Рішення № 96498516, 09.02.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2021 року Справа № 160/17801/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Юхно І. В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (у письмовому провадженні) в місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

31.12.2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якому позивач просить:

- визнати протиправними дії Головного управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у врахуванні при обчисленні страхового стажу при призначенні пенсії за віком періоду здійснення підприємницької діяльності з 05.09.1994 року по 31.12.2001 р.;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період здійснення підприємницької діяльності з 05.09.1994 року по 31.12.2001 р.;

- визнати протиправними дії Головного управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не проведення перерахунку та виплати ОСОБА_1 пенсії за віком з 02.11.2020 р. з дати призначення пенсії, з врахуванням до страхового стажу періоду здійснення підприємницької діяльності з 05.09.1994 року по 31.12.2001 р.;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з 02.11.2020 р., з врахуванням до страхового стажу періоду здійснення підприємницької діяльності з 05.09.1994 року по 31.12.2001 р., з урахуванням вже проведених виплат.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 02.11.2020 р. йому була призначена пенсія за віком відповідно до Закону №1058-IV. Проте, при розрахунку страхового стажу при призначенні пенсії відповідачем безпідставно не враховано періоди здійснення підприємницької діяльності з 05.09.1994 р. по 31.12.2001 р. Не погодившись із розрахованим стажем, позивач 18.11.2020 р. звернувся до відповідача із заявою здійснити перерахунок пенсії із врахуванням до стажу спірних періодів, долучивши докази здійснення підприємницької діяльності за вказаний період, в тому числі Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В01 № 551686 від 05.09.1994 р., Витяг з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, копії квитанцій про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України за 1995-1996 роки, а також за 1998-1999 роки., копій квитанцій про сплату єдиного податку. Проте, відповідач відмовив у перерахунку через не надання підтверджуючих документів. У зв`язку з чим позивач 30.11.2020 р. знову звернувся до відповідача із заявою про надання довідок про нараховані та сплачені страхові внески за період з 05.09.1994 р. по 31.12.1999 р. та довідки про отримані Пенсійним фондом України внески від частини сплати єдиного податку в розрізі кожного місяця за період з 01.01.2000 р. по 31.12.2001 р. Проте, листом від 10.12.2020 р. №23583-24384/Ш-01/8-0400/20 відповідач повідомив, що надання таких довідок не є можливими, оскільки дані зберігаються 3 роки, щодо частки сплати єдиного податку відповідачем зазначено, що у період з 2000 р. по 2003 р. частина фіксованого та єдиного податку надходила на рахунки органів Пенсійного фонду України загальною сумою без розмежування в розрізі платників. Відповідні дані не надано і від податкових органів. Разом з цим позивач вважає, що визначальною умовою, з якою законодавець у Законі №1788-ХІ від 05.11.1991 року пов`язує зарахування до трудового стажу періоду зайняття підприємницькою діяльністю є докази, які підтверджують реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності та докази сплати ним страхових внесків. Позивач акцентує, що докази реєстрації ОСОБА_1 фізичною особою-підприємцем з 05.09.1994 р., докази ведення підприємницької діяльності у спірний період, докази сплати протягом спірного періоду обов`язкових внесків до пенсійного фонду по 31.12.1999 включно та єдиного податку з 01.01.2000 р. по 31.12.2001 р., надавались відповідачу, проте відповідач відмовив у зарахуванні спірного періоду до страхового, зауваживши на відсутності підтверджуючих документів. Відтак, відповідачем протиправно проігноровано положення ч. 2 ст. 24, ч.4 ст. 24 Закону №1058-IV, п. «б» ч. 1 ст. 3, п. «а» ч.3 ст. 56 Закону №1788-ХІ від 05.11.1991 року, обравши найбільш несприятливий для позивача підхід при розрахунку загального трудового стажу, таким чином порушивши право на належний розмір трудової пенсії, на соціальний захист, гарантований Конституцією та законами України. Наведені обставини зумовили звернення до суду з цим позовом. З урахуванням викладеного, просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.01.2021 адміністративний позов ОСОБА_1 прийнято до розгляду, відкрито провадження у адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Копію ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.01.2021 р. про відкриття провадження у справі разом із копією позовної заяви отримано відповідачем 22.01.2021 р., що підтверджується розпискою, що міститься в матеріалах справи.

