Рішення № 96475783, 17.02.2021, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/5809/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2021 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді: Гончарука В.П.,

за участю секретаря: Гриценко О.І.

представника позивача - ОСОБА_1 ;

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Карат Авто Груп» про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця « ОСОБА_4 », треті особи: ОСОБА_5 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Карат Авто Груп» про відшкодування матеріальної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, в якому просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця « ОСОБА_4 » матеріальну шкоду заподіяну в наслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 185 235,60 грн., та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 852,35 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в наслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 07.02.2020 року о 00-15 год, в м. Києві по вул. Харківське Шосе, 19, позивач зазнав матеріальних збитків з вини автомобіля відповідача у розмірі 185 235,60 грн. У зв`язку з чим, позивач позбавлена можливості використовувати належний їй транспортний засіб, зазнала значних матеріальних збитків та була вимушена залучити для власних потреб орендований автомобіль.

23 квітня 2020 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва відкрито провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Фізичної особи-підприємця « ОСОБА_4 » про відшкодування матеріальної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки та постановлено розгляд справи проводити в порядку спорощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

21 вересня 2020 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва, постановлено розгляд цивільної справи за позовом ОСОБА_3 до Фізичної особи-підприємця « ОСОБА_4 » про відшкодування матеріальної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки - проводити за правилами спрощеного провадження, з повідомленням сторін.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав викладених у змісті позовної заяви та відповіді на відзив на позовну заяву сторони відповідача, в яких просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представником відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі з підстав викладених у змісті відзиву на позовну заяву та письмових запереченнях проти заявлених вимог, щодо предмету спору. Крім того. представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з підстав викладених у змісті відзиву та запереченнях.

Треті особи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Поважність причин неявки в судове засідання не повідомили.

За змістом ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За приписами ч. ч 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

При цьому за положеннями ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 22 ЦК України збитками є, зокрема втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_5 07.02.2020 року, в 00-15 годині, в м. Києві Харківське Шосе, 19 керуючи автомобілем «Mersedes-Benz», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під час руху не врахував дорожньої обстановки, не дотримався безпечної дистанції, та скоїв зіткнення з автомобілем «Toyota Camry», реєстраційний номер НОМЕР_2 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.

Відповідно до постанови Дніпровського районного суду м. Києва від 04 березня 2020 року у справі № 755/2593/20, накладено на ОСОБА_5 адміністративне стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, у вигляді штрафу в розмірі двадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 340 (триста сорок) гривень.

Дана постанова набрала законної сили.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Також судом встановлено, що власником транспортного засобу «Toyota Camry», реєстраційний номер НОМЕР_2 , є позивач ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_3 .

Крім того, власником транспортного засобу «Mersedes-Benz», реєстраційний номер НОМЕР_1 є відповідач Фізична особа-підприємець « ОСОБА_4 », що підтвердужується матеріалами справи та не заперечувалось сторонами в ході судового розгляду.

Згідно матеріалів справи, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Mersedes-Benz», реєстраційний номер НОМЕР_1 , за кермом якого перебував ОСОБА_5 , який є винним у скоєні ДТП, на дату події, була застрахована в ТДВ «Гардіан», що стверджується Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО/3635413 від 22.06.2019 року, строк дії з 22.06.2019 року до 23.06.2020 року, страхова сума на одного потерпілого, зокрема, за шкоду, заподіяну майну 100000 грн.

Відповідно до Звіту №31/28.03.20 від 13 березня 2020 року про оцінку вартості матеріального збитку, здійсненого оцінювачем ФОП « ОСОБА_6 », об`єкт оцінки - транспортний засіб «Toyota Camry», реєстраційний номер НОМЕР_2 , встановлено, що величина вартості матеріального збитку, складає 283 235,60 грн.

Судом встановлено, що представником позивача ОСОБА_7 була подана заява до ТДВ «Гардіан» про виплату страхового відшкодування з метою отримання виплати страхового відшкодування по Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО/3635413 від 22.06.2019 року, внаслідок ДТП , що мала місце 07.02.2020 року.

В матеріалах справи міститься акт про узгодження розміру страхового відшкодування від 19 березня 2020 року, згідно якого сторони дійшли згоди, що загальний розмір страхового відшкодування за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО/3635413 від 22.06.2019 року, внаслідок ДТП , що мала місце 07.02.2020 року, за участю транспортного засобу «Toyota Camry», реєстраційний номер НОМЕР_2 та транспортного засобу«Mersedes-Benz», реєстраційний номер НОМЕР_1 , становить 85 000,00 грн.

В свою чергу, сума грошових коштів у розмірі 85 000,00 грн., була сплачена на користь представника позивача ОСОБА_7 за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО/3635413 від 22.06.2019 року, що підтверджується копією платіжного доручення № 13717 від 30 березня 2020 року.

