Рішення № 96462026, 22.04.2021, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/4222/20

провадження 2/201/412/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2021 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Храмцевич Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором і судових витрат,

ВСТАНОВИВ:

ПАТ АБ «Укргазбанк» 07 травня 2020 року звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по відсоткам за кредитним договором і судових витрат, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своєму позові посилається на те, що 29 травня 2007 року між позивачем ПАТ АБ «Укргазбанк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір і встановлено відсотки за користуванням цим кредитом, кредитні кошти відповідачу було надано, договір почав виконуватися. Договір поруки не укладався, сам відповідач зобов`язалася погашати борг кредитонабувача. Але в порушення умов цього договору і закону відповідач перестав виплачувати тіло кредиту та відсотки, інші виплати, утворилася заборгованість, в добровільному порядку погашення заборгованості не відбулося. Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення боргу і рішенням суду позов було задоволено, але і стягнуті судовим рішенням суми відповідач не погашав, відносини в них триваючі, мається заборгованість за відсотками по закону. Вважають вказане незаконним і просили стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по 3% річних по кредитному договору за період після винесення рішення суду з урахуванням просрочення зобов`язання та витрат на судовий збір, задовольнивши позов у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 у відзиві на позов і в письмовому зверненні до суду не погодився з позовними вимогами, оскільки рішенням суду з нього вже все стягнуто по цьому кредитному договору, зобов`язання і відносини з банком припинилися, тому позов безпідставний і просив в його задоволенні відмовити в повному обсязі.

З`ясувавши позицію сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до укладеного між позивачем ПАТ АБ «Укргазбанк» та відповідачем ОСОБА_1 договору № 2203-21-16/USD від 29 травня 2007 року цей відповідач отримав у позивача кредит (про відкриття карткового рахунку, невідновлювальна невідклична кредитна лінія) у розмірі 518 500 доларів США для своїх потреб зі сплатою відсотків за користування кредитом 16% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення кредиту - до 28 травня 2012 року. На забезпечення вказаного кредитного договору не було укладено договір поруки.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок , а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 527 Цивільного кодексу України). Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 ст. 530 Цивільного кодексу України). Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (п. 3 ст. 510 Цивільного кодексу України). Позичальник зобов`язується повернути (погасити) кредитодавцеві кредит, сплатити проценти згідно умов договору.

Відповідно до умов договору відповідач зобов`язаний повернути кредит позивачу у відповідності до графіку, що наведений у додатку до цього договору (як основного так і додаткового), який є його невід`ємною частиною. В разі порушення позичальником обов`язку повернути кредитодавцеві кредиту відповідності до умов цього договору, позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення сплати, від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. У випадку прострочення повернення сум наданого кредиту (в тому числі часткового повернення), та прострочення сплати процентів за користування кредитом відповідно до цього договору, позичальник сплачує кредитодавцю штраф незалежно від строку прострочення. Штраф сплачується в національній валюті України за офіційним курсом НБУ на день сплати/стягнення.

Позивач, кредитодавець, відповідно до умов договору відправив на ім`я відповідача, позичальника, претензію про припинення своїх обов`язків через невиконання відповідачем умов договору. Претензія відповідачем була отримана.

В порушення зазначених норм закону та умов укладеного кредитного договору відповідач свої зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, перестав своєчасно сплачувати відсотки по кредиту, інші належні платежі, утворилася заборгованість, в добровільному порядку погашення заборгованості не відбулося. Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення боргу і рішенням суду позов було задоволено, але і стягнуті судовим рішенням суми відповідач не погашав, відносини в них триваючі, мається заборгованість за відсотками по закону. Вважають вказане незаконним і просили стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по 3% річних по кредитному договору за період після винесення рішення суду з урахуванням просрочення зобов`язання. В добровільному порядку питання не вирішене і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовну заяву підлягаючою задоволенню з наступних підстав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…». Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч. 2 ст. 1054 ЦК України і ч. 2 ст. 1050 ЦК України наслідками порушення відповідачем зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право позивача достроково вимагати повернення суми кредиту.

У зв`язку з зазначеними порушеннями відповідачем своїх зобов`язань по кредитному договору мається заборгованість. На вимогу позивача погасити вказану заборгованість в добровільному порядку, відповідач відповів відмовою.

Згiдно ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.

Тобто, відповідач ОСОБА_1 повинен довести, що його дiями не було порушено його права або права позивача. Однак, жодних доказiв відповідачем до суду не надано.

Вiдповiдно до ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-якi (крім договірних) домовленості i зобов`язання стосовно вiдповiдача відносно кредиту, предмета спору, а вiдповiдач не довів незаконність дій позивача. Твердження вiдповiдача про наявнiсть будь-яких iнших зобов`язань стосовно позовних вимог - є припущенням.

Дійсно 29 травня 2007 року між Відкритими акціонерним товприством акціонерним банком «Укргазбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 2203-21-16/USD, за яким позичальнику було відкрито невідновлювальну відкличну кредитну лінію в сумі 518 500 доларів США

на строк з 29 травня 2007 року по 28 травня 2012 року із сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 16,0 % річних (п.п. 1.1. Кредитного договору).

