Рішення № 96466691, 20.04.2021, Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області

Справа № 739/529/21

Провадження № 2/739/254/21

УХВАЛА

про залишення без руху

20 квітня 2021 року м. Новгород-Сіверський

Суддя Новгород- Сіверського районного суду Чернігівської області Іващенко А.І., розглянувши матеріали позовної заяви позивача ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Новгород-Сіверський сирзавод» про стягнення заробітної плати з 12 травня 2011 року по 23 червня 2011 року в сумі 2395 гривень 20 коп., та середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 червня 2011 року по день фактичного розрахунку,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до Приватного акціонерного товариства «Новгород-Сіверський сирзавод» про стягнення заробітної плати з 12 травня 2011 року по 23 червня 2011 року в сумі 2395 гривень 20 коп., та середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 червня 2011 року по день фактичного розрахунку. Дослідивши зміст поданої заяви та доданих до неї документів, суд доходить висновку, що позовна заява підлягає залишенню без руху, оскільки, не відповідає вимогам ст. 175 ЦПК України та має недоліки, що перешкоджають вирішенню питання про відкриття провадження у справі. Відповідно до п. п. 4, 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити: зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

За змістом ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способи захисту цивільних прав наведені у ст. 16 цього Кодексу і вирішуються в порядку позовного провадження. В порушення п.3 ч.3 ст.175 ЦПК України не зазначена ціна позову з урахуванням заявлених позовних вимог. Також відсутній обґрунтований розрахунок сум, що оспорюються чи стягуються. Також на виконання п.4 ч.3 ст.175 ЦПК України позивачу слід уточнити зміст позовних вимог, викладених у п.3 прохальної частини позову, щодо стягнення сум за час вимушеного прогулу, зазначивши відповідні розрахунки та суму грошових коштів, яку просить стягнути, визначивши її на дату звернення до суду з позовом. При цьому, оскільки вимоги про стягнення грошових коштів мають відповідну грошову оцінку, слід зазначити ціну позову в цій частині (п.3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України). Відповідно до п.1 частини1 ст. 176 ЦПК України ціна позову у позовах про стягнення грошових коштів визначається - сумою, яка стягується. Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100, середній заробіток за час вимушеного прогулу обчислюється шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин вимушеного прогулу. Крім того, позивачу необхідно чітко викласти зміст позовних вимог, зокрема пункт 3 прохальної частини позову не містить чіткої вимоги стосовно розміру суми, яка підлягає стягненню. В порушення п.6 ч.3 ст.175 ЦПК України не зазначені відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися. В порушення п.7 ч.3 ст.175 ЦПК України не зазначені відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися.

Також всупереч вимогам п.8 ч.3 ст.175 ЦПК України, заява також не містить зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви. Всупереч п.п.9, 10 ч.3 ст.175 ЦПК України позовна заява не містить попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; до позовної заяви не додано підтвердження про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. Крім того, у відповідності до вимог ч.5 ст.177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). В роз`ясненнях, викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» зазначено, що суди мають звертати особливу увагу, зокрема, на те, що у позовній заяві повинні не лише міститися позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину. Зміст позовних вимог - це певна форма захисту, яку просить позивач від суду. Під підставами позову, як вказує Верховний Суд України, слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги. Виклад обставин та підстав також необхідний для визначення тотожності позову, захисту відповідача від позову, зміни позову позивачем і, найголовніше, - для визначення предмета доказування по даній справі. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову становлять обставини (фактична підстава), якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, і норми права (юридична підстава), які у своїй сукупності дають право особі звернутися до суду з позовними вимогами до відповідача. Проте, вимоги позову (зміст позовних вимог) є не конкретизованими в частині суми заборгованості по заробітній платі, яку позивач просить стягнути за період з 12 травня

2011 року по 23 червня 2011 року. Крім того, як убачається зі змісту позовної заяви, правовими підставами позову зазначені положення ст.116 та ст.117 КЗпП України, які відповідно регулюють строки розрахунку при звільненні та відповідальність за затримку при звільненні. Позивач в обгрунтування позову також посилається на рішення Чернігівського апеляційного суду від 12 травня 2011 року, яким було стягнуто заробітну плату з 05 січня 2011 року по 12 травня 2011 року в сумі 5689 гривень 76 коп. та моральну шкоду 500 гривень з Приватного акціонерного товариства «Новгород-Сіверський сирзавод», яке в свою чергу як на його думку незаконно та навмисно провело розрахунок з ним по 23 червня 2011 року на його ощадбанківську книжку, яке він вважає порушенням ст..116, 117 КЗпП України, про те відповідних доказів не надає, та конкретних обґрунтувань порушення його прав не вказує. Крім того, зі змісту позовної заяви не вбачається, що позивач та відповідач знаходились в трудових відносинах, відсутні обґрунтування та докази про видання наказу про звільнення, довідка про нараховану та не виплачену заробітну плату, а посилаючись на положення ст.116 КЗпП України, що свідчить про суперечливість змісту позовних вимог викладу обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та правовому обґрунтуванню. Також, позивач, наводячи правове обґрунтування за ст.117 КЗпП України, просить стягнути заборгованість по заробітній платі за весь час вимушеного прогулу по день фактичного розрахунку вказуючи саме в цю дату, що також свідчить про суперечливість змісту позовних вимог наведеному обґрунтуванню.

Також, наводячи розрахунок заборгованості по заробітній платі, який позивач визначив саме в сумі 2395 грн.20 коп. за період з 12 травня 2011 року по 23 червня 2011 року, не посилається на розмір посадового окладу, який йому було встановлено згідно штатного розпису та чому саме за цей період і не вказує на відповідні докази. Крім того, у відповідності до вимог ч.4 ст.177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Частино 1 статті 4 ЗУ «Про судовий збір» №3674-VІ від 08.07.2011 року передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду у відповідному співвідношенні до ціни позову у фіксованому розмірі. У змісті позову ОСОБА_1 зазначає, що він звільнений від сплати судового збору та всі судові витрати стягнути з відповідача.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Тобто законом звільнено від сплати судового збору позивачів з такими вимогами: 1) про стягнення заробітної плати; 2) поновлення на роботі. У рішенні у справі № 8/568 від 12 травня 2020 року, Верховний Суд зазначив про таке.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 зі змінами, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно зі ст. 34 Закону України «Про оплату праці» встановлена компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати, яка провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Компенсація у праві - є формою фінансового відшкодування збитків за порушення прав. Тобто, це є збитки, а не основна заробітна плата, термін якої визначено ст. 1 Закону України «Про оплату праці», а структура заробітної плати встановлена ст. 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Вказані норми права не встановлюють належність середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до структури заробітної плати.

Відповідно до п. 1.3 Інструкції № 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат. При цьому, інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції № 114/8713, згідно з п. 3.9 якого до них відносяться суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні. Згідно з приписами ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме, в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівникам вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Отже, стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні ст. 2 Закону України «Про плату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітною платою є винагорода, яка виплачується працівникові за виконану ним роботу. Відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, не відповідає цим ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану працівником роботу, а за затримку розрахунків при звільненні. Тому відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 у справі № 761/9584/15-ц. З огляду на вищезазначене, оскільки середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні не є заробітною платою, відповідно позивач згідно з п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» не звільнений від сплати судового збору.

Отже, позивачем ОСОБА_1 в поданий ним позовній заяві не вказано ціну позову та не додано до позовної заяви документа про сплату судового збору в розмірі 1 проценту від ціни позову. За таких обставин, суддя вважає позовну заяву такою, що не відповідає вимогам ст.ст.175, 177 ЦПК України та пропонує позивачу: - у позовній заяві зазначити ціну позову та обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються, визначити зміст позовних вимог, відповідно до проведеного розрахунку сум стягнення; - зазначити у позові чіткий зміст позовних вимог із зазначенням способу (способів) захисту прав або інтересів позивача, який позивач просить суд визначити у рішенні; - надати до суду відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися; - надати до суду відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; - зазначити докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначити щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; -надати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; - надати підтвердження того, що позивачем не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, що може бути оформлено шляхом складання письмової заяви із зазначенням таких відомостей або іншим зручним способом; - надати оригінали письмових доказів або їх копії, засвідчені у порядку, встановленому ч.5 ст.95 ЦПК України; - сплатити судовий збір відповідно до ціни позову за позовну вимогу майнового характеру у розмірі 1% від ціни позову, та надати до суду документ, що підтверджує сплату судового збору; - додати по позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів та третіх осіб. Відповідно до ч.1 ст.185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Згідно ч.3 ст.185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. Таким чином, позивачу необхідно було привести свої позовні вимоги у відповідність до вимог чинного законодавства. Враховуючи вищенаведене, вказані обставини позбавляють можливості відкрити провадження у справі.

Керуючись статями 175, 177, 185 ЦПК України, суддя,

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Новгород-Сіверський сирзавод» про стягнення заробітної плати з 12 травня 2011 року по 23 червня 2011 року в сумі 2395 гривень 20 коп., та середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 червня 2011 року по день фактичного розрахунку- залишити без руху. Надати позивачу строк 5 днів з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків. Роз`яснити позивачу, що в разі якщо у вказаний строк недоліки позовної заяви не будуть усунуті, позовна заява вважається неподаною і повертається позивачеві. Копію ухвали надіслати позивачеві. Ухвала не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Суддя: А.І.Іващенко