Рішення № 96492317, 23.04.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/2513/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брильовського Р.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області, у якій просить суд:

- визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області у видачі ОСОБА_1 у зв`язку із зміною прізвища паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ;

- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби у Львівській області оформити та видати ОСОБА_1 1991 року народження у зв`язку із зміною прізвища паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 8.02.2021 звернулася до відповідача із заявою про оформлення та видачу їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ у зв`язку із зміною прізвища. Вважає, що відмова відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки є порушенням її конституційного права на свободу світогляду, на честь і гідність, здоров`я, навчання, працю та заробітну плату, розвиток особистості, право на саме життя.

Відповідач у встановлений судом строк подав відзив на позов, у якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Свої заперечення обґрунтовує тим, що під час проведення перевірки встановлено, що згідно обліків ЄІСАУ УМП ДМС України (єдина система управління міграційними процесами) ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 документована (біометричним) паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , виданий 08.09.2017 Баришівським РВ ГУ ДМС України у Київський області, в якому присвоєно УНЗР. З заяви-анкети для внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру вбачається, що позивачем надано згоду на внесення стосовно нього інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, а саме відцифрованого образу обличчя та відцифрованого підпису. Тобто, позивачем надано згоду на внесення стосовно себе інформації до Єдиного державного демографічного реєстру задовго до звернення до суду з даним позовом. Зазначає, що наслідком подання позивачем заяви-анкети було присвоєння позивачу унікального номеру запису (УНЗР) в Єдиному державному демографічному реєстрі. Окрім цього, використання позивачем паспорта громадянина України для виїзду за кордон при виготовленні, якого ним було надано згоду на обробку персональних даних та присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушує права позивача та в будь-якому разі не є втручанням у його приватне і сімейне життя. Просив у задоволенні позову відмовити.

Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 1.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Суд всебічно і повно з`ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті встановив наступне.

Суд встановив, що 8.02.2021 ОСОБА_3 звернулася до відповідача із заявою про оформлення та видачу їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ у зв`язку із зміною прізвища.

15.02.2021 ГУ ДМС у Львівській області була надана відповідь №С-1439-21/4601.11.1/1390-21, у якій відповідач повідомив позивача, що відсутні правові підстави для обміну паспорта у формі книжечки у зв`язку зі зміною прізвища, пов`язаної з укладанням шлюбу на новий паспорт громадянина України.

Позивач не погоджується із таким рішенням відповідача, тому звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно з статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Положення Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції гарантується.

Із зазначених конституційних норм, слідує, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.

Положенням статті 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте й сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Рішенням Конституційного суду України від 20.01.2012 №2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення частини другої статті 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Таким, чином Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується з Європейською конвенцією з прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), яка згідно із статтею 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійсненні цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

"Приватне життя" охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (п.25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "C. проти Бельгії" від 07 серпня 1996 року). Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (п.61 рішення ЄСПЛ від 29.04.2001 у справі "Прітті проти Сполученого Королівства" ("Pretty v. United Kingdom", заява №2346/02)).

Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із законом", не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (п.45 рішення ЄСПЛ у справі "Ельсхольц проти Німеччини" ("Elsholz v. Germany", заява № 25735/94)).

Враховуючи вищенаведеним, особа не може зазнавати безпідставного втручання в особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Статтею 5 Закону України "Про громадянство України" до документів, що підтверджують громадянство України, віднесено паспорт громадянина України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 20 листопада 2012 року №5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - Закон № 492-VI) суспільні відносини, пов`язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.

Підпунктом "а" пункту 1 частини першої статті 13 Закону №5492-VI передбачено, що документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються, зокрема, на паспорт громадянина України.

Згідно з частиною шостою статті 7 Закону №5492-VI забороняється вимагати від осіб та вносити до Реєстру інформацію, не передбачену цим Законом. Забороняється вимагати від осіб персональні дані, що свідчать про етнічне походження, расу, політичні, релігійні чи інші переконання, звинувачення у скоєнні злочину або засудження до кримінального покарання, а також дані щодо здоров`я або статевого життя. Окремі види даних про стан здоров`я та про засудження до кримінального покарання можуть вимагатися лише у разі, якщо вони є підставою для видачі документа, що посвідчує особу.

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій.

Частинами першою та другою статті 14 Закону №5492-VI передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.

