Рішення № 96476849, 22.04.2021, Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/196/21

провадження №2/216/1489/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2021 року м. Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Бутенко М. В.

за участю секретаря судового засідання Клименко О.В.

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (Позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (Відповідач) про стягнення заборгованості.

Просять суд винести рішення, яким стягнути з Відповідача ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПРИВАТБАНК": заборгованість за кредитним договором № б/н від 10.09.2010 року у розмірі 15459,50 грн. станом на 30.11.2020 року, та судові витрати у розмірі 2102.00 грн. судовий збір.

Ухвалою суду від 20.01.2021 року провадження по справі було відкрито, справу було призначено до розгляду у спрощеному провадженні.

Представник позивача, відповідно до ч. 1 ст. 276 ЦПК України, подав до суду клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.

Відповідач ОСОБА_1 , яка належним чином повідомлена про дату, час і місце судового розгляду справи, про що свідчить повідомлення суду за вих. № 1414 від 20.01.2021 року, але відповідно до ч. 4 ст. 277 ЦПК України, в установлений судом строк не подала суду заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, також не подала до суду відзиву на позовну заяву.

У зв`язку з чим, на підставі ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За приписами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ "ПРИВАТБАНК" з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Заяву № б/н від 10.09.2010 року. При укладанні Договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами» складає між нею та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Заявою Відповідача підтверджується той факт, що вона була повністю проінформована про умови кредитування в АТ КБ "ПРИВАТБАНК", які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі. Формулярами та стандартними формами є саме «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи», які згідно до заяви отримані Відповідачем для ознайомлення в письмовій формі, що підтверджується копіями «Умов та правила надання банківських послуг» та «Тарифів», та копією наказу Банку про їх затвердження. Отже, підписавши заяву між сторонами, у відповідності до ст. 634 ЦК України, був укладений Договір про надання банківських послуг, який за своєю правовою природою є змішаним договором і містить в собі, зокрема, умови договору банківського рахунку (ст. 1066 ЦК України) та кредитного договору (ст. 1054 ЦК України). Відповідно до ч.1 ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Згідно з частинами 1, 2 ст. 1069 ЦК України, якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Права та обов`язки сторін, пов`язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 ЦК України), якщо інше не встановлено договором або законом. Банком на підставі Договору надання банківських послуг відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, яка додається до позову, а Відповідачу надано у користування кредитну картку (номери та строк дії отриманих кредитних карток зазначено у довідці про отримані картки). У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 12300,00 грн., що підтверджується Довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п.п. 2.1.1.2.3 Договору, на підставі яких Відповідач при укладанні Договору дала свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку. Таким чином, Банк свої зобов`язання за Договором виконав в повному обсязі, а саме надав Відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач зобов`язалася повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов Договору, а саме щомісячними платежами у розмірі мінімального платежу від суми заборгованості, який встановлений Договором. Але в процесі користування кредитним рахунком Відповідач не надавала своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором, а також підтверджується випискою по рахунку. Таким чином, у порушення п. 2.1.1.5.5 Договору, а також ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України, Відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконала, хоча ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. В редакції Умов та Правил, що почала діяти з 01.03.2019 згідно до п. 2.1.1.2.12. Сторони дійшли згоди, що в разі починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов`язань Клієнта з погашення кредиту, Клієнт зобов`язується сплатити на користь Банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлюються за домовленістю Сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 86,4% - для картки "Універсальна"; 84,0% - для картки "Універсальна голд". Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, Відповідач порушує зобов`язання за даним договором. Виникнення простроченої заборгованості відбувається у разі несплати Мінімального платежу до останнього календарного числа (включно) місяця, наступного за місяцем, у якому було здійснено витрати за рахунок кредитного ліміту, зобов`язання Клієнта вважаються простроченими. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості Відповідач станом на 30.11.2020 року має заборгованість - 15459,50 грн., з яких: 11690,96 грн. - заборгованість за тілом кредита; в т.ч.: 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредита; 11690,96 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредита; 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 3768,54 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625; 0,00 грн. - нарахована пеня; 0,00 грн. - нараховано комісії.

На даний час Відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов`язань і не погашає заборгованість за Договором про надання банківських послуг, що є порушенням законних прав ті інтересів АТ КБ "ПРИВАТБАНК".

За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Як правило, застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку ПАТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Відповідно до ч. 1ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, у разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника відсутні умови договору щодо права на одержання від позичальника відсотків за користування кредитом та встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Разом з цим, банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім заборгованості за кредитом (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками, пенею і штрафами за несвоєчасну сплату кредиту.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід`ємні частини спірного договору, які визначають пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка з сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

У даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України,доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомого належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини в основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їх характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме: встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

Суд вважає, що Умови та правили надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 10.09.2010 року шляхом підписання анкети-заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив.

Крім того, відповідно до ст. 549 ЦК України, штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної відповідальності за одне і те саме порушення.

Вказаний правовий висновок міститься в Постанові Верховного суд України у справі №6-2003цс15 від 21.10.2015 року.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-ХІІ).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-ХІІ споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року №543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд вважає, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17, яка відступила від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження №6-144цс14).

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 ПАТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону №1023-ХІІ про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Крім того, суд враховує те, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 10.09.2010 року у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку ПАТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, та наявність права на їх захист через суд шляхом зобов`язання виконати божником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Відповідно заявлених позовних вимог та наданого розрахунку розмір заборгованості за кредитом складає 11690,96 грн., та підлягає стягненню в примусовому порядку з відповідача.

14.06.2018 року відбулась державна реєстрація та змінено повне та скорочене найменування Позивача з ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (скорочена назва - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») на АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (скорочена назва - АТ КБ «ПРИВАТБАНК»).

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України "Про Акціонерні товариства" зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням. Зміна назви юридичної особи не тягне за собою правонаступництва, а лише правовий наслідок проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, пов`язаних зі зміною назви, у зв`язку з чим у зазначеній цивільній справі назва позивача ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» підлягає заміні на АТ КБ "ПРИВАТБАНК".

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду з позовом сплачено судовий збір в розмірі 2102,00 грн., з урахуванням часткового задоволення позову з відповідача на користь позивача підлягає відшкодуванню судовий збір в розмірі 1589,59 грн. (11690,96 х 2102,00 : 15459,50 = 1589,59).

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 5-8, 10, 11, 12, 13, 141, 264-265 ЦПК України, ст.ст. 526,527,530,610,1048,1049 ЦК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ), на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 10.09.2010 року в розмірі 11690,96 грн. (одинадцять тисяч шістсот дев`яносто гривень 96 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ), на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір в сумі 1589,59 грн. грн. (одна тисяча п`ятсот вісімдесят дев`ять гривень 59 копійок).

В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя М. В. Бутенко