Постанова № 9650268, 12.05.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА

01025,  м. Київ,  вул. Десятинна,  4/6, тел. 278-43-43

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 травня 2010 року           14:33           № 2а-1576/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кишинського М.І.,  при секретарі судового засідання Попадин О.Б. у відкритому судовому засіданні вирішив адміністративну справу

за позовом Закритого акціонерного товариства «Президент-Готель»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з ВПП

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до відповідача про скасування податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 28.01.2010 р. № 0000024220/0, яким визначено позивачу податкове зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 357 411,00 грн., в тому числі 238 294,00 грн. основного платежу та 119 147,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що податковий орган поверхнево та неповно, без дослідження усіх документів, дійшов помилкового висновку, що позивач порушив низку положень Закону України «Про податок на додану вартість», а саме незаконно відніс до складу податкового кредиту суму  податку на додану вартість, згідно податкових накладних, що отримані не у звітному податковому періоді.

Крім того, відповідач помилково вважає, що ЗАТ «Президент-Готель»мав право включити до податкового кредиту лише ті податкові накладні, які отримані рекомендованими листами з повідомленням про вручення із зазначенням на цих листах відбитку календарного штемпеля, як того вимагає постанова Кабінету Міністрів України від 28 липня 1997 року №799 «Про затвердження порядку оформлення поштових відправлень з вкладенням матеріалів звітності, розрахункових документів і декларацій». Проте, як зазначає позивач в судовому засіданні, застосовувати вищевказаний порядок до відносин позивача та його постачальників є невірним, оскільки, останні не є контролюючими органами в розумінні податкового законодавства, а відтак спосіб надання податкових накладних є вільною справою самого постачальника товарів (послуг), оскільки не встановлений жодними правовими актами, а тому можу бути здійснений будь-яким шляхом та у будь-який спосіб.

Враховуючи викладене вище, позивач полягає на тому, що коригування здійснено ним із дотриманням вимог Закону України «Про податок на додану вартість»,  а також на тому, що таке коригування, у будь-якому разі не призвело до заниження податкових зобов’язань з податку на додану вартість у зв’язку з чим, просить суд адміністративний позов задоволити в повному обсязі

Представник відповідача у письмових  заперечених та в судовому засіданні проти заявленого позову заперечував, мотивуючи тим, що за результатами планової виїзної перевірки ЗАТ «Президент-Готель»встановлено, що останнім, при визначені податкового кредиту за відповідний період неправомірно прийнято рішення про формування податкового кредиту вказаних звітних періодів з використанням зазначених сум податку, оскільки, позивач на дату виникнення права на податковий кредит, таким правом не скористався, оскільки одночасно з поданням декларацій по ПДВ до податкового органу не подано скарги стосовно контрагента, щодо відмови у наданні податкових накладних або наданні їх із порушенням встановленого Порядку виписування податкової накладної.

До того ж, представник відповідача у судовому засіданні зазначив, що документальним підтвердженням у покупця –платника податку на додану вартість при включені до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкової накладної, отриманої в інших податкових періодах, ніж дата виписки, є документ, який підтверджує надходження такої податкової накладної від продавця, а саме –лист з рекомендованим повідомленням про вручення із зазначенням на ньому відбитку календарного штемпеля. В зв’язку з чим, представник відповідача просив у задоволені позову відмовити повністю.

Оцінивши за правилами, встановленими ст. 86 КАС України наявні у матеріалах справи докази та пояснення сторін, надані під час розгляду справи, суд вважає, що заявлений адміністративний позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків проведено виїзну планову перевірку фінансово-господарської діяльності позивача за період жовтень 2006 року –вересень 2009 року з питань здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов’язкових платежів), контролю за валютними операціями, за результатами якої складено Акт від 15 січня 2010 року №9/42-20/30058128 на підставі якого винесено податкове повідомлення рішення, що оскаржується.

Як свідчать обставини справи підставою визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість стало включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ по податкових накладних виписаних не у звітному періоді.

В судовому засіданні встановлено, що податкові накладні, які отримані позивачем із запізненням складені на дату здіснення платежів та надані податковому органу під час перевірки, відповідають вимогам Закону України «Про податок на додану вартість»чого не заперечує відповідач.

Вищенаведені обставини та документальні докази підтверджують факт виконання договору сторонами, свідчать про реальне настання правових наслідків, що обумовлені договірними зобов’язаннями.

