Рішення № 96494550, 22.04.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2021 року м. Київ №640/4196/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомКерівника Львівської обласної прокуратури Войтенко А.Б.до Міністерства юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої службипровизнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: - ОСОБА_1 ; встановив:

Керівник Львівської обласної прокуратури Войтенко А.Б. звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просив:

-визнати постанову головного державного виконавця Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рекашової А.М. від 27 січня 2021 року про накладення штрафу на Львівську обласну прокуратуру у виконавчому провадженні ВП №63769308 протиправною та скасувати.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Львівської обласної прокуратури у справі №380/5418/20 - визнано протиправним та скасовано рішення Кадрової комісії №1 від 10 квітня 2020 року №260 «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички з використання комп`ютерної техніки»; визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Львівської області №867к від 15 червня 2020 року «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновлено ОСОБА_1 у Львівській обласній прокуратурі на посаді рівнозначній посаді прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Львівської області та в органах прокуратури з 16 червня 2020 року; стягнуто з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 червня 2020 року по 12 листопада 2020 року в сумі 186069,44 грн.

01 грудня 2020 року державним виконавцем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження, яка скерована в Львівську обласну прокуратуру для виконання.

Листом від 22 грудня 2020 року №07-580 вих-20 Львівська обласна прокуратура надіслала до відділу примусового виконання документи щодо поновлення ОСОБА_1 на роботі, а саме: наказ від 22 грудня 2020 року №2487к, яким поновлено стягувача на посаді прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Львівської області та в органах прокуратури з 17 червня 2020 року та копію трудової книжки, до якої внесено відповідний запис про поновлення.

Однак, 09 лютого 2021 року до Львівської обласної прокуратури надійшла постанова головного державного виконавця Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рекашової А.М. від 27 січня 2021 року про накладення штрафу на Львівську обласну прокуратуру через невиконання без поважних причин боржником рішення.

Як зазначено в оскаржуваній постанові, з наданих боржником документів вбачається, що стягувача поновлено не у Львівській обласній прокуратурі, а в Прокуратурі Львівської області, не на рівнозначній посаді, визначеній рішенням суду, а на попередній посаді, яку стягувачка займала до звільнення, а також з іншої дати, аніж передбачено рішенням суду: не з 16 червня 2020 року, а з 17 червня 2020 року. Отже надані боржником документи не свідчать про належне виконання рішення суду, оскільки суперечать його резолютивній частині.

Вказану постанову позивач вважає такою, що не відповідає фактичним обставинам справи та винесену з порушенням Закону України «Про виконавче провадження».

Так, за приписами пункту 7 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Переведення ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури означало б порушення посадовими особами прокуратури вимог статей 6, 19, 24, 38, 43 Конституції України та Закону України «Про прокуратуру». Це поставило б її (позивачку) у порівнянні з іншими прокурорами, які дотрималися вимог закону та Порядку №244, у привілейоване становище, порушувало б принцип запобігання дискримінації, забезпечення державою рівних можливостей.

До того ж, згідно статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Позивач звернув увагу, що чинним трудовим законодавством не передбачено поновлення працівника на іншу посаду ніж він займав до звільнення.

При цьому, зі змісту штатного розпису Львівської обласної прокуратури, затвердженого наказом Генерального прокурора №46 ш від 08 вересня 2020 року (зі змінами і доповненнями) вбачається, що посада прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи відсутня.

Крім того, ОСОБА_1 звільнена з займаної посади з 16 червня 2020 року і ця дата є її останнім робочим днем, а тому, відповідно до КЗпП України, ОСОБА_1 підлягає поновленню з 17 червня 2020 року.

Рішення суду про поновлення працівника на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу та внесення відповідного запису до трудової книжки (частина друга статті 65 Закону України «Про виконавче провадження», абзац перший пункту 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).

Відтак, Львівською обласною прокуратурою виконано рішення суду у справі №380/5418/20 у повному обсязі, а тому відсутні підстави для застосування оскаржуваною постановою штрафних санкцій.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 23 березня 2021 року.

У судове засідання 23 березня 2021 року прибув представник відповідача.

Позивач не прибув, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце проведення судового засідання.

