Рішення № 96492621, 22.04.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1843/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання бездіяльності та стягнення,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі – ГУ ПФУ в Одеській області) про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати нарахованої позивачу пенсії за період з 01.09.2014 по 31.08.2020 року та про стягнення з відповідача на користь позивача на відшкодування шкоди заподіяної протиправною бездіяльністю:

- заборгованості по пенсії в сумі 219 413,61 грн.;

- інфляційні втрати в сумі 60 938,18 грн.;

- компенсацію втрати частини доходів в сумі 60 938,18 грн.

Позивач обґрунтовує позов тим, що він з 01.03.1993 року отримує пенсію за віком, однак з 01.09.2014 року пенсійні виплати позивачеві не здійснювались. 07.08.2020 року позивач отримав довідку №5122-5000296104 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та на підставі поданої ним заяви від 07.08.2020 року виплату пенсії поновлено з 01.09.2014 року, однак ГУ ПФУ в Одеській області листом від 06.10.2020 року №9173-9151/Г-04/8-1500/20 повідомило про те, що заборгованість, яка виникла за період з 01.09.2014 року по 31.08.2020 року в розмірі 219413,61 грн., не може бути сплачена у зв`язку тим, що станом на сьогоднішній день відсутній визначений Кабінетом Міністрів України порядок виплати пенсій, які не виплачені за період до місяця їх відновлення, передбачений нормою абз.14 п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам». 23.12.2020 року позивач повторно звернувся до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про виплату йому заборгованості по пенсії, інфляційним втратам та компенсації втрати частини доходів, однак листом від 30.12.2020 року №12671-12611-/Г-04/8-1500/20 ГУ ПФУ в Одеській області повідомило про те, що вичерпну відповідь з поставлених питань ОСОБА_1 надано листом від 06.10.2020 року №9173-9151/Г-04/8-1500/20, та додатково зазначило, що для здійснення компенсації за період вересень 2014 року - серпень 2020 року підстав немає, оскільки позивач за цей період із питанням щодо відновлення виплати пенсії до органу ПФУ не звертався, тому кошти за вказаний період не отримав з власної вини. Позивач зазначає, що заборгованість по пенсії за період з 01.09.2014 року по 31.08.2020 року в розмірі 219413,61 грн. має бути йому виплачена незалежно від наявності чи відсутності факту звернення до органів ПФУ із заявою про відновлення пенсійних виплат, від місця проживання пенсіонера та від затвердження Кабінетом Міністрів України окремого порядку виплати пенсій, які не виплачені за період до місяця їх відновлення. Оскільки, припинення виплати пенсії було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно з ч.2 ст.46 Закону №1058-ІУ виплата позивачу пенсії підлягає відновленню з моменту її припинення та оскільки внаслідок протиправної бездіяльності ГУ ПФУ в Одеській області щодо невиплати нарахованої пенсії за період з 01.09.2014 року по 31.08.2020 року порушено права позивача на пенсійне забезпечення та завдано збитків в розмірі 219413,61 грн., позивач просить позов задовольнити у повному обсязі.

Представник ГУ ПФУ в Одеській області надав до суду письмовий відзив, який мотивований тим, що на підставі заяви позивача від 07.08.2020 року, довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 07.08.2020 року №5122-5000296104 та інформації від управління соціального захисту населення Лиманської районної державної адміністрації з Єдиної інформаційної бази даних внутрішньо переміщених осіб (ЄІБДВПО) щодо підтвердження дії зазначеної довідки, виплату пенсії позивачу поновлено з 06.08.2017 року, з урахуванням ч.1 ст.46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та заборгованість складає - 138814,42 грн. за період з 06.08.2017 року по 31.08.2020 року. Однак законних підстав для стягнення заборгованості не має, враховуючи, що відповідно до п.1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05.11.2014 року №637 (з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року №788) суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів, та вказаний окремий порядок на сьогодні не визначено. Виплату коштів за минулий час, а саме за період з 06.08.2017 року по 31.08.2020 року, буде здійснено за наявності забезпечення, на умовах окремого порядку, після прийняття його Кабінетом Міністрів України. Крім того представник відповідача зазначає, що передбачене нарахування інфляційних втрат на суму боргу входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, як спосіб захисту майнового права та інтересу у цивільно-правових відносинах, а тому дія ч.2 ст.625 ЦК України, якою передбачено цивільну правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання, не поширюється на правовідносини, які є предметом спору у даній справі, а також оскільки протягом вересня 2014 року – серпня 2020 року позивач із питанням щодо відновлення виплати пенсії не звертався до органу Пенсійного фонду, то кошти за вказаний період не отримував з власної вини, тому для здійснення компенсації втрати частини доходів за зазначений період підстав немає.