Розгляд даної адміністративної справи по суті мав розпочатись з 20.01.2021 року та завершитись 04.02.2021 року за правилами ст. 263 КАС України.

З урахуванням вимог ч.5 ст.162 КАС України та оскільки строк на подання відзиву встановлено до (06.02.2021 вихідний) 08.02.2021 перший робочий, судом продовжено строк розгляду до збігу зазначеного строку з метою забезпечення рівності усіх учасників судового процесу.

Водночас, станом на 09.02.2021 р. відзиву відповідачем не надано, жодних клопотань та/або пояснень щодо поважності причин неподання відзиву у строк, встановлений судом, та/або заперечень по суті позову відповідачем не подано.

Відповідно до ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі, розумність строків розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У відповідності до положень ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно до ч.5, ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

З урахуванням викладеного, суд вважає за можливе розглянути адміністративну справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 02.11.2020 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно з протоколом призначення пенсії від 04.11.2020 р. страховий стаж позивача становить 33 роки 2 місяці 6 днів, в тому числі:

страховий стаж до 01.01.2004 р. - 17 років 1 місяць 6 днів,

страховий стаж після 01.01.2004 р. - 16 років 1 місяць 0 днів.

Відповідно до роздруківки розрахунку стажу з урахуванням перетину періодів роботи до страхового стажу зараховано наступні періоди:

з 01.09.1977 р. по 26.06.1982 р. - 4 роки 9 місяців 26 днів;

з 16.08.1982 р. по 15.12.1982 р. - 4 місяці 0 днів;

з 24.12.1982 р. по 13.10.1983 р. - 9 місяців 20 днів;

з 14.10.1983 р. по 26.09.1985 р. - 1 рік 11 місяців 13 днів;

з 01.11.1985 р. по 03.06.1988 р. - 2 роки 7 місяців 3 дні;

з 11.06.1988 р. по 10.06.1992 р. - 4 роки 0 місяців 0 днів;

з 01.07.1992 р. по 30.10.1992 р. - 4 місяці 0 днів;

з 17.02.1993 р. по 20.05.1993 р. - 0 років 3 місяці 4 дні;

з 01.01.2002 р. по 31.12.2003 р. - 2 роки 0 місяців 0 днів;

з 01.01.2004 р. по 30.04.2006 р. - 2 роки 3 місяці 0 днів;

з 22.05.2006 р. по 30.06.2010 р. - 4 роки 2 місяці 0 днів;

з 01.07.2010 р. по 12.12.2012 р. - 2 роки 6 місяців 0 днів;

з 25.12.2012 р. по 21.05.2013 р. - 6 місяців;

з 22.05.2013 р. по 31.12.2013 р. - 8 місяців;

з 16.01.2014 р. по 30.05.2014 р. - 5 місяців;

з 02.01.2015 р. по 25.05.2015 р. - 5 місяців;

з 26.05.2015 р. по 31.01.2018 р. - 2 роки 9 місяців;

з 07.02.2018 р. по 28.02.2018 р. - 1 місяць;

з 01.03.2018 р. по 31.03.2018 р. - 2 місяць;

з 02.04.2018 р. по 30.09.2020 р. - 2 роки 6 місяців, тобто всього 33 роки 2 місяці та 6 днів.

Не погодившись з відповідачем щодо не зарахування до страхового стажу періоду з вересня 1994 р. по грудень 2001 р., позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою від 18.11.2020 р. вх.№0305/0400-20, в якій просив здійснити перерахунок пенсії з дати призначення пенсії із врахуванням до стажу спірних періодів здійснення підприємницької діяльності.

Листом від 20.11.2020 р. №0400-010305-8/111010 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (Відділ перерахунків пенсій №1 Управління пенсійного законодавства) повідомило позивачу про відсутність підстав для перерахунку пенсії з врахування періоду здійснення підприємницької діяльності, оскільки не надано підтверджуючих документів.

