Рішення № 96493158, 23.04.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2021 р. Справа №480/9326/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Опімах Л.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) про стягнення середнього заробітку, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 478567,31 грн. Позовні вимоги обгрунтовує тим, що до 13.03.2017 р. він проходив військову службу у Сумському прикордонному загоні Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, який пізніше перейменовано у 5-й загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України без зміни нумерації військової частини. При звільненні йому не було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я та індексацію грошового забезпечення. В подальшому зазначені виплати були присуджені позивачу за рішеннями суду. Оскільки зазначені виплати є складовими грошового забезпечення позивача та не були йому виплачені при звільненні з військової служби, а були виплачені в порядку виконання рішень суду, просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки таких виплат.

Відповідач позов не визнав, у наданому суду відзиві на позовну заяву зазначив, що порядок стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні врегульовано ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України, норми якого не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки є загальними та можуть бути застосовані лише у випадку відсутності регулювання правовідносин нормами спеціального законодавства. У зв`язку з цим, оскільки позивач проходив військову службу та одержував грошове забезпечення за рахунок держави, а не знаходився в трудових відносинах з військовою частиною, позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку є необгрунтованими. Вважає, що підстави для задоволення позову відсутні, оскільки відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства і в межах наданих повноважень. Просив у задоволенні позову відмовити.

Позивач подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що дії відповідача не грунтуються на вимогах закону, а тому є протиправними.

Вивчивши матеріали справи й оцінивши докази у справі, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що до 13.03.2017 р. позивач проходив військову службу у Сумському прикордонному загоні Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, який пізніше перейменовано у 5-й загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України без зміни нумерації військової частини.

Наказом начальника Сумського прикордонного загону від 13.03.2017 р. № 45-ОС позивача, звільненого з військової служби у запас наказом начальника прикордонного загону від 27.02.2017 р. № 37-ОС за підпунктом "б" (за станом здоров`я – на підставі висновку військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час, обмежену придатність у воєнний час) пункту 1 частини 8 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення (а.с.4).

При звільненні позивачу не було виплачено кошти за невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я та індексацію грошового забезпечення.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 07.09.2020 р. у справі № 480/3183/20 за позовом ОСОБА_1 до 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії позивачу було присуджено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, за період з 01.01.2015 р. по 13.03.2017 р. пропорційно фактичному часу виконання обов`язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах відповідно до Переліку військових посад Національної гвардії, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2012 р. N 702.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 07.09.2020 р. у справі № 480/3187/20 за позовом ОСОБА_1 до 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) про зобов`язання вчинити дії відповідача зобов`язано нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.07.2015 р. по 13.03.2017 р. (а.с.6-8,9-10).

Задовольняючи позовні вимоги в частині, суд враховує таке.

Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року N 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Отже, з моменту звільнення грошова компенсація та індексація грошового забезпечення має бути виплачена військовослужбовцю, який звільняється.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

З матеріалів справи вбачається, що при звільненні відповідач безпідставно не виплатив позивачу компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я та індексацію грошового забезпечення. Всупереч положенням щодо обов`язкового грошового, продовольчого та речового забезпечення компенсація позивачу за невикористану додаткову відпустку та індексація грошового забезпечення були виплачені вже після звернення до суду з відповідною заявою, а саме в порядку виконання судових рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною третьою статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. А відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року N 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Разом з тим, ні Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу", ні Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 р. N 1153/2008, не врегульовано порядок виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, за речове майно, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України, які можуть та повинні бути застосовані до спірних правовідносин.

Статтею 117 КЗпП України передбачена відповідальність у вигляді виплати середнього заробітку за порушення строків виплати усіх належних при звільненні сум.

Суд вважає необґрунтованими твердження відповідача про відсутність правових підстав для такого стягнення. Порядок прийняття, проходження та звільнення з військової служби врегульовано спеціальним законодавством. При цьому порядок проведення розрахунків при звільненні військовослужбовця, зокрема, строків проведення розрахунків, такими нормативними актами не врегульовано. У такому випадку підлягають застосуванню загальні норми Кодексу законів про працю України, якими врегульовано порядок проведення розрахунків при звільненні та встановлено відповідальність за несвоєчасний розрахунок. Така позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом при розгляді справ у подібних правовідносинах. Зокрема, в постанові у справі № 825/598/17 (адміністративне провадження № К/9901/23837/18) колегія суддів Верховного Суду сформулювала висновок про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби, оскільки спеціальним законодавством не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, що, у свою чергу, дасть змогу забезпечити рівність прав та принцип недискримінації у трудових відносинах.

