Рішення № 96492827, 15.04.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/100/21Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Ясиновського І.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання – Грігорян А.Р.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки - Рогозіна А.Ю.,

представника відповідача - Глобинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Полтавської області - Осадчука М.В.,

розглянувши у відкритому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Глобинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Полтавської області про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

До Полтавського окружного адміністративного суду 5 січня 2021 року надійшов позов ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) до Глобинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Полтавської області (надалі по тексту - відповідач1, Глобинський РТЦК та СП), Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (надалі по тексту - відповідач2, Полтавський ОТЦК та СП), відповідно до якого просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ військового комісара Глобинського РВК від 30.10.2020 № 38 про звільнення ОСОБА_1 ;

- стягнути з Полтавського обласного ТЦК та СП кошти на відшкодування шкоди, завданої неправомірним рішенням, ОСОБА_1 ;

- поновити права ОСОБА_1 відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України та ч. 2 ст. 39 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” з 30.10.2020 на час дії особливого періоду, на строк до його завершення або до дня фактичного звільнення з військової служби.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що наказом військового комісара Глобинського РВК від 30.10.2020 № 38 позивач звільнений з посади, що вважає незаконним та вказує, що 29.03.2019 між ним та Міністерством оборони України укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах осіб офіцерського складу, у зв`язку з чим з 19.04.2019 наказом військового комісара Глобинського РВК від ОСОБА_1 увільнено від виконання обов`язків за посадою. Звертає увагу суду на те, що неможливо звільнити працівник, який уклав контракт з Міністерством оборони України.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні). Також витребувано у відповідачів докази по справі.

Ухвалою суду від 26 січня 2021 року клопотання представника Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у справі за позовом ОСОБА_1 до Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Глобинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Полтавської області про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення шкоди - залишити без задоволення.

28 січня 2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник Полтавського ОТЦК та СП просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на правомірність винесеного рішення. Наголошував, що відповідно до вимог спільної директиви Міністерства оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 02 вересня 2020 року № Д- 321/7/дск «Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України» та директив командувача військ оперативного командування “Північ” від 26 грудня 2019 року № Д 9/ДСК та від 03 вересня 2020 року № Д-10/ДСК «Про проведення додаткових організаційних заходів у військах оперативного командування «Північ» Глобинський районний військовий комісаріат переформований у Глобинський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки. З цих причин Глобинський РТЦК та СП перейшов на новий штат, тобто фактично відбулася реорганізація та зміна організаційно штатної одиниці. За попереднім штатом в Глобинському РВК (№03/988-04) утримувалась посада провідного спеціаліста командування (за обліковою спеціальністю/ 080817 “Провознавство”), а в штаті Глобинського РТЦК та СП (№43/062-51) введено посаду головного спеціаліста командування (за обліковою спеціальністю 080816 “Провознавство”). Тобто посада провідного спеціаліста командування Глобинського РВК, яку займав позивач, скорочена. Враховуючи наведені відповідачем2 норми Закону військовий комісар Глобинського РТЦК та СП не мав можливості призначити (перемістити) на вищу посаду державного службовця ОСОБА_2 . Також, зазначив, що 04.11.2020 відповідно до наказу військового комісара Глобинським РТЦК № 2 оголошений добір на вакантну посаду головного спеціаліста командування Глобинського ТРЦК та СП з відповідним розміщенням інформації на Єдиному порталі вакансія державної служби. За результатами добору на період карантину на посаду головного спеціаліста командування (юриста) Глобинського ТРЦК та СП прийнята Л. Забірник. В той час, як ОСОБА_3 документи (інформацію) як кандидат на вакантну посаду головного спеціаліста Глобинського ТРЦК та СП не подавав, відповідно співбесіду не проходив. Щодо позовної вимоги про стягнення з Полтавського ОТЦК та СП коштів на відшкодування шкоди завданої неправомірним рішенням наголосив, що останні не зовсім є коректними та обґрунтованими, оскільки позивач оскаржує наказ (рішення) Глобинського РВК який є відокремленим підрозділом Полтавського ОВК (на даний час Полтавського ОТЦК та СП). Військовий комісар Глобинського РТЦК та СП наділений повноваженнями брати та звільняти з роботи державних службовців та є керівником державної служби Глобинського РТЦК та СП. Полтавський ОТЦК та СП здійснює нарахування та виплату заробітної плати державним службовцям на підставі виданих наказів військовими комісарами Р (М)ТЦК та СП області /а.с.32-36/.

