Рішення № 96462427, 21.04.2021, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/8745/20

2/214/1195/21

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

21 квітня 2021 року м. Кривий Ріг

Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Гриня Н.Г.,

секретаря судового засідання - Кушнерук Ю.А.,

за участю:представника позивача - адвоката Гузєва І.Г.,

представника відповідача - Бершадської Л.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовною заявою представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Меланчука Ігоря Віталійовича до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача адвокат Меланчук І.В., який діє в інтересах та від імені ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом 22.12.2020 року, в якому просить суд стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 188 920 грн. (без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб).

Пред`явлені вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 , виконуючи свої професійні обов`язки гірника очисного забою в шахті «Жовтнева» Відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат», 29 листопада 2002 року отримав ушкодження здоров`я у вигляді: струс головного мозку. Факт нещасного випадку підтверджується актом Форми Н-1 «Про нещасний випадок», Актом Форми Н-5 «Розслідування нещасного випадку, що стався 29 листопада 2002 року о 05 год. 15 хв. у ш. «Жовтнева» ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат» та трудовою книжкою, виданою на ім`я ОСОБА_1 . Відповідно акту Форми Н-1 «Про нещасний випадок» ОСОБА_1 виконував трудові обов`язки по оборці заколів і очистці двох глибоких свердловин на буровому штреку в осях 41-44 горизонту 1105м. Пересуваючись по ходовому підняттєвому 42 осі горизонту 1112/1105м, ОСОБА_1 був травмований в області голови куском породи. Висновком МСЕК від 12.01.2005 року ОСОБА_1 вперше встановлено 40% втрати працездатності, у зв`язку із трудовим каліцтвом.

Висновком МСЕК від 02.08.2018 року ОСОБА_1 встановлено 10% втрати професійної працездатності у зв`язку з трудовим каліцтвом - безстроково. У зв`язку з вказаним трудовим каліцтвом Позивач відчув сильний фізичний біль, тривалий час був вимушений знаходитись на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні за місцем проживання з приводу отриманої закритої черепно-мозкової травми (ЗЧТМ), після цього неодноразово спостерігався з приводу ускладнень ЗЧМТ, що призвело до втрати життєвого часу, який Позивач міг би витратити на спілкування зі своїми близькими людьми, сім`єю, приділити своєму духовному та інтелектуальному розвитку. Наразі помічає сильні головні болі, запаморочення, шум у вухах, зниження пам`яті, загальну слабкість, що додає Позивачу додаткових страждань в повсякденному житті та відчуття внутрішнього занепокоєння. Внаслідок постійних больових відчуттів, особливо в нічний час, порушується сон Позивача, що не дозволяє йому нормально відпочивати, призводить до зниження уваги в денний час доби, до постійного відчуття втоми, перебування позивача в напруженому стані, стані роздратованості. Все це постійно та негативно позначається на душевному та фізичному стані. За таких обставин вважає, що відповідачем має бути відшкодована шкода завдана ушкодженням здоров`я у розмірі 188 920 грн.

Не погоджуючись з пред`явленими вимогами представник відповідача ОСОБА_2 подав відзив на позовну заяву в якому просить суд відмовити позивачу в задоволення позовних вимог та вказав, що ОСОБА_1 перебував на посаді гірника очисного забою шахти «Жовтнева» ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат». Під час виконання трудових обов`язків він, з вини роботодавця, внаслідок нещасного випадку отримав травму у вигляді струсу мозку. 12.01.2005 року висновком МСЕК первинно встановлено 40% втрати працездатності. 02.08.2018 року висновком МСЕК первинно встановлено 10% втрати працездатності і безстроково, визначено необхідність в забезпеченні лікарськими засобами, виробам медичного призначення. Нещасний випадок стався внаслідок порушення вимог законодавства про охорону праці з боку працівників роботодавця та обумовлений неналежним виконанням роботодавцем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці. . Саме підприємство мало створити належні умови праці, за яких факт настання професійних захворювань, нещасних випадків, іншого ушкодження здоров`я чи настання смерті було б неможливим. Позивач не перебував у трудових стосунках з відділенням Фонду та не було роботодавцем позивачу. Позивач працював на посаді гірника очисного забою шахти «Жовтнева» ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат» і саме неправомірні дії посадових осіб підприємства призвели до травми позивача. З огляду на висновок МСЕК ,яким позивачу рекомендовано санітарно курортне лікування , тому відділенням Фонду з 2005 року по 2020 року йому відшкодовано: одноразову допомогу - 16400 грн.; щомісячні страхові виплати , які компенсують частину втраченого заробітку; витрати на санаторно-курортне лікування - 8587,25 грн.; витрати на лікування 38075,39 грн. З 2010 року негативної динаміки погіршення здоров`я позивача у зв`язку з отриманою травмою не відбувається, змін відсотка працездатності комісією МСЕК не встановлюється. Законом України №717-V від 23.02.2007 року внесено зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві…» відповідно до яких всі норми даного закону якими передбачалась виплата моральної шкоди виключено. Згідно п.2 ч.44 Розділу 2 «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про державний бюджет на 2008 р.» - «У законі України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»: у пункті 3 розділу ХІ «Прикінцеві положення»: після абзацу третього доповнити новим абзацом такого змісту : «відшкодування шкоди Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової шкоди) застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 1 січня 2008 року». Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Позивачем позов подано до суду у 2020 році. Виходячи з викладеного законодавством припинено обов`язок Фонду відшкодовувати моральну шкоду потерпілим незалежно від настання страхового випадку. Тому, відділення Фонду є неналежним відповідачем у справі. Крім того, відшкодування шкоди потерпілому на виробництві незалежно від часу настання страхового випадку не є страховою виплатою, а відсутні підстави для покладення на Фонд обов`язок здійснювати таку виплату. Також, документи , на які посилається позивачка, як на підставу заподіяння моральної шкоди, тобто довідка МСЕК і акт розслідування нещасного випадку за формою Н-1 є документи, що підтверджують обставин виникнення виробничої травми і встановлення у зв`язку із цим стійкої професійної працездатності для відшкодування частини втраченого заробітку і не можуть бути беззаперечним доказом заподіяння моральної шкоди. Посилання на ці документи як єдину підставу для відшкодування моральної шкоди вважають безпідставними. Позивачем не надано жодного доказу саме глибини, характеру та тривалості душевних страждань, переживань, істотних недоотриманих благ внаслідок втрати працездатності від отриманої травми. Із змісту ф. Н-1 не вбачається об`єктивні та суб`єктивні причини, чому на робочому місці не було створено безпечних умов праці, які саме порушення вимог з охорони праці роботодавцем порушенні призвели до втрати працездатності потерпілого. Крім того, при влаштуванні на роботу позивач була попереджений про шкідливі та небезпечні умови праці та добровільно обрав саме цю роботу. Тому він був готовий до негативних наслідків свого здоров`я, і не міг не розуміти, що стан здоров`я буде погіршуватись. Крім того, термін позовної давності у разі заподіяння працівникові моральної шкоди внаслідок небезпечних чи шкідливих умов праці становить три місяці. Враховуючи документи надані позивачем до суду, пояснення сторін, керуючись принципами розумності, виваженості та справедливості , відділення фонду вважає, що позивачем не доведено підстав цивільно-правової відповідальності , а саме факту протиправних дій або бездіяльності , причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями, а також вини відділення Фонду, а також зважаючи на відсутність законодавчих підстав відшкодування моральної шкоди саме відділенням фонду, тому позивачу необхідно відмовити в задоволенні позовних вимог як недоведених.

Ухвалою суд від 14.01.2021 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження (а.с. 73).

У судовому засідання представник позивача адвокат Гузєв І.Г. позовні вимоги підтримав , наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечувала щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі з підстав викладених у відзиві.

Суд, заслухавши позицію представників сторін, дослідивши письмові докази по справі, враховуючи позицію сторін у справі, дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності, приходить до наступного висновку.