В обґрунтування такого рішення відповідачем у листі від 20.11.2020 р. №0400-010305-8/111010 зазначено, що періоди роботи до 01.01.2004 р. до загального трудового стажу зараховуються на підставі записів трудової книжки, а починаючи з 01.01.2004 р. - на підставі даних про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України. Відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів, затвердженої постановою КМУ від 12.08.1993 р. №637, періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2003 р. зараховуються до трудового стажу фізичних осіб-підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 р. по 31 грудня 2017 р. за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків.

30.11.2020 р. позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою від 30.11.2020 р. вх. № 4384/Ш-0400-20, в якій просив надати довідку про нараховані та сплачені страхові внески за період з 05.09.1994 р. по 31.12.1999 р. та довідку про отримані Пенсійним фондом України від частини сплати єдиного податку в розрізі кожного місяця за період з 01.01.2000 р. по 31.12.2001 р.

Листом від 10.12.2020 р. №23583-24384/Ш-01/8-0400/20 відповідач зазначив, що ОСОБА_1 перебував на обліку як фізична особа-підприємець у періоди з 12.12.1996 по 20.11.2006 р. та з 23.05.2013 р. по 13.02.2014 р. та повідомив наступне.

Стосовно надання довідки про нарахування та сплату страхових внесків за період з 05.09.1994 р. по 31.12.1999 р. у листі від 10.12.2020 р. №23583-24384/Ш-01/8-0400/20 зазначено, що надання такої довідки не є можливим, оскільки відповідно до пункту 288 Переліку типових документів, що утворюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших підприємств, установ та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затверджений наказом Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України від 20.07.1998 р. №41, банківські документи (акти, довідки, платіжні реєстри, доручення) про надходження усіх видів податків у державний бюджет зберігаються 3 роки. Спеціальні терміни зберігання документів про сплату збору на обов`язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України на період до затвердження Переліку №41 законодавством не визначено.

Щодо довідки про отримані Пенсійним фондом України частки сплати єдиного податку за період з 01.01.2000 р. по 31.12.2001 р. відповідачем у листі від 10.12.2020 р. №23583-24384/Ш-01/8-0400/20 зазначено, що відповідно до норм діючого законодавства у період з 2000 р. по 2003 р. включно частина фіксованого та єдиного податку, яка перераховувалась органами Державного казначейства України на рахунки органів Пенсійного фонду України надходила загальною сумою без розмежування в розрізі платників. Таким чином, надати за вказаний період дані щодо надходження 42 % від перерозподілу сплаченого єдиного податку не є можливим.

Не погоджуючись з відповідачем щодо відмови у здійсненні перерахунку пенсії із врахуванням до страхового стажу періоду здійснення підприємницької діяльності з 05.09.1994 року по 31.12.2001 року з 02.11.2020 р., позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 2 зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, суд вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Пунктом 2 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за №41/26486 (далі - Положення №28-2), Головне управління Фонду у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також постановами правління Фонду, у тому числі цим Положенням, та наказами Фонду.

За приписами статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Надане вищевказаною статтею право деталізоване у Законах України від 05.11.1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788) та від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).

Так, згідно із преамбулою Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Цей Закон набрав чинності з 1 січня 2004 року.

Частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.

Статтею 1 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Відповідне кореспондоване і в статті 24 Закону №1058-IV.

Так, відповідно до ч.1 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

03.10.2017 року прийнято Закон 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», яким розділ XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» доповнено пунктом 3-1наступного змісту:

«До страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди:

1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:

з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності;

з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску)».

Частиною 2 ст.24 Закону №1058-IV передбачено, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).

Законом України від 05.11.1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» визначено, що право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема, особи, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно її праці, - за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України (п. «б» ч.1 ст. 3 Закону №1788-XII).

Відповідно до ч.1 ст. 56 Закон №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Пунктом «а» ч. 3 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що до стажу роботи зараховується також: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.

Згідно із статтею 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Так, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок № 637), встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до абзацу 1 пункту 4 Порядку №637 час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності та на виключно їхній праці, за період до 01 травня 1993 р., а також час роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства зараховується до трудового стажу на наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків.

Постановою Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2018 року №793 «Про внесення зміни до пункту 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» пункт 4 Порядку №637 доповнено абзацом другим, згідно з яким періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2003 р. зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 р. по 31 грудня 2017 р. за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.