Згідно з частиною другою статті 15 Закону №5492-VI бланки документів, якщо інше не визначено цим Законом, виготовляються за єдиними зразками та технічними описами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частин першої, четвертої та п`ятої 16 Закону №5492-VI оформлення, видача, обмін документів, їх пересилання, вилучення, повернення державі та знищення відбуваються в порядку, встановленому законодавством, якщо інше не передбачено цим Законом. Головний обчислювальний центр здійснює автоматизовану перевірку даних, отриманих з бази даних розпорядника Реєстру, формує набори даних та забезпечує виготовлення документів. За фактом виготовлення документа відомості про серію та номер документа, дату персоналізації, номер використаного бланка в електронній формі передаються ВІС відповідним уповноваженим суб`єктом.

Частиною сьомою статті 16 Закону №5492-VI встановлено, що уповноважений суб`єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо: 1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа; 2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті); 3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа; 4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником. У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови. Особа має право звернутися до уповноваженого суб`єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа. Рішення про відмову у видачі документа може бути оскаржено особою в адміністративному порядку або до суду.

Згідно з частиною першою, другою та четвертою статті 21 Закону №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Частиною сьомою статті 21 Закону №5492-VI передбачено, що до паспорта громадянина України вноситься така інформація: 1) назва держави; 2) назва документа; 3) ім`я особи; 4) стать; 5) громадянство; 6) дата народження; 7) унікальний номер запису в Реєстрі; 8) номер документа; 9) дата закінчення строку дії документа; 10) дата видачі документа; 11) уповноважений суб`єкт, що видав документ (код); 12) місце народження; 13) відцифрований образ обличчя особи; 14) відцифрований підпис особи; 15) податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган). У разі наявності повідомлення про відмову від реєстраційного номера облікової картки платника податків проставляється слово "відмова".

Відповідно до пунктів 1, 3, 5, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року N2503-XII паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт є дійсним для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88х125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

Згідно з пунктом 13 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 для внесення інформації до Реєстру формується заява-анкета, зразок якої затверджується Міністерством внутрішніх справ.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з відмовою Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області видати позивачу паспорт книжечкою.

За результатом розгляду заяви відповідач направив 15.02.2021 позивачу лист за №С-1439-21/4601.11.1/1390-21 з посиланням на Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України», постанову Кабінету Міністрів України від 03.09.2019 №398 та Тимчасовий порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.06.2019 за №456 зазначив, що Державна міграційна служба здійснює оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року особі щодо якої прийнято рішення суду, яке набрало законної сили.

В матеріалах справи міститься копія заяви ОСОБА_4 від 8.02.2021, поданої через офіційний вебсайт ДМС за допомогою сервісу (Приймальна електронних звернень громадян) з проханням обміняти паспорт позивача на паспорт книжку зразка 1994 року.

Суд встановив, що ніяких документів до заяви позивача не долучалося.

Суд з`ясував, що питання щодо відповідності заяви формі, встановленій чинним законодавством не було підставою для відмови позивачу у видачі паспорта книжечкою.

Відсутність всього необхідного переліку документів також не слугувало підставою для відмови позивачу у видачі паспорта книжечкою.

Суд надав оцінку оскаржуваної позивачем відповіді на предмет заяви про оформлення і видачу паспорта громадянина України у формі книжечки та зазначає, що вказана відповідь не є рішенням суб`єкта владних повноважень по суті вирішення питання та не є рішенням про відмову у видачі паспорта громадянина України, а є лише листом-відповіддю на його заяву та містить посилання на діюче законодавство України.

Суд зазначає, що рішення суб`єкта владних повноважень має відповідати принципу законності (стаття 19 Конституції України), який вимагає, щоб суб`єкт владних повноважень мав дозвіл на вчинення певних дій та в наступному діяв виключно в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України.

Суд встановив, що відповідь відповідача не відповідає вимогам статті 16 Закону №5492-VI, яка передбачає оформлення, видачу, обмін, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення документів.

Вказані вимоги є фактично критеріями правової (справедливої) процедури, яка є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів суб`єктом владних повноважень, які повинні бути зрозумілими і обґрунтованими, що гарантує справедливе ставлення до особи.

У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови.

Суд наголошує, що відповідь відповідача від 15.02.2021 за №С-1439-21/4601.11.1/1390-21 містить посилання на діюче законодавство України та не містить підстав для відмови, як це вимагає статті 16 Закону №5492-VI.

