Рішення № 96470262, 12.04.2021, Галицький районний суд м. Львова

Справа №465/5717/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2021 року Галицький районний суд м. Львова

в складі: головуючої судді Волоско І.Р.

секретар судового засідання Береза П.Р.

за участю: позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) доГоловного управління Національної поліції у Львівській області (адреса місця знаходження: м.Львів, вул.Генерала Григоренка, 3, код ЄДРПОУ 40108833), Державної казначейської служби України (адреса місця знаходження: м.Київ, вул.Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646) про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю органу державної влади, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, завданої бездіяльністю органу державної влади. В обгрунтування заявленого позову покликається на те, що слідчими Франківського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12016140080001915 від 06.06.2016 року. Однак, з дня відкриття кримінального провадження і до цього часу досудове розслідування проводиться вкрай неефективно. Позивач зазначає, що йому заподіяна моральна шкода, яку він оцінює в 128067 грн, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав і продовжує зазнавати у зв`язку з неналежним досудовим розслідуванням. У зв`язку з цим просить позов задоволити.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав у повному обсязі та просив задовольнити.

Представники відповідачів Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у Львівській області у судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча належним чином був повідомлені про дату та час розгляду справи.

Від представника відповідача Державної казначейської служби України надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що казначейство, згідно із своїми функціональними обов`язками, не є учасником спірних відносин і не володіє будь-якими фактичними даними, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а також не несе відповідальності за дії органів державної влади. Крім того зазначає, що позивачем не доведено наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У зв`язку з цим просить відмовити позивачу у задоволенні позову.

Від представника відповідача Головного управління Національної поліції у Львівській області надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що позивачем не надано доказів на підтвердження тих обставин, що стосуються відшкодування моральної шкоди у розмірі 128067 грн. У зв`язку з цим просить відмовити позивачу у задоволенні позову.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

При цьому, виходячи з положень ст. 16 ЦК України особа звертається до суду за захистом свого порушеного права.

Заслухавши пояснення позивача, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що 06.06.2016 року ОСОБА_1 подав до Франківського ВП ГУНП у Львівській області заяву про нанесення йому побоїв ОСОБА_2 , яка працює водієм трамвая у ЛКП «Львівелектротранс».

Слідчими Франківського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12016140080001915 від 06.06.2016 року.

27 грудня 2016 року слідчою Франківського ВП ГУНН у Львівській області Отупор І.Р. було винесено постанову про закриття кримінального провадження № 12016140080001915 від 06.06.2016 року (а.с.10-11)

Ухвалою слідчого судді Франківського районного суду м. Львова Мигаль Г.П. від 05.04.2017 року скаргу ОСОБА_1 на постанову слідчого СВ Франківського ВП ГУНП у Львівській області від 27 грудня 2016 року про закриття кримінального провадження № 12016140080001915 від 06 червня 2016 року було задоволено, постанову слідчого СВ Франківського ВП ГУНП у Львівській області від 27 грудня 2016 року про закриття кримінального провадження № 12016140080001915 у зв`язку з відсутністю в діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України від 06 червня 2016 року скасовано, а матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12016140080001915 від 06 червня 2016 року, разом з копією ухвали Франківського районного суду м. Львова від 05 квітня 2017 року направлено в Львівську місцеву прокуратуру № З для поновлення кримінального провадження та організації проведення досудового розслідування (а.с.15-17).

03.05.2017 року позивач ОСОБА_1 листом звернувся до Франківського ВП ГУНП у Львівській області в якому просив провести слідчий експеримент із залученням усіх осіб (свідків), що були присутні при події, в результаті якої останній отримав пошкодження (а.с.18).

Листом № 8333/41/07/17 від 05.05.2017 року слідча Франківського ВП ГУНП у Львівській області Шур М.М. повідомила позивача про те, що його заява буде долучена до матеріалів кримінального провадження № 12016140080001915 та підлягає задоволенню в повному обсязі (а.с.19).

Як вбачається з матеріалів справи, слідчою Шур М.М. не було проведено слідчого експерименту та не викликано позивача жодного разу на допит.

Відповідно до листа заступника начальника СУ ГУНП у Львівській області від 01.12.2017 року слідчим управлінням Головного управління Національної поліції у Львівській області було проведено службове розслідування в ході якої встановлено, що слідчою СВ Франківського ВП ГУНГ1 у Львівській області Шур М.М. підчас здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12016140080001915 розпочатому 06.06.2016 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України не проведено всіх необхідних слідчих (розшукових) та процесуальних дій з метою встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, що в свою чергу унеможливило досягнення цілей кримінального судочинства щодо повного, швидкого та неупередженого розслідування кримінального провадження у розумні строки. За порушення трудової дисципліни на слідчу ОСОБА_3 було накладено дисциплінарне стягнення та зобов`язано здійснити належне досудове розслідування, провести всі необхідні слідчі (розшукові) дії з метою законного рішення у розумні строки (а.с.20-21).

Листом № 5319/41/07-19 від 09.04.2019 року за підписом начальника слідчого відділу Франківського ВП ГУНП у Львівській області позивачу надано копію постанови про закриття кримінального провадження № 12016140080001915, винесену 21 червня 2018 року (а.с.26-28).

Ухвалою слідчого судді Франківського районного суду м. Львова від 23.07.2019 скаргу ОСОБА_1 на постанову слідчого СВ Франківського ВП ГУНП у Львівській області від 21 червня 2018 року про закриття кримінального провадження внесеного до ЄРДР за № 12016140080001915 від 06 червня 2016 року було задоволено, постанову слідчого СВ Франківського ВП ГУНП у Львівській області від 21 червня 2018 року про закриття кримінального провадження № 12016140080001915 у зв`язку з відсутністю в діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України від 06 червня 2016 року було скасовано, а матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12016140080001915 від 06 червня 2016 року, разом з копією ухвали Франківського районного суду м. Львова від 23 липня 2019 року направлено в Львівську місцеву прокуратуру № З для поновлення кримінального провадження та організації проведення досудового розслідування (а.с.33).

Судом встановлено, що в рамках кримінального провадження №12018140040001844 не було виконано необхідних слідчих дій, а досудове розслідування, яке було розпочате 06.06.2016 року, досі триває.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави. Її в таких випадках представляє орган, який здійснює функції держави у цих правовідносинах.

Згідно ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного суду України по справі № 6-440цс16 від 25 травня 2016 року.

Відповідно до ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно ст.1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до ст.23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 статті передбачає наявність інших випадків передбачених законом.

Як роз`яснено в п. 3 роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 2005 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначається, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно із ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Тобто, позивач повинен надати докази як на підтвердження протиправних дій чи бездіяльності службової особи органу державної влади, так і докази спричинення йому моральної шкоди, а також наявності причинного зв`язку між діями, бездіяльністю заподіювача та спричиненою шкодою.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).

Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що він мотивує позовні вимоги тим, що він має право на відшкодування шкоди від держави за те, що досудове розслідування проводиться тривалий час (з 2016 року) і є неефективним, що підтверджено чисельними ухвалами слідчих суддів, якими, зокрема, двічі скасовно постанови слідчого про закриття кримінального провадження № 12016140080001915 та направлено матеріали для поновлення кримінального провадження та організації проведення досудового розслідування. Таким чином, позивач вказує, що його право порушено внаслідок неефективного розслідування кримінального провадження особами, які здійснюють свої офіційні повноваження.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, зокрема, бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк

Відповідно до ч. 1 ст. 307 КПК України, за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора постановляється ухвала. Відповідно до ч. 2 ст. 369 КПК України, ухвала є видом судового рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалами слідчих суддів від 05.04.2017 року та 23.07.2019 року скасовно постанови слідчого про закриття кримінального провадження № 12016140080001915 та направлено матеріали для поновлення кримінального провадження та організації проведення досудового розслідування.

Згідно ст. 8 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами (ч.1 ст. 18 ЦПК України).

Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

При цьому, затримка у виконанні судового рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення у справі «Іммобільяре Саффі», заява № 22774/93, п. 74, ЄСПЛ 1999-V), у зв`язку з чим саме на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці.

Крім того, відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

За змістом зазначеної статті поряд із негативним зобов`язанням, держава має позитивні зобов`язання гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих зобов`язань є самостійною підставою відповідальності держави.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

Засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача.

Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.

Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення ЄСПЛ від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92).

Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови.

Так, як вбачається з матеріалів справи, 27 грудня 2016 року слідчою Франківського ВП ГУНН у Львівській області Отупор І.Р. було винесено постанову про закриття кримінального провадження № 12016140080001915 від 06.06.2016 року (а.с.10-11)

Ухвалою слідчого судді Франківського районного суду м. Львова Мигаль Г.П. від 05.04.2017 року скаргу ОСОБА_1 на постанову слідчого СВ Франківського ВП ГУНП у Львівській області від 27 грудня 2016 року про закриття кримінального провадження № 12016140080001915 від 06 червня 2016 року було задоволено, постанову слідчого СВ Франківського ВП ГУНП у Львівській області від 27 грудня 2016 року про закриття кримінального провадження № 12016140080001915 у зв`язку з відсутністю в діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України від 06 червня 2016 року скасовано, а матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12016140080001915 від 06 червня 2016 року, разом з копією ухвали Франківського районного суду м. Львова від 05 квітня 2017 року направлено в Львівську місцеву прокуратуру № 3 для поновлення кримінального провадження та організації проведення досудового розслідування (а.с.15-17).

03.05.2017 року позивач ОСОБА_1 листом звернувся до Франківського ВП ГУНП у Львівській області в якому просив провести слідчий експеримент із залученням усіх осіб (свідків), що були присутні при події, в результаті якої останній отримав пошкодження (а.с.18).

Листом № 8333/41/07/17 від 05.05.2017 року слідча Франківського ВП ГУНП у Львівській області Шур М.М. повідомила позивача про те, що його заява буде долучена до матеріалів кримінального провадження № 12016140080001915 та підлягає задоволенню в повному обсязі (а.с.19).

Проте, як вбачається з матеріалів справи, слідчою Шур М.М. не було проведено слідчого експерименту та не викликано позивача жодного разу на допит.

Відповідно до листа заступника начальника СУ ГУНП у Львівській області від 01.12.2017 року слідчим управлінням Головного управління Національної поліції у Львівській області було проведено службове розслідування в ході якої встановлено, що слідчою СВ Франківського ВП ГУНГ1 у Львівській області Шур М.М. підчас здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12016140080001915 розпочатому 06.06.2016 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України не проведено всіх необхідних слідчих (розшукових) та процесуальних дій з метою встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, що в свою чергу унеможливило досягнення цілей кримінального судочинства щодо повного, швидкого та неупередженого розслідування кримінального провадження у розумні строки. За порушення трудової дисципліни на слідчу ОСОБА_3 було накладено дисциплінарне стягнення та зобов`язано здійснити належне досудове розслідування, провести всі необхідні слідчі (розшукові) дії з метою законного рішення у розумні строки (а.с.20-21).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач неодноразово звертався до Франківського ВП ГУНП у Львівській області з метою отримання інформації про хід розслідування кримінального провадження.

Листом № 5319/41/07-19 від 09.04.2019 року за підписом начальника слідчого відділу Франківського ВП ГУНП у Львівській області позивачу надано копію постанови про закриття кримінального провадження № 12016140080001915, винесену 21 червня 2018 року (а.с.26-28).

Як вбачається з вищевказаної постанови від 21.06.2018 року про закриття кримінального провадження № 12016140080001915, органу досудового розслідування не вдалось встановити місце знаходження ОСОБА_2 .

Ухвалою слідчого судді Франківського районного суду м. Львова від 23.07.2019 скаргу ОСОБА_1 на постанову слідчого СВ Франківського ВП ГУНП у Львівській області від 21 червня 2018 року про закриття кримінального провадження внесеного до ЄРДР за № 12016140080001915 від 06 червня 2016 року було задоволено, постанову слідчого СВ Франківського ВП ГУНП у Львівській області від 21 червня 2018 року про закриття кримінального провадження № 12016140080001915 у зв`язку з відсутністю в діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України від 06 червня 2016 року було скасовано, а матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12016140080001915 від 06 червня 2016 року, разом з копією ухвали Франківського районного суду м. Львова від 23 липня 2019 року направлено в Львівську місцеву прокуратуру № З для поновлення кримінального провадження та організації проведення досудового розслідування (а.с.33).

Як вбачається з матеріалів справи, після скасування 23 липня 2019 року Франківським районним судом м. Львова постанови про закриття кримінального провадження № 12018140040001844, орган досудового розслідування не здійснював жодних, спрямованих на ефективне досудове розслідування.

Судом встановлено, що в рамках кримінального провадження №12018140040001844 не було виконано необхідних слідчих дій, зокрема, щодо свстановлення місцезнаходження ОСОБА_2 .

Вказані факти можуть свідчити про надзвичайну тривалість та неефективність досудового розслідування у справі.

Розслідування розпочалось 06 червня 2016 року, що на даний час становить більше 4 років, та триває до теперішнього часу.

Таким чином, вказаними документами, які містяться у матеріалах справи, була констатована бездіяльність органу досудового розслідування.

Положеннями п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, ураховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

При цьому, згідно методичних рекомендацій «Про відшкодування моральної шкоди», наданих Міністерством юстиції України листом від 13.05.2004 року за №35-13/797, моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.

Судом встановлено, що в результаті тривалого та неефективного досудового розслідування позивач, як заявник, зазнав моральних страждань, які полягали в тому, що він тривалий час змушений був переживати із за бездіяльності посадових осіб Франківського ВП ГУНП у Львівській області, неодноразово подавати запити до Франківського ВП ГУНП у Львівській області про надання інформації щодо ходу розслідування кримінального провадження, скарги до МВС. Все це завдавало позивачу морального болю. Крім цього, позивач змушений був витрачати свій вільний час для підготовки та написання заяв, запитів та скарг, оскільки йому довелося захищати свої порушені права у суді, а тому не мав можливості приділяти належну увагу своїм близьим та не мав можливості належним чином проводити свій вільний час.

Отже, в результаті такої бездіяльності органу досудового слідства були порушені нормальні життєві зв`язки позивача.

У абз. 1 п. 10-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст.56 Конституції (254к/96-ВР ) судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування.

У п. 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, передбачено, що Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Згідно зі ст. ст. 25, 43 Бюджетного кодексу України казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Згідно зі ст.48 Бюджетного кодексу України, в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету.

Відповідно до п.4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином, суд приходить до висновку, що бездіяльність державних органів призвела до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування, суду, неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність, підривом репутації тощо.

Суд, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди позивачу, враховує вимоги розумності та справедливості, а також ступінь доведеності та обґрунтованості позивачем розміру завданої шкоди, яку він зазнав, у зв`язку із бездіяльністю органу досудового розслідування, у зв`язку з чим вважає за необхідне позовні вимоги ОСОБА_1 задоволити частково та стягнути на його користь з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України моральну шкоду, завдану бездіяльністю органу досудового розслідування, у розмірі 5 000,00 грн. Щодо судового збору, то, відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, оскільки сторони по справі звільнені від сплати судових витрат, такі витрати слід віднести за рахунок держави.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 18, 13, 76, 77, 259, 263,265, 268, 273, 280-284 ЦПК України, ст.ст. 2, 23, 1167, 1173, 1174 ЦК України, 303, 307, 369 КПК України, ст.ст. 25, 43, 48 БК України, ст.ст. 19, 56, 124-1, 129 Конституції України, суд,-

в и р і ш и в:

позов задоволити частково.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану бездіяльністю органу досудового розслідування, у розмірі 5 000,00 грн. (п`ять тисяч гривень 00 коп.)

Судовий збір віднести за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 21.04.2021 року.

Суддя І.Р.Волоско