Рішення № 96482392, 22.04.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.04.2021Справа № 910/1551/21Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕП ТРАНС" (18029, Черкаська обл., місто Черкаси, вул.Сумгаїтська, будинок 23/3, код ЄДРПОУ 40413541)

до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вулиця Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815)

про стягнення 66 988,68 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СТЕП ТРАНС" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 66 988,68 грн за договором № 07036/ПЗ-2018 від 06.02.2018.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що відповідачем безпідставно нараховано та списано кошти за зберігання вантажу під час накопичення маршрутного поїзда по відправці № 36658334.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 08.02.2021 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

16.02.2021 до суду від позивача засобами поштового зв`язку надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

У позовній заяві позивач заявив клопотання про розгляд справи здійснювати за участі представника позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю «СТЕП ТРАНС» в задоволенні клопотання про розгляд справи № 910/1551/21 за участі представника позивача; відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення, ухвала суду від 22.02.2021 була надіслана позивачу та відповідачу на адреси, зазначені у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та вручена адресатам: позивачу - 21.03.2021, відповідачу - 01.03.2021.

02.03.2021 через відділ діловодства суду позивачем подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

16.03.2021 через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому він зазначає, що позивачу було правомірно, на підставі п.9 розділу 7 Правил перевезення вантажів залізничним транспортом України та пп.2.1 п.2 розділу III Збірника тарифів, нараховано збір за зберігання вантажу на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони, які простоюють в очікуванні оформлення перевезення. Крім того відповідач зауважує, що оскільки накопичувальні картки №№10110277, 10110278 від 10.11.2019 не підписані платником в узгоджений час, 11.11.2019 року залізницею було складено акт загальної форми №770, в якому вказано, що ТОВ «СТЕП ТРАНС» відмовився від підпису накопичувальних карток №10110277 та №10110278, відтак, залізницею не порушено встановленого порядку списання коштів із особового рахунку платника.

19.03.2021 через відділ діловодства суду позивачем подано відповідь на відзив, в якому останній зазначає, що відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на Договір РРМП в редакції № 2, у зв`язку із чим звертаємо увагу, що розд. 4 Договору РРМП в редакції № 2 відповідачем в односторонньому порядку визначено та врегульовано спеціальні умови плати за наданні послуги. Позивач зазначає, що жодний із елементів, який включається у розмір плати за наданні послуги за Договорами РРМП в редакції № 1 та в редакції № 2, не передбачає збору за зберігання саме під час накопичення маршрутного поїзду за РРМП. Позивач у відповіді на відзиві зазначає, що посилання відповідача на п. 3.1. Основного договору є безпідставним, оскільки вказаний пункт стосується перевезення «у вагонах замовника та вагонах залізниць інших держав», натомість в даному випадку перевезення здійснювалося у вагонах перевізника, що підтверджується відомістю вагонів до залізничної накладної №36658334, а тому при визначенні плати за надані послуги підлягає застосуванню п. 3.2 основного договору, згідно якого плата за перевезення вантажу складається з: плати за перевезення навантаженого вагону перевізника; компенсації витрат на перевезення у порожньому стані вагону перевізника; плати за використання вагону перевізника у вантажному та порожньому рейсах. Тому позивач зазначає, що у відповідача були відсутні підстави для нарахування збору за зберігання вантажу під час накопичення маршрутного поїзда за РРМП.

31.03.2021 через відділ діловодства суду відповідачем подані заперечення на відповідь на відзив, в якому він зазначає, що всі наведені позивачем міркування спростовуються роз`ясненням президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 № 04-5/601 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею", із змінами і доповненнями, внесеними роз`ясненням президії Вищого господарського суду України від 29.09.2008 №04-5/225. Крім того, відповідач зазначає, що помилковим є також трактування позивачем Договору РРМП в редакції №1, який регулює спірні правідносини. Так, в пункті 4.3 вказаного Договору чітко зазначено, що під час надання послуг з накопичення маршрутного поїзда Замовнику не нараховується плата за маневрові роботи. Жодної згадки про те, що при цьому не нараховується збір за зберігання у вказаній редакції Договору РРМП немає.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

06.02.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СТЕП ТРАНС" (далі - позивач) та Акціонерним товариством "Українська залізниця" (далі - відповідач) укладено Договір про надання послуг № 07036/ПЗ-2018 (далі - Основний договір), предметом якого є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення та інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт/імпорт) у вагонах перевізника, вагонах інших держав та/або вагонах Замовника і проведення розрахунків за ці послуги (п.1.1. Договору).