08 лютого 2021 року до суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач просив задовольнити позов, наголошуючи на раніше наведених аргументах. Додатково зауважував на гарантіях, визначених частиною п`ятою статті 119 КЗпП України. В частині посилань відповідача на скорочення посаду, яку займав позивач, зазначив, що така позиція є формальною, оскільки фактично відбулось перейменування штатної посади, яка по суті є посадою "юрисконсульта", не змінились навіть основні посадові обов`язки, а до рівня освіти посади головного спеціаліста командування вимоги навіть зменшились до ступіні бакалавра. Відповідно до наведених позивачем норм відповідач мав можливість, на підставі наданих йому повноважень відповідно до положень постанови КМУ від 22.08.2007 № 1054, не тільки перемістити увільненого працівника ЗСУ на іншу посаду, але й змінювати структуру, штат та штатний розпис ТЦК, шляхом подання пропозицій вищому командуванню. Разом з тим, військовим комісаром Глобинського РВК був виданий оскаржений наказ /а.с. 50-55/.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04 березня 2021 року розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання. Повторно витребувані від відповідачів докази по справі.

15 березня 2021 року до суду надійшли пояснення представника Глобинського РЦК та СП по суті витребуваних судом доказів /а.с. 60/

24 березня 2021 року до суду надійшла заява про уточнення позовних вимог разом з доказами її направлення відповідачам /а.с. 81-82/, відповідно до якої вимоги позивачем викладені у наступній редакції:

- визнати протиправним та скасувати наказ військового комісара Глобинського РВК від 30.10.2020 № 38 про звільнення ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Полтавський обласний ТЦК та СП нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) відповідно до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України з моменту припинення здійснення такої виплати;

- поновити права ОСОБА_1 відповідно до ч. 3 ст.119 КЗпП України та ч.2 ст. 39 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” на час дії особливого періоду, на строк до його завершення або до дня фактичного звільнення з військової служби /а.с. 81-82/.

30 березня 2021 року надійшло додаткове пояснення представника Полтавського ОТЦК та СП по суті наданої позивачем відповіді на відзив /а.с. 84-85/.

Ухвалою суду від 01 квітня 2021 року прийнято до розгляду заяву позивача про уточнення позовних вимог. Закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

В ході судового розгляду справи представником відповідача1 надано суду відзив на позовну заяву, відповідно до якої останній просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на раніше викладені представником відповідача2 аргументи /а.с. 108-111/.

Позивач у судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідачів у судовому засіданні проти позову заперечували, просили відмовити у повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, встановив наступне.

Наказом військового комісара Глобинського районного військового комісаріату (по особовому складу) від 18.05.2018 №1 прийнято на роботу та призначено з 18 травня 2018 року ОСОБА_1 , на посаду провідного спеціаліста відділення командування (юрист) Глобинського районного військового комісаріату, за конкурсом відповідно Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII та Постанови КМУ від 25 березня 2016 р. № 246 «Про затвердження Порядку проведення конкурсу на зайняття посад державної служби» з випробувальним терміном тривалістю два місяці /а.с. 17/.

29.03.2019 між позивачем та Міністерством оборони України укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах осіб офіцерського складу /а.с. 12-15/.

Відповідно до наказу військового комісара Глобинського РВК від 19 квітня 2019 року №14 державного службовця ОСОБА_2 увільнено від виконання посадових обов`язків із збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку відповідно до ч.3 ст. 119 Кодексу законів про працю України у зв`язку з призовом на військову службу за контрактом /а.с. 37/.

