Рішення № 96476477, 19.04.2021, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/1160/21

2/212/1636/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2021 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого-судді: Власенко М.Д., за участі секретаря судового засідання: Яцик А.Д., представника позивача - ОСОБА_1 , представника відповідача - Артеменко С.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я,-

встановив

В лютому 2021 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (далі ПАТ «Кривбасзалізрудком») про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я. В обґрунтування вказав, що він перебував у трудових відносинах із відповідачем та працював на посаді підземного прохідника в Рудоуправлінні ім. К.Лібкнехта ВО «Кривбасруда» ш. «Родіна», правонаступником якого є ПАТ «Кривбасзалізрудком». 26 жовтня 1993 року, близько 12 год. 30 хв., знаходячись на 4-му штреку з позначкою 148-152 осі горизонту 1162м. дільниці №14, в межах покладених на нього трудових обов`язків, виконував роботи з кріплення штреку. В момент виконання зазначених робіт сталося відшарування руди з покрівлі виробок, при цьому шматки породи впали на позивача, спричинивши йому тілесні ушкодження у вигляді: «закритого перелом малої гомілкової кістки в нижній третині, перелом внутрішньої кісточки і заднього краю правої великої гомілкової кістки». Висновком МСЕК від 19.07.1995 року йому первинно встановлено 60% втрати професійної працездатності в зв`язку з трудовим каліцтвом, та встановлено ІІІ групу інвалідності. Після неодноразових переоглядів, 04.01.2011 року йому повторно встановлено 25% втрати професійної працездатності внаслідок трудового каліцтва та третю групу інвалідності, безстроково.

Крім того, працюючи на підприємстві відповідача, в період часу з 04.09.1987 р. по 01.11.1987р., з 01.11.1987 року по 19.02.1988 р, з 19.02.1988 р. по 10.10.1994 року, з 18.05.2006р по 08.04.2015 року на різних посадах позивач піддавався шкідливому впливу фізичного перенавантаження та підпадав під вплив підвищених параметрів виробничого шуму, внаслідок чого захворів на професійне захворювання. Висновком МСЕК від 17.06.2015 року позивачу при повторному огляді встановлено 65% втрати професійної працездатності з яких 25% по трудовому каліцтву, 35% - по радикулопатії та 5% по туговухості – первинно, та встановлено ІІІ групу інвалідності з 25 травня 2015 року - безстроково.

Позивач вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров`я, завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що в наслідок нещасного випадку та отриманим професійним захворюванням позивач відчуває біль в шийному та попереково-крижовому відділах хребта з іррадіацією в ліву руку та нижні кінцівки, більше в праву, що посилюється під час рухів, оніміння в них, мерзлякуватість в кистях, біль та обмеження рухів у ліктьових, плечових і колінних суглобах, утруднену ходу. Після отримання травми змінилися умови життя позивача, які стали характеризуватись суттєвим зниженням його активності, що вказує на відсутність у позивача можливості в достатній мірі реалізовувати свої наміри в професійній сфері, повноцінно працювати, необхідність лікування та проходження лікарських спостережень призводить до нераціонального витрачання часу позивачем. Радикулопатія призводить до систематичних больових відчуттів, порушення функції ходи, ускладнює пересування позивача в просторі. Туговухість - характеризується зниженням слуху позивача, призводить до істотного зниження його можливостей спілкуватись з оточуючими людьми, функція розпізнавання мови позивача порушена. Вказані вимушені зміни в житті позивача мають місце тривалий час та являються безстроковими, а стан здоров`я невідновним. У зв`язку із отриманими професійними захворюваннями позивачу заподіяна моральна шкода, розмір оцінює в 390 000 грн., яку просив стягнути з відповідача.

15 лютого 2021 року судом постановлена ухвала про відкриття провадження та призначення розгляду в порядку спрощеного провадження без виклику сторін за наявними у справі доказами.