Аналіз зазначеного законодавства свідчить про те, що особа, яка здійснювала підприємницьку діяльність із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 01 січня 1998 року має право на включення цього періоду до страхового стажу за певних умов.

За умовою, визначеною п. 3-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV, в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 р., період з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно підтверджується довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру.

За умовою, визначеною абз.2 п.4 Порядку №637, період з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2003 р. зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності.

В ході судового розгляду справи встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач звертався до відповідача із заявою від 18.11.2020 р. вх.№0305/0400-20 про перерахунок пенсії із врахуванням до страхового стажу періодів провадження підприємницької діяльності з 05.09.1994 р. по 31.12.2001 р., долучивши до заяви документи на підтвердження здійснення підприємницької діяльності.

В якості підстави для відмови позивачу у перерахунку пенсії із врахуванням до страхового стажу спірного періоду, відповідачем у листі від 20.11.2020 р. №0400-010305-8/111010 зазначено про відсутність підстав для перерахунку, оскільки не надано підтверджуючих документів.

При цьому, відповідачем у листі від 20.11.2020 р. №0400-010305-8/111010 не наведено обґрунтувань причин не врахування до страхового стажу періоду з вересня 1994 - по грудень 2001 включно та не аргументовано підстав не врахування документів, наданих позивачем до заяви від 18.11.2020 р. щодо підтвердження підприємницької діяльності протягом спірного періоду, що є не допустимим та порушує право позивача обізнаність щодо свого права та відповідного належного захисту.

Враховано судом і те, що позивач звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою, в якій просив надати довідки про нараховані та сплачені страхові внески за період з 05.09.1994 р. по 31.12.1999 р. та про отримані Пенсійним фондом України від частини сплати єдиного податку в розрізі кожного місяця за період з 01.01.2000 р. по 31.12.2001 р.

Проте, згідно із листом відповідача від 10.12.2020 р. №23583-24384/Ш-01/8-0400/20 надання таких довідок не є для Головного управління Пенсійного фонду України можливим, оскільки банківські документи (акти, довідки, платіжні реєстри, доручення) про надходження усіх видів податків у державний бюджет зберігаються 3 роки, а спеціальні терміни зберігання документів про сплату збору на обов`язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України на період до затвердження Переліку №41 законодавством не визначено.

Щодо довідки про отримані Пенсійним фондом України частки сплати єдиного податку за період з 01.01.2000 р. по 31.12.2001 р. відповідачем у листі від 10.12.2020 р. №23583-24384/Ш-01/8-0400/20 зазначено, що відповідно до норм діючого законодавства у період з 2000 р. по 2003 р. включно частина фіксованого та єдиного податку, яка перераховувалась органами Державного казначейства України на рахунки органів Пенсійного фонду України надходила загальною сумою без розмежування в розрізі платників, тому надати за вказаний період дані щодо надходження 42 % від перерозподілу сплаченого єдиного податку не є можливим.

Суд критично оцінює таку позицію відповідача та зауважує, що відсутність в базах Пенсійного фонду України у зв`язку із спливом терміну зберігання даних про перебування позивача як платника на обліку та нарахування і сплату ним внесків (збору) не забезпечує юридичну визначеність, а не вирішення спірного питання не може позбавляти позивача його конституційного права на соціальний захист в питанні обрахунку пенсії.

Відсутні і докази вчинення відповідачем дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити трудовий стаж позивача.

Водночас, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно із Свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В01 №551686 (дата проведення державної реєстрації - 05.09.1994 р., номер запису про включення відомостей про фізичну особу-підприємця до ЄДР - 2 224 001 0001 031739) позивач з 05.09.1994 р. набув статусу суб`єкта підприємницької діяльності; державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності проведено 20.11.2006 року.

Відповідні дані містить і Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Так, згідно із відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 є фізичною особою - підприємцем з 05.09.1994 р., про що 10.05.2006 р. вчинено запис 2 224 0170 0000 31739 про проведення державної реєстрації.

Згідно із листом Головного управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Дніпропетровська від 03.12.2015 р. №11752/03/24 ФОП ОСОБА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , перебував на обліку в управлінні пенсійного фонду з 12.12.1996 р. по 24.10.2006 р.