Наказом військового комісара Глобинського районного військового комісаріату (по особовому складу державних службовців) від 30.10.2020 № 38 відповідно до вимог спільної директиви Міністерства оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 02 вересня 2020 року № Д-321/7/дск “Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України” та директиви командувача військ оперативного командування “Північ” від 03 вересня 2020 року №Д-10/ДСК “Про проведення додаткових організаційних заходів у військах оперативного командування “Північ”, щодо переформування Глобинського районного військового комісаріату у Глобинський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, наказано звільнити з 30 жовтня 2020 року ОСОБА_1 , провідного спеціаліста командування Глобинського районного військового комісаріату із займаної посади за скороченням штату п.1 статті 40 Кодексу Законів про працю України та неможливість розміщення на посадах у Глобинському районному військовому комісаріаті. Вирішено виплатити вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат відповідно до частини 4 статті 87 Закону України «Про державну службу». Підстава: спільна директива Міністерства оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 02 вересня 2020 року № Д-321/7/дск “Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України” /а.с. 20/.

В силу ст. 38, 43 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби, до служби в органах місцевого самоврядування.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.

При цьому громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон №889-VIII).

Відповідно до частин 2, 3 статті 5 Закону №889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Згідно з частинами 1, 2 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Як випливає зі змісту пункту 2 частини 1 статті 24 Закону №2232-XII початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.

Суд зазначає, що порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, визначений також Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008).

Відповідно до вимог абз. 1 п. 15 Положення №1153/2008 з громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби.

Згідно з ч. 2 п.16 Розділу II Положення №1153/2008, право на укладення від імені Міністерства оборони України контракту про проходження військової служби надається посадовій особі, яка має право видавати накази по особовому складу та до повноважень якої належить призначення на відповідні посади, - з особами, що призначені або призначаються на посади, за якими штатом (штатним розписом) передбачено військове звання від рядового складу до старшого офіцерського складу.

За правилами частини 5 пункту 23 Розділу II Положення №1153/2008 строк контракту про проходження військової служби обчислюється з дня набрання ним чинності. Зокрема, контракт про проходження військової служби набирає чинності з дня зарахування до списків особового складу військової частини із громадянами, прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі з військовозобов`язаними, які проходять збори, та резервістами під час мобілізації.

Проаналізувавши зазначені норми законодавства суд приходить до висновку, що громадяни, які добровільно вступають на військову службу, укладають контракт з державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Такий контракт про проходження військової служби набирає чинності з дня зарахування до списків особового складу відповідної військової частини, а початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу відповідної військової частини.

Разом з тим, відповідно до ч.2 ст.39 Закону №2232-XII громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

Зокрема, частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Тобто, законодавцем передбачено, що гарантії щодо збереження місця роботи і середнього заробітку розповсюджуються на громадян, які, зокрема, прийняті на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду.

Рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01.03.2014, яке введене в дію Указом Президента України від 02.03.2014 № 189/2014, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Законом України від 17.03.2014 № 1126-VII затверджено Указ Президента України від 17.03.2014 №303, яким глава держави у зв`язку з різким ускладненням внутрішньополітичної обстановки, втручанням Російської Федерації у внутрішні справи України, зростанням соціальної напруги в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі постановив про оголошення та проведення часткової мобілізації.

01.04.2014 набрав чинності Закон України від 27.03.2014 № 1169-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації», пунктом 6 частини другої якого статтю 39 Закону № 2232-XII, що регламентує призов на військову службу під час мобілізації, доповнено, зокрема, частиною другою такого змісту:

« 2. За громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності».

У подальшому Президентом України ще тричі видавалися укази про часткову мобілізацію, які були затверджені законами України від 06.05.2014 № 1240-VII, 22.07.2014 № 1595-VII, 15.01.2015 № 113-VIII та, крім іншого, встановлювали строки проведення мобілізації (протягом 45 діб у перших двох випадках та 210 діб - в останньому).

Крім того, Указом Президента України від 14.01.2015 № 15 «Про часткову мобілізацію» (пункт 5) Кабінету Міністрів України було доручено, зокрема, перевести національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду в обсягах, що гарантують безперебійне забезпечення потреб Збройних Сил України та інших військових формувань України під час виконання покладених на них завдань, привести визначені галузі, підприємства, установи та організації у ступінь «повна готовність», а пунктом 7 доведено до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що згідно зі статтею 39 Закону № 2232-XII, статтею 119 КЗпП за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року.

