Рішення № 96497929, 12.04.2021, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.04.2021 Справа № 914/341/20

За позовом Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача: Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради “Львівський обласний медичний центр превенції та терапії узалежнень”, м. Львів

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Львівське комунальне підприємство “Агенція ресурсів Львівської міської ради”, м. Львів

про звільнення незаконно займаного нежитлового приміщення (виселення)

Суддя Галамай О.З.

Секретар судового засідання Полюхович Х.М.

За участю представників:

від позивача: Мартиняк Р.М. – представник;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився

В С Т А Н О В И В:

На розгляді Господарського суду Львівської області перебуває справа за позовом Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради “Львівський обласний медичний центр превенції та терапії узалежнень”, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Львівське комунальне підприємство “Агенція ресурсів Львівської міської ради” про зобов`язання повернути об`єкт оренди шляхом виселення з нежитлового приміщення загальною площею 140, 8 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Б. Хмельницького, буд. 203.

Хід розгляду справи.

Розгляд справи відображено у відповідних ухвалах суду.

У судовому засіданні 12.04.2021 представник позивача підтримала доводи, викладені у позовній заяві та просила їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився. Проте подав суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Третя особа явку повноважного представника у судове засідання не забезпечила.

Аргументи учасників справи.

Обґрунтовуючи позов, позивач зазначав, що звернувся до відповідача із заявою про припинення чинності договору оренди у зв`язку із закінченням строку його дії. Однак відповідач орендовані приміщення не звільнив та продовжує їх використовувати за відсутності будь-якої правової підстави.

Відповідач позов не визнав, наголошуючи на тому, що заяву позивача про припинення дії договору не отримував, а подані позивачем докази скерування повідомлення із запереченнями щодо поновлення строку дії договору оренди є неналежними, та такі спростовуються витягом з журналу реєстрації вхідної кореспонденції. Звернув увагу, що список згрупованих відправлень не містить назви того, що саме було відправлено, тому виникають обґрунтовані сумніви щодо наявності у листі повідомлення про припинення договору оренди; також список не містить штрихованого кодового ідентифікатора (тринадцятизначний номер), за допомогою якого автоматизована система відстеження фіксує надані послуги з пересилання реєстрованих відправлень, що викликає сумніви у достовірності списку, оскільки штрихований кодовий ідентифікатор присвоюється при кожному пересиланні рекомендованого поштового відправлення, а його відсутність виключає можливість відстежити шлях відправлення та встановити факт його вручення чи повернення позивачу.

Обставини справи.

20 лютого 2014 року Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (за текстом договору - Орендодавець, далі -Управління комунальної власності) та Комунальне некомерційне підприємство Львівської обласної ради “Львівський обласний медичний центр превенції та терапії узалежнень” (за текстом договору - Орендар) уклало договір оренди нерухомого майна № Ш-8964-14 (далі - договір), відповідно до розділу 1 якого Орендодавець на підставі наказу Управління комунальної власності від 15.01.2014 № 4-О, договору оренди від 28.01.2011 № Ш-7700-11 передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно (далі – об`єкт оренди), що знаходиться на балансі ЛКП «Збоїща-408» (надалі Балансоутримувач). Об`єктом оренди є приміщення, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Б. Хмельницького, 203 загальною площею 140, 8 кв.м з індексами приміщень 1-10, відповідно до даних технічного паспорта ЛОБТІ та ЕО від 19.02.2001. Балансова вартість об`єкта оренди, згідно допоміжної таблиці № 1 до технічного паспорту ЛОДК БТІ та ЕО від 19.02.2001, становить 28 109, 00 грн (а.с. 8-9).

Згідно з п. 2.1. договору об`єкт оренди буде використовуватись Орендарем для денного стаціонару.

У зв`язку з фактичним використанням Орендарем об`єкта оренди за попереднім договором, об`єкт оренди вважається переданим в оренду з моменту підписання даного Договору (п. 3.1 договору).

Пунктом 4.1 договору визначено термін договору оренди, а саме, на 2 роки 364 дні з 20 лютого 2014 року до 19 лютого 2017 року включно.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов Договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії Договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором (п. 4.3 договору).