Ухвалою суду від 15 березня 2021 року задоволено клопотання відповідача про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, просив задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнала з підстав. викладених у відзиві, в якому зазначили, що право на відшкодування моральної шкоди у позивача виникло з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності 30.06.1994 р., (відносно нещасного випадку), то в такому випадку слід застосовувати до спірних правовідносин Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року, згідно яких відшкодування моральної шкоди роботодавцем повинно здійснюватись на підставі заяви потерпілого. З такою заявою позивач до підприємства не звертався. Крім того, згідно ст. 440-1 ЦК УРСР в редакції, що була чинною на 30.06.1994 р. розмір відшкодування моральної шкоди обмежувався п`ятьма мінімальними розмірами заробітної плати. В Акті про нещасний випадок на виробництві від 28.10.1993 року зазначена конкретна посадова особа, а саме — в. о. начальника діл. 1 ОСОБА_3 (ВО “Кривбасруда”), яка винна за настання нещасного випадку з позивачем, а отже відсутні підстави для стягнення шкоди з підприємства. Крім того, після первинного встановлення 60% втрати працездатності, цей відсоток зменшувався і на 21.06.2011 р. позивачу встановлено 25 %, що свідчить про покращення його здоров`я, а факт завдання моральної шкоди в заявленому розмірі належним чином не обґрунтований та не доведений. Також вказали, що позивач укладаючи з відповідачем трудовий договір, був повідомлений та ознайомлений під розписку про його права і обов`язки, про умови праці, наявність на робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору. Відповідач не приховував важкість та шкідливість технологічного процесу, технологію виробництва не порушував, а тому протиправних дій відносно позивача, які б знаходились в причинному зв`язку з настанням професійного захворювання - не вчиняв. Позивач з власної волі 15 років 6 місяців працював на підземних роботах з шкідливими умовами праці, і звільнився з підприємства 18.06.2015 р. за власним бажанням, в зв`язку з виходом на пенсію за віком згідно зі ст. 38 КЗпП України. В пункті 19 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 08.04.2015 року не вказано жодних посадових осіб ПАТ “Кривбасзалізрудком”, які відповідальні за виникнення професійного захворювання у позивача. Зазначили також, що чинним податковим законодавством передбачено, що у разі якщо сума моральної шкоди, визначена рішенням суду, перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, сума такого перевищення включається до оподатковуваного доходу платника податку, тобто відповідач зобов`язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб із суми доходу та за його рахунок.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_2 з 04.09.1987 року по 01.11.1987р., з 01.11.1987 року по 19.02.1988 р, з 19.02.1988 р. по 10.10.1994 року, з 18.05.2006р по 08.04.2015, перебував у трудових відносинах із відповідачем та працював підземним кріпильником, виконував роботи в підземних умовах шахти «Родина» ВО «Кривбасруда» правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Кривбасзалізрудком», що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 60-71).

Згідно Акту №93045 про нещасний випадок на виробництві, що стався 26.10.1993 року, складеного на шахті «Родина» ВО «Кривбасруда», проведено розслідування нещасного випадку що стався на виробництві з ОСОБА_2 .. Відповідно до п. 15 вказаного акту, травмуючим фактором визначено – падіння, обвалення, обвал предметів, матеріалів, землі т.п. Згідно п. 15.1 вказаного акту – причинами нещасного повадку є незадовільна організація виробництва робіт. Комісія встановила, що особи, які допустили порушення законодавства про працю і правил з охорони праці – в.о. начальника уч.14 ОСОБА_3 – порушення параграфу «ЄПБ..» (а.с.23-26)

Висновком МСЕК від 19.07.1995 року позивачу первинно встановлено 60% втрати професійної працездатності в зв`язку з трудовим каліцтвом, та встановлено ІІІ групу інвалідності. Після неодноразових переоглядів, 04.01.2011 року позивачу повторно встановлено 25% втрати професійної працездатності внаслідок трудового каліцтва та ІІІ групу інвалідності безстроково (а.с.12-21).

Крім того, позивачу ОСОБА_2 17.02.2015 року Висновком ЛЕК Українського Науково-дослідного інституту промислової медицини м. Кривого Рогу, №302 встановлено професійне захворювання за діагнозом: Радикулопатія попереково-крижова L5, S1 та шийна С5, С6, С7 білатеральна з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим та переферичним нейросудинним синдромами, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФС другого ст.), деформуючого артрозу, в поєднанні з періартрозом, ліктьових (ПФ першого-другого ст.) та колінних (ПФ другого ст.) суглобів. Нейросенсорна приглухуватість першого ст. (з легким зниженням слуху)(а.с.37-39).

08.04.2015 року відповідачем складено Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання позивача ОСОБА_2 , у якому зазначено обставини виникнення професійного захворювання, а саме: ОСОБА_2 працюючи підземним кріпильником на шахті Родіна» ПАТ «Кривбасзалізрудком» виконував роботи з кріплення, перекріплення підземних гірничих виробок, вилучення елементів кріплення. В підземних умовах шахти не завжди була можливість використовувати засоби малої механізації для переміщення вантажів внаслідок обмеження робочого простору, перешкоджаючого їх застосуванню, через що умови праці характеризуються фізичним перенавантаженням. В наслідок недосконалості технології підземного видобутку руди, мавших місце порушень режимів експлуатації гірничошахтного устаткування, підпадав під вплив підвищенних параметрів виробничого шуму. Згідно медичного висновку лікарсько-експертної комісії Українського науково-дослідного інституту промислової медицини від 17.02.2015 року № 302 підставою для встановлення професійного характеру захворювання також послугував профмаршрут: 01.11.1987 – 19.02.1988 – підземний гірник очисного забою на шахті «Родіна» РУ ім.. К.Лібкнехта ВО «Кривбасруда»; 19.02.1988 – 10.10.1994 р.р.– підземним прохідником на шахті «Родіна» РУ ім. К.Лібкнехта ВО «Кривбасруда». Причини виникнення професійного захворювання: перевищення гранічно допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу. Умови праці підземного кріпильника за важкістю праці відноситься до 3 класу 2 ступеня шкідливості, за рівнем виробничого шуму – до 3 класу 2 ступеня шкідливості. Важкість праці: маса вантажу, що підіймається та переміщується вручну (кг): піднімання та переміщення (разове) вантажів постійно протягом зміни - 38 кг при гранично допустимій до 30 кг; робоча поза, знаходження у нахиленому положенні до 30°/ понад 30°,% зміни - 47,6/7,2 при гранично допустимій до 25/0; нахили корпусу (вимушені, більше 30°), кількість за зміну - 398 при гранично допустимих до 100; шум еквівалентний рівень звуку в дБА: 87 при гранично допустимому до 80.