Натомість, у відзиві відповідача на позовну заяву наявне твердження про те, що «під час проведення перевірки встановлено, що згідно обліків ЄІСАУ УМП ДМС України (єдина система управління міграційними процесами) наступне, а саме ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 документована (біометричним) паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , виданий 08.09.2017 Баришівським РВ ГУ ДМС України у Київський області, в якому присвоєно УНЗР. З заяви-анкети для внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру вбачається, що позивачем надано згоду на внесення стосовно нього інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, а саме відцифрованого образу обличчя та відцифрованого підпису. Тобто, позивачем надано згоду на внесення стосовно себе інформації до Єдиного державного демографічного реєстру задовго до звернення до суду з даним позовом. Слід зазначити, що наслідком подання позивачем заяви-анкети було присвоєння позивачу унікального номеру запису (УНЗР) в Єдиному державному демографічному реєстрі. Окрім цього використання позивачем паспорта громадянина України для виїзду за кордон при виготовленні якого ним було надано згоду на обробку персональних даних та присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушує права позивача та в будь-якому разі не є втручанням у його приватне і сімейне життя».

Суд зазначає, що відповідач відступив від висновків викладених у листі від 15.02.2021 за №С-1439-21/4601.11.1/1390-21 і зовсім по-іншому інтерпретував розгляд заяви позивача від 8.02.2021, оскільки навів фактично нові підстави відмови у видачі паспорта громадянина України.

Системний аналіз наведених правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового дослідження вказує на те, що відповідач, який є суб`єктом владних повноважень при прийнятті оскаржуваного рішення діяв не на підставі та не в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), без урахуванням права особи на обмін паспорта, а тому позов в частині визнання протиправною відмови відповідача у видачі ОСОБА_1 у зв`язку із зміною прізвища паспорта громадянина України у формі книжечки підлягає до задоволення.

Що стосується позовної вимоги зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби у Львівській області оформити та видати ОСОБА_1 1991 року народження у зв`язку із зміною прізвища паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ суд вважає, що вона не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до п.4) ч.2, ч.4 цієї статті у разі задоволення адміністративного позову, суд може зобов`язати відповідача – суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь Позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь Позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся Позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов`язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні певної дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з декількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає кращим за даних обставин.

При цьому, Європейський Суд з прав людини у своєму Рішенні від 14.06.2007 року по справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України» наголошував, що «в національному праві має бути засіб юридичного захисту від свавільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Визначення дискреційних повноважень, якими наділені органи державної влади в сфері основоположних прав, у спосіб, що фактично робить ці повноваження необмеженими, суперечило б принципу верховенства права. Відповідно, закон має чітко визначати межі повноважень компетентних органів та чітко визначати спосіб їх здійснення, беручи до уваги легітимну мету засобу, який розглядається, щоб гарантувати особі адекватний захист від свавільного втручання».

Суб`єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Системний аналіз обставин даної справи в контексті наведених вище норм Кодексу адміністративного судочинства України та практики Європейського Суду з прав людини дозволяє зробити висновки, що: суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача прийняти конкретне остаточне рішення у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення.

Пунктом 17 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII встановлено, що для обміну паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; паспорт, що підлягає обміну; дві фотокартки розміром 35х45 мм. Для обміну паспорта у зв`язку із зміною (переміною) прізвища, імені чи по батькові або встановленням розбіжностей у записах подаються також документи, що підтверджують ці обставини.

Суд зазначає, що до заяви позивача від 8.02.2021 жодних документів, передбачених пунктом 17 пунктом Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII, подано не було.

Враховуючи висновки суду, відповідачу необхідно розглянути заяву ОСОБА_1 по суті, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини пов`язані з питанням обміну паспорта позивача, з перевіркою і дослідженням всіх документів, які подаються для обміну паспорта та прийняти обґрунтоване і законне рішення із наведенням відповідного правового обґрунтування.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідача оформити та видати ОСОБА_1 у зв`язку із зміною прізвища паспорт громадянина України у формі книжечки.

Частинами першою та другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність своїх дій та не надано обґрунтованих доводів прийняття оскаржуваного рішення відповідно до норм чинного законодавства.

Суд зазначає, що належним способом захисту порушених прав позивача в даному разі є зобов`язання відповідача повторно розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 8.02.2021 про обмін паспорта з прийняттям відповідного рішення.

Згідно з статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір з сторін слід стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області від 15.02.2021 № С-1439-21/4601.11.1/1390-21 у видачі ОСОБА_1 у зв`язку із зміною прізвища паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби у Львівській області (код ЄДРПОУ 37831493, вул. Січових Стрільців, 11, м. Львів, 79007) повторно розглянути по суті заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) від 8.02.2021 про обмін паспорта з прийняттям відповідного рішення.

Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області (код ЄДРПОУ 37831493, вул. Січових Стрільців, 11, м. Львів, 79007) за рахунок його бюджетних асигнувань 908 (дев`ятсот вісім) гривень сплаченого судового збору на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Р.М. Брильовський