Згідно з п. 4.10 договору його чинність припиняється внаслідок: закінчення терміну, на який його було укладено; приватизації об`єкта оренди орендарем; загибелі об`єкта оренди; взаємної згоди сторін або за рішенням суду; банкрутства Орендаря та в інших випадках, прямо передбачених чинним законодавством України.

Відповідно до п. 9.1 договору повернення Орендодавцю об`єкта оренди здійснюється після закінчення терміну дії Договору або дострокового його припинення чи розірвання.

Сторони повинні приступити до передачі об`єкта оренди протягом 5 днів з моменту закінчення терміну оренди. Об`єкт оренди повинен бути переданий Орендарем та прийнятий Орендодавцем (чи за його дорученням - Балансоутримувачем) протягом 15 днів з моменту настання однієї із подій, вказаних в п. 9.1 цього Договору. При передачі об`єкта оренди складається акт здачі-приймання, який підписується сторонами (пункти 9.2-9.4 договору).

Пунктом 13.2 договору передбачено, що Орендар, який належним чином виконує свої обов`язки за цим Договором, після спливу строку Договору має переважне право перед іншими особами на укладення Договору на новий строк. Орендар, який має намір скористатись таким правом повинен повідомити Орендодавця до спливу строку договору оренди нерухомого майна через скерування на адресу управління комунальної власності департаменту економічної політики заяви з документами у порядку, визначеному відповідними нормативними документами міської ради.

Підписавши договір, сторони підтвердили, що позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Б. Хмельницького, 203 загальною площею 140,8 кв.м.

Відповідач 26.12.2016 подав в Управління комунальної власності заяву №2-32393/АП-2302 про продовження договору оренди Ш— 8964-4 від 20.02.2014.

06.03.2017 Управління комунальної власності повідомило відповідача листом №2302-1240, що заява розглядалась 22.02.2017 на засіданні комісії з підготовки пропозицій для надання в оренду майна територіальної громади м. Львова та рекомендовано управлінню перенести дане питання на чергове засідання комісії з підготовки пропозицій для надання в оренду майна територіальної громади м. Львова.

До позивача перескеровано депутатське звернення ОСОБА_1 (вих. №490-Г від 20.12.2016), де зазначено, що до неї, як депутата Львівської міської ради, звернулися мешканці вул. Б. Хмельницького та прилеглих до неї вул. Височаної, вул. Олійної, вул. Туркменської, вул. Нафтової, вул. А. Навої, вул. Метлинського та вул. Діаманда з проханням сприяти переміщенню спеціалізованого наркологічного кабінету Львівського клінічного диспансеру, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Б. Хмельницького, 203.

16.01.2017 Управління комунальної власності звернулося з листом №4-2302 37 до управління освіти з метою з`ясування бачення щодо розташування ОКЗ ЛОР «Львівський обласний державний клінічний наркологічний диспансер» неподалік СШЗ №7 та дитячого садочку «Віночок».

02.02.2017 управління освіти у листі № 4-2601-194 просило розглянути можливість розташування ОКЗ ЛОР «Львівський обласний державний клінічний наркологічний диспансер» на територіях, віддалених від навчальних закладів м. Львова.

25.03.2017 Управління комунальної власності повторно листом № 2302-2443 повідомило відповідача про перенесення питання про продовження договору оренди на чергове засідання комісії у зв`язку з необхідністю його додаткового вивчення.

07.06.2017 на засіданні комісії з підготовки пропозицій для надання в оренду майна територіальної громади м. Львова вирішено відмовити у продовженні договору оренди Ш-8964-14 та у 6-ти місячний термін повернути балансоутримувачу орендоване приміщення по акту приймання-передачі, про що повідомлено відповідача листами №2302-3256 від 26.06.2017 та №2302-3894 від 02.08.2017.

Відповідач ствердив, що лише з листа позивача від 26.06.2017 йому стало відомо про те, що 07.06.2017 на засіданні комісії з підготовки пропозицій для надання в оренду майна територіальної громади м. Львова вирішено відмовити у продовженні договору оренди Ш-8964-14.

Однак, як стверджує позивач, ще 24.02.2017 такий направив на адресу відповідача повідомлення № 2302-вих-1056 від 23.02.2017 про припинення договірних відносин зв`язку із закінченням терміну дії договору № Ш-8964-14 від 20.02.2014.

Як доказ надсилання позивачем долучено копію списку згрупованих рекомендованих відправлень та фіскальний чек від 24.02.2017.

У списку згрупованих рекомендованих відправлень під № 20 зазначено найменування отримувача: Обласний комунальний заклад Львівської обласної ради “Львівський обласний медичний центр превенції та терапії узалежнень”; адреса: вул. Б. Лепкого, 8, м. Львів, 79007; вихідний номер документа – 2302-вих-1056 від 23.02.2017. Список згрупованих рекомендованих повідомлень від 24.02.2017 скріплений відбитком календарного штемпеля органу поштового зв`язку. У фіскальному чеку від 24.02.2017 зазначено про надіслання 13 рекомендованих листів.

Відтак, вважаючи, що договір оренди є припиненим, однак відповідач продовжує безпідставно користуватись нерухомим майном, позивач звернувся з позовом про виселення відповідача у примусовому порядку.

Норми права та мотиви, якими суд керувався при прийнятті рішення, висновки суду.

Між сторонами у справі виникло цивільно-правове зобов`язання за договором найму (оренди) в силу статті 11 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно із частинами першою та другою статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк.

Положення частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України встановлюють, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди передбачені у статті 764 ЦК України, якою визначено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Наведена норма визначає можливість продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах. При цьому для такого автоматичного продовження договору оренди передбачена особливість - відсутність заяви (повідомлення) однієї зі сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії.

У справі, що розглядається, орендоване майно є комунальним, а тому на ці правовідносини поширюється також дія Закону України «Про оренду державного та комунального майна» № 2269-XII (далі Закон № 2269-XII).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону № 2269-XII термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

За частиною третьою статті 17 Закону № 2269-XII після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов`язки, має переважне право, за інших рівних умов, на продовження договору оренди на новий термін. Умови договору оренди на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо умов договору переважне право орендаря на укладення договору припиняється.

Водночас за частиною другою цієї ж статті у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відсутність такого заперечення як в силу статті 764 ЦК України, так і за приписами частини другої статті 17 Закону № 2269-XII, може мати прояв у «мовчазній згоді» і в такому випадку орендар саме в силу закону (а не за власною ініціативою в порядку частини третьої статті 17 Закону № 2269-XII) може розраховувати, що договір оренди вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

У контексті наведених норм заява орендодавця про припинення договору оренди за закінченням строку договору є одностороннім правочином, який відображає волевиявлення орендодавця у спірних правовідносинах, що не потребує узгодження з орендарем в силу прямої норми закону, і є підставою для припинення відповідних зобов`язальних правовідносин.

Повідомлення орендодавцем орендаря про припинення договору є юридично значимою дією, яка засвідчує наявність такого волевиявлення та забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, є передумовою для настання обумовлених таким одностороннім правочином наслідків також для іншої особи за правилами абзацу 3 частини третьої статті 202 ЦК України.

Чинне законодавство не містить спеціальних вказівок щодо того, коли орендар вважається повідомленим чи способів такого повідомлення; у договорі сторони також не передбачили будь-які домовленості щодо того, коли вважається здійсненим повідомлення сторони про припинення чи зміну договору.

Суд, надавши оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності, враховує таке.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: “баланс імовірностей” (balance of probabilities) або “перевага доказів” (preponderance of the evidence); “наявність чітких та переконливих доказів” (clear and convincing evidence); “поза розумним сумнівом” (beyond reasonable doubt).

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі “Brualla Gomez de La Torre v. Spain” від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування “вірогідності доказів”, на відміну від “достатності доказів”, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі “Дж. К. та Інші проти Швеції” (“J.K. AND OTHERS v. SWEDEN”) ЄСПЛ наголошує, що “у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування “поза розумним сумнівом (“beyond reasonable doubt”). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням “балансу вірогідностей”. Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри”.

Оцінюючи долучений до позову список згрупованих рекомендованих відправлень судом встановлено, що такий не містить тринадцятизначний номер штрихкодового ідентифікатору, який присвоюється кожному рекомендованому відправленню, завдяки якому автоматизована система відстеження фіксує надані послуги з пересилання реєстрованих відправлень. Відсутність такого ідентифікатора виключає можливість відстежити шлях відправлення та встановити факт його вручення відповідачу чи повернення позивачу.

Також, як вбачається із матеріалів справи, у списку згрупованих відправлень зазначено 20 відправлень. Однак у фіскальному чеку відображено лише 13 відправлень. Крім того, список не містить назви того, що саме було відправлено (містить вих.№ та дату) та ПІБ працівника АГУ.

На підтвердження факту неотримання поштової кореспонденції від позивача, відповідач долучив витяг з журналу реєстрації вхідної кореспонденції за період з 22.02.2017-02.03.2017, згідно якого жодної кореспонденції від Управління комунальної власності не надходило.

Також відповідач надав відповідь Укрпошти на адвокатський запит (про надання інформації щодо поштового відправлення на адресу ОКЗ Львівської обласної ради "Львівський обласний державний клінічний наркологічний диспансер" від Управління комунальної власності Львівської міської ради (вих.№2302-вих-1056 від 23.02.2017) із долученням копії списку згрупованих відправлень (для ідентифікації поштового відправлення) та фіскального чеку) з якого вбачається, що надати інформацію за прізвищем та адресою відправника або адресата не являється можливим, лише за штрихованим кодовим ідентифікатором (тринадцятизначним номером) у разі надання такого.

Крім того, суд ухвалою від 22.10.2020 витребовував за клопотанням відповідача докази у вигляді поштового відправлення № 2302-вих-1056 від 23.02.2017 (поштовий конверт) та зобов`язав у разі відсутності подати письмові пояснення.

Проте позивач письмових пояснень суду не надав. Лише представник у судових засіданнях ствердила, що поштовий конверт відсутній.

Жодних доказів, які б підтвердили його знищення суду не надано.

Інших додаткових доказів (опис вкладення, повідомлення про вручення тощо) на підтвердження відправки кореспонденції, у разі суперечності таких, матеріали справи не містять.

Враховуючи зазначені вище докази з їх оцінкою у сукупності, суд вважає, що позивачем не доведено факт відправки повідомлення про припинення договірних відносин від 23.02.2017.

Відсутність переконливих доказів щодо надсилання відповідачу повідомлення про припинення договірних відносин є підставою для відмови у задоволенні позову.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов Договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії Договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором (п. 4.3 договору).

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, у зверненні місцевої депутатки від 20.12.2016 така просила посприяти переміщенню спеціалізованого наркологічного кабінету (Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради "Львівський обласний медичний центр превенції та терапії узалежнень") в зв`язку зі скаргами мешканців. Позивач розглянув питання про виселення із приміщення.

Згідно з п.4.1 договору оренди № Ш— 8964-4 від 20.02.2014 термін дії оренди складає 2 роки 364 дні (з 20 лютого 2014 до 19 лютого 2017 включно).

26.12.2016 відповідач подав в Управління комунальної власності заяву №2-32393/АП-2302 про продовження договору оренди № Ш— 8964-4 від 20.02.2014. У листі від 06.03.2017 Управління зазначило, що розгляд питання про продовження договору оренди перенесено. Надалі 25.03.2017 позивачем повторно перенесено розгляд питання про продовження договору оренди. Лише 26.06.2017 позивачем повідомлено відповідача, що 07.06.2017 розглянуто на засіданні комісії з підготовки пропозицій для надання в оренду майна територіальної громади м.Львова та вирішено відмовити у продовженні договору оренди.

Враховуючи викладене, беручи до уваги усі докази в сукупності, суд дійшов висновку про продовження дії договору на той самий строк та на тих самих умовах, які передбачені договором від 20.02.2014.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 77 ГПК України).

Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).

Керуючись статтями 73, 74, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

1. В позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в строки, визначені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 22.04.2021.

Суддя Галамай О.З.