Висновком МСЕК від 17.06.2015 року позивачу при повторному огляді встановлено 65% втрати професійної працездатності з яких 25% по трудовому каліцтву, 35% - по радикулопатії та 5% по туговухості – первинно, та встановлено ІІІ групу інвалідності з 25 травня 2015 року – безстроково ( а.с. 22).

Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, оскільки питання про відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодуванню моральної шкоди у цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Вирішуючи спір, що склався між сторонами, суд виходить із законодавства, що діяло на момент первинного встановлення позивачу втрати працездатності в 1995 році, а саме ст.12 Закону України « Про охорону праці» в первинній редакції від 14.10.1992 року, згідно якої відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Відшкодування моральної шкоди можливе без втрати потерпілим працездатності. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до вимог ст. 440-1 ЦК України в редакції 1963 року, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин, моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Крім того, суд враховує національне законодавство, що діяло на момент остаточного встановлення позивачу 65 % втрати працездатності та ІІІ групи інвалідності безстроково в 2015 році, після підтвердження наявності професійного захворювання, а саме норм ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України, якими врегульовано право на відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено проведення відповідно до законодавства власником або уповноваженим ним органом відшкодування моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У зв`язку з тим, що відповідно до положень ст. 237-1 КЗпП України відшкодувати працівнику моральну шкоду у випадку, передбаченому даною статтею, покладено на власника або уповноважений ним орган, і, як встановлено судом, втрата працездатності позивача настала внаслідок професійного захворювання, спричиненого негативними виробничими факторами під час виконання позивачем трудових обов`язків, і моральну шкоду йому заподіяно ушкодженням здоров`я, пов`язаним із виконанням трудових обов`язків, а роботодавець не забезпечив створення безпечних умов праці, суд дійшов висновку про необхідність відшкодування позивачу моральної шкоди за рахунок відповідача.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.

Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

Судом встановлено, що у зв`язку з отриманням трудового каліцтва та професійних захворювань, позивачу встановлено стійку втрату працездатності у розмірі 65% та ІІІ групу інвалідності безстроково, внаслідок чого заподіяно моральну шкоду. Так, у позивача змінилися умови життя, він змушений постійно проходити лікування, які не дають покращення в стані здоров`я. Крім того, відчуває біль в шийному та попереково-крижовому відділах хребта з іррадіацією в ліву руку та нижні кінцівки, більше в праву, що посилюється під час рухів, оніміння в них, мерзлякуватість в кистях, біль та обмеження рухів у ліктьових, плечових і колінних суглобах, утруднену ходу. Внаслідок постійних больових відчуттів, особливо в нічний час, порушується сон позивача, що не дозволяє нормально відпочивати, призводить до зниження уваги в денний час доби, до постійного відчуття втоми, перебування позивача в напруженому стані, стані роздратованості.

Доводи представника відповідача щодо відсутності причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача, судом відхиляються, оскільки, як вбачається з аналізу норм ч. 2 ст. 153, ст. 173, ч.1 ст. 237-1 КЗпП України, до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.

Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, відповіднодо п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України ''Про судову практику в справах провідшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнавпозивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та зурахуванням інших обставин.

Зокрема, суд враховує тривалий період роботи позивача в умовах шкідливих факторів виробництва, характер отриманої травми та професійних захворювань, відсоток втрати позивачем професійної працездатності, що був остаточно та безстроково встановлений позивачу та ІІІ групу інвалідності, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін її життєвих і виробничих стосунках, і вважає необхідним визначити розмір компенсації в сумі 150 000 грн., що буде відповідати розміру заподіяної моральної шкоди.

Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди саме в розмір 390 000 грн., то суд приходить висновку, що така сума належним чином не вмотивована, є значно завищеною і не відповідає тяжкості та характеру завданої позивачеві моральної шкоди.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розподіляючи судові витрати між сторонами, суд, виходячи з положень ст. 141 ЦПК України, та стягує з відповідача судові витрати, які складаються з судового збору в сумі 1500 гривень.

Керуючись ст.ст.153,237-1 КЗпП України, Законом України «Про охорону праці», ст.ст.4,5,13,19,76-81,89, 133,141, 258-259,263,265,274,354 ЦПКУкраїни суд,-

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я - задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 150 000 (сто п`ятдесят тисяч) гривень без утримання податку з доходу фізичних осіб.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави судовій збір в розмірі 1500 гривень.

В задоволені іншої частини позовних вимог - відмовити.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Публічне акціонерне товариство "Криворізький залізорудний комбінат", адреса: 50029, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Симбірцева, 1А, ЄДРПОУ 00191307.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення буде складено та підписано 23.04.2021 року.

Суддя: М. Д. Власенко