Рішення № 96500292, 21.04.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.04.2021Справа № 910/7372/20

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Зінчук С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "САВАТЕКС ДЕКОР"

до S.R.L. "MADIADESIGN"

про стягнення 11 790,49 дол. США

Представники учасників справи:

Від позивача: Повразюк Р.В.;

Від відповідача: не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "САВАТЕКС ДЕКОР" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до S.R.L. "MADIADESIGN" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за Контрактом № 009 від 21.06.2019 у розмірі 13 440, 33 доларів США, з яких: 12 152, 20 дол. США основна заборгованість, 1 045, 09 доларів США пеня; 243, 04 доларів США штраф.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов контракту № 009 від 21.06.2019 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків.

У встановлений судом строк позивачем було усунуто недоліки, вказані в ухвалі Господарського суду міста Києва від 02.06.2019 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2020 відкрито провадження у справі № 910/7372/20, підготовче засідання у справі призначено на 16.12.2020, надіслано прохання через Міністерство юстиції Республіки Молдова - Ministry of Justice of the Republic of Moldova Ms Stela Braniste Head of International Relations and European Integration Division Strada31 August 1989 82, Chi?inгu 2012, Moldaviе для вручення відповідачу - S.R.L. "MADIADESIGN" Республіка Молдова, м. Кишинів, Ставчени, вул. Нукарілор, 57, в порядку, передбаченому Гаазькою Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965 року, провадження у справі № 910/7372/20 зупинено.

11.12.20 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про уточнення (зменшення) позовних вимог, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача 11 790, 49 доларів США, з яких: основний борг у розмірі 10 502, 36 доларів США, 1 045, 09 доларів США пеня та 243, 04 доларів США штраф.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.20 поновлено провадження у справі № 910/7372/20.

Представники учасників справи у підготовче засідання 16.12.20 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.20 відкладено підготовче засідання у справі № 910/7372/20 на 20.01.2021.

Підготовче засідання, призначено на 20.01.2021, не відбулося у зв`язку з перебуванням судді М.Є. Літвінової на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2021 призначено підготовче засідання у справі № 910/7372/20 на 17.02.2021.

Представники учасників справи у підготовче засідання 17.02.2021 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2021 відкладено підготовче засідання у справі № 910/7372/20 на 17.03.2021.

Представник відповідача у підготовче засідання 17.03.2021 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2021, яку занесено до протоколу судового засідання, прийнято до розгляду клопотання про уточнення позовних вимог, розцінено його як клопотання про зменшення розміру позовних вимог, вирішено здійснювати подальший розгляд справи із його урахуванням.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2021 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 21.04.2021.

Представник позивача у судовому засіданні 21.04.2021 підтримав заявлені позовні вимоги, з урахуванням клопотання про зменшення розміру позовних вимог.

Представник відповідача у судове засідання 21.04.2021 не з`явився, проте, судом було вчинено всі дії з метою належного повідомлення вказаного учасника про розгляд справи.

Наразі, з огляду на неявку представника відповідача, суд зазначає таке.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Отже, за висновками суду, неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 21.04.2021.

В судовому засіданні 21.04.2021 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

21.06.2019 між S.R.L. "MEDIADESIGN" (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Саватекс Декор» (далі - продавець) укладено контракт № 009.

Відповідно до п.1.1 контракту продавець приймає на себе зобов`язання поставити покупцю декоративний камінь в асортименті, який узгоджено сторонами, найменування якого кількість та ціна вказані в інвойсах, а покупець зобов`язується оплатити та прийняти товар на умовах контракту.

Валютою контракту оплати товару є долар США (п. 2.1 контракту).

Загальна сума контракту складає 200 000 доларів (п. 2.2 контракту).

Як встановлено п. 4.1 контракту поставка товару здійснюється у відповідності з міжнародними правилами торгових термінів «Інкотермс 2010» на умовах FCA - м. Київ.

Датою поставки кожної партії вважається дата митного оформлення партії товару (п. 4.2 контракту).

Поставки партії товару здійснюються будь - яким видом транспорту, в тому числі змішані перевезення (п. 4.5 контракту).