Ухвалою суду від 15.02.2021 року відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Також вказаною ухвалою зобов`язано ГУ ПФУ в Одеській області в строк для надання відзиву надати до суду належним чином засвідчену копію особової справи ОСОБА_1 .

Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Відповідно до ч.6 ст.120 КАС України, якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Так, суд вказує на те, що суддя Іванов Е.А. з 08.04.2021 року перебував на лікарняному, у зв`язку з чим справу розглянуто в перший день після виходу.

Дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні доказів, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.03.1993 перебував на обліку в Бахмутсько-Лиманському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (далі – Закон №1058-IV). Пенсія виплачена по 31.08.2014 року.

07.08.2020 року ОСОБА_1 взятий на облік як внутрішньо переміщена особа, що підтверджується довідкою №5122-5000296104, фактичне місце проживання/ перебування – АДРЕСА_1 (а.с.16).

07.08.2020 року позивач звернувся до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про перерахунок пенсії, до якої додав, зокрема, довідку про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи.

06.10.2020 року ГУ ПФУ в Одеській області направило позивачу лист №9173-9151/Г-04/8-1500/20 у якому вказано, що виплату пенсії поновлено з 01.09.2014 року, у вересні 2020 року на поточний рахунок позивача у банківській установі ПАТ «Державний Ощадний банк України» нараховано місячний розмір пенсії (а.с.22-24). Стосовно виплати боргу нарахованої та невиплаченої пенсії за період з 01.09.2014 року по 31.08.2020 року зазначено, що згідно з абз.14 п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (зі змінами від 21.08.2019 року внесеними постановою Кабінету Міністрів України №788) суми пенсій, які не виплачені за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів, а також зазначено, що вказаний окремий порядок на сьогодні не визначено та іншого чинним законодавством не передбачено.

До вказаного листа від 06.10.2020 року додано інформацію про розмір пенсії (нарахованої та невиплаченої), суми боргу по пенсійній справі ОСОБА_1 , з якої вбачається наявність заборгованості за період з 01.09.2014 року по 31.08.2020 року в загальному розмірі 219413,61 грн.

23.12.2020 року позивач звернувся до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою, у якій зокрема, просив сплатити йому заборгованість по пенсії в розмірі 280351,79 грн., в т.ч. 219413,61 грн. – нарахована пенсія, 60938,18 грн. - інфляційні втрати, а також сплатити йому компенсацію втрати частини доходів в розмірі 60 938,18 грн. (а.с.25-31).

30.12.2020 року ГУ ПФУ в Одеській області направило позивачу лист №12671-12611-/Г-04/8-1500/20 у якому вказано, що детальну та вичерпну відповідь з даного питання надано листом від 06.10.2020 року №9173-9151/Г-04/8-1500/20, також вказано, що виплату пенсії поновлено з 06.08.2017 року відповідно до ч.1 ст.46 Закону №1058-IV, згідно якої нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, та починаючи з вересня 2020 року позивач отримує пенсію щомісячно (а.с.32-33). Стосовно невиплаченої пенсії за період з 06.08.2017 року по 31.08.2020 року наведено аналогічне положення, що і в листі №9173-9151/Г-04/8-1500/20 від 06.10.2020 року, та вказано, що окремий порядок на сьогодні не визначено та іншого чинним законодавством не передбачено. Крім у того у листі №12671-12611-/Г-04/8-1500/20 від 30.12.2020 року ГУ ПФУ в Одеській області вказало, що для здійснення компенсації за період вересень 2014 року - серпень 2020 року підстав немає, оскільки позивач за зазначений період із питанням щодо відновлення виплати пенсії до органу ПФУ не звертався, тому кошти за вказаний період ОСОБА_1 не отримав з власної вини.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Згідно ст.22 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 року (далі – Закон №1788-XII), пенсії за віком призначаються довічно, незалежно від стану здоров`я.

Правові та організаційні засади реалізації громадянами прав, пов`язаних із отриманням пенсій, визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.03.2003 року (далі – Закон №1058-IV).

Цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно Законом №1058-IV, визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням (ч.1, 2 ст.5 Закону №1058-IV).

Стаття 8 Закону №1058-IV закріпляє право громадян України на отримання пенсій.

Згідно з положеннями Закону №1058-IV, зобов`язання здійснювати облік пенсіонерів та проводити виплату призначених їм пенсійних виплат покладено на орган ПФУ за місцем реєстрації особи.

Згідно ч. 1 ст.47 Закону №1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Закон №1058-IV або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає будь-яких підстав невиплати вже призначеної пенсії, є тільки підстави припинення виплати пенсії, які визначені статтею 49 цього Закону.

Відповідно до ст.49 Закону України №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому ч.3 ст.35 та ст.46 цього Закону.

Таким чином, жоден з випадків припинення виплати пенсії, визначених ст.49 Закону №1058-IV щодо позивача управлінням не застосовані та не доведені.

Крім того, вищезазначеною статтею передбачено, що виплата пенсії припиняється або за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду, або за рішенням суду. Однак відповідачем не надано доказів того, що було прийнято рішення територіальних органів Пенсійного фонду або відповідне судове рішення про припинення виплати пенсії позивачу.

Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що призначення, виплата, припинення пенсійних виплат, у тому числі і внутрішньо-переміщеним особам, має здійснюватися виключно на підставі норм Законів щодо пенсійного забезпечення на рівні з іншими громадянами України.

Згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року №509 (далі – Порядок №509), довідка є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, який врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року №1706 (далі - Закон №1706), що підтверджується наявною в матеріалах справи копією довідки №5122-5000296104 від 07.08.2020 року.

Статтею 2 Закону №1706 передбачено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Відповідно до ч.1, 2 ст.7 Закону №1706, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно особи, які зареєстровані як внутрішньо переміщені, мають право на відновлення всіх соціальних виплат та отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до п.1 ч.2 ст.12 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження (далі - внутрішньо переміщені особи), здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Виплата (продовження виплати) довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати) та пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі. Виплата пенсій та соціальні виплати особам з інвалідністю I групи та іншим особам, які за висновком лікарсько-консультативної комісії не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, за їх письмовою заявою можуть здійснюватись акціонерним товариством “Укрпошта” з доставкою за фактичним місцем проживання/перебування таких осіб;

Пунктом 6 Порядку №509, передбачено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених ст.12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та абзацом шостим цього пункту.

Так, ст.12 Закону №1706 визначені підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб.

Суд зазначає, що за положеннями ст.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.1 Додаткового протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями ст.14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними Конвенцією, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Відповідно до практики Конституційного Суду України, який розглянувши справу №1-32/2009 від 7 жовтня 2009 року. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (...). Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами.

Таким чином, за аналогією, так само не може бути обмежено право на отримання пенсії особі незалежно від місця проживання в Україні. Тобто, право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов`язань.

До такого висновку суд дійшов із врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі “Ілашку та інші проти Молдови та Росії”, в якій встановлений обов`язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

У рішенні ЄСПЛ по справі «Пічкур проти України», суд зазначив, що обмеження на отримання пенсії залежно від місця проживання є порушенням статті 14 Конвенції, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Отже, практика Європейського суду з прав людини підтверджує, що дискримінація щодо виплати пенсії і інших соціальних виплат за ознакою місця проживання суперечить Конвенції.

Приписами ч.2 ст.46 Закону № 1058 визначено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Суд також зазначає, що відповідно до п.1 ч.1 ст.92 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов`язки повинні визначатися виключно законами, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.

Відповідно до ч.3 ст.2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання.

Згідно з ч.2 ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Тому, не виплатою позивачеві пенсії за спірний період за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об`єктом захисту за ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі “Щокін проти України”, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п.33 цього рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у зразковій адміністративній справі №805/402/18-а від 03.05.2018 року.

Відповідно до ч. 3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Згідно ч. 5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно листів відповідача та його відзиву на позов, позивачу виплачується пенсія як внутрішньо переміщеній особі.

При цьому відповідач не заперечує наявність недоотриманої (нарахованої та невиплаченої) позивачем пенсії за період з 01.09.2014 року по 31.08.2020 року в розмірі 219413,61 грн. та посилається на той факт, що суми соціальних виплат за минулий період обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та будуть виплачені на умовах окремого порядку.

Суд вважає, що відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих соціальних виплат не звільняє державу в особі уповноваженого органу Управління від обов`язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних йому сум соціальних виплат.

Відсутність окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України для виплати пенсії за минулий період, не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії.

Відповідно до ст.46 Закону №1058-IV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Суд вважає, що відповідачем, який не здійснює виплату позивачу нарахованої йому пенсії, не дотримано вказаних вимог.

Відповідно до ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Таким чином суд доходить висновку, що внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, позивачу незаконно не виплачувалась пенсія за період з 01.09.2014 року по 31.08.2020 року та відповідно наявні підстави для зобов`язання ГУ ПФУ в Одеській області виплатити позивачу заборгованість по виплаті пенсії за період з 01.09.2014 року по 31.08.2020 року в сумі 219413,61 грн.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та компенсації втрати частини доходів, суд зазначає таке.

Частиною 2 ст.42 Закону №1058-IV передбачено, що для забезпечення індексації пенсії щороку проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» №1282-XII від 03.07.1991 року (далі – Закон №1282-XII), індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; поріг індексації - це величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.

Згідно з ч.1 ст.2 Закону №1282-XII, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, у тому числі пенсії. У ч.5 цієї ж статті вказано, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

За змістом ст.4 Закону №1282-XII, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Подальша індексація споживчих цін для індексації грошових доходів населення починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації 101 відсоток. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У ч.2 ст.6 Закону №1282-ХІІ встановлено, що порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. №1078 затверджено «Порядок проведення індексації грошових доходів населення».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-III (далі - Закон №2050-III), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 Закону №2050-III, визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема пенсії.

Згідно зі ст.3 Закону №2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Пунктом 1 вказаного Порядку закріплено, що дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до п.2 Порядку, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

За змістом пункту 3 Порядку компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

У пункті 4 Порядку передбачено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

З вищенаведених норм можна дійти висновку, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованої пенсії. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у даній справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.

Водночас, суд вважає передчасними вказані вимоги, оскільки в даному випадку відсутні об`єктивні підстави вважати, що при виплаті ОСОБА_1 заборгованості суми пенсії відповідачем не буде здійснено перерахунок для забезпечення індексації пенсії та не буде нараховано компенсацію втрати частини доходів, відповідно до ст.42, 46 Закону №1058-IV, чим буде порушено права позивача та враховуючи, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

З огляду на зазначене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що наявні підстави для часткового задоволення позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних

вимог.

Позивачем до суду надано квитанцію №21491 від 05.02.2021 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову у загальному розмірі 3412,90 грн.

Враховуючи наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне стягнути на його користь суму сплаченого ним судового збору у розмірі 2194,14 грн. (з розрахунку 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму на одну працездатну особу в частині задоволення майнової вимоги на суму 219413,61 грн.) з ГУ ПФУ в Одеській області.

Керуючись ст.ст.9, 73, 77, 90, 139, 241-246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не виплати ОСОБА_1 нарахованої пенсії за період з 01.09.2014 року по 31.08.2020 року протиправною.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість по виплаті пенсії за період з 01.09.2014 року по 31.08.2020 року в сумі 219413,61 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору у сумі 2194,14 грн. сплачені по квитанції №21491 від 05.02.2021 року.

Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання в порядку та строки, встановлені ст.ст.295, 297 та з урахуванням п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Іванов Е.А.