Рішення № 96496228, 22.04.2021, Херсонський міський суд Херсонської області

Справа №766/14983/20 н/п 2/766/5614/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.04.2021 року Херсонський міський суд Херсонської області у складі:

головуючого судді - Кузьміної О.І.

за участю секретаря - Білої А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Херсонської міської ради, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_7 про визнання права власності на нерухоме майно,-

встановив:

Позивачі звернулися до суду з позовом Херсонської міської ради, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_7 про визнання права власності на нерухоме майно, посилаючись на те, що 12 липня 1995 р. між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_7 було укладено договір міни нерухомого майна, відповідно до умов якого у власність позивачів перейшла квартира в АДРЕСА_1 . Вказаний договір було складено в письмовій формі та посвідчено державним нотаріусом Другої Старооскольської державної нотаріальної контори Бєлгородської області Колеущенко Н.П. та зареєстровано у реєстрі за № 1- 1221. 01.08.1995 р. договір було зареєстровано позивачами в Херсонському державному БТІ в реєстровій книзі № 45 за реєстровим № 17823. 31.07.2020 р. позивач ОСОБА_1 звернулась до відділу реєстрації прав на нерухоме майно Херсонської міської ради з заявою про реєстрацію права власності, однак рішенням про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 53484424 від 06.08.2020 р. їй було відмовлено у державній реєстрації права власності у зв`язку з невідповідністю поданих документів вимогам, встановленим законодавством України та рекомендовано звернутись до суду. У зв`язку із чим позивачі просять визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину квартири адресою: АДРЕСА_1 ; ОСОБА_2 право власності на 1/4 частину квартири за адресою:. АДРЕСА_1 ; ОСОБА_3 право власності на 1/4 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; ОСОБА_4 право власності на 1/4 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 01.10.2020 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 11.03.2021 року закрито підготовче провадження у справі та справу призначено до судового розгляду по суті.

В судове засідання позивачі та їх представник не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, представник позивача надала заяву про розгляд справи у її відсутність та відсутність позивачів, просила позов задовольнити в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечувала.

Відповідачі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_7 в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили, відзив на позовну заяву не надали.

Представник відповідача Херсонська міська рада Херсонської області в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи у його відсутність.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час і місце судового засідання і від якого не надійшло повідомлення про поважність причин неявки, відповідач не подав відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідно до ч.2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заявлений позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, відповідно 12 липня 1995р. між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_7 було укладено договір міни нерухомого майна, відповідно до умов якого у власність позивачів перейшла квартира в АДРЕСА_1 .

Вказаний договір було складено в письмовій формі та посвідчено державним нотаріусом Другої Старооскольської державної нотаріальної контори Бєлгородської області Колеущенко Н.П. та зареєстровано у реєстрі за № 1-1221. 01.08.1995р. договір було зареєстровано позивачами в Херсонському державному БТІ в реєстровій книзі № 45 за реєстровим № 17823

31.07.2020 р. позивач ОСОБА_1 звернулась до відділу реєстрації прав на нерухоме майно Херсонської міської ради з заявою про реєстрацію права власності, однак рішенням про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 53484424 від 06.08.2020 р. їй було відмовлено у державній реєстрації права власності у зв`язку з невідповідністю поданих документів вимогам, встановленим законодавством України та рекомендовано звернутись до суду.

Аналізуючи встановлені фактичні обставини та правовідносини сторін, суд керується наступними нормами права.

Оскільки спірний договір міни нерухомого майна укладено сторонами 20.07.1995 року, тому до даних правовідносин необхідно застосувати норми матеріального права, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК УРСР в редакції 1963 року.

Згідно з частиною 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 55 Конституції України гарантований судовий захист прав і свобод людини та громадянина.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 2 ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод прийнятого у Парижі 20.03.1952 p., було гарантовано захист права власності. Згідно з нею кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна не інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Конституційне право на житло містить заборону примусового позбавлення житла не інакше як на підставі закону і за рішенням суду. Цьому праву кореспондує обов`язок держави створювати умови для його захисту та реалізації. Основною гарантією реалізації права на житло є те, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як за рішенням суду.