Згідно з п. 8.1 контракту валютою платежу визначено долар США.

Оплата за товар, поставлений на умовах даного контракту здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця протягом 90 днів з моменту відправки товару, датою відправки товару є дата митного оформлення партії товару (п.8.2 контракту).

За прострочку терміну оплати за товар покупець сплачує штраф у розмірі 2 % простроченої суми, а по спливу 20 днів прострочки покупець сплачує пеню у розмірі 0, 1 % простроченої суми за кожен день прострочки (п.10.3 контракту).

Термін дії контракту з моменту його підписання сторонами до 31.12.2021 (п. 12.9 контракту).

На виконання умов контракту позивачем було поставлено відповідачу товари на загальну суму 21 137, 76 доларів США, що підтверджується наступними документами:

- Рахунком - фактурою № CФ - 1052 від 25.06.2016, сертифікатом про проходження товару № 1918147, митною декларацією від 04.07.2019 № UA100110/2019/472934 на 6 985, 56 доларів США;

- Рахунком - фактурою № CФ - 1250 від 01.08.2019, сертифікатом про проходження товару № 1918018, митною декларацією від 05.08.2019 № UA100110/2019/473273 на 7 149, 84 доларів США;

- Рахунком - фактурою № CФ - 1964 від 02.12.2019, сертифікатом про проходження товару № 1996128, митною декларацією від 05.08.2019 № UA100110/2019/474968 на 7 002, 36 доларів США.

В період з 19.08.2019 по 03.03.2020, 04.06.2020 та 29.07.2020 відповідачем були здійснені часткові оплати за поставлений позивачем товару.

Як зазначає позивач заборгованість, яка залишилась не сплачена відповідачем становить 10 502, 36 доларів США (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог).

В матеріалах справи наявний акт звірки взаєморозрахунків від 10.03.2020, які підтверджується заборгованість у вказаному вище розмірі.

Позивач листом №11/03 від 11.03.2020 звертався до відповідача з проханням сплати заборгованість по Інвойсу від 01.08.2019.

Проте, відповідач відповідь на лист не надав, заборгованість сплатив частково.

У зв`язку з вищевикладеним позивач просить суд стягнути з відповідача суму у розмірі 11 790, 49 доларів США, з яких: основний борг у розмірі 10 502, 36 доларів США, 1 045, 09 доларів США пеня та 243, 04 доларів США штраф.

Відповідач відзиву на позов не подав, заборгованість не сплатив.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Статтею 663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Згідно з п. 8.1 контракту валютою платежу визначено долар США.

Відповідно до п. 8.2 контракту оплата за товар, поставлений на умовах даного контракту здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця протягом 90 днів з моменту відправки товару, датою відправки товару є дата митного оформлення партії товару.

З огляду на наведене вище, суд дійшов висновку, що строк оплати поставленого позивачем в межах контракту № 009 від 21.06.2019 товару, настав.

Проте, як було встановлено вище, товар відповідачем в повному обсязі оплачено не було, внаслідок чого у S.R.L. "MEDIADESIGN" утворилась заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Саватекс Декор" на загальну суму 10 502, 36 доларів США.

Наразі, суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Проте, всупереч викладеного вище, відповідачем обставини належного виконання своїх обов`язків за контрактом № 009 від 21.06.2019 в частині повної оплати товару належним чином доказово не обґрунтовано, наявності заборгованості у заявленому до стягнення розмірі не спростовано.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, враховуючи те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, та належних і допустимих у розумінні Господарського процесуального кодексу України доказів виконання своїх обов`язків за контрактом № 009 від 21.06.2019 в частині оплати в повному обсязі товару, який було поставлено у липня, серпні 2019, не надав, а тому суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Саватекс Декор " до S.R.L. ""MEDIADESIGN" про стягнення 10 502, 36 доларів США.

При цьому, з приводу визначення еквівалента іноземної валюти у національній валюті у судовому рішенні, суд вважає за доцільне звернути увагу на таке.