Суд вважає, що вимоги про стягнення середнього розміру грошового забезпечення підлягають частковому задоволенню. Суд враховує, що після звільнення в березні 2017 року позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача відповідної компенсації та індексації грошового забезпечення, однак не заявив у позовній заяві вимоги про стягнення середнього заробітку за порушення термінів розрахунку при звільненні. Натомість з такою вимогою позивач звернувся до суду з позовом лише 23.12.2020 р. Про наявність будь-яких обставин, що перешкоджали б такому зверненню раніше, позивачем не повідомлено.

Суд вважає за необхідне застосувати принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України. Позицію щодо правомірності застосування судом до спірних правовідносин такого принципу під час розрахунку загального розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача, було висловлено Верховним Судом у постанові від 24.07.2019 р. у справі № 805/3167/18-а (адміністративне провадження № К/9901/9908/19).

На підставі довідки про заробітну плату середньомісячне грошове забезпечення позивача за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню (січень-лютий 2017 року), складає 8023,13 грн (а.с.24).

Вирішуючи питання про суму середнього заробітку, яка підлягає стягненню, суд враховує, що позивач протягом тривалого часу не звертався до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за порушення термінів розрахунку при звільненні. Також суд враховує розмір середнього заробітку позивача, факт наявності спору між позивачем та відповідачем щодо права отримання коштів при звільненні, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка буде співмірною з урахуванням усіх обставин справи, – 8023,00 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Враховуючи, що відповідач, не виплативши позивачу на час звільнення його з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я та індексацію грошового забезпечення, не дотримався вимог Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року N 1153/2008, на користь позивача належить стягнути середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні з урахуванням пропорційності у розмірі грошового забезпечення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом встановлено, що між позивачем та адвокатом Осьмаковим О.А. 22.12.2020 р. укладено Договір про надання правової допомоги № 15-12/20 (а.с.40-41). Відповідно до умов договору гонорар адвоката складає 500,00 грн за 1 годину витраченого часу. На підтвердження оплати послуг адвоката у розмірі 1000,00 грн надано квитанцію до прибуткового касового ордера № 14-12/20 від 25.12.2020 р. (а.с.43).

Опис виконаних адвокатом робіт викладено в Акті здачі-приймання робіт (наданих послуг) № 17-12/20 від 31.12.2020 р., відповідно до яких обсяг наданої правової допомоги становить надання адвокатом послуг з підготовки позову до 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України – 1000,00 грн (а.с.44).

При цьому суд не має права змінювати розмір гонорару і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Однак, з аналізу статті 134 КАС України випливає, що крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в т.ч. неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині 5 цієї статті. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

У даному випадку суд бере до уваги, що адвокатом дійсно складений адміністративний позов, вчинено процесуальні дії, безпосередньо пов`язані з розглядом даної справи. При цьому розмір витраченого часу та вартість погоджена сторонами у договорі та не спростована відповідачем.

Позивач документально підтвердив, що він сплатив кошти на виконання договору про надання правової допомоги. Тобто цей гонорар був фактичним. У свою чергу, відповідач всупереч ч. 7 ст. 134 КАС України не довів неспівмірність витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та з урахуванням сплати позивачем за подання адміністративного позову судового збору у розмірі 4785,70 грн (а.с.15,16), а також беручи до уваги часткове задоволення позовних вимог, відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне присудити позивачу за рахунок бюджетних асигнувань 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) 1840,80 грн в рахунок відшкодування судових витрат, у т.ч.: 840,80 грн в рахунок відшкодування судового збору та 1000,00 грн – витрат на правову допомогу.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) (40030, м. Суми, пров. Громадянський, 1, код ЄДРПОУ 14321759) про стягнення середнього заробітку – задовольнити частково.

Стягнути з 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 8023,00 грн (вісім тисяч двадцять три гривні).

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) на користь ОСОБА_1 1840,80 грн в рахунок відшкодування судових витрат.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.М. Опімах