Рішення № 96483071, 19.04.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" квітня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/9/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Буракової А.М.

при секретарі судового засідання Кудревичу М.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Харківська міська рада, м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вереск", м. Харків про визнання договору укладеним за участю представників:

позивача - не з`явився

3-я особа на стороні позивача - не з`явився

відповідача - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Департамент економіки та комунального майна Харківської міської ради (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вереск" (відповідач) згідно якого просить суд визнати укладеним договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова між Департаментом економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, 7, код ЄДРПОУ 25610834) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вереск" (61129, м. Харків, просп. Тракторобудівників, 160-Б, код ЄДРПОУ 22616109) в редакції позивача.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати понесені на сплату судового збору у розмірі 2102,00 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06.01.2021 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін, призначено підготовче засідання.

У підготовчому засіданні 18.02.2021, судом, без виходу до нарадчої кімнати, було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу підготовчого засідання про продовження строку підготовчого провадження у справі на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 17.03.2021 о 10:30.

У підготовчому засіданні 17.03.2021, судом, без виходу до нарадчої кімнати, було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу підготовчого засідання про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 01.04.2021 о 09:00.

У судовому засіданні 01.04.2021, судом, без виходу до нарадчої кімнати, було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання про відкладення розгляду справи по суті на 19.04.2021 о 15:00.

Учасники справи про судове засідання призначене на 19.04.2021 о 15:00 були повідомлені належним чином, втім уповноважених представників в судове засідання не направили.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Частиною 1 ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За таких обставин суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представників учасників справи за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

Крім того, судом враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як зазначає позивач, відповідач у відповідності до норм Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", є замовником закінченого будівництвом об`єкта "Реконструкція нежитлової будівлі (кафе та банний комплекс) в літ. А-1 по пр. Тракторобудівників, 160-Б" введеного в експлуатацію декларацією про готовність до експлуатації об`єкта від 12.02.2020 № ХК 141200430500, відомості про що розміщені на офіційному веб-сайті Державної архітектурно-будівельної інспекції України в розділі "реєстр дозвільних документів" на час подання позову до суду (том 1 а.с. 22-26).

Відповідно до частин 5, 10 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації та замовник відповідно до закону несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації про готовність об`єкта до експлуатації, та за експлуатацію об`єкта без зареєстрованої декларації.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 132 від 20.09.2019 року внесені зміни до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" № 132 шляхом виключення статті 40 цього Закону та встановлення з 01.01.2020 року обов`язку замовників взяти пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 24.12.2019 року № 989 затверджений Порядок пайової участі замовників у розвитку інфраструктури м. Харкова, який набрав чинності з 01.01.2020 року.

При цьому, пунктом 1.4 Порядку № 989 встановлено, що залучення замовників здійснюється шляхом укладення договорів про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова з Департаментом економіки та комунального майна Харківської міської ради.

Відповідно пункту 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 132 та Порядку № 989 пайова участь замовника полягала у перерахуванні до бюджету м. Харкова коштів на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста у розмірах: 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для нежитлових будівель та споруд та 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування - для житлових будинків.

Оскільки, відповідач не звернувся з відповідною заявою та не уклав договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова у формі, строки та на умовах, встановлених статтею 40 Закону № 3038 на підставі статті 5 Цивільного кодексу України обов`язок укладення договору про пайову участь та визначення розміру пайової участі для відповідача повинен встановлюватися відповідно до норм чинного діючого законодавства, а саме, 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта для нежитлових будівель та споруд пп. 1 п. 2 розділу II закону № 132.

Як зазначає позивач, 29.04.2020 року за № 476/0/124-20 останнім на адресу відповідача було направлено лист - повідомлення про необхідність визначення розміру пайової участі та укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова при реконструкції нежитлової будівлі (кафе та банний комплекс) в літ. А-1 по пр. Тракторобудівників, 160-Б.

23.09.2020 року за № 1079/124/20 позивачем на адресу відповідача направлена пропозиція про укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова при реконструкції нежитлової будівлі (кафе та банний комплекс) в літ. А-1 по пр. Тракторобудівників, 160-Б.

Позивач зазначає, що у відповідності до норм статті 40 Закону № 3038 та Порядку № 319, так і у відповідності пункту 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 132 та Порядку № 989 обов`язок звернутись до органу місцевого самоврядування з заявою про укладення договору пайової участі у розвитку інфраструктури відповідного населеного пункту покладено саме на замовника такого будівництва, а ухилення замовника від укладення відповідного договору до прийняття об`єкту нерухомого майна до експлуатації, є порушенням зобов`язання, яке прямо передбачене законодавством.

Вищевказані обставини стали підставою звернення позивача із відповідним позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частинами 1, 3 статтею 179 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і не господарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору (стаття 181 Господарського кодексу України).

Відповідно до вимог статті 187 Господарського кодексу України визначено, що спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Статтею 649 Цивільного кодексу України зазначено, що розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом. Розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору не на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом.

Враховуючи вищевикладене, необхідною умовою для укладення договору за рішенням суду є наявність відповідної вказівки закону на обов`язковість укладення певного договору, а застосуванню до таких спорів підлягає законодавство, яке є чинним на момент виникнення переддоговірного спору та його вирішення в судовому порядку.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури (частина 3 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію. Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін (частина 9 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Як вбачається із матеріалів справи, позивач в обґрунтування позовних вимог, зазначає, що у відповідності до норм статті 40 Закону № 3038 та Порядку № 319, так і у відповідності пункту 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 132 та Порядку № 989 обов`язок звернутись до органу місцевого самоврядування з заявою про укладення договору пайової участі у розвитку інфраструктури відповідного населеного пункту покладено саме на замовника такого будівництва, а ухилення замовника від укладення відповідного договору до прийняття об`єкту нерухомого майна до експлуатації, є порушенням зобов`язання, яке прямо передбачене законодавством.

Проте, з 01.01.2020 року набув чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні” №132-ІХ від 20.09.2019 року, відповідно до якого скасовано статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Згідно прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні "№ 132-ІХ від 20.09.2019 року, що набрав законної сили 01.01.2020 року, встановлено, що договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

Тобто, з 01.01.2020 у замовників відсутній обов`язок перерахувати до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, як і відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та продовжують свою дію до моменту їх виконання є лише договори про пайову участь, укладені до 1 січня 2020 року.

Відповідно до вимог статті 5 Цивільного Кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Враховуючи вищевикладене, та відповідно до вимог частини 3 статті 5 Цивільного кодексу України, якщо акт цивільного законодавства, що регулював цивільні відносини, втратив чинність, новий нормативно-правовий акт з моменту набрання ним чинності застосовується до юридичних фактів цивільного права та породжуваних ними цивільних прав і обов`язків.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.12.2019 року у справі № 914/2650/17.

Отже, станом на момент звернення позивача із позовом до суду (позовна заява від 04.01.2021 року вх. № 9/21) та станом на час розгляду справи, відсутнє положення закону, яке б зобов`язувало відповідача укласти з позивачем відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова викладеного у прохальній частині позовної заяви.

Відтак, суд не наділений повноваженнями визнати укладеним договір, обов`язковість укладення якого для відповідача законом не передбачена.

Зазначене відповідає статті 19 Конституції України, згідно з якою правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Аналогічні висновки щодо вирішення спору, який виник за подібних правовідносин, викладено у постанові Верховного Суду від 30.07.2020 року у справі №909/1143/19, від 30.09.2020 року у справі № 904/4442/19, від 13.01.2021 року у справі № 922/267/20.

З приводу посилання позивача, щодо необхідності врахування приписів Порядку пайової участі замовників у розвитку інфраструктури м. Харкова затвердженого рішенням Харківської міської ради № 989 від 21.12.2019 року, який набрав чинності з 01.01.2020 року, а саме, що пунктом 1.4 Порядку № 989 встановлено, що залучення замовників здійснюється шляхом укладення договорів про пайову участь у розвитку інфраструктури м Харкова з Департаментом економіки та комунального майна Харківської міської ради та Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 132 від 20.09.2019 року внесені зміни до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" шляхом виключено статті 40 нього Закону та встановлення з 01.01.2020 року аналогічного обов`язку замовників взяти пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не приймається судом, оскільки у зв`язку із скасуванням статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", з 01.01.2020 у замовників відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідні договори про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту як і обов`язок перерахувати до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту.

Згідно частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

У відповідності до ч.1, ч.2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Виходячи з вищенаведеного, з огляду на те, що позивачем в установленому ГПК України порядку не надано допустимих та належних доказів, які б підтверджували обставини на які останній посилається в якості підстав позову, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та відмову в задоволенні позову.

При цьому суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується ст. 129 ГПК України, у зв`язку з чим судовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.

Позивач: Департамент економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, 7, код ЄДРПОУ 25610834);

3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Харківська міська рада (61003, м. Харків, м-н Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Вереск" (61129, м. Харків, пр. Тракторобудівників, 160-Б, код ЄДРПОУ 22616109).

Повне рішення складено "23" квітня 2021 р.

Суддя А.М. Буракова

справа № 922/9/21