Рішення № 96482397, 23.04.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.04.2021Справа № 910/2382/21

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ексімбуд ЛТД" (Україна, 49012, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Волинська, буд. 9 кв. 26; ідентифікаційний код: 35681220)

до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (Україна, 01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; ідентифікаційний код: 24584661)

про стягнення 46 206,81 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ексімбуд ЛТД" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - відповідач) про стягнення 46 206,81 грн, з яких 44 019,00 грн заборгованості, 1 349,30 грн інфляційних втрат та 838,51 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором поставки № 53-122-01-20-09569 від 23.04.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

15.03.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява, за змістом якої позивач повідомив суд про те, що після відкриття провадження у справі відповідачем було погашено заборгованість в розмірі 44 019,00 грн, відтак позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 1 349,30 грн та 3 % річних у розмірі 838,51 грн. Також від позивача надійшла заява про розподіл судових витрат.

18.03.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач також зазначає, що ним було оплачено заборгованість за поставлену позивачем продукцію в розмірі 44 019,00 грн, щодо вимог про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних відповідач вказує на те, що позивачем було невірно визначено дату початку періоду прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, невірно визначено суму заборгованості, з урахуванням здійсненої відповідачем часткової оплати продукції, не враховано при здійсненні розрахунку 3 % річних кількість днів у 2020 році (366) тощо, що призвело до завищення вказаних нарахувань, у зв`язку з чим відповідачем надано контррозрахунки інфляційних втрат і 3 % річних.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті

ВСТАНОВИВ:

23.04.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ексімбуд ЛТД" (далі - позивач, постачальник) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", від імені якого діє Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (далі - відповідач, замовник), було укладено Договір поставки №53-122-01-20-09569 (далі - Договір), згідно з пунктом 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, постачальник зобов`язується поставити і передати у власність замовника продукцію, а замовник, в свою чергу, зобов`язується оплатити продукцію за кількістю та за цінами, що передбачені у Специфікації № 1 (Додаток № 1 до Договору).

Відповідно до п. 1.2 Договору предметом поставки є продукція: 24910000-6 Клеї, яка передбачена Специфікацією № 1 до Договору.

Загальна сума Договору (вартість продукції) становить 46 296,60 грн, в тому числі ПДВ 7 716,10 грн. Кількість продукції та ціна за одиницю продукції вказана у Специфікації № 1 до Договору (пункти 2.2, 2.3 Договору).

У пункті 3.1 Договору сторони погодили, що продукція поставляється в строк 30 календарних днів з дати оприлюднення Договору на веб-порталі Уповноваженого органу згідно із Законом України "Про публічні закупівлі". Продукція поставляється постачальником на умовах DDP згідно з Інкотермс 2010. Місце поставки та вантажоодержувач: 34400, м. Вараш, склад Рівненського відділення ВП "Складське господарство" ДП "НАЕК "Енергоатом".

Відповідно до пунктів 6.1, 6.2 Договору оплата за поставлену продукцію здійснюється замовником, за умови реєстрації постачальником податкової накладної у ЄРПН, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, протягом 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію згідно з СОУ НАЕК 038:2017 "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для АЕС". Про дату оформлення ярлика на придатну продукцію замовник письмово повідомляє постачальника не пізніше 5 робочих днів з дати оформлення ярлика.

Згідно з п. 12.1 Договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками. Строк дії Договору по 31.12.2020, а в частині виконання гарантійних зобов`язань постачальника, що передбачені Договором - до спливу гарантійних зобов`язань.

У Додатках № 1 та № 2 до Договору сторони погодили Специфікацію № 1 до Договору, відповідно до якої вартість продукції разом з ПДВ становить 46 296,60 грн, та Технічні вимоги до продукції.

Як зазначає позивач, на виконання умов Договору, ним було поставлено відповідачу продукцію вартістю 46 209,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією видаткової накладної № РН-0000098 від 14.05.2020.