Згідно зі ст. 41 ЦК УРСР, угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

Згідно із ч. 1 ст. 45 ЦК УРСР недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.

Згідно ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР, якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ЦК УРСР за договором міни між сторонами провадиться обмін одного майна на інше. Кожний з тих, хто бере участь у договорі міни, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке він одержує.

Статтею 242 ЦК УРСР визначено, що до договору міни застосовуються відповідно правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає з змісту відносин сторін.

Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло [2, ст. 141]. Відповідно до цього положення гарантується не тільки свобода його придбання, але й можливість його вільного користування, його недоторканість, недопущення примусового позбавлення, не інакше, як на підставі і за рішенням суду. Однак, як зазначено в ст. 13 ч. 3 Конституції України, власність не тільки дає свободу розпорядження, власність й зобов`язує: вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству. Тому право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону. Положення Конституції України продовжується в нормах Глави 23 Цивільного кодексу України, який встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд [3, ст. 356].

Відповідно до ст. 41 Конституції України, ст. 319 ЦК, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю на власний розсуд. Всім власникам забезпечуються рівні умови для здійснення своїх прав. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Будь-яких обов`язків та обмежень у реалізації свого права власності, як власника квартири, для мене законом не встановлено, а тому обмеження, які встановлюються мені відповідачами є незаконними та такими, що підлягають усуненню.

Так, у ч. 1 ст. 316 ЦК України зазначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ст. 317 ЦК України, власникові належить право володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Окрім того, ст. 321 ЦК України встановлює, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно ч. 3 ст. 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

У відповідності до ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім ,ї, інших осіб.

Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

У відповідності зі ст. 12 Закону України «Про власність», який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, громадяни набувають право власності в разі укладання угод, які не заборонені Законом.

Судом було встановлено, сторонами виконані усі вимоги ст. 655 ЦК України, волевиявлення учасників було вільне, відповідало внутрішній волі сторін; правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Проте на даний час позивачі позбавлені можливості реалізувати свої права як співвласники квартири в зв`язку з невідповідністю форми правовстановлюючого документу вимогам закону.

Згідно зі ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Згідно зі ст. ст. 356, 357 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них управі власності є спільною частковою власністю. Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Оскільки в судовому засіданні встановлено набуття ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 права власності на вказану квартиру, частки співвласників у договорі міни не визначалися, будь-якої домовленості між ними щодо відступлення від рівності часток у спільній власності між ними не укладалося, суд приходить до висновку про рівність часток співвласників у вказаній квартирі.

Позивачі в позові зазначили про домовленість між ними щодо рівності їх часток у праві спільної сумісної власності на квартиру по 1/4 частці кожному.

Суд не вбачає підстав для визначення іншого розміру часток позивачів в їх квартирі та погоджується з їх домовленістю.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. ст. 12, 76, 77, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. ст. 124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Таким чином, оцінивши в сукупності дослідженні в судовому засіданні докази в межах заявленого позову, враховуючи вище викладене, зважаючи на те, що сторони за договором домовились щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується договором міни від 12.07.1995р., крім того, відбулося повне виконання договору міни та зареєстровано право власності у передбаченому порядку, виходячи з принципу розумності та справедливості, є підставою для визнання за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 права власності в рівних частках та зібрані у справі докази та їх належна оцінка вказують на наявність підстав для задоволення позову.

Керуючись Конституцією України, Законом України «Про власність», ст.ст.41,45,47,242 ЦК УРСР, ст.ст. 11, 15,16, 316, 317, 319, 321,328,334,355,356,357, 383, 391, 638, 655, 657, 1216, 1218, 1261, 1270 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 10, 12, 13, 76,77,81, 89, 258, 263 - 265, 268, 280-289, 354 ЦПК України,-

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Херсонської міської ради, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_7 про визнання права власності на нерухоме майно- задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину квартири адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частину квартири за адресою:. АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/4 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/4 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Херсонської області в порядку ст. 355 ЦПК України.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

СуддяО. І. Кузьміна