08.02.2015 Законом України від 15.01.2015 № 116-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» частину другу статті 39 Закону № 2232-XII викладено в такій редакції:

« 2. За громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання».

Таким чином, законодавцем запроваджено норми щодо соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду, не лише за призовом під час мобілізації, на особливий період, а й прийнятих на військову службу за контрактом, а також призваних на строкову військову службу у зазначений період.

11.06.2015 набрав чинності Закон України від 14.05.2015 № 433-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду», метою прийняття якого згідно з пояснювальною запискою до нього є посилення соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду. Зазначеним Законом частину другу статті 39 Закону № 2232-XIIвикладено в такій редакції:

« 2. Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

01.06.2016 набрав чинності Закон України від 24.12.2015 № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким, зокрема частину третю та четверту статті 119 КЗпП викладено в редакції, яка (і на час виникнення спірних правовідносин у цій справі) передбачала, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Аналіз наведених норм, у редакціях, чинних на час призову та звільнення зі служби позивача, дає підстави для висновку, що громадяни України, призвані на строкову військову службу під час особливого періоду, користувалися передбаченими частиною третьою статті 119 КЗпП гарантіями щодо збереження місця роботи та середньомісячного заробітку.

Суд наголошує, що з періоду оголошення Президентом України часткової мобілізації (17.03.2014) відповідно до положень Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» законодавець пов`язує настання особливого періоду. При цьому, сама мобілізація не вичерпує завдань особливого періоду, а лише розпочинає його дію. Закінчення періоду мобілізації, у свою чергу, не є самостійною підставою для припинення особливого періоду та в проміжках між періодами проведення мобілізації стан особливого періоду не припинявся.

Водночас, Укази Президента України про звільнення в запас військовослужбовців служби за призовом під час мобілізації, на особливий період (12.06.2015 № 328/2015, 25.03.2016 № 11/2016, 24.06.2016 № 271/2016, 26.09.2016 № 411/2016), мали іншу мету - звільнення у запас військовослужбовців за призовом під час попередніх хвиль мобілізації. Тобто, вказані укази не стосуються осіб, що проходять службу за контрактом та не можуть розглядатися як такі, що завершують дію особливого періоду.

Так, судом встановлено, що 29 березня 2019 року між позивачем та Міністерством оборони України укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах осіб офіцерського складу /а.с. 12-14/.

Відповідно до наказу начальника військової служби правопорядку у Збройних Силах України - начальника Головного управління військової служби правопорядку Збройних Сил України (по особовому складу) №37 від 29 березня 2019 року, майора запасу ОСОБА_1 прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу та зараховано до списків особового складу Збройних Сил України /а.с. 15/.

Отже, настала умова, визначена ч.2 ст.39 Закону №2232-XII та ч.3 ст.119 Кодексу законів про працю України, - позивача прийнято на військову службу за контрактом.

Зазначений наказ доведено до відому Глобинського районного військового комісаріату та, як наслідок, останній послугував підставою для винесення наказу військового комісара Глобинського РВК від 19 квітня 2019 року № 14, яким державного службовця ОСОБА_2 увільнено від виконання посадових обов`язків із збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку відповідно до ч.3 ст. 119 Кодексу законів про працю України у зв1язку з призовом на військову службу за контрактом /а.с. 37/.

Відтак, враховуючи положення ч.2 ст.39 Закону №2232-XII та ч.3 ст.119 Кодексу законів про працю України, на позивача з 29 березня 2019 року розповсюджувались гарантії щодо збереження місця роботи і середнього заробітку.

У статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII закріплено визначення особливого періоду - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період в Україні діє з моменту оприлюднення Указу Президента від 17 березня 2014 року №30-3/2014 «Про часткову мобілізацію» (набрав чинності з дня його опублікування у газеті "Голос України" від 18.03.2014 року N49), який затверджений Законом України від 17.03.2014 N1126-VII та буде закінченим з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Указом Президента України "Про часткову мобілізацію" від 14.01.2015 №15/2015, затвердженим Законом України від 15.01.2015 N113-VII, який набрав чинності 20.01.2015, оголошено проведення часткової мобілізації.