Відповідно до п. 1.2. Основного договору, перевезення - послуга, в процесі надання якої перевізник зобов`язаний доставити довірений замовником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а замовник зобов`язується оплатити послуги у передбаченому цим Договором порядку. Перевезення оформлюється залізничною накладною відповідно до цього Договору, статуту, залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 із змінами та доповненнями, Збірника Тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов`язані з ним послуги, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 26.03.2009 № 317, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.04.2009 за № 340/16356 (далі - Збірник Тарифів), Правил перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 09.12.2002 № 873, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2009 за № 1030/7318, Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (далі - УМВС), Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (далі - КОТІФ) відповідно.

Згідно з п. 1.3. Основного договору надання послуг за цим Договором може підтверджуватись залізничною накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю та іншими документами.

На виконання п. 2.3.3. Основного договору перевізником відкрито для замовника особовий рахунок з наданням коду платника №2829412 та присвоєно код вантажовідправника/вантажоодержувача № 8096.

Відповідно до п. 2.3.2. Основного договору перевізник зобов`язаний приймати до перевезення вантажі у вагонах (контейнерах) замовника або перевізника, надавати вагони (контейнери) перевізника для навантаження вантажів згідно із затвердженими планами і заявками замовника згідно з інформацією АС "Месплан", доставляти вантаж до станції призначення та видавати його одержувачу, надавати додаткові послуги, пов`язані з перевезенням вантажів, перелік яких зазначено в додатках до цього договору.

Відповідно до п. 2.1.6. Основного договору замовник зобов`язаний оплачувати перевізнику послуги, пов`язані з організацією та перевезенням вантажів та інші надані послуги з сум внесеної передплати за кодом платника.

Вартість послуг, визначена розділом 3 Основного договору.

Відповідно до п. 3.2. Основного договору розмір плати за перевезення вантажу у вагоні перевізника складається з:

- плати за перевезення навантаженого вагону перевізника, яка визначається за тарифом, визначеним у Збірнику тарифів встановленим для власного вагону перевізника;

- компенсації витрат на перевезення у порожньому стані вагону перевізника, яка визначається за тарифною схемою 14 Збірника тарифів за тарифну відстань перевезення вантажу, скориговану на коефіцієнт порожнього пробігу, зазначеного в додатку 3 до договору;

- плати за використання вагону перевізника у вантажному та порожньому рейсах за нормативний термін доставки.

Згідно пунктів 4.1.-4.3., 4.5. Основного договору сторони домовились, що розрахунки за цим договором здійснюються через Філію "Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень" ПАТ "Укрзалізниця" (далі - філія "ЄРЦ"). При цьому, оплата здійснюється у національній валюті на умовах попередньої оплати шляхом перерахування коштів на поточний рахунок із спеціальним режимом використання перевізника, з якого грошові кошти зараховуються на особовий рахунок замовника. По мірі виконання перевезень та надання послуг перевізником відображається в особовому рахунку використання замовником коштів за добу для оплати: вартості послуг за перевезення, зазначених в накладній; додаткових зборів (плату за користування вагонами (контейнерами), подавання, забирання вагонів, маневрову роботу, зберігання вантажів, інших додаткових послуг); додаткових послуг за вільними тарифами; штрафів та пені на підставі відповідних перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами (контейнерами).

Пунктом 12.1. Основного договору визначено, що договір вступає в силу з моменту одностороннього підписання замовником договору в електронному вигляді з накладенням ЕЦП в АС "Месплан" або АС "Клієнт УЗ", або вчинення замовником будь-якої дії на виконання цього договору і діє з 20.02.2018 до 31.12.2018, при цьому договір продовжує дію, якщо жодна із сторін письмово за один місць до закінчення дії договору не звернеться до іншої сторони з пропозицією про його припинення.

30.09.2019 між позивачем, як замовником, та відповідачем, як перевізником, шляхом приєднання (акцепту) було укладено Договір про перевезення вантажів на особливих умовах - за розкладом руху маршрутних поїздів за №07036/ПЗ-2018-О в редакції договору від 26.09.2019.

Відповідно до Інформаційного повідомлення про укладення Договору про перевезення вантажів на особливих умовах - за розкладом руху маршрутних поїздів, відповідному договору присвоєно №07036/ПЗ-2018-О, умови якого оприлюднено на веб-сторінці httр://uz-cargo.com/contractprojects.html (далі за текстом - Договір РРМП).

Так, згідно з п. 8.4 Договору РРМП договір є укладеним з дати оформлення перевізником вищевказаного Інформаційного повідомлення.

Відповідно до п. 8.9 Договору РРМП зміни (доповнення) до договору перевізник здійснює шляхом викладення в новій редакції договору в цілому або окремих його частин та їх оприлюднення на вищевказаній веб-сторінці.

В подальшому, договір РРМП був викладений в редакції №1 від 08.11.2019 (надалі- договір РРМП в редакції №1).

Відповідно до п. 1.3. договору РРМП в редакції №1 встановлено, що редакція №1 набирає чинності:

- в частині пп. 3.1.-3.4., 3.6. договору щодо замовлень послуг на грудень 2019 року - з 01.11.2019;

- в частині розділу 4 договору щодо оплати за надання послуг - з 08.11.2019;

- в частині решти умов - з 29.11.2019.

Таким чином, до 29.11.2019 підлягають застосуванню умови Договору РРМП в редакції 26.09.2019, за винятком п. 3.1 - 3.4, 3.6 та розд. 4 Договору РРМП в редакції № 1.

Відповідно до п. 1.1 Договору РРМП в редакції від 26.09.2019 перевізник надає замовнику послуги з організації перевезень маршрутами за погодженими сторонами розкладами руху вантажних маршрутних поїздів.

В частині не урегульованій цим договором, сторони керуються укладеними між ними договорами про надання послуг з здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, та інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги (далі - Основний договір про надання послуг) (п. 1.2. Договору РРМП в редакції від 26.09.2019).

В розділі 2 Договору РРМП в редакції від 26.09.2019 сторони визначили, що:

- розклад руху маршрутних поїздів (далі - РРМП) - встановлені перевізником: напрямки перевезення маршрутних поїздів (станції відправлення та прибуття за РРМП); дати та/ або періодичність руху поїздів по кожному з напрямків; час відправлення та прибуття маршрутних поїздів на станції, номера поїздів;

- маршрутний поїзд - вантажний поїзд, сформований замовником з навантажених та/або порожніх вагонів, який відповідає ваговій нормі та/або кількості вагонів у поїзді, що встановлені перевізником і не може бути менше 44 вагонів, та прямує без переробки на одну станцію призначення або розформування. Маршрутний поїзд може бути оформлено до перевезення як маршрутна відправка одним перевізним документом або як повагонні, групові відправки декількома перевізними документами.

Пунктом 3.1. Договору РРМП в редакції від 26.09.2019 визначено, що за відсутності необхідного замовнику РРМП, замовник надає перевізнику (до Департаменту управління рухом) заявку на розробку такого РРМП.

На основі наданої замовником заявки, перевізник затверджує РРМП не пізніше 8 робочих днів від дня отримання заявки замовника (п. 3.2 Договору РРМП в редакції від 26.09.2019).

Згідно з п. 4.3. Договору РРМП в редакції від 26.09.2019 замовник забезпечує (здійснює) оформлення перевізних документів на перевезення завантажених та/ або порожніх вагонів на станцію навантаження у кількості, необхідній для формування маршрутного поїзду, і відправлення маршрутного поїзду за РРМП у визначені таким РРМП терміни (строки). Замовник забезпечує (здійснює) проставляння в графі 7 перевізних документів відмітки "РРМП", а у графі "Найменування вантажу" ("Наименование груза") перевізних документів - відмітку "Перевезення на особливих умовах, Договір №__ від _._.20_. З одержувачем погоджено".

Пунктом 4.5. Договору РРМП в редакції від 26.09.2019 визначено, що замовник здійснює навантаження та/або вивантаження вагонів та передає завантажені та / або вивантажені вагони на колії загального користування у кількості, достатній для формування маршрутного поїзду, не раніше ніж за 4 години і не пізніше ніж за 3 години до часу відправлення маршрутного поїзду за РРМП.

Розділом 4 "Плата за надання послуг" Договору РРМП в редакції № 1 встановлено такі умови:

« 4.1. Плата при наданні послуг з організації перевезень маршрутними поїздами за РРМП розраховується і стягується відповідно до розд. З Основного договору про надання послуг з підвищенням розміру інфраструктурної складової плати - тарифу визначеного для власного вагон (Івл) на 20%, відповідно до п. 23 Розд. II збірника тарифів (далі - інфраструктурна складова тарифу).

