Ухвала суду № 96470218, 12.04.2021, Буський районний суд Львівської області

Єдиний унікальний номер №451/1386/17

Провадження № 1-кп/943/47/2020

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2021 року

Буський районний суд Львівської області в складі :

головуючого-судді Шендрікової Г. О.

за участю секретаря судового засідання Волошин Х.С.

без участі сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Буськ клопотання захисника Рачинського В.З. в інтересах ОСОБА_1 про повернення автомобіля, -

в с т а н о в и в:

16 лютого 2021 року захисник Рачинський В.З. звернувся до Буського районного суду Львівської області в інтересах ОСОБА_1 з клопотанням про повернення автомобіля ВАЗ 21111 д.н.з. НОМЕР_1 його власнику.

Клопотання мотивує тим, що 17 грудня 2020 року суддею Буського районного суду Львівської області винесено ухвалу в якій кримінальне провадження № 12012150280000019 відносно ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 289 КК України закрито на підставі ст. 49 КК України у зв`язку з закінченням строків давності. Речовий доказ: автомобіль «Мерседес-Бенс» - «Віто 111» - залишити в користуванні потерпілому ОСОБА_2 . В матеріалах кримінального провадження міститься протокол виїмки автомобіля марки ВАЗ 21111 д.н.з. НОМЕР_1 датований 16.05.2008 року, що належить ОСОБА_1 .. Оскільки долю вище вказаного авто не вирішено вищезгаданою ухвалою, просить винести ухвалу, якою повернути власнику ОСОБА_1 його автомобіль ВАЗ 21111 д.н.з. НОМЕР_1 .

Учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Згідно вимог ч. 3 ст. 244 КПК України, неприбуття в судове засідання особи, яка подала клопотання, не перешкоджає розгляду клопотання.

Відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК України в разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.

З врахуванням положень даної статті, суд вважає що дане клопотання слід розглянути без участі сторін.

Гарантії захисту права власності закріплені у статті 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом.

Недоторканність зазначеного права згідно з пунктом дев`ятим частини першої статті 7 КПК України 2012 року (у редакціях, чинних як на час звернення до суду з позовом, так на час розгляду справи в судах) належить до загальних засад кримінального провадження, зміст якої розкрито у статті 16 цього Кодексу. Згідно з частиною першою наведеної статті (у вказаних редакціях) позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (частина перша статті 174 КПК України 2012 року).

Суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначене судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові (частина четверта статті 174 КПК України 2012 року).

Втім, частини третя та четверта статті 174 КПК України 2012 року регулюють порядок вирішення питання про скасування арешту майна у двох випадках: судом - за наслідками розгляду кримінальної справи та прокурором - одночасно з винесенням ним постанови про закриття кримінального провадження.

Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист цього права гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції. Як передбачено зазначеною міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Особам, котрі зазнають порушення цього, як і інших конвенційних прав, статтею 13 Конвенції гарантовано можливість ефективного засобу юридичного захисту в національному органі. Відсутність у національному законодавстві правової регламентації механізму такого захисту у певній ситуації не може слугувати виправданням відмови у його здійсненні особі, котра потерпає від свавільного втручання у своє право державою в особі компетентних органів. Така відмова становитиме порушення права людини на ефективний засіб юридичного захисту, передбаченого статтею 13 Конвенції.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 461/233/17-ц (провадження № 14-326цс18) зазначила, що у разі, якщо право власності особи порушене у кримінальному провадженні, така особа, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов`язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому КПК України; зняття арешту з майна, накладеного в рамках кримінального провадження, розглядається у встановленому кримінальним процесуальним законодавством порядку.

Згідно з ч. 2ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 3ст.170 КПК, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним устатті 98 цього Кодексу.

Як визначено в ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

В ч. 1ст. 131 КПК України передбачено, що заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Відповідно до п. 2 ч. 3ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора.

Статтею 2 КПК України визначено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, які визначеним у ч. 1ст. 7 КПК України.

Заходи забезпечення у вигляді арешту майна мають бути пропорційними щодо мети їх застосування, повинен бути встановлений справедливий баланс між завданнями кримінального провадження та вимогою захисту основних прав особи.

Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції гарантує право на вільне володіння своїм майном, яке звичайно називається правом на власність.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі АГОСІ проти Об`єднаного Королівства). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

У справі Раймондо проти Італії (Raimondo v. Italy, рішення 24.01.1994), заявник скаржився на контроль за використанням власності в зв`язку з провадженням кримінального розслідування, не знайшовши у цьому випадку порушення ст.1 протоколу № 1. Суд відзначив порушення в тому, що уряд не вжив швидких заходів для того, щоб знову надати в повноправне користування власність після закінчення відповідних розслідувань (п.35).

Відповідно до постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 3 червня 2016року №5 «Про судову практику у справах про зняття арешту з майна» передбачено, що особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов`язків чи законних інтересів, у порядку передбаченому ст. 174 КПК України до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок.

ОСОБА_1 надав суду підтвердження, що автомобіль марки ВАЗ 21111 д.н.з. НОМЕР_1 на праві власності належить йому.

Виходячи з викладених обставин, суд приходить до висновку, що клопотання захисника Рачинського В.З. в інтересах ОСОБА_1 про повернення власнику автомобіля підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.169, 174, 309, 372 КПК України, суддя, -

п о с т а н о в и в:

клопотання захисника Рачинського В.З. в інтересах ОСОБА_1 про вирішення долі авто та повернення його власнику задовольнити.

Повернути ОСОБА_1 автомобіль марки ВАЗ 21111 д.н.з. НОМЕР_1 , який було вилучено на підставі протоколу виїмки від 16.05.2008 року.

Ухвала набирає законної сили з дня її винесення та оскарженню не підлягає.

Суддя Шендрікова Г. О.