Пунктом 7 Указу Президента України від 14.01.2015 року "Про часткову мобілізацію" №15/2015 доведено до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що згідно із статтею 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", статтею 119 Кодексу законів про працю України за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року.

Рішень про демобілізацію усіх призваних військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав.

Таким чином, з 18 березня 2014 року по теперішній час в Україні діє особливий період.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності.

Аналогічні роз`яснення стосовно дії в Україні особливого періоду та гарантій осіб, які проходять військову службу у цей період зробив Верховний Суд у постанові від 04.02.2019 року по справі N 426/11214/17 (провадження N 61-47482св18).

Оскільки на час укладення контракту з позивачем про проходження військової служби діяв особливий період діяльності усіх інституцій України, який не закінчився на час розгляду судового спору, то на нього поширюються гарантії, визначені ч.3 ст.119 КЗпП України.

Проте, незважаючи на те, що позивача прийнято на військову службу за контрактом в особливий період, відповідач1 протиправно прийняв наказ від 30.10.2020 №38, яким звільнив ОСОБА_1 , провідного спеціаліста командування Глобинського районного військового комісаріату із займаної посади за скороченням штату п.1 статті 40 Кодексу Законів про працю України та неможливість розміщення на посадах у Глобинському районному військовому комісаріаті.

Надаючи оцінку іншим доводам відповідачів, зокрема щодо скорочення штатів як підставу звільнення позивача та обґрунтування його звільнення у порядку визначеному в п.1 ст. 40 КЗпП України, суд зазначає наступне.

Статтею 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: 1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Згідно абзацу першого частини шостої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Так однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Водночас частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 19 постанови № 9 від 06.11.1992 Про практику розгляду судами трудових спорів, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відтак, надаючи оцінку доводам відповідача про правомірність звільнення позивача на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України, суд, з`ясувавши чи була підстава для припинення державної служби Насінника Ю.В. та чи дотримана процедура звільнення, зазначає наступне.

Так, відповідно до Наказу військового комісара Полтавського обласного військового комісаріату (по стройовій частині) від 30 жовтня 2020 року № 227 відповідно до спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 23 грудня 2019 року №Д- 322/1/11дск, спільної директиви Міністерства оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 02 вересня 2020 року № Д- 321/7/дск та директив командувача військ оперативного командування “Північ” від 26 грудня 2019 року № Д 9/ДСК та від 03 вересня 2020 року № Д-10/ДСК, щодо переформування Полтавського обласного військового комісаріату у Полтавський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, підпорядкованих районних (міських) військових комісаріатів у районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, а також перепідпорядкування військових частин територіальної оборони, з 31 жовтня 2020 року: переформовано: Глобинський районний військовий комісаріат (місто Глобине Полтавської області), що утримується за штатом № 03/958-04, чисельністю 19 військовослужбовців та 8 працівників, у Глобинський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (3 розряду), утримувати за штатом № 43/062-51(01), чисельністю 15 військовослужбовців та 7 працівників, дислокувати на попередніх фондах, підпорядкувати військовому комісару Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Ідентифікаційний код - 09561154, код за схемою обліку - К0 190 РП0. Код спроможностей, що оптимізуються - FDR-2.4.1 /а.с. 63/.

Суд зауважує, що позивача звільнено з займаної посади 30 жовтня 2020 року, у той час як згідно долучених відповідачем2 документів того ж дня військовим комісаром Глобинського РВК (з основної діяльності прийнято наказ від 30 жовтня № 41 "Про попередження військовослужбовців та працівників Глобинського РВК про майбутнє скорочення посад та звільнення", яким наказано, зокрема:

1.Попередити 100% особового складу військовослужбовців та працівників Глобинського районного військового комісаріату про майбутнє можливе скорочення посад та звільнення до 30 грудня 2020 року;

4. ТВО начальнику відділення офіцерів запасу і кадрів:

відпрацювати накази Про попередження військовослужбовців та працівників про майбутнє скорочення посад та звільнення та довести до 100 % особового складу Глобинського районного військового комісаріату, 2-й примірник списків попередженого особового складу в термін до 13.11.2020 року надати до відділу офіцерів запасу і кадру Полтавського ОВК.

