської області щодо нарахування і виплати мені з 1 липня 2010 року додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, щомісячного підвищення до пенсії як дитині війни та доплати до пенсії за проживання на території радіоактивного забруднення в меншому розмірі, ніж передбачено ст..39,50 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", ч.1 ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» протиправними.

- зобов`язано управління Пенсійного фонду України у Бородянському районі Київської області провести перерахунок та виплату з урахуванням виплачених коштів пенсії мені, ОСОБА_1 з 1 липня 2010 року відповідно до ст.. 39,50 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", ч.1 ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», щомісячну додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров`ю - у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком, щомісячне підвищення до пенсії як дитині війни - в розмірі 30%мінімальної пенсії за віком, виходячи зі встановленого розміру мінімальної пенсії за віком, який відповідає розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, щомісячну грошову доплату до пенсії за проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю - в розмірі однієї мінімальної заробітної плати.

Ухвалою Київського Апеляційного адміністративного суду постанову суду залишено без змін.

Спірні правовідносини, що існують між позивачем та головним управлінням врегульовано зокрема статтею 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за положеннями якої особам, віднесеним до категорії 1 призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, зокрема, інвалідам II групи в розмірі - 75 процентів мінімальної пенсії за віком, виходячи зі встановленого розміру мінімальної пенсії за віком, який відповідає розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Рішення суду відповідно до процесуального законодавства є обов`язковим уже з моменту його винесення і проголошення. Але з моменту набрання ним законної сили воно стає загальнообов`язковим, тобто обов`язковим не тільки для суду, не тільки для інших учасників справи, а й для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян, і підлягає виконанню на всій території України.

ОСОБА_1 є особою, яка постраждала від Чорнобильської катастрофи 1 категорії, та з 17.06.1996 року інвалідом 2 групи, (захворювання якого пов`язане з впливом аварії на Чорнобильській АЕС), що підтверджується посвідченням від 25.06.1996 року, серії НОМЕР_1 , вкладкою до посвідчення № НОМЕР_2 від 20.03.1998 року випискою з акту огляду МСЕК від 17.06.1996 року № 062697.

Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію по інвалідності 2 групи відповідно до Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

На виконання п.7 зазначеного Закону № 3491, Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 06.07.2011 № 745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», а в подальшому 23.11.2011 постанову № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Постанова КМУ № 1210), яка набрала чинності з 01.01.2012 є чинною на теперішній час та неконституційною не визнавалась.

Пунктом 2 Постанови КМУ № 1210 зобов`язано Пенсійний фонд України забезпечити здійснення перерахунку пенсій, призначених особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до набрання чинності цією постановою, за матеріалами пенсійних справ.

Вказаною Постановою № 1210, затверджено порядок визначення розміру основної та додаткової пенсії особам, постраждалим від наслідків аварії на ЧАЕС, з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність та наявних даних про заробітну плату, нараховану за роботу у зоні відчуження.

Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписом пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-ХІІ (далі - Закон № 796-ХІІ). Статтею 49 Закону № 796-ХІІ передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до статті 50 Закону № 796-ХІІ особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами II групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком.

Згідно із пунктом 4 статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (в редакції від 9 липня 2007 року, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008), в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком.

Відповідно до ст. 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (в редакції від 9 липня 2007 року) Конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Крім індексації пенсії, яка здійснюється відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення, у разі, якщо величина середньої заробітної плати в Україні за даними спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі статистики за минулий рік зросла, то з 1 березня поточного року розмір пенсії підвищується в порядку, встановленому частиною другою статті 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

У разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, розмір щомісячної компенсації сім`ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Водночас, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 14 червня 2011 року розділ VII Прикінцеві положення Закону України «Про державний бюджет України на 2011 рік» доповнено п. 4, яким встановлено, зокрема, що у 2011 році норми і положення ст. 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік (положення пункту 4 розділу VII визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року N 20-рп/2011).

Відтак, Законом України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», розміри державної та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

На виконання п. 7 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» 06 липня 2011 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» № 745, яка набрала чинності з 23 липня 2011 року, п. 1 і 3 якої визначено інші розміри основної та додаткової пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23 листопада 2011 року № 1210 був затверджений Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

У подальшому, п. З Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» від 22 грудня 2011 року (набрав чинності 01 січня 2012 року), п. 4 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» від 06 грудня 2012 року (набрав чинності 01 січня 2013 року), установлено, що норми і положення ст. ст. 50,54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України у 2012 та 2013 роках виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України.