Представник відповідача у судовому засіданні заявив клопотання про залучення до участі у справі стягувача за виконавчим провадженням - ОСОБА_1 , в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Судом задоволено клопотання представника відповідача та залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_1 .

В зв`язку з неявкою представника позивача та залученням до участі у справі третьої особи, суд відклав судове засідання на 07 квітня 2021 року.

У судове засідання 07 квітня 2021 року прибув представник відповідача.

Представник позивача та третя особа не прибули, хоча належним чином повідомлялись про дату, час та місце проведення судового засідання.

Представник відповідача у судовому засіданні 07 квітня 2021 року підтримав свої доводи, викладені у відзиві на позов, зауваживши, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року залишено без змін апеляційною інстанцією.

Суд, заслухавши доводи та заперечення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, наявні в ній докази, за згодою представника відповідача, вирішив завершити розгляд справи у порядку письмового провадження.

12 квітня 2021 року до суду надійшли пояснення третьої особи ОСОБА_1 щодо предмету спору, в яких вона вказувала на невиконання позивачем рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року у спосіб, визначений резолютивною частиною судового рішення.

Під час розгляду справи у порядку письмового провадження судом звернуто увагу на те, що оскаржуваною постановою ВП №63769308 від 27 січня 2021 року застосовано штрафну санкцію до юридичної особи - Львівської обласної прокуратури, в той час як з позовом до суду звернулась фізична особа - керівник Львівської обласної прокуратури Войтенко Антон Борисович.

За таких обставин судом 12 квітня 2021 року винесено ухвалу, якою запропоновано позивачу висловити свою позицію щодо заміни позивача Керівника Львівської обласної прокуратури Войтенко Антона Борисовича на Львівську обласну прокуратуру.

Однак на час ухвалення рішення по суті спору у даній справі (22 квітня 2021 року) від позивача не надійшло будь-яких пояснень.

Зважаючи на викладене та враховуючи, що у відповідності з положеннями статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог, та що кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом, - суд розглядає і вирішує спір за наявними позовом.

Крім того, позивачем заявлений позов до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в той час, як статус юридичної особи з кодом ЄДРПОУ 00015622 має Міністерство юстиції України. Отже належним відповідачем у даній справі є Міністерство юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби.

За наслідками з`ясування всіх обставин справи суд дійшов наступних висновків.

Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначає основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус.

Відповідно до статті 1 вказаного Закону примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Рішення, що підлягають примусовому виконанню на підставі виконавчих документів визначені статтею 3 Закону України «Про виконавче провадження».

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Як було встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, на підставі виконавчого листа №380/5418/20, виданого 12 листопада 2020 року Львівським окружним адміністративним судом, яким зобов`язано боржника - Львівську обласну прокуратуру поновити ОСОБА_1 у Львівській обласній прокуратурі на посаді рівнозначній посаді прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Львівської області та в органах прокуратури з 16 червня 2020 року, головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рекашовою Аллою Миколаївною відкрито виконавче провадження, про що винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №63769308 від 01 грудня 2020 року.

Окрім того, у виконавчому листі наголошено, що рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 у Львівській обласній прокуратурі на посаді рівнозначній посаді прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Львівської області та в органах прокуратури та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 22943,30 грн допустити до негайного виконання.

Пунктом 2 резолютивної частини постанови про відкриття виконавчого провадження від 01 грудня 2020 року боржника зобов`язано, у відповідності до статей 26, 65 Закону України «Про виконавче провадження», виконати рішення суду невідкладно.

Відповідно до частини шостої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).

Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, встановлений статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження».

За змістом статті 65 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону.

Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до частини першої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (частина друга статті 63 Закону України «Про виконавче провадження»).

З наведеної статті слідує, що покладення на боржника негативних наслідків у вигляді грошового стягнення (штрафу) може бути застосовано виконавцем у разі невиконання рішення без поважних причин у встановлений виконавцем строк (у межах строку, встановленого статтею 63 Закону).

«Поважність причин» це оціночне поняття.

Поважні причини - це обставини, що діють на волю суб`єкта, з яким законодавець пов`язує звільнення цього суб`єкта від виконання покладених на нього обов`язків або від визначених законодавством негативних наслідків його поведінки.