в термін до 05.11.2020 року з`ясувати у підлеглого особового складу про наявність підстав для переважного права залишення на державній службі, або заборони звільнення у разі змін в організації виробництва і праці, що встановлені трудовим законодавством з наданням підтверджуючих документів /а.с. 38-39/.

Відтак, позивача було звільнено в день прийняття наказу, яким ініційовано процедуру попередження особового складу військовослужбовців та працівників Глобинського районного військового комісаріату про майбутнє можливе скорочення посад та звільнення.

При цьому, посилання представника Глобинського РЦК та СП про направлення на адресу позивача листа-попередження про заплановане вивільнення державних службовців від 28 серпня 2020 року № 4/2068/2 судом не приймаються як належні, оскільки долучена до матеріалів справи копія такого листа не містить відміток про ознайомлення з нею позивача /а.с. 43/. Також не може бути визнаний належним доказом направлення такого листа витяг з Журналу реєстрації вихідних документів Глобинського РВК /а.с. 44/, оскільки останній не містить ні адреси направлення, ні спосіб, ні дату направлення відповідного листа.

Крім того, варто наголосити, що Глобинським РВК не надано доказів здійснення заходів з`ясування у підлеглого особового складу про наявність підстав для переважного права залишення на державній службі, або заборони звільнення у разі змін в організації виробництва і праці, що встановлені трудовим законодавством, зокрема наявних гарантій, передбачених ч.3 ст. 119 КЗпП України.

Окремо суд зауважує на неналежності тверджень відповідача про неможливість призначити (перемістити) на вищу посаду державного службовця ОСОБА_2 , оскільки предметом спору не є так звана "неможливість перемістити позивача з посади провідний спеціаліст, яку скоротили на посаду головний спеціаліст, яку ввели", що є наслідком, а в першу чергу - правомірність звільнення позивача через скорочення штатів, що є причиною.

Для правомірного звільнення позивача спочатку мали настати підстави, зокрема закінчення терміну дії контракту з Міністерством оборони України, здійснення у передбачений законом спосіб та строк попередження про майбутнє вивільнення, а вже потім з`ясування питання про можливість чи не можливість його переведення на нову посаду і якщо так, то в який спосіб.

У той час, як у справі, що розглядається, відповідачем в порушення гарантій передбачених ч.3 ст. 119 КЗпП України та без дотримання порядку і способу попередження про майбутнє вивільнення, було прийнято оскаржуваний наказ про звільнення, а вже в обґрунтування правомірності звільнення зазначаються обставини щодо не можливості переведення на вищу посаду.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що Глобинський РВК, приймаючи наказ від 30.10.2020 № 38 в частині звільнення ОСОБА_1 із займаної посади за скороченням штату п.1 статті 40 КЗпП України та неможливість розміщення на посадах у Глобинському районному військовому комісаріаті, діяв не в межах та не на підставі закону.

Відтак, вимога позивача у цій частині, враховуючи положення частини другої статті 9 КАС України, підлягає задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування наказу військового комісара Глобинського районного військового комісаріату (по особовому складу державних службовців) від 30 жовтня 2020 року №38 в частині звільнення з 30 жовтня 2020 року ОСОБА_1 , провідного спеціаліста командування Глобинського районного військового комісаріату із займаної посади за скороченням штату п.1 статті 40 Кодексу Законів про працю України та неможливістю розміщення на посадах у Глобинському районному військовому комісаріаті.

Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами, суд повинен керуватись принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

При цьому закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 та статті 240-1 Кодексу законів про працю України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 грудня 2019 року у справі №826/26823/15, від 28 жовтня 2020 року у справі № 826/7297/15.

У зв`язку з тим, що встановлені у цій справі обставини свідчать про порушення прав позивача, то належним способом захисту порушеного права є приведення сторін у первісний стан, який існував до видання наказу про звільнення.

При цьому суд зазначає, що обираючи саме такий спосіб захисту порушених прав та законних інтересів позивача, суд не підміняє державний орган та не втручається у його дискреційні повноваження щодо здійснення активних дій стосовно працевлаштування позивача.

У пункті 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зазначено, що днем звільнення вважається останній день роботи.