За період з 01.01.2000 р. по 31.12.2001 р. знаходився на спрощеній системі оподаткування.

Період перебування позивача як підприємця на обліку в пенсійному фонді з 12.12.1996р. по 24.10.2006 р. підтверджено і у листі Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 10.12.2020 р. №23583-24384/Ш-01/8-0400/20.

Доказів наявності заборгованості позивача як підприємця перед пенсійним фондом зі сплати обов`язкових страхових внесків (єдиного податку) відповідачем як суб`єктом владних повноважень не надано.

Матеріалами справи підтверджено сплату позивачем як фізичною особою-підприємцем страхових внесків до Пенсійного фонду України, в тому числі у складі єдиного податку, а саме:

квитанція від 21.01.1999 р. про сплату страхових внесків за 1998 рік у сумі 110,08грн.;

квитанція від 02.02.2000 р. про сплату страхових внесків за 1999 рік у сумі 101,83грн.;

квитанція про сплату єдиного податку від 19.04.2001 р. за травень 2001 року у сумі 250грн.,

квитанція про сплату єдиного податку від 10.08.2001 р. про сплату єдиного податку за серпень 2001 року у сумі 300грн.,

квитанція про сплату єдиного податку від 14.08.2001 р. про сплату єдиного податку за вересень 2001 року у сумі 300грн.,

квитанція про сплату єдиного податку від 18.09.2001 р. про сплату єдиного податку за жовтень 2001 року у сумі 300грн.,

квитанція про сплату єдиного податку від 18.10.2001 р. про сплату єдиного податку за листопад 2001 року у сумі 300грн.

квитанція про сплату єдиного податку від 19.11.2001 р. про сплату єдиного податку за грудень 2001 року у сумі 300грн.

Крім того, судом враховано, згідно із даними, зафіксованими у акті документальної перевірки підприємця ОСОБА_1 від 30.01.2001 р. №0147 Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська, ФОП ОСОБА_1 з 05 травня 1998 року здійснював підприємницьку діяльність по патенту фіксованої сплати; 01.01.2000 року ФОП ОСОБА_1 отримав Свідоцтво про сплату єдиного податку серії АА №225434 відповідно до Указу Президента України від 03.07.1998 р. №727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва».

Дані щодо наявності у ФОП ОСОБА_1 свідоцтва реєстрації №001620 від 17.03.1998 р., виданої Жовтневим райвиконком, містяться як акті документальної перевірки підприємця ОСОБА_1 від 30.01.2001 р. №0147 Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська, так і Книзі №2514/5 обліку доходів і витрат підприємця ОСОБА_1 , завіреної підписом заступника начальника ДПІ та скріпленої печаткою Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська ДПА України в Дніпропетровській області.

Тож, з урахуванням викладеного, в силу положень пункту 3-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», абз. 2 пункту 4 Порядку №637, а також тієї обставини, що згідно з даними податкового органу ФОП ОСОБА_1 з 05.05.1998 р. здійснював підприємницьку діяльність по патенту фіксованої плати, за даними пенсійного фонду позивач як підприємець перебував на обліку в пенсійному фонді з 12.12.1996 р. та з 01.01.2000 р. по 31.12.2001 р. знаходився на спрощеній системі оподаткування, та за наявності доказів сплати страхових внесків та в складі єдиного податку, період здійснення позивачем підприємницької діяльності з 01.01.1998 року по 31.12.2001 року має бути врахований відповідачем до трудового стажу позивача при обрахунку пенсії.

Щодо періоду з 05.09.1994 року по 31.12.1997 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

За визначенням статті 1 Закону України від 1 березня 1991 року № 803-XII «Про зайнятість населення» (далі - Закон № 803-XII, в редакції, чинній у 1993-1994 роках) зайнятість - це діяльність громадян, пов`язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.

Згідно з положеннями пункту «б» частини 3 цієї ж правової норми Закону № 803-XII в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві.

Відповідно до ч. 1, п. «а» ч. 3 ст. 56 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення», який також діяв у спірні періоди трудової діяльності позивача, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.

Інструкцією про порядок сплати і обліку страхових та інших внесків підприємств, установ, організацій і громадян до Пенсійного фонду України, яка затверджена постановою правління Пенсійного фонду України від 26 березня 1992 року № 2-1, чинної по червень 1994 рік, було передбачено, що обов`язкові страхові внески працюючих громадян до ПФУ встановлені в розмірі 1% заробітної плати. За громадян, працюючих у окремих осіб за угоди, наймач сплачує внески за тими ж нормами, як і підприємства. Всі підприємства, а також громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, і особи, що наймають окремих громадян за угодами, зобов`язані зареєструватись як платники внесків в органах ПФУ у містах і районах.

В подальшому, обов`язковість реєстрації усіх підприємства, а також громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та виключно їхній праці як платників страхових внесків в органах Пенсійного фонду у 10-денний строк з дня отримання свідоцтва про реєстрацію в місцевих органах державної влади, на момент виникнення спірних відносин була передбачена п. 3 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхових внесків підприємствами, установами, організаціями, громадянами до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України № 5-5 від 10.06.94.

Так, Інструкцією №5-5 від 10.06.1994 року встановлювалися такі внески до Пенсійного фонду: для громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та на виключно їхній праці, а також для адвокатів - 9 відсотків суми доходу (п.5.2.2.).

Відповідно до п. 18. Інструкції N 5-5 від 10.06.94 для обчислення суми внесків громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та на виключно їхній праці береться оподаткований чистий доход, який вираховується як різниця між валовим доходом (виручка у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, що безпосередньо пов`язані з одержанням доходу, на підставі копій податкових декларацій. Громадянам, які займаються підприємницькою діяльністю на основі патенту, нараховуються внески з тієї суми доходу, з якої визначається плата за патент.

Відповідно до Інструкції про порядок обчислення сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами страхових внесків до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 06.09.1996 р. № 11-1 (далі - Інструкція від 06.09.1996 р. №11-1), чинної у спірний період, (2.1.) платниками обов`язкових внесків на державне соціальне страхування є громадяни-підприємці, що використовують працю фізичних осіб на умовах найму (п.2.3.).

Відповідно до п.2.7. Інструкції від 06.09.1996 р. №11-1 платниками обов`язкових страхових внесків до Пенсійного фонду є: громадяни, які займаються індивідуальною підприємницькою діяльністю.

Згідно з п. 2.10. Інструкції від 06.09.1996 р. №11-1, платники збору, зокрема, фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, зобов`язані зареєструватися в органах Пенсійного фонду України у 10-денний строк з дня одержання свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності .

Згідно з п.4.1. Інструкції від 06.09.1996 р. № 11-1 відповідно до Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР встановлено такі ставки збору на обов`язкове державне пенсійне страхування: п. 4.3. для платників збору, визначених у пп.2.2, 2.4, - 32 % фактичних витрат на оплату праці працівників, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи із тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню податком на доходи фізичних осіб (прибутковим податком з громадян); п. 4.5. обов`язкових страхових внесків до Пенсійного фонду: платників, зазначених у п.2.7 цієї Інструкції - 33,6 % суми доходу; для підприємств незалежно від форм власності та господарювання, виду діяльності та галузевої належності, об`єднань громадян, громадян-підприємців, які використовують найману працю, - 33,3 % суми винагород, що виплачуються громадянам за виконання робіт по договорах цивільно-правового характеру.

Системний аналіз наведених правових норм законодавства, чинного у спірний період, дає підстави для висновку, що у період з 1993 року на законодавчому рівні було передбачено зарахування для обчислення пенсій заробітку, одержаного громадянами від здійснення підприємницької діяльності у разі сплати ними страхових внесків до Пенсійного фонду України, оскільки такі громадяни підлягали державному соціальному страхуванню, провадили трудову діяльність як самозайняті особи і підлягали обов`язковій реєстрації як платники внесків в органах ПФУ у містах і районах.

Відповідний правовий висновок викладений в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20.06.2017 року у справі №К/800/31133/14 14 (№ 2а-3269/11 (2а/426/471/12).

Позивачем на підтвердження сплати страхових внесків до пенсійного фонду надані належним чином завірені копії квитанцій від 18.12.1996 р. №8157/0000 про сплату ФОП ОСОБА_1 страхових внесків за 1995-1996 роки у сумі 1201,64грн., від 21.01.1999 р. про сплату страхових внесків за 1998 рік у 110,08 грн.; від 02.02.2000 р. про сплату страхових внесків за 1999 рік у сумі 101,83грн.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів сплати позивачем як фізичною особою-підприємцем страхових внесків до пенсійного фонду за період з 05.09.1994 по 31.12.1994 та за 1997 рік.

Таким чином, суд дійшов висновку, що зарахувати у страховий стаж період здійснення підприємницької діяльності з 05.09.1994 по 31.12.1994 та з 01.01.1997 по 31.12.1997 з наявних матеріалів не є можливим, оскільки відсутні відомості про сплату позивачем страхових внесків за цей період, у зв`язку позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

З огляду на викладене, дії відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду здійснення ним підприємницької діяльності з 01.01.1995 по 31.12.1996, з 01.01.1998 по 31.12.1999 та з 01.01.2000 по 31.12.2001 вчинені не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), тому є протиправними.

Оскільки відповідачем неправомірно відмовлено позивачу у зарахуванні періоду здійснення ним підприємницької діяльності з 01.01.1995 по 31.12.1996, з 01.01.1998 по 31.12.1999 та з 01.01.2000 по 31.12.2001 до страхового стажу при обрахунку пенсії, а тому порушені позивачем права підлягають відновленню судом.

За таких обставин, належним способом порушених прав позивача у заявленому до розгляду спорі є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду у Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди здійснення підприємницької діяльності з 01.01.1995 по 31.12.1996, з 01.01.1998 по 31.12.1999 та з 01.01.2000 по 31.12.2001.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату позивачу пенсії з 02.11.2020 р., з врахуванням до страхового стажу періоду здійснення підприємницької діяльності, то суд зазначає, що не наділений відповідними повноваженнями безумовного зобов`язання відповідача перерахувати та виплати пенсії, оскільки це є дискреційними повноваженнями Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Тобто дискреційні повноваження це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Відповідно до Рекомендацій Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Кабінетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.

Водночас, адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.

При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до ч.4 ст. 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки відповідачем не проводився перерахунок пенсії позивача з урахуванням до страхового стажу періоду здійснення підприємницької діяльності з 01.01.1995 по 31.12.1996, з 01.01.1998 по 31.12.1999 та з 01.01.2000 по 31.12.2001, з 02.11.2020 р., то суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовної вимоги у цій частині, проте вважає за потрібне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду у Дніпропетровській області повторно розглянути заяву позивача від 18.11.2020 року про перерахунок пенсії з урахуванням до страхового стажу періоду здійснення підприємницької діяльності з 01.01.1995 по 31.12.1996, з 01.01.1998 по 31.12.1999 та з 01.01.2000 по 31.12.2001, з 02.11.2020 р., а також правової позиції, викладеної в цьому рішенні.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, на професійну правничу допомогу.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 КАС України).

Таким чином, судовий збір у розмірі 1681,60 грн., сплачений позивачем при поданні адміністративного позову до суду відповідно до квитанції від 29.12.2020 року №0.0.1960471580, підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 840,80 грн.

Що стосується компенсації витрат на професійну правову допомогу, суд зазначає наступне.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Позивачем в адміністративному позові було заявлено вимогу про відшкодування витрат на правову допомогу та вказано, що детальний розрахунок витрат на правову допомогу з доказами буде наданий відповідно до ч.7 ст. 139 КАС України.

Відповідне клопотання з розрахунком судових витрат було надано представником позивача у встановлений строк.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених норм дає суду підставу прийти до висновку про те, що витрати сторони на правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.

До матеріалів справи представником позивача додано:

- копію договору про надання правової допомоги від 3011.2020 року №30/11;

- копію акту виконаних робіт (наданих послуг) від 18.01.2021 року на виконання Договору №30/11 від 30.11.2020 р.;

- копію прас-листа від 01.07.2020 р.;

- копію банківської квитанції АТ КБ «Приватбанк» від 18.01.2021 р. №0.0.1981726401.1 на суму 6000,00грн.