До поважних причин можуть бути віднесені будь-які обставини навколишнього світу. Це можуть бути як дії фізичних або юридичних осіб, так і явища, які не залежать від волі людини. Такі обставини мають впливати на волю суб`єкта відповідних правовідносин. Саме внаслідок дії цих обставин, що виникли раптово або закономірно, він не має змоги належним чином виконувати покладені на нього обов`язки.

Обставини, що визначаються законом як поважні причини, звільняють суб`єкта цих правовідносин від виконання покладених на нього обов`язків або негативних для нього наслідків.

Позивач вважає, що ним належним чином виконано рішення суду, оскільки видано відповідний наказ. При цьому, позивачем не спростовано, що виконання рішення суду здійснено не у спосіб, який визначений резолютивною частиною рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року.

Позивач навів свої обгрунтування з приводу поновлення ОСОБА_1 на роботі, а саме, що прокуратурою виданий наказ від 22 грудня 2020 року №2487к, яким поновлено стягувача на посаді прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Львівської області та в органах прокуратури з 17 червня 2020 року та копію трудової книжки, до якої внесено відповідний запис про поновлення.

Поновлення в інший спосіб, визначений рішенням суду, на думку позивача означало б порушення посадовими особами прокуратури вимог статей 6, 19, 24, 38, 43 Конституції України та Закону України «Про прокуратуру». Це поставило б ОСОБА_1 у порівнянні з іншими прокурорами, які дотрималися вимог закону та Порядку №244, у привілейоване становище, порушувало б принцип запобігання дискримінації, забезпечення державою рівних можливостей.

Також позивач посилався на норми КЗпП України щодо дати поновлення третьої особи на посаді та вважав вірним поновлення ОСОБА_1 на роботі не з 16 червня 2020 року, а з 17 червня 2020 року.

Суд зважає на доводи позивача щодо наведених ним обставин, утім вкотре наголошує, що рішення суду, яке набрало законної сили підлягає обов`язковому виконанню і саме у той спосіб, який у цьому рішенні вказано.

Свої зауваження до доводи учасники справи висловлюють під час судового розгляду справи. Наслідком такого розгляду справи є судове рішення, яке є обов`язковим до виконання.

Як вже було наголошено вище, позивачем не спростовано, що виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року відбулось не у спосіб, який визначений його резолютивною частиною.

В свою чергу, державний виконавець перевіряє виконання виконавчого документу відповідно до положень статей 3, 26, 63, 65 Закону України «Про виконавче провадження».

В разі невиконання виконавчого документа у встановлений цим виконавчим документом спосіб - державний виконавець застосовує заходи, визначені статтями 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Дії відповідача та винесене ним рішення від 27 січня 2021 року у виконавчому провадженні ВП №63769308 відповідало визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям.

Відтак, відсутні підстави для визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рекашової А.М. від 27 січня 2021 року про накладення штрафу на Львівську обласну прокуратуру у виконавчому провадженні ВП №63769308.

Окрім того, слід зазначити, що відповідно до пункту 8 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України позивачем є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду;

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

То ж для того, щоб особі був наданих судовий захист, суд має встановити про наявність у такої особи порушеного права.

З позовом про оскарження постанови державного виконавця від 27 січня 2021 року про накладення штрафу у виконавчому провадженні ВП №63769308 (в статусі позивача) звернулась фізична особа - керівник Львівської обласної прокуратури Войтенко А.Б.

В той же час оскаржуваною постановою застосовані певні негативні наслідки до юридичної особи - Львівської обласної прокуратури.

Таким чином, оскаржуваною постановою не порушуються права фізичної особи - керівника Львівської обласної прокуратури Войтенка А.Б., оскільки такі права не є тотожними з правами та інтересами юридичної особи - Львівської обласної прокуратури, що в свою чергу, є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 77, 241-246, 287, 251 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва -

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог Керівника Львівської обласної прокуратури Войтенко А.Б. про визнання постанови головного державного виконавця Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рекашової А.М. від 27 січня 2021 року про накладення штрафу на Львівську обласну прокуратуру у виконавчому провадженні ВП №63769308 протиправною та скасування - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 287, 296 - 297, з урахуванням перехідних положень, Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.І. Шейко