За наведених обставин та правових норм, позивач, отримавши податкові накладні від постачальників правомірно сформував податковий кредит, у періоді отриманні таких накладних  та задекларував вказані у цих накладних суми у Декларації з ПДВ у відповідних періодах.

Доводи відповідача про неправомірне формування податкового кредиту у грудні 2006 року, січні, липні 2007 року, березні, травні-грудні 2008, січні-травні 2009 року не заслуговують на увагу з наступних підстав.

Імперативними законом, який визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до положень підпункту  7.4.1 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону, в редакції чинній на момент здійснення господарських операцій, податковий кредит звітного періоду  складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Виходячи зі змісту пункту 7.4 ст. 7 Закону, правові наслідки у вигляді  виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (робіт, послуг) чи основних фондів з метою використання  в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності.

Як встановлено в судовому засіданні та не заперечується сторонами, фактичні обставини справи підтверджують реальне здійснення господарської операції.

Відповідно до положень  п.п. 7.2.6. п. 7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка була чинна на момент перевірки)  податкова накладна  є виключною підставою для нарахування податкового кредиту.

При цьому, підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону про ПДВ визначено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку, не підтверджених податковими накладними. Отже, у податковому періоді, коли податкова накладна була виписана продавцем товарів, але ще не отримана покупцем цих товарів, покупець товарів не мав документу, на підставі якого міг би включити суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що позивач, отримавши податкові накладні із запізненням, але в межах 1095 днів правомірно сформував податковий кредит  у періоді отримання таких накладних та задекларував вказані у цих накладних суми у р. 10.1 Декларації з податку на додану вартість. До того ж, такий висновок суду узгоджується з позицією ДПА України з цього ж приводу, викладеною  у листах ДПА України від 14.04.2008 року №7681/7/16-1117 та від 10.08.2006 року № 8799/6/16-1515-10.

Що стосується доводів відповідача про неподання позивачем скарги до податкового органу про неподання контрагентом податкових накладних у вказаних періодах, суд зазначає наступне.

Відповідно до абз.2 п.п. 7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

За змістом наведеної норми, подання скарги було б доцільним, якщо б позивач включив вказані суми ПДВ до податкового кредиту у періоді їх виписки, чого в даному випадку не було, в зв’язку з чим у суду відсутні підстави вважати порушенням позивачем зазначеної норми закону. До того ж, подання скарги є правом, а не обов’язком платника податку.

Крім того, суд звертає увагу на той факт, що відповідач помилково вважає, що ЗАТ «Президент-Готель» мав право включити до податкового кредиту лише ті податкові накладні, які отримані рекомендованими листами з повідомленням про вручення із зазначенням на цих листах відбитку календарного штемпеля, як того вимагає постанова Кабінету Міністрів України від 28.07.1997 року №799 «Про затвердження Порядку оформлення поштових відправлень з вкладенням матеріалів звітності, розрахункових документів і декларацій». Оскільки, відповідно до пункту 1 вищевказаного порядку, останній визначає вимоги щодо оформлення поштових відправлень з вкладенням матеріалів звітності, розрахункових документів і декларацій, що надсилаються платниками податків відповідно до статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»встановлена процедура поштових відправлень рекомендованим листом з описом вкладення між платником податків та контролюючим органом. Отже, суд приходить до висновку, що застосовувати вищевказаний порядок до відносин між суб’єктами господарювання є невірним, оскільки останні не є і не можуть бути контролюючими органами в розумінні податкового законодавства, а відтак спосіб надання податкових накладних (поштою або особисто, кур’єром або нарочним, автомобілем чи літаком тощо) є вільною справою самого постачальника товарів (послуг), оскільки не встановлений жодними правовими актами, а тому може бути здійснений будь-яким шляхом та у будь-який спосіб.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст. 72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб’єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов’язок щодо доказування.

За таких обставин, суд дійшов висновку про неправомірність оспорюваного податкового повідомлення-рішення, в зв’язку з чим, підлягає скасуванню, а позов задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254  Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

                                                  ПОСТАНОВИВ:

Позов задоволити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків від 28 січня 2010 року № 0000024220/0.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не  була подана у встановлений строк постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя:                                                                         Кишинський М.І.

Дата складання та підписання постанови в повному обсязі –17.05.2010р.