Посилаючись на ст.ст.1187,1194 ЦПК України стороною позивача заявлено вимогу до Фізичної особи-підприємця « ОСОБА_4 », як власника транспортного засобу «Mersedes-Benz», реєстраційний номер НОМЕР_1 , про стягнення суми невідшкодованих ушкоджень автомобіля Позивача у розмірі 185 235,60 грн., яка є різницею між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч. 4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

За загальним правилом (ч.1 ст.13 ЦПК України) суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких відповідно до ст.129 Конституції України, ст.ст.12,81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик або МТСБУ відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно з ст. 33.2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів», у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.

Відповідно до ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Частиною 3 ст. 386 ЦК України передбачено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред`явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, вказана правова позиція висловлена Верховним судом України у постанові від 20 січня 2016 року в справі 6-2808цс15.

Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

У п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» № 6 від 27.03.1992 роз`яснюється про те, що під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Пунктом 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» роз`яснено, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Згідно з частиною 5 статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;(частина 1 статті 1188 ЦК України).

За змістом ст. ст. 386, 395, 396 ЦК України положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), такі особи також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну.

Пунктом 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» роз`яснено, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди.

Таким чином, враховуючи норми ст. ст. 1166, 1187 ЦК України саме фізична особа, яка на відповідній правовій підставі (наприклад, договору оренди автомобіля) володіє транспортним засобом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, відшкодовує шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.

Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (п.2.2 Правил дорожнього руху України).

Враховуючи вище викладене, відповідальність має нести винна в завданні шкоди особа, яка керувала автомобілем та з вини якої сталося ДТП.

Судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що саме третя особа ОСОБА_5 на момент скоєння ДТП керував автомобілем «Mersedes-Benz», реєстраційний номер НОМЕР_1 .

В свою чергу, відповідно до договору оренди транспортного засобу від 03 січня 2020 року, укладеного між третьою особою Товариством з обмеженою відповідальністю «КРАТ АВТО ГРУП» та відповідачем Фізичною особою-підприємцем « ОСОБА_4 », транспортний засіб «Mersedes-Benz», реєстраційний номер НОМЕР_1 передається в оренду строком на 4 місяці з моменту прийняття орендарем транспортного засобу, що орендується за Актом прийому передачі.

Згідно Акту прийому-передачі від 03 січня 2020 року за договором оренди транспортного засобу від 03 січня 2020 року, орендодавець передав а орендар отримав транспортний засіб «Mersedes-Benz», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ключі від транспортного засобу, поліс АО/3635413.

Таким чином, на момент вчинення ДТП, що мала місце 07.02.2020 року, транспортний засіб «Mersedes-Benz», реєстраційний номер НОМЕР_1 перебував на відповідній правовій підставі (експлуатувався, використовувався за цільовим призначенням), а саме на підставі договору оренди у третьої особи Товариством з обмеженою відповідальністю «КРАТ АВТО ГРУП», відповідно товариство і є володільцем цього транспортного засобу у розумінні ч. 2 ст. 1187 ЦК України.

Враховуючи викладене, на відповідача Фізичну особу-підприємця « ОСОБА_4 », як власника транспортного засобу«Mersedes-Benz», реєстраційний номер НОМЕР_1 , не може бути покладена відповідальність відшкодувати шкоди, оскільки дана шкода завдана іншою особою, яка на відповідній правовій основі керувала транспортним засобом, або, яка була законним володільцем транспортного засобу у розумінні ч. 2 ст. 1187 ЦК України.

Відповідно до ст.ст. 2, 4 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до правової позиції викладеної в Постанові від 27.03.2019 № 295/2557/17 Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду зазначено, що відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 51 Цивільного процесуального кодексу України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

За змістом ст.51 ЦПК України належними є сторони, які є суб`єктами спірних правовідносин. Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права.

З аналізу наведеної статті слідує, що законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас, якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Тобто ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, а встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

ЦПК України саме на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову.

При цьому, позивачем в судовому засіданні клопотання про заміну неналежного відповідача не заявлялось.

На підставі вищевикладеного, беручи до уваги належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Карат Авто Груп» про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП - не підлягають задоволенню, оскільки позов пред`явлений до не належного відповідача, а відтак відсутні обґрунтовані підстави для задоволення позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Разом з тим, суд роз`яснює позивачу право звернутися до суду з позовом до належного відповідача.

З огляду на те, що суд відмовляє у позові, а судові витрати понесені лише позивачем, на підставі статті 141 ЦПК України їх розподіл не здійснюється.

Враховуючи наведене та керуючись, Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів», ст. ст. 22, 386, 395-396, 1166, 1167, 1187, 1188, 1192 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 10, 49, 51,76, 77-81, 82, 89, 141, 177,209, 210, 223, 247, 265, 274, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В:

В задоволені позову ОСОБА_3 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , ТОВ «Карат Авто Груп» про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 25 лютого 2021 року.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_3 ІПН НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ОСОБА_4 , адреса: АДРЕСА_2 ІПН НОМЕР_5 ;

Треті особи: ТОВ «Карат Авто Груп», адреса : Київська обл., Васильківський р - н, с. Путрівка, вул. Леніна, буд.92 А, ЄДРПОУ 39531249;

ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , прож.: АДРЕСА_3 .

Суддя: