Ухвала суду № 96471456, 29.03.2021, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

У Х В А Л А

29.03.2021 Справа №607/5185/21

провадження № 2-а/607/134/21

Суддя Тернопільського міськрайонного суду В.Є.Ломакін ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріали за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського районного управління Головного Управління національної поліції в Тернопільській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського міськрайонного суду з позовною заявою до Тернопільського районного управління Головного Управління національної поліції в Тернопільській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія БАБ №233995 від 07 березня 2021 року. Одночасно ОСОБА_1 просить поновити строк на оскарження вказаної постанови, оскільки він перебував на самоізоляції після контакту з хворим на коронавірусну хворобу.

Відповідно до ч.3 ст.161 Кодексу Адміністративного судочинства України (далі КАС України), до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Разом із тим, позивачем до позовної заяви не додано документ про сплату судового збору.

Частиною 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як вбачається із позовної заяви, позивачем заявлено вимогу немайнового характеру.

Велика Палата Верховного Суду 18 березня 2020 у справі № 543/775/17 відступила від попереднього висновку Верховного Суду України, в постанові від 13 грудня 2016 року, сформувавши нову правову позицію, якою вирішила, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону України «Про судовий збір», які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають. Разом з тим, з огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0.2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Правова позиція Великої Палати Верховного Суду є обов`язковою для врахування судами в силу ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Тому, з врахуванням характеру позовних вимог та встановленого Законом України від 15.12.2020 р. №1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2270 грн.), позивачеві за подання до суду даного позову необхідно сплатити 454 гривень судового збору.

Відповідно до частини 1 статті 169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Згідно з частиною 2 статті 169 КАС України, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Зазначенні недоліки позовної заяви повинні бути усунені шляхом подання до суду доказу сплати судового збору в сумі 454 гривень на рахунок Тернопільського міськрайонного суду за наступними платіжними реквізитами : Отримувач коштів: ГУК у Терн.обл./тг.м.Терноп./22030101; Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37977599; Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); Рахунок отримувача: UA968999980313101206000019751; Код класифікації доходів бюджету: 22030101) або обгрунтованого клопотання щодо звільнення від сплати судового збору з доказами,

Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України установлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Одночасно, відповідно до ч.2 ст.286 КАС України, позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом 10 днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови).

Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що у випадку, коли особа вважає, що рішення суб`єкта владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності є протиправним то вона має право звернутися до суду в більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту в судовому порядку.

Оскільки цей спір виник з приводу оскарження рішень суб`єкта владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, до спірних правовідносин підлягає застосуванню десятиденний строк звернення до адміністративного суду, з дня ухвалення відповідного рішення (постанови).

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Установлення процесуальних строків законом і судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесуальному праві сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює їхніх учасників добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їхнього завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Аналізуючи зміст статті 122, ч.2 ст.286 Кодексу адміністративного судочинства України, очевидним є те, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Отже, відповідно до ч.2 ст.286 КАС України, початок перебігу строків звернення до суду починається з дня ухвалення відповідного рішення (постанови) суб`єкта владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності

Із матеріалів позовної заяви вбачається, що постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення на нього адміністративного стягнення серія БАБ №233995 від 07 березня 2021 року постановлена інспектором поліції 07.03.2021 року. Із резолютивної частини вказаної постанови вбачається, що останній отримав її після постановлення та йому були роз`яснення права за ст.268 КУпАП та строк оскарження за ст.289 КУпАП, що стверджується його особистим підписом. Проте, до суду з цим позовом ОСОБА_1 звернувся лише 25.03.2021р., тобто з пропуском десятиденного строку для звернення до адміністративного суду.

Зі змісту наведених правових норм також убачається, що законодавець не передбачив обов`язку суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.

Водночас норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Отже, для поновлення строку звернення суд має встановити наявність об`єктивно непереборних обставин, що перешкоджали вчасному зверненню з адміністративним позовом, у зв`язку з чим позивач має довести суду їхню наявність і непереборність з доданням відповідних доказів, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків, а також принцип res judicata.

На підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду позивач, у прохальній частині позовної заяви, зазначає, що він перебував на самоізоляції після контакту із хворим на коронавірусну хворобу, у зв`язку з чим, був вимушений вичекати період вказаної самоізоляції, а також посилається на пункт 3 розділу ХІІ «Прикінцевих положень» Цивільного процесуального кодексу України, внесений на підставі Закону України від 30.03.2020 р. №540-ІХ, як на підставу продовження строків звернення до суду, а саме продовження строків звернення до суду на строк дії карантину.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», Закон України від 30.03.2020 р. №540-ІХ викладено в новій редакції, яка не містить положень про які зазначає позивач, як на підставу продовження строків звернення до суду.

Зокрема відповідно до розділу 6 ч.3 «Прикінцеві положення» КАС України доповненої згідно із Законом № 540-IX від 30.03.2020; в редакції Закону № 731-IX від 18.06.2020, передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis, пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року в справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заява №45783/05, пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України», заява №377/02).

Процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року в справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії», («Perez de Rada Cavanilles v. Spain»), заява №28090/95).

Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (пункт 44 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року «Осман проти Сполученого Королівства», («Osman v. the United Kingdom»), заява №23452/94 та пункт 54 рішення від 19 червня 2001 року «Круз проти Польщі», («Kreuz v. Poland»), заява №28249/95).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року (пункт 47, заява №3236/03) суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їхня свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.

Отже, відповідно до практики ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

Суд також ураховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи в касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення від 10 лютого 2010 року в справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (пункт 29 рішення від 09 грудня 1994 року в справі «Ruiz Torija v. Spain» («Руїс Торіха проти Іспанії»), заява №18390/91).

На підтвердження факту перебування на самоізоляції, ОСОБА_1 не надав суду доказів, які б підтверджували даний факт .

Отже, зазначенні недоліки позовної заяви повинні бути усунені шляхом подання ОСОБА_1 до суду доказів, які б підтверджували факти, які стали причиною пропуску строку звернення до адміністративного суду із позовною заявою.

Виходячи з наведеного, вважаю, що позовну заяву слід залишити без руху, надавши строк для усунення вказаних недоліків протягом 10 ( десять) днів з моменту отримання ухвали.

Згідно з частиною 3 статті 169 КАС України, якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу.

Відповідно до п.1 ч.4 ст.169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо: 1) позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Відповідно до ч.2 ст.123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнанні неповажними, суд повертає позовну заяву.

Керуючись статтями 123 ч.1 ч.2, 160, 161, 169, 241, 243, ст.286 ч.2 КАС України, суддя,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Тернопільського районного управління Головного Управління національної поліції в Тернопільській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі - залишити без руху .

Встановити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 (десять) днів з моменту отримання ухвали.

Попередити позивача про наслідки недотримання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, передбачені пунктом 1 частини 4 статті 169 та частиною 2 статті 123 КАС України.

Копію ухвали надіслати позивачу.

Ухвала, відповідно до ч.2 ст.256 КАС України, набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

СуддяВ. Є. Ломакін