4.2. У випадку переадресування маршрутного поїзду на шляху прямування н звернення Замовника, плата за надані послуги з організації перевезень маршрутними поїздами за РРМП перераховується та стягується за весь маршрут слідування згідно п. 4.1 Договору незалежно від фактичної швидкості руху такого поїзду.

4.3. У випадку передачі Замовником Перевізнику вагонів, що мають увійти до складу маршрутного поїзду раніше часу, встановленого вф. 3.10 Договору, Замовником сплачується до моменту оформлення перевізного документу плата користування вагоном Перевізника, що перебуває у безпосередньому розпорядженні вантажовласника, а також плата за вільним тарифом «Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу згідно з укладеними договорами», відповідно до додатку 1 до Основного договору про надання послуг. Плата за маневрові роботи під час надання послуг з накопичення Замовнику не нараховується.

4.4. У випадку визначення Замовником розміру ставки плати за використання вагонів Перевізника більше, ніж визначено в додатку 2 до Основного договору про надання послуг, плата нараховується за ставкою запропонованою Замовником в замовлені на РРМП.».

09.11.2019 відповідачем згідно залізничної накладної №36658334 було прийнято до перевезення по станції Рогатин Львівської залізниці маршрутний поїзд у кількості 52 вагонів-зерновозів на особливих умовах за РРМП зі скороченим терміном доставки, про що свідчать відмітки у графах 7 та 20 вказаної накладної.

На думку позивача, відповідачем, в порушення п. 4.3 розділу 4 Договору РРМП в редакції №1, при розрахунку плати за надання послуг з перевезення вантажу на особливих умовах за РРМП, безпідставно та протиправно було нараховано збір за зберігання вантажу під час накопичення маршрутного поїзда по накопичувальних картках №№ 10110277, 10110278 від 10.11.2019 та в односторонньому порядку списано з особового рахунку позивача кошти у розмірі 66 988,68 грн з ПДВ.

З метою досудового врегулювання спору позивач надіслав 12.02.2020 на адресу відповідача претензію за вих. № 1202/15 з вимогою про повернення неправомірно стягнутих коштів у сумі 66 988,68 грн.

У відповідь на вищевказану претензію відповідач направив лист від 01.10.2020 за №ЦТЛ-19/1607, у якому відмовив Товариству з обмеженою відповідальністю "СТЕП ТРАНС" у задоволенні вищевказаної вимоги щодо повернення коштів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що укладені між сторонами Договір №07036/ПЗ-2018 від 06.02.2018, Договір РРМП є договорами про перевезення вантажу, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 64 Цивільного кодексу України.

Вказані договори є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно статей 173, 174, 175 ГК України, статей 11, 202, ЦК України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Статтею 908 ЦК України передбачено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Закон України "Про залізничний транспорт" визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту загального користування, його роль в економіці і соціальній сфері України, регламентує його відносини з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, іншими видами транспорту, пасажирами, відправниками та одержувачами вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти з урахуванням специфіки функціонування цього виду транспорту як єдиного виробничо-технологічного комплексу.

Статтею 1 Закону України "Про залізничний транспорт" визначено, що залізниця - відокремлений підрозділ акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування (далі - АТ "Укрзалізниця"), утвореного відповідно до Закону України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", який здійснює перевезення пасажирів та вантажів у визначеному регіоні залізничної мережі.

Обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом визначається Статутом залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6.04.1998 № 457 (далі - Статут).

Відповідно до п. 2 Статуту, Статут залізниць України визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під`їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (п. 3 Статуту).

Згідно з п. 22 Статуту, за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов`язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов`язується сплатити за перевезення встановлену плату.

Відповідно до п. 6 Статуту, накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Пунктом 63 Статуту встановлено, що перевезення вантажів на особливих умовах здійснюються за окремими договорами. При цьому сторони вправі передбачати у договорах додаткову відповідальність за виконання зобов`язань щодо перевезень вантажів.

Як вбачається із матеріалів справи, на підставі поданої позивачем заявки щодо відправлення маршрутного поїзду, відповідачем відповідно до розпорядження №ЦД-14/1064 від 04.11.2019 було розроблено та затверджено розклад руху маршрутних поїздів, з датою відправлення 10.11.2019 по маршруту Рогатин-Одеса-Порт, Ходорів (Рогатин).