Згідно з абзацом 8 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № З-рп/2012 від 25 січня 2012 року нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України. Отже, суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Такий же правовий підхід був закріплений у 2013 році з прийняттям Закону України від 06.12.2012 року № 5515-УІ «Про Державний бюджет України на 2013 рік» (далі - Закон № 5515-УІ), пунктом 4 Перехідних положень якого, зокрема, встановлено, що у 2013 році норми і положення статей 20-23, 30, 31, 37, 39, 48, 50-52, 54 Закону № 796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету ПФУ на 2013 рік.

Вказана норма Закону № 5515-УІ неконституційною не визнавалась та її дія 2013 році не зупинялась.

З правового аналізу вказаних Законів та нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України та роз`яснень Конституційного Суду України випливає, що в період з 23 липня 2011 року по 31 грудня 2013 року визначення порядку та розмірів виплат вказаним категоріям громадян делеговано Кабінету Міністрів України.

Таким чином, з 23.07.2011 року по 31.12.2013 року чинним законодавством встановлено інші, ніж передбачені статтями 50, 54 Закону № 796-ХІІ, розміри державної та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

На рахунок нормативно-правових актів на підставі яких Управління повинно було нарахувати та виплатити пенсію з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року слід зазначити, що з 01.01.2014 року Законом України від 16.01.2014 року № 719-VII «Про Державний бюджет України на 2014 рік» (далі - Закон № 719- УII) не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування розмірів основної та додаткової пенсій, встановлених статтями 50, 54 Закону № 796-ХІІ. Чинним залишався й Порядок.

Тобто, враховуючи принцип пріоритетності Закону № 796-ХІІ над підзаконним нормативно-правовим актом - Порядком, з 01.01.2014 року нарахування та виплата основної та щомісячної додаткової пенсій за шкоду, заподіяну здоров`ю, повинно було здійснюватись у розмірі та на підставі статей 50, 54 Закону № 796-ХІІ.

Водночас, Законом України від 31.07.2014 року № 1622-УІІ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» (далі - Закон № 1622-УІІ), який набрав чинності 03.08.2014 року, розділ Прикінцеві положення Закону № 719-УІІ доповнено пунктом 67 , яким, зокрема, встановлено, що норми і положення статей 20-23, 30, 31, 37, 39, 48, 50-52, 54 Закону № 796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету ПФУ на 2014 рік.

Таким чином, з 03.08.2014 року Законом № 719-УІІ Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 50, 54 Закону № 796-ХІІ, розміри державної та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Оскільки на цей час був також чинний Порядок, яким визначено механізм обчислення пенсій, щодо яких виник спір, то за загальним правилом дії норм права у часі, оскільки Закон № 719-УІІ в редакції Закону № 1622-УІІ був прийнятий пізніше Закону № 796-ХІІ, то саме положення Закону № 719-УІІ та Порядку підлягають пріоритетному застосуванню до спірних відносин з 03.08.2014 року.

Отже, лише в період з 1 січня по 2 серпня 2014 року пенсійний орган повинен був нараховувати та виплачувати пенсію позивачу в розмірі, визначеному статтями 50, 54 Закону № 796-ХІІ, а не Порядком.

На підставі викладеного і дійшовши до переконливого висновку, що в період з 01 січня по 02 серпня 2014 року пенсійний орган повинен був нараховувати та виплачувати пенсію ОСОБА_1 в розмірі, визначеному ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не Порядком.

Така правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права щодо пріоритетного застосування положення Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік" над Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, висловлена у постанові Верховного Суду України від 26 квітня 2016 року (справа № 285/4300/14-а) та постанові Верховного суду від 21 лютого 2018 року (справа №619/2262/17).

Однак, при виплаті пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2014 року по 02.08.2014 р. відповідно до ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідач не прийняв до уваги норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оскільки у період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» не було передбачено обмежень щодо застосування ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тому позивач у цей період має право на отримання пенсії по інвалідності у розмірі, який встановлено вказаними статтями.

Також позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови в перерахунку йому пенсії, перерахунок не було зроблено, заява позивача залишилася поза увагою, що в даному випадку свідчить про протиправну бездіяльність відповідача.