Статтею 533 Цивільного кодексу України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема поставки, не суперечить чинному законодавству.

Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, вносить двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який може бути виконаний примусово.

Отже, з метою недопущення вказаної двозначності, господарський суд дійшов висновку щодо визначення в резолютивній частині рішення про стягнення заборгованості саме у валюті зобов`язання - долари США без наведення еквіваленту у національній валюті України.

Щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 1 045, 09доларів США та штрафу у розмірі 243, 04 долари США, суд зазначає наступне.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до п. 10.3 контракту за прострочку терміну оплати за товар покупець сплачує штраф у розмірі 2 % простроченої суми, а по спливу 20 днів прострочки покупець сплачує пеню у розмірі 0, 1 % простроченої суми за кожен день прострочки.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Нормами статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню у розмірі 1 045, 09 доларів США з 03.03.2020 по 27.05.2020, нараховану на підставі пункту 10.3 контракту відповідно до якого по спливу 20 днів прострочки покупець сплачує пеню у розмірі 0, 1 % простроченої суми за кожен день прострочки.

Судом встановлено, що розмір пені, погоджений сторонами в договорі, перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, тобто суперечить нормам статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Вказаний розрахунок пені здійснений позивачем в іноземній валюті.

Таким чином, враховуючи погодження сторонами, що перерахування грошових коштів згідно договору відбувається в іноземній валюті, розрахунок пені здійснений позивачем також в іноземній валюті, тоді як максимальний розмір пені пов`язаний з розміром облікової ставки Національного банку України, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявленої до стягнення суми пені в іноземній валюті, оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти.

Відтак, суд позбавлений можливості здійснити правильний розрахунок заявленої до стягнення пені в національній валюті України - гривні.

Щодо стягнення з відповідача штрафу у розмірі 243, 04 доларів США, суд вважає його обґрунтованим та таким, що відповідає приписам п. 10.3 контракту, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 12 000, 00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України).

Положеннями статті 16 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація вказаного принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 Господарського процесуального кодексу України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Судом встановлено, що 29.04.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Саватекс Декор» (далі - клієнт) та адвокатом Семеновим Олександром Миколайовичем (далі -адвокат) укладено Договір № 09 про надання правової допомоги.

Відповідно до п. 1.1. договору адвокат бере на себе обов`язок надати клієнтові правову допомогу в обсязі та умовах визначених договором, а саме:

- складання процесуальних документів (заперечень, клопотань, претензій, позовних заяв та інших процесуальних документів);

- представництво та захист інтересів клієнта у судах.

За надання правової допомоги клієнт сплачує адвокату гонорар яких визначається відповідно до актів виконаних робіт (п. 4.1 договору).

25.05.2020 між адвокатом та клієнтом підписано акт прийому наданих послуг.

Розмір гонорару визначено у розмірі 12 000, 00 грн.

На підтвердження повноважень на представлення інтересів адвокат надав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 223 від 05.10.2005.

Відповідно до положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача відповідно до положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Відповідач заперечень щодо заявлених позивачем витрат на правову допомогу у розмірі 12 000, 00 грн. не надав.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як встановлено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбаченим цим Кодексом.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. ), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

Згідно положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір та витрати на правову допомогу покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "САВАТЕКС ДЕКОР" задовольнити частково.

2. Стягнути з S.R.L. "MADIADESIGN" (фіскальний код 1007600078030; Республіка Молдова, м. Кишинів, Ставчени, вул. Нукарілор, 57) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "САВАТЕКС ДЕКОР" (04073, м. Київ, вул. Скляренка, буд. 5; код ЄДРПОУ 31287551) заборгованість у розмірі 10 745, 40 доларів США, з яких: 10 502 (десять тисяч п`ятсот два) дол. США 36 центів основна заборгованість, штраф у розмірі 243 (двісті сорок три) дол. США 04 цента, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 113 (дев`ять тисяч сто тринадцять) грн 62 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 335 (чотири тисячі триста тридцять п`ять) грн 76 коп

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 26.04.2021.

Суддя М.Є.Літвінова