Пунктом 3 Правил складання актів (стаття 129 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 року № 334, визначено, що акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, зокрема, затримки вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вивантаження (перевантаження) з причин, що залежать від одержувача, власника залізничної під`їзної колії, порту, підприємства; відмови вантажовласника від підписання: облікової картки виконання плану перевезень вантажів, накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами (контейнерами); в інших випадках для засвідчення обставин, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, якщо при цьому не потрібне складання комерційного акту. Акт загальної форми підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше як двома особами.

Відповідно до п. 8 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 15.03.1999 за № 165/3458, у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.

Матеріалами справи підтверджується, що представниками станції Рогатин Львівської залізниці були складені акти загальної форми №752 від 08.11.2019 щодо виставлення 6 вагонів 08.11.2019 о 04год.05хв., №754 від 08.11.2019 щодо виставлення 6 вагонів 08.11.2019 о 04 год.15хв., №756 від 08.11.2019 щодо виставлення 6 вагонів 08.11.2019 о 12год.50хв., №758 від 08.11.2019 щодо виставлення 6 вагонів 08.11.2019 о 13год.05хв., №760 від 09.11.2019 щодо виставлення 6 вагонів 09.11.2019 о 01год.20хв., №762 від 09.11.2019 щодо виставлення 6 вагонів 09.11.2019 о 01год.40хв., №764 від 09.11.2019 щодо виставлення 6 вагонів 09.11.2019 о 10год.10хв., які без заперечень та зауважень були підписані уповноваженим представником позивача (Бібою А.С.).

З наданих суду доказів також вбачається, що враховуючи відсутність власної під`їзної колії по станції Рогатин ТОВ «СТЕП- ТРАНС» здійснювало навантаження зернових на під`їзній колії ПП «Агрофірма Дзвони» згідно укладеної Письмової угоди №033.

Вказаною Письмовою угодою ТОВ «СТЕП ТРАНС» зобов`язалось виконувати умови договору про подачу та забирання вагонів, укладеного між залізницею та користувачем, та проводити оплату за подачу, забирання, маневрову роботу, користування вагонами та інших. Крім того, ТОВ «СТЕП ТРАНС» здійснювало також навантаження на місцях незагального користування, колії №5 станції Рогатин на підставі поданої ним заявки.

Пунктом 11 вищевказаного договору визначено, що максимальна переробна спроможність вантажних пунктів: по навантаженню зернових вантажів - 3 ваг., час - 45 хвилин, максимальна спроможність - 30 вагонів, інших вантажів - 1 ваг., час - згідно Правил перевезення вантажів.

За доводами відповідача, в період очікування оформлення перевізного документу маршрутом здійснювалось зберігання вантажу у вагонах на колії загального користування у зв`язку з чим відповідачем було нараховано збір за зберігання вантажу та списано кошти з особового рахунку позивача.

Проте, твердження відповідача про правомірність нарахування ним у спірному випадку збору за зберігання вантажу судом відхиляються як безпідставні, з огляду на наступне.

Як встановлено судом, між позивачем та відповідачем шляхом приєднання (акцепту) укладено Договір про перевезення вантажів на особливих умовах - за розкладом руху маршрутних поїздів (Договір РРМП).

Враховуючи характер укладеного між сторонами Договору про перевезення вантажів на особливих умовах - за розкладом руху маршрутних поїздів, сторонами погоджено специфічні умови перевезення вантажів, які є визначальними щодо порядку надання відповідних послуг та особливостей їх оплати.

Судом встановлено, що у п. 4.3. Договору РРМП в редакції №1 чітко та вичерпно передбачено, що у випадку накопичення маршрутного поїзда Замовником до моменту оформлення перевізного документа сплачується:

- Плата за вільним тарифом «Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу згідно з укладеними договорами» відповідно до додатку 1 до Основного договору;

- Плата за користування вагоном, що перебуває у безпосередньому розпорядженні вантажовласника, яка розраховується згідно формули, наведеної в п. 3.2.1. Основного Договору.

Також, у п. 4.2. Договору РРМП в редакції № 2, на який посилається відповідач, чітко та вичерпно передбачено, що у випадку накопичення маршрутного поїзда Замовником до моменту оформлення перевізного документа сплачується:

- Плата за вільним тарифом «Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу згідно з укладеними договорами» відповідно до додатку 1 до Основного договору;

- Плата за користування вагоном, що перебуває у безпосередньому розпорядженні вантажовласника, яка розраховується згідно формули, наведеної в п. 3.2.1. Основного Договору.

При цьому, жодний із елементів, який включається у розмір плати за наданні послуги за Договорами РРМП в редакції № 1 та в редакції № 2, не передбачає збору за зберігання саме під час накопичення маршрутного поїзду за РРМП.

Такого збору не передбачено і положеннями Основного договору, на який посилається відповідач.

Так, вартість послуг та порядок визначення розміру плати передбачені Розділом 3 Основного договору.

При цьому, посилання відповідача на п. 3.1. Основного договору є безпідставним, оскільки вказаний пункт стосується перевезення «у вагонах замовника та вагонах залізниць інших держав», натомість в даному випадку перевезення здійснювалося у вагонах перевізника, що підтверджується відомістю вагонів до залізничної накладної № 6658334, а тому при визначенні плати за надані послуги підлягає застосуванню п. 3.2. Основного договору, згідно якого плата за перевезення вантажу складається з:

- плати за перевезення навантаженого вагону Перевізника;

- компенсації витрат на перевезення у порожньому стані вагону Перевізника;

- плати за використання вагону Перевізника у вантажному та порожньому рейсах.

Саме тому у відповідача були відсутні підстави для нарахування збору за зберігання вантажу під час накопичення маршрутного поїзда за РРМП.

Суд також зауважує, що безпідставним є застосування до спірних правовідносин сторін пункту 9 Правил зберігання вантажів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 (із змінами та доповненнями) та п. 2.3 розділу III Збірника тарифів, на приписи яких посилався відповідач та у яких передбачено, що у разі якщо вантаж для відправлення завозиться частинами і в день завезення першої частини не був завезений повністю, то збір за зберігання нараховується в розмірі 2,5 грн за добу з однієї тонни кожної ввезеної частини вантажу. Збір у таких випадках визначається як сума зборів за ввезені частини вантажу. Час зберігання кожної сатини завезеного вантажу визначається від увезення цієї частини до моменту оформлення перевізних документів.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що відповідач у спірному випадку безпідставно нарахував позивачу плату за зберігання вантажу та стягнув з позивача збір у розмірі 66 988, 68 грн.

Крім того, судом прийнято до уваги, що 20.11.2019 АТ "Укрзалізниця" видано роз`яснення № Ц-2/58/405-19 щодо надання послуг з організації перевезень вантажів та порожніх вагонів за узгодженим розкладом руху вантажного поїзда (РРМП), згідно п. 3.5 яких зазначено, що збір за зберігання вантажів та маневрова робота під час накопичення маршрутного поїзда не нараховується.

Судом враховано, що такі роз`яснення видані після прийняття станцією Рогатин вантажу до перевезення по накладній №36658334, однак останні в будь-якому разі не змінюють спірні правовідносини. Натомість, такі роз`яснення АТ "Укрзалізниця" пояснюють порядок реалізації правовідносин сторін під час накопичення маршрутного поїзда, під час якого збір за зберігання вантажів не нараховується.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про стягнення з останнього 66 988,68 грн безпідставно набутих коштів. Разом з цим, позовна заява не містить посилань на ст. 1212 ЦК України.

Суд звертає увагу, що правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.

При цьому, якщо сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Аналогічна правова позиція викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Приписами наведеної статті встановлено: особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (ч. 1 ст. 1212 ЦК України). Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2 ст. 1212 ЦК України). Положення цієї глави застосовуються також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (п. 4 ч. 3 ст. 1212 ЦК України).

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає підстави дійти для висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Враховуючи те, що у відповідача були відсутні підстави для нарахування позивачу плати за зберігання вантажу та стягнення з позивача 58 172,16 грн відповідного збору, грошові кошти у вищевказаній сумі було набуто відповідачем без достатньої правової підстави.

Судом враховано, що відповідно до обставин даної справи між сторонами існують правовідносини на підставі Основного договору та Договору РРМП, однак кошти у сумі 66 988,68 грн стягнуто відповідачем не на виконання цих договорів, тобто, перерахування відбулось без правових підстав, а отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача 66 988,68 грн як безпідставно набутих коштів (ст. 1212 ЦК України) є обґрунтованими.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх. вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вулиця Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕП ТРАНС" (18029, Черкаська обл., місто Черкаси, вул.Сумгаїтська, будинок 23/3, код ЄДРПОУ 40413541) грошові кошти у розмірі 66 988 (шістдесят шість тисяч дев`ятсот вісімдесят вісім) грн 68 коп. та судовий збір у розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 22.04.2021

Суддя І.О. Андреїшина