Продукція за вказаною видатковою накладною була прийнята відповідачем, про що свідчить підпис представника відповідача - Кучинської О.І. у зазначеній накладній, яка була уповноважена на отримання матеріальних цінностей від позивача Довіреністю № 1/209 від 14.05.2020, належним чином засвідчена копія якої міститься в матеріалах справи.

За твердженнями позивача, відповідач, в порушення умов Договору, вартість поставленої продукції оплатив частково, перерахувавши на рахунок позивача грошові кошти в сумі 2 190,00 грн.

З огляду на те, що відповідач не розрахувався в повному обсязі з позивачем за поставлену продукцію, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 44 019,00 грн заборгованості, 1 349,30 грн інфляційних втрат та 838,51 грн 3 % річних.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні норм статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Суд встановив факт поставки позивачем продукції за Договором вартістю 46 209,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією видаткової накладної № РН-0000098 від 14.05.2020, та факт прийняття продукції відповідачем, про що свідчать підпис уповноваженого Довіреністю № 1/209 від 14.05.2020 представника відповідача - Кучинської О.І. та відтиск штампу відповідача у зазначеній накладній.

Вищевказана видаткова накладна відповідає вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", будь-які істотні недоліки у ній відсутні, відтак суд приймає зазначену накладну як належний доказ на підтвердження поставки товару позивачем та його прийняття відповідачем.

Факт передачі продукції відповідачу та виконання позивачем умов Договору також підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією товарно-транспортної накладної № 28/05 від 13.05.2020, в якій міститься відмітка вантажоодержувача (відповідача) про отримання вантажу - продукції за Договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на положення пункту 6.1 Договору, зобов`язання з оплати поставленої позивачем продукції мало бути виконане відповідачем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача протягом 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію.

На виконання пункту 6.2 Договору, відповідач у листі вих. 7353/041 від 18.05.2020 повідомив позивача, що продукція, отримана відповідачем за видатковою накладною №РН-0000098 від 14.05.2020, пройшла вхідний контроль, ярлик на придатну продукцію №1-4,5-108 від 15.05.2020.

Приймаючи до уваги умови укладеного сторонами Договору, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Суд встановив факт часткової оплати відповідачем поставленої позивачем продукції в сумі 2 190,00 грн (до дати звернення позивача до суду з цим позовом), що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою по рахунку позивача за 02.12.2020.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми процесуального закону можливе в разі, коли предмет спору існував на момент його виникнення та припинив існування в процесі розгляду справи.

Згідно з ч. 1 ст. 171 Господарського процесуального кодексу України позов пред`являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді.

З матеріалів справи вбачається, що позовну заяву було направлено до суду засобами поштового зв`язку 10.02.2021 (згідно відбитку календарного штемпеля відділення поштового зв`язку в описі вкладення у цінний лист).

Предметом позову в цій справі є, зокрема, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за Договором у розмірі 44 019,00 грн.

У той же час судом встановлено, що після звернення позивача до суду з цим позовом відповідач погасив заборгованість за Договором у розмірі 44 019,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями № 1867 від 19.02.2021 на суму 6 219,60 грн, № 2503 від 09.03.2021 на суму 26 061,00 грн та № 2504 від 09.03.2021 на суму 11 738,40 грн.

Відтак, у зв`язку з відсутністю предмета спору, провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за Договором в розмірі 44 019,00 грн підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1 349,30 грн інфляційних втрат та 838,51 грн 3 % річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, наданих у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 та у постанові Верховного Суду від 10.07.2019 у справі № 910/21564/16.

З наведеного у позовній заяві розрахунку інфляційних втрат і 3 % річних вбачається, що вказані нарахування позивачем було здійснено за загальний період з 30.06.2020 по 08.02.2021.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Суд погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві, щодо завищення інфляційних втрат і 3 % річних, оскільки позивачем при здійсненні розрахунків не було враховано, що останній день строку оплати продукції припадав на 29.06.2020 (вихідний день), відтак останнім днем належного виконання відповідачем зобов`язання з оплати продукції є 30.06.2020 (перший робочий день після вихідного), відповідно прострочення оплати продукції розпочалось з 01.07.2020, позивачем було також неправомірно нараховано інфляційні втрати і 3 % річних за 02.12.2020 на всю суму заборгованості за Договором, з огляду на здійснення відповідачем часткової оплати продукції в сумі 2 190,00 грн, а також не враховано, як вірно зазначає відповідач, ту обставину, що 2020 рік налічує 366 днів, відтак розрахунок 3 % річних необхідно здійснювати окремо за 2020 рік та 2021 рік.

За розрахунком суду, на суму заборгованості - 46 209,00 грн за період з 01.07.2020 по 01.12.2020 обґрунтованими є інфляційні втрати в розмірі 925,66 грн; на суму заборгованості - 44 019,00 грн за період з 02.12.2020 по 31.12.2020 - в розмірі 396,17 грн, що разом становить 1 321,83 грн.

За розрахунком суду, на суму заборгованості - 46 209,00 грн за період з 01.07.2020 по 01.12.2020 обґрунтованими є 3 % річних в розмірі 583,29 грн; на суму заборгованості - 44 019,00 грн за період з 02.12.2020 по 31.12.2020 - в розмірі 108,24 грн; на суму заборгованості - 44 019,00 грн за період з 01.01.2021 по 08.02.2021 - в розмірі 141,10 грн, що разом становить 832,63 грн.

З огляду на вищенаведене, суд частково погоджується з наданим відповідачем контррозрахунком інфляційних втрат, в свою чергу, наданий відповідачем контррозрахунок 3 % річних є арифметично вірним.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за Договором у розмірі 44 019,00 грн, в іншій частині судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 1 321,83 грн інфляційних втрат і 832,63 грн 3 % річних.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 268,36 грн, оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача (у зв`язку з оплатою відповідачем вартості продукції з порушенням передбаченого Договором строку) та пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до частин 1, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, а решта витрат позивача зі сплати судового збору, в зв`язку з необхідністю часткової відмови у задоволенні позову - на позивача.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 10 000,00 грн суд зазначає наступне.

У поданій до суду позовній заяві позивач зазначив, що очікує понести судові витрати в розмірі 7 000,00 грн.

При цьому, позивачем не було конкретизовано у позовній заяві які саме судові витрати він очікує понести у зв`язку з розглядом цієї справи.

Як було вказано вище, заява позивача про розподіл судових витрат надійшла до суду 15.03.2021.

Відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, є однією із основних засад (принципів) господарського судочинства. Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (п. 12 ч. 3 ст. 2, ч. 1 ст. 16 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно з частинами 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Згідно зі статтею 7, частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Суд звертає увагу, що позивач, звертаючись до суду із заявою про розподіл судових витрат, доказів направлення відповідачу вказаної заяви з додатками суду не надав.

Отже, відповідач фактично позбавлений можливості, в порядку частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, висловити свої заперечення щодо розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката та подати до суду клопотання про зменшення витрат позивача на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для розподілу понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 10 000,00 грн між сторонами.

Керуючись статтями 129, 231, 236, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі № 910/2382/21 в частині позовних вимог про стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (Україна, 01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; ідентифікаційний код: 24584661) заборгованості в розмірі 44 019,00 грн.

2. В іншій частині позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (Україна, 01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; ідентифікаційний код: 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ексімбуд ЛТД" (Україна, 49012, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Волинська, буд. 9 кв. 26; ідентифікаційний код: 35681220) 1 321 (одну тисячу триста двадцять одну) грн 83 коп. інфляційних втрат, 832 (вісімсот тридцять дві) грн 63 коп. 3 % річних та 2 268 (дві тисячі двісті шістдесят вісім) грн 36 коп. судового збору.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 1,64 грн покласти на позивача.

6. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 23.04.2021

Суддя О.В. Нечай