А тому, одним з належних способів захисту порушених прав позивача є визнання протиправною відмови у проведенні перерахунку пенсії та зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до ст.ст. 50, 54, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» 01.01.2014 року по 02.08.2014 року.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).

Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року N 1- рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (стаття 7).

Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 22 лютого 2017 року у справі № 6-2705цс16 тільки підтверджує, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Також, Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до п. 19 ППВС України N 8 від 13.06.2007 року "Про незалежність судової влади" відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.

Слід також зауважити, що право громадянина на судовий захист є одним із основних прав, гарантованих Конституцією України - Законом прямої дії. Зокрема, стаття 124 Конституції України визначає, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об`єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт З мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11- рп/2012).Конституційний Суд України, розглядаючи цю справу, бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Також, в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії, а тому органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 8, частина друга статті 19 Основного Закону України).

Слід зауважити, що у справі "Півень проти України" Європейський суд констатував порушення ст. 6 Конвенції та зазначив, що невиконання судового рішення не може бути виправдане недоліками законодавства, які унеможливлюють його виконання. У цій справі Європейський суд дійшов висновку про відсутність у законодавстві України нормативної бази щодо завдань, покладених на органи виконавчої влади, і констатував порушення п. 1 ст. 6 Конвенції.

Невиконання рішення державного суду не може бути виправдане і відсутністю бюджетних видатків. У справі "Шмалько проти України" Європейський суд констатував, що орган державної влади не має права посилатися на брак коштів, щоб виправдати невиконання судового рішення про виплату боргу.

Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано право, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене (правові позиції Конституційного Суду України в таких рішеннях: від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини дає підстави для формування позиції, що при вирішенні питань щодо порушення державами учасницями Європи положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї велика увага акцентується на дотриманні державною принципу «правомірних або законних очікувань» та захисту прав людини через призму цього принципу.

Зокрема, у справах «Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» та «Федоренко проти України» Європейський суд з прав людини констатував, що відповідно до прецедентного права органів, які діють на підставі конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Тобто, Європейський суд з прав людини зробив висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та сформував позицію для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат, в тому числі і пенсійних на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність.

Частиною 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено наступне: «Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів». В період, за який я вимагаю перерахунку пенсії, суми пенсії мені нараховувались, однак не в таких розмірах, які були встановлені та передбачені законодавчими актами України та постановами Бородянського районного суду Київської області від 18.02.2011 року у справі № 2-а-1479/11 та від 18.01.2011 року у справі № 2-а-295\11.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і фомадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення КСУ від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003 та від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Верховенство права, будучи одним з основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над неправомірним втручанням у право кожної людини.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № II (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

Таким чином, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд. Безперечно, правомірним у даному випадку виходячи із фактичних обставин конкретних правовідносин є лише один варіант поведінки.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Приписами статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Щодо можливого пропуску позивачем строку звернення до суду передбаченого статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач зазначає, що відповідно до частини 2 статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Зазначене положення продубльовано також в статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІУ.

Таким чином, строк звернення до суду встановлений статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України до даної категорії спорів не застосовується. Дана правова позиція закріплена в Рішенні Київського Окружного Адміністративного суду від 06.07.2018 року № 810\2756\18.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Щодо заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у цій справі, суд зазначає наступне.

Питання судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах віднесено до процесуальних питань, що пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах, і врегульовано ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з ч. 8 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу (яка визначає особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця).

Отже, встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, про що просив позивач, є правом суду, а не обов`язком, яке не виключає існування принципу обов`язковості судового рішення, згідно з яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України (ст. 129-1 Конституції України, ч. 2 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України).

Аналогічні висновки щодо застосування норм права (що таке зобов`язання суб`єкта владних повноважень є правом, а не обов`язком суду) викладені в постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі №823/1265/16, які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви позивача з питання встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області в перерахунку пенсії ОСОБА_1 відповідно до ст.ст. 50, 54, Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, 1 категорії, особи з інвалідністю 2 групи з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548) здійснити перерахунок державної та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров`ю ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_3 ) відповідно ст. 50, ч. 4 ст. 54, ст. 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року з урахуванням проведених виплат.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Терлецька О.О.