Отже, день звільнення – це останній день, коли працівник перебуває у трудових відносинах із роботодавцем.

Таким чином, позивача слід поновити на посаді з наступного дня за днем звільнення, тобто 31 жовтня 2020 року.

Відтак, обираючи належний спосіб захисту порушеного права, суд вважає за необхідне поновити ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста командування Глобинського районного військового комісаріату з 31 жовтня 2020 року.

Як наслідок, суд не знаходить підстав для задоволення вимоги в частині поновити права ОСОБА_1 відповідно до ч. 3 ст.119 КЗпП України та ч.2 ст. 39 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” на час дії особливого періоду, на строк до його завершення або до дня фактичного звільнення з військової служби, оскільки задоволення останньої не призведе до приведення сторін у первісний стан, який існував до видання наказу про звільнення.

Існування в певній сфері суспільних відносин спеціальних нормативних актів не виключає можливості субсидіарного застосування загальних норм, у тому числі норм трудового законодавства. Зокрема, це стосується випадків, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано певні конкретні аспекти правовідносин або коли про це йдеться безпосередньо в спеціальному законі. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Великої Палати ВС від 22.05.2018 у справі № П/9901/101/18, у постанові ВС від 28.03.2018 у справі № К/9901/13483/18.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/202 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.

Відповідно до ч.2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки Полтавського ОТЦК та СП про середній заробіток від 27 січня 2021 року № 9/2/156 одноденний розмір заробітної плати позивача складає 411,19 грн /а.с. 92/.

Так, кількість робочих днів за період вимушеного прогулу позивача з 31 жовтня 2020 року (дата поновлення - наступний день після звільнення) по 15 квітня 2021 року (дата прийняття рішення судом) становить 115 робочих днів.

Оскільки період вимушеного прогулу позивача становить 115 робочих днів, а розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 становить 411,19 грн, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на його користь, становить 47286,85 грн (411,19 грн х 115 робочих днів вимушеного прогулу) з відрахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у постанові від 24.12.1999 №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника.

При цьому, суд зауважує, що оскільки позивач перебував на державній службі та протиправно звільнений та, суд враховує, що відповідно до відзиву на позовну заяву Полтавського ОТЦК та СП останній здійснює нарахування та виплату заробітної плати державним службовцям на підставі виданих наказів військовими комісарами Р (М)ТЦК та СП області, відтак саме з вказаного органу підлягає стягненню на користь позивача розрахована судом сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає за необхідне стягнути з Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 жовтня 2020 року по 15 квітня 2021 року в сумі 47286,85 грн з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства.

Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах “Салов проти України” (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), “Проніна проти України” (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктами 2, 3 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Таким чином, суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення з 31 жовтня 2020 року ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста командування Глобинського районного військового комісаріату та в частині стягнення з Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на користь ОСОБА_1 середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 4230,00 грн.

Відповідно до положень ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (вул. Шевченка, 78-А, м. Полтава, 36039, ідентифікаційний код 07851296), Глобинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Полтавської області (вул. Гагаріна, 1, м. Глобине, Полтавська область, ідентифікаційний код 09561154) про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення шкоди задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ військового комісара Глобинського районного військового комісаріату (по особовому складу державних службовців) від 30 жовтня 2020 року №38 в частині звільнення з 30 жовтня 2020 року ОСОБА_1 , провідного спеціаліста командування Глобинського районного військового комісаріату із займаної посади за скороченням штату п.1 статті 40 Кодексу Законів про працю України та неможливістю розміщення на посадах у Глобинському районному військовому комісаріаті.

Поновити ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста командування Глобинського районного військового комісаріату з 31 жовтня 2020 року.

Стягнути з Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 жовтня 2020 року по 15 квітня 2021 року в сумі 47286,85 грн (сорок сім тисяч двісті вісімдесят шість гривень вісімдесят п`ять копійок) з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення з 31 жовтня 2020 року ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста командування Глобинського районного військового комісаріату та в частині стягнення з Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на користь ОСОБА_1 середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 4230,00 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням положень пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне рішення складено 23 квітня 2021 року.

Суддя І.Г.Ясиновський