Рішення № 96494758, 23.04.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2021 року м. Київ № 640/12181/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А.,

розглянувши в спрощеному провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління ДПС у Дніпропетровській областіпровизнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - відповідач, Головного управління ДПС у Дніпропетровській області) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу №Ф-7560-50/67 від 14.11.2018.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього регулярно нараховував та сплачував роботодавець, у нього відсутній обов`язок по сплаті вказаного внеску як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, оскільки фактично він є найманим працівником, а не самозайнятою особою. Також позивач посилається на те, що вимога про сплату боргу винесена з порушенням Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», оскільки відповідач пред`явив вказану вимогу до органів державної виконавчої служби, що на думку позивача, призвело до позбавлення його права на узгодження та/або оскарження у встановлені вказаною нормою Закону строки вимоги ГУ ДФС у Дніпровській області.

Відповідач проти позову заперечував мотивуючи свою позицію тим, що відповідно до положень податкового законодавства та постанови Верховного Суду від 24.09.2019 №825/1109/16, повернення поштового відправлення з вимогою свідчить про належне вручення оскаржуваних вимог, а відповідно і про те, що позивач знав про стан своїх майнових прав. Окрім того, відповідач стверджує, що позивач не надав відомості, що позивач був застрахованою особою за період 2017-2018 роки, що підтверджується довідкою ОК-5.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.06.2020 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення виявлених судом недоліків.

10.06.2020 та 15.06.2020 на виконання вимог ухвали суду позивачем через канцелярію суду було подано додаткові документи по справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.06.2020 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

09.07.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позов, у якому останнім викладено клопотання про залишення позову без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду. В обґрунтування вказаної заяви відповідачем зазначено, що відповідно до листа реєстраційний №5008501538573 податкову вимогу платником отримано під особистий підпис 27.01.2020, а звернувся позивач до суду лише 23.03.2020.

Ухвалою суду від 29.07.2020 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху після відкриття провадження у справі та встановлено позивачу строк для усунення недоліків шляхом подання до суду пояснень про те, коли позивачу стало відомо про порушення своїх прав (свобод чи інтересів) та доказів на підтвердження такої інформації, а також, у разі необхідності заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з посиланням на обставини, які перешкоджали позивачу звернутись до суду із відповідним позовом з дотриманням строку, встановленого частиною четвертою статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (в редакції на час винесення оскаржуваного рішення), навести доводи на обґрунтування поважності причин пропуску строку та надати докази на підтвердження таких доводів.

У своєму клопотанні від 05.08.2020 про поновлення пропущеного строку звернення до суду позивач зазначив, що оскаржувана податкова вимога, направлена листом реєстраційний №5008501538573 на адресу: АДРЕСА_1 - не надходила і позивачем особисто під підпис 27.01.2020 не отримувалось. Крім того, згідно інформації з офіційного сайту Укрпошти https://track.ukrposhta.ua/trackin_UA.html відправлення за номером 5008501538573 в системі не зареєстровано, аналогічно й згідно інформації офіційного сайту Нова пошта https://novaposhta.ua/tracking/index/cargo_number/5008501538573/no_redirect/1/.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.11.2020 витребувано від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області докази направлення/вручення позивачу вимоги про сплату боргу №Ф-7560-50/67 від 14.11.2018.

На виконання вимог ухвали відповідач надав суду докази направлення на адресу ОСОБА_1 вимоги про сплату боргу №Ф-7560-50/67 від 14.11.2018, які свідчать, що направлена за адресою: « АДРЕСА_2 » вимога повернулась до контролюючого органу не врученою з відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.01.2021 визнано причини пропуску позивачем строку звернення до суду із цим позовом поважними; продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін) на підставі пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Ознайомившись із письмово викладеними доводами учасників справи, дослідивши подані документи і матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлені такі обставини справи.

Як свідчать матеріали справи, згідно свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю НОМЕР_2 від 24.07.2009 відповідно до Закону України «Про адвокатуру» ОСОБА_1 має право на зайняття адвокатською діяльністю.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 з 14.08.2009 по теперішній час перебуває на обліку в Правобережному управлінні ГУ ДПС у Дніпровській області, як платник податків єдиного податку.

Вид діяльності, згідно КВЕД 60.22.0 - діяльність у сфері посередництва, права.

Позивачем про отримання доходу у вигляді заробітної плати та сплачених внесків, в тому числі єдиного соціального внеску надано довідку форми ОК-5 «Індивідуальні відомості про застраховану особу» з реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за період з 2007 року по 2019 рік.

Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області виставлено вимогу №Ф-7560-50/67 від 14.11.2018 щодо стягнення з позивача боргу в сумі 15819,54 грн.

Заперечуючи щодо наявності у відповідача законних підстав для визначення боргу відповідача зі сплати єдиного внеску, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Аналізуючи доводи позивача та заперечення відповідача, з урахуванням наданих ними доказів, суд при вирішенні справи по суті виходить з такого.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (надалі також - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (надалі також - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю «працівник». Згідно з цією нормою це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

За змістом пункту 2 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (надалі також - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Статтею 13 Закону № 5076-VI передбачено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для правового висновку про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З урахуванням встановлених обставин та зазначених нормативно-правових положень можна дійти висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 (справа №160/3114/19).

За встановлених обставин того, що позивач був найманим працівником і роботодавець сплачував за нього єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується відповідачем, доказів отримання позивачем у відповідний період доходів від провадження адвокатської діяльності індивідуально судами не встановлено, суд дійшов висновку, що наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.

Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

З огляду на викладене в сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-7560-50/67 від 14.11.2018 протиправною та для її скасування.

Враховуючи наведене вимоги позивача визнаються судом такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Керуючись статтями 2, 5-11, 73-77, 79, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про сплату боргу №Ф-7560-50/67 від 14.11.2018.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд. 17-А, код ЄДРПОУ 43145015).

Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку, визначеному статтями 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з моменту складення повного тексту.

Суддя Н.А. Добрівська