Рішення № 96486047, 16.04.2021, Франківський районний суд м. Львова

465/1193/19

2-адр/465/13/21

Додаткове

РІШЕННЯ

Іменем України

16.04.2021 м. Львів

Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді – Ванівського Ю.М.

з участю секретаря судового засідання – Кремси Б.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові заяву представника позивача - ОСОБА_1 – Піки Миколи Євгеновича, про ухвалення додаткового рішення у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, про скасування постанови,-

в с т а н о в и в:

Представник позивача звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, про скасування постанови, а саме стягнення із Франківської районної адміністрації Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу.

Заяву мотивує тим, що в рішенні Франківського районного суду м. Львова від 12.2019 року не вирішено питання про витрати на правову допомогу.

Відповідно до частини першої статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно із частиною другою вказаної статті заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви (частина третя статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України).

Сторони належним чином повідомлялись про час і місце розгляду справи, проте в судове засіданя не прибули. Тому з урахуванням положень ч.3 ст.252 КАС України суд вважає за можливе розгляд справи здійснювати за їх відсутності.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини та перевіривши їх доказами, суд приходить до такого висновку.

Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» додаткове судове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення.

Додатковими судовими рішеннями є додаткова постанова чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази (для постанов) або вирішені не всі клопотання (для ухвал). Крім того, додаткові постанови (ухвали) можуть прийматися (постановлятися), якщо судом при ухваленні основного судового рішення не визначено способу його виконання або не вирішено питання про судові витрати.

Як вбачається з рішення Франківського районного суду м. Львова від 13.12.2019 року, позовну заяву ОСОБА_1 до Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, про скасування постанови,- задоволити частково.

Постанову Франківської районної адміністрації Львівської міської ради №80 від 24 січня 2019 року про притягнення до адміністративного правопорушення ОСОБА_1 - скасувано

Провадження щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 150 КУпАП, - закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Однак, судом не вирішено питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Розглядаючи заяву позивача, суд виходить з того, що відповідно до ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема: витрати на професійну правничу допомогу; витрати, що пов`язані із прибуттям до суду.

Відповідно до ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання цих вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч.ч.1, 7, 9 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.09 р. № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.

Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст.3, ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.

За змістом положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

Судом встановлено, що в мотивувальній часині рішення Франківського районного суду м. Львова від 13.12.2019 року вказано про те, що ОСОБА_1 уклала договір про надання правової допомоги із адвокатським Бюро «Микола Піка і Партнери» в особі керуючого Бюро Піки Миколи Євгеновича.

Згідно акту наданих послуг від 04.03.2019 р. гонорар адвоката за вищевказаним договором складає 3000 грн.

Крім того, згідно виписки по рахунку, ОСОБА_1 здійснила оплату послуг за вищевказаним договором у розмірі 3000 грн.

Однак, суд вважає неспіврозмірним витрат позивача на правову допомогу та накладеним штрафом за ст. 150 КУпАП, у розмірі 51 грн., а тому суд приходить до переконання про задовелення вимоги щодо відшкодування коштів на правову допомогу у розмірі 1000 грн., яка є на думку суду цілком достатньою.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до переконання про стягнення із Франківської районної адміністрації Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 1000 грн.

Керуючись ст.ст. 132, 134, 139, 252, 255, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

Стягнути із Франківської районної адміністрації Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 1000 грн.

Додаткове рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Франківський районний суд м. Львова протягом десяти днів з дня проголошення судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Франківський районний суд м. Львова

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , іпн – НОМЕР_1 .

Відповідач: Франківська районна адміністрація Львівської міської ради, ЄДРПОУ – 04056121, що розташована за адресою: м. Львів, вул. Генерала Чупринки,85.

Cуддя Ванівський Ю.М.