Згідно зі ст.3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ст.4 Закону України "Про охорону праці" державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Судом встановлено, а відповідачем визнано, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ВАТ « Криворізький залізорудний комбінат» та станом на 29 листопада 2002 року займав посаду гірника очисного забою. Вказані обставини підтверджуються відповідними записами в трудовій книжці, виданій на ім`я ОСОБА_1 (а.с. 38-50).

З Акту про нещасний випадок №21 від 23.12.2002 року (а.с. 12-15) та Акту розслідування нещасного випадку від 263.12.2002 року (а.с.16-18) вбачається, що 29 листопада 2002 року близько 05 години 15 хвилин, ОСОБА_1 під час виконання ним трудових обов`язків, знаходився на сполученні бурового штреку горизонту 1105м, в осях 41-44 з ходовим підняттєвим 42 осі, де стався нещасний випадок. ОСОБА_1 пересуваючись по ходовому підняттєвому 42 осі горизонту 1112/1105м був травмований в область голови шматком гірської породи.

Причиною настання нещасного випадку стало порушення трудової дисципліни, яке виразилось у невиконання посадових обов`язків внаслідок чого ОСОБА_4 був травмований в область голови шматком породи через порушення кріплення сполученого бурового штреку гор. 1105 м в вісях 41-44х з ходовим востающим, а також встановлено, що саме дії гірничого майстра ОСОБА_5 , який на момент настання нещасного випадку являвся працівником роботодавця, призвели до настання нещасного випадку.

Відповідно до довідок та виписок з актів МСЕК (а.с.8-11, а.с. 62-69), за результатами первинного огляду 17.01.2006 року ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності, у зв`язку із трудовим каліцтвом та 40% втрати працездатності на термін до 01.02.2006 року, встановлено потребу в медикаментозному та санаторно-курортному лікуванні. 16.01.2007 року МСЕК встановлено втрату працездатності 40%, ІІІ групу інвалідності у зв`язку з трудовим каліцтвом, потребує в медикаментозного лікування, повторний огляд 01.02.2008 року. У зв`язку із чим відсотки втрати працездатності не переглядались, встановлено ІІ групу інвалідності , професійне захворювання по зору, безстроково (а.с. 13, 14, 15). 13 серпня 2008 року повторним оглядом визначено ступінь втрати професійної працездатності 40% по трудовому каліцтву, встановлено ІІІ групу інвалідності, повторний огляд 01 серпня 2010 року, встановлено потребу в медикаментозному, санаторно-курортному лікуванні, забезпеченні виробами медичного призначення, масажі, лікувальній фізичній культурі.

29 липня 2010 року був повторний огляд медико-соціальною експертною комісією, за результатами якого йому визначено ступінь втрати професійної працездатності 10% по трудовому каліцтву, - з потворним оглядом 01 серпня 2012 року, встановлено потребу в медикаментозному лікуванні. 31 липня 2012 року позивач пройшов повторний огляд медико-соціальною експертною комісією, за результатами якого йому визначено ступінь втрати професійної працездатності 10% по трудовому каліцтву, - з потворним оглядом 01 вересня 2015 року, встановлено потребу в медикаментозному лікуванні. 16 січня 2007 року позивач пройшов повторний огляд медико-соціальною експертною комісією, за результатами якого йому визначено ступінь втрати професійної працездатності 40%, встановлено ІІІ групу інвалідності у зв`язку з трудовим каліцтвом, - з потворним оглядом 01 лютого 2008 року, встановлено потребу в медикаментозному лікуванні. 04 серпня 2015 року позивач пройшов повторний огляд медико-соціальною експертною комісією, за результатами якого йому визначено ступінь втрати професійної працездатності 10% по трудовому каліцтву, - з потворним оглядом 01 серпня 2018 року, встановлено потребу в забезпеченні виробами медичного призначення, лікарськими засобами. 02 серпня 2018 року позивач пройшов повторний огляд медико-соціальною експертною комісією, за результатами якого йому визначено ступінь втрати професійної працездатності 10% по трудовому каліцтву, - безстроково, встановлено потребу в забезпеченні лікарськими засобами та виробами медичного призначення.

Із досліджених судом виписок з історії хвороби та виписок-епікризів із медичної карти, встановлено, що ОСОБА_1 перебував на лікуванні у зв`язку із травмою отриманою на виробництві. Неодноразово проходив лікування через погіршення стану здоров`я, головний біль, запаморочення, втрату пам`яті тощо(а.с. 19-37).

Відповідно до постанови про призначення страхової виплати №2638Н від 23 березня 2005 року ОСОБА_1 в результаті ушкодження здоров`я внаслідок нещасного випадку на ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат» призначено одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності, щомісячну грошову компенсацію в разі часткової чи повної втрати працездатності.

Так, ст.46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Згідно зі ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого порушеного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду по захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України встановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (ст.4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року.

Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року в редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року №717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 ст.1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» п.1 ч.1 ст.21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом провадиться страхова виплата за моральну шкоду (ч.3 ст.28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (ч.3 ст.34).

З огляду на положення ст.ст.21, 28, 30, 34, 35 Закону України від 23 вересня 1999 року, право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами та доповненнями) надано роз`яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Відтак, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача ОСОБА_1 з дня первинного встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тобто з 29 листопада 2002 року.

Частинами 1, 3 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на час встановлення висновком МСЕК від 12 січня 2005 року ОСОБА_1 стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі ст.21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до ст.13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у ст.14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Відповідно до абз.4 ст.1, підпункту «е» п.1 ч.1 ст.21, ч.3 ст.34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей. У разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку.

Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону № 1105-XIV, якими обов`язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд.

Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007 року, виключено ч.3 ст.34 Закону №1105-XIV, що передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.

Пунктом 2 частини 44 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» пункт 3 розділу ХІ «;Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату непрацездатності» доповнено абзацом: «відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 1 січня 2008 року».

Конституційний Суд України у рішенні від 08 жовтня 2008 року №20-рп/2008 у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст.1167 ЦК України та ст.237-1 КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності 01 січня 2015 року.

Відповідно до ч.8 ст.36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.

Проте, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (ст.5 ЦК України). Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Отже, у світлі рішення Конституційного Суду України від 08 жовтня 2008 року №20-рп/2008 у справі № 1-32/2008, Закон України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007 року, не встановлював ретроспективно обов`язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема й цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом`якшує або скасовує відповідальність особи.

З урахуванням вищезазначеного, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01 квітня 2001 року до 01 січня 2006 року. Визначальною в цьому випадку для особи є дата встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Вищевикладене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18) та від 20 листопада 2019 року у справі №210/3177/17 (провадження № 14-288цс19).

Як вбачається з матеріалів справи, на час встановлення позивачеві втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням обов`язок відшкодування моральної шкоди покладався саме на Фонд соціального страхування, що узгоджується із Законом України №1105-XIV, а відтак доводи представника відповідача стосовно того, що Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області не є належним відповідачем суд розцінює як недоречні.

Доводи представника відповідача про те, що на час звернення позивача із цим позовом набула чинності редакція Закону №1105-ХІV, якою не передбачено здійснення страхової виплати на відшкодування моральної шкоди, є необґрунтованими, оскільки спір щодо відшкодування шкоди на підставі Закону №1105-ХІV повинен вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування, яке виникло у позивача з дня встановлення йому втрати професійної працездатності (12 січня 2005 року). На час виникнення у позивача такого права була чинна редакція Закону №1105-ХІV, яка передбачала здійснення страхової виплати на відшкодування моральної шкоди саме за рахунок Фонду.

За даних обставин, доведеність факту стійкої втрати професійної працездатності ОСОБА_1 на 40% при первинному огляді МСЕК та встановлення стійкої втрати ним працездатності на 10% безстроково з точки зору погіршення здоров`я, зміни життєвого укладу, що вимагає додаткових зусиль для організації життя, необхідності періодичного проходження лікування (свідченням чому є виписні епікризи, виписки з історій хвороб та медичних карток), приводять суд до переконання поза розумним сумнівом про наявність моральної шкоди, а відтак спростовують доводи представника відповідача щодо недоведеності позивачем факту заподіяння такої шкоди.

Відповідно до ст.ст.16, 23 ЦК України, відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів судом. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до п.4.1 рішення Конституційного Суду України № 1-9/2004 від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров`я тощо. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Вирішуючи питання про розмір відшкодування позивачеві моральної шкоди, суд враховує, що нещасний випадок стався внаслідок порушення вимог законодавства про охорону праці з боку працівника роботодавця, глибину фізичних та моральних страждань позивача, ступінь втрати ним професійної працездатності безстроково, що свідчить про неможливість відновлення попереднього фізичного стану та безумовно тягне за собою незворотність змін у буденному житті позивача. Так, як слідує з наявної в матеріалах справи медичної документації, на чому також акцентував увагу представник позивача в обґрунтування пред`явлених вимог, після втрати працездатності у позивача змінилися умови життя, зокрема в результаті отриманої закритої черепно-мозкової травми у нього порушився сон через постійні больові відчуття. Позивач періодично проходить лікування у зв`язку з ускладненнями від травми.

Виходячи з цих обставин, засад розумності, виваженості та справедливості, а також з урахуванням конституційної значущості здоров`я як невідчужуваного та непорушного блага, що належить людині від народження і охороняється державою, беручи до уваги конкретні обставини по справі, характер, інтенсивність і довготривалість моральних страждань позивача, суд приходить до висновку, що заявлений позивачем розмір моральної шкоди дещо завищений, а тому визначає розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, у вигляді одноразового відшкодування в сумі 50 000 грн.

Наведені представником позивача у позові розрахунки розміру моральної шкоди, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року та оцінки її в 40 місячних розмірів мінімальної заробітної плати з огляду на ступінь втрати працездатності, суд вважає помилковими, оскільки при вирішенні даного питання слід виходити із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року (зі змінами та доповненнями), з урахуванням обставин та критеріїв, зазначених в ч.3 ст.23 ЦК України, адже визначення моральної шкоди не підпадає під будь-які математичні розрахунки, застосування яких в даному випадку взагалі є недоцільним та некоректним. Компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Щодо проведення оподаткування моральної шкоди, завданої позивачеві ушкодженням здоров`я, присудженої судом до відшкодування, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Законом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (далі - Закон №466) внесено зміни до п.п.164.2.14 «а» ст.164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23 травня 2020 року).

Так, відповідно до п.п.164.2.14 «а» ст.164 ПК України (з урахування змін, внесених Законом №466), до загального місячного (річного) оподаткування доходу платника податків включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Отже, чинним податковим законодавством передбачено, що з 23 травня 2020 року суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків - ОСОБА_1 внаслідок заподіяння йому шкоди здоров`ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

У зв`язку з вищевикладеним, суд вважає за необхідне зазначити, що розмір моральної шкоди у 50 000 грн. як такої, що заподіяна позивачеві внаслідок ушкодження її здоров`я, необхідно стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області без урахування утримання з нього обов`язкових податків і зборів.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат згідно зі ст.141 ЦПК України, суд враховує звільнення позивача від сплати судового збору на підставі п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», та характер позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров`я, визначеної у грошовому вимірі, яка є майновою. У зв`язку з цим суд вважає за необхідне судовий збір в розмірі 840 грн. 80 коп. стягнути з відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в дохід держави до спеціального фонду Державного бюджету України (з розрахунку: 1% від суми моральної шкоди, присудженої до стягнення, але не менше 840 грн. 80 коп.).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.10,12,13,81,141,263,265, 351-353 ЦПК України, ст.ст.173, 237-1 КЗпП України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 41323962, юридична адреса: 49020, проспект Дмитра Яворницького, буд. 93, м. Дніпро) про відшкодування моральної шкоди працівнику, внаслідок ушкодження здоров`я - задовольнити частково.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 50 000 (п`ятдесят тисяч) грн. 00 коп. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої здоров`ю працівника умовами виробництва (без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів).

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в дохід держави судовий збір в розмірі 840 грн. 80 коп.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом 30-ти днів з дня його підписання. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом 30-ти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Повне рішення складено та підписано 22.04.2021 року.

Суддя Н.Г. Гринь