- копію ордеру про надання правничої допомоги від 28.12.2020 р.

- свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЗП №002439 від 21.11.2019 р.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та адвокатом Боровиковим А.М. укладено договір про надання правової допомоги від 30.11.2020 року №30/11.

Відповідно до п. 1.1 договору Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором. Клієнт зобов`язується прийняти та оплатити надані адвокатом послуги в порядку, розмірі та у строки, що визначені умовами Договору

Згідно з п.2 договору Адвокат приймає на себе зобов`язання з надання Клієнту юридичної допомоги, в тому числі:

надавати консультаційні та юридичні послуг щодо захисту інтересів Клієнта в судових органах в усіх інстанціях, в тому числі в судах адміністративної спеціалізації щодо оскарження дій, бездіяльності службових чи посадових осіб;

представляти Клієнта з усіма правами, які надано законом позивачу, заявнику, скаржнику, у тому числі з правом пред`явлення позову,

представляти законні інтереси Клієнта в Дніпропетровському окружному адміністративному суді щодо оскарження дій, бездіяльності службових чи посадових осіб органів державної влади, місцевого самоврядування

підписувати та подавати документи, зокрема, позовні заяви, заяви, клопотання, відводи, заперечення, скарги, уточнення, запити, звернення, повідомлення, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду.

Пунктом 4.2 договору визначено, що розмір оплати Адвокату за надання правової допомоги згідно з даним Договором, становить 6 000,00 грн.

З акту виконаних робіт (наданих послуг) від 18.01.2021 року відомо, що адвокатом надані наступні послуги:

- консультація із посиланням на норми права щодо шляхів вирішення проблеми - 2 години;

- аналіз зібраних матеріалів, доказів з метою визначення судової перспективи спору - 2 години;

- складання позовної заяви та подання її до суду - 4 години.

В акті зазначено, що при розрахунку вартості юридичної допомоги, вказаної в п.1 Акту, врахована ціна юридичних послуг, визначена в прайс-листі Адвоката від 01.07.2020 р.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного випливає, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»:

- договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);

- інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);

- представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).

Згідно з положеннями ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Судом встановлено, що в акті виконаних робіт від 18.01.2021 року адвокатом виділено окремі види наданих послуг:

- здійснена консультація із посиланням на норми права щодо шляхів вирішення проблеми - 2 години;

- здійснено аналіз зібраних матеріалів, доказів з метою визначення судової перспективи спору - 2 години;

- складання позовної заяви та подання її до суду - 4 години.

Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат входить розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою.

Суд зазначає, що консультування не входить до складових надання правничої допомоги, безпосередньо пов`язаною з розглядом справи в суді, а є правничої допомогою, наданою під час досудового врегулювання спору.

А тому вимога про стягнення витрат на правничу допомогу в цій частині не підлягає задоволенню.

Надані послуги у вигляді аналізу зібраних матеріалів, доказів з метою визначення судової перспективи спору, складання позову і подання його до суду підлягають частковому задоволенню з урахуванням вимог ч.3 ст. 139 КАС України, тобто пропорційно до розміру задоволених позовних вимог

За таких обставин, сплачені позивачем судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн. підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення клопотання представника позивача про розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 2, 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії щодо відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у зарахуванні ОСОБА_1 періодів здійснення підприємницької діяльності з 01.01.1995 по 31.12.1996, з 01.01.1998 по 31.12.1999 та з 01.01.2000 по 31.12.2001 до страхового стажу при обрахунку пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду у Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди здійснення підприємницької діяльності з 01.01.1995 по 31.12.1996, з 01.01.1998 по 31.12.1999 та з 01.01.2000 по 31.12.2001.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду у Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.11.2020 р. про перерахунок пенсії з урахуванням до страхового стажу періодів здійснення ним підприємницької діяльності з 01.01.1995 по 31.12.1996, з 01.01.1998 по 31.12.1999 та з 01.01.2000 по 31.12.2001, а також правової позиції, викладеної в цьому рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49024, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) сплачені позивачем судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок).

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49024, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) сплачені позивачем судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн. (дві тисячі п`ятсот гривень 00 копійок).

Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.

Суддя І.В. Юхно