У відповідності до п. 3.1.1. Кредитного договору банк зобов`язувався позичальнику відкрити позичковий рахунок та видати кредит в межах суми 518 500 дол. США, шляхом перерахування на поточний рахунок позичальника, відкритий у позивача. Згідно п.п. 3.1.3-3.1.6. Кредитного договору банк зобов`язувався розраховувати проценти за фактичну кількість днів користування на суму фактичного залишку на позичковому рахунку. При розрахунку процентів враховувати перший день користування кредитом і не враховувати останній, день користування кредитом. Розраховувати проценти, застосовуючи метод «факт/факт», коли для розрахунку береться фактична кількість днів у місяці та у році (365 або 366 днів). Проценти нараховувати за зобов`язаннями Позичальника за період з дня одержання кредиту до дня його погашення. Проценти враховувати на залишок заборгованості за кредитом. На залишок простроченої заборгованості за простроченим кредитом проценти нараховувати, виходячи із 17.0 % річних, починаючи з дня виникнення простроченої заборгованості (п. 3.2.8. Кредитного договору).

За приписом п. 3.3.2. Кредитного договору позичальник зобов`язується сплачувати за користування кредитом щомісячно, виходячи з 16.0 % річних не пізніше останнього банківського дня місяця, а також в день закінчення строку, на який надані кредит у відповідності з п. 1.1. Кредитного договору, в день дострокового погашення заборгованості по кредиту, або в день дострокового розірвання цього договору. У разі виникнення простроченої заборгованості за кредитом сплачувати проценти за користування кредитом виходячи з процентної ставки, встановленої п. 3.2.8. Кредитного договору (17.0 %), починаючи з дня виникнення простроченої заборгованості. Сплатити банку заборгованість за кредитним договором шляхом внесення готівки в касу банку або шляхом безготівкових переказів.

Рішенням Алуштинського міського суду АР Крим від 25 жовтня 2012 року по справі № 2-35/11 стягнуто з відповідача на користь з позивача за вказаним Кредитним договором 664 444.71 доларів США (в т.ч. заборгованість за кредитом - 518 000 доларів США, заборгованість по процентам 146 444.71 доларів США). У відповідності до виписок по рахункам № № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 (НОМЕР_3 ), НОМЕР_4 (НОМЕР_5) за період з 21 жовтня 2011 року по 04 травня 2020 року заборгованість по кредиту у розмірі 518 000 доларів США та процентам 146 444.71 доларів США, стягнутих рішенням Алуштинського міського суду АР Крим від 25 жовтня 2012 року по вказаній цивільній справі № 2-35/11 відповідачем не погашена.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, н за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 ЦК України - якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст. 599 ЦК України - зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст. 625 ЦК України, Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року по справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), за яким суд касаційної інстанції відзначає, що правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Таким чином, позивач, керуючись ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахував суму 3 % річних за несвоєчасну сплату відповідачем кредиту та процентів за період з 05 травня 2017 року по 04 травня 2020 року, стягнутих рішенням Алуштинського міського суду АР Крим від 25 жовтня 2012 року по справі № 2-35/11, але не погашених відповідачем, згідно наданого позивачем розрахунку.

Загальний розмір суми 3 % річних (в порядку ст. 625 ЦК України) за несвоєчасну оплату кредиту складає 1 257 593 (один мільйон двісті п`ятдесят сім тисяч п`ятсот дев`яносто три) гривні 57 копійок. Загальна сума заборгованості відповідача перед Позивачем, нарахованої за ст. 625 ЦК України, станом на 04 травня 2020 року складає 1 613 130 (один мільйон шістсот тринадцять тисяч сто тридцять) гривень 15 копійок (1 257 593.57 грн. + 355 536.58 грн.).

У відзиві на позовну заяву відповідач просить повністю відмовити у задоволенні позовних вимог позивача та покласти на останнього витрати відповідача на правову допомогу у розмірі 6 000 грн., звертаючи увагу на наступне: рішенням Алуштинського районного суду АР Крим від 25 жовтня 2012 року у справі № 2-35/11 з відповідача не стягнуто суму боргу, а лише звернуто стягнення на предмет іпотеки (земельні ділянки), а тому нарахування 3 % річних є передчасним. Крім того, відповідач наполягає на невірності розрахунку боргу позивача в позовній заяві, надавши власний контррозрахунок, результатом якого є сума 476 916.71 грн.

Щодо контррозрахунку нарахування 3 % річних наданого відповідачем у відзиві на позовну заяву. Відповідач без належних правових підстав перевів основну суму боргу 664 444.12 доларів США в гривневий еквівалент вказавши суму 5 295 890.12 грн. (по курс 7.97 грн.). Крім того, відповідач висловив свою позицію, що такий розрахунок має бути здійснений за кожний день прострочення виходячи із щоденних

курсових коливань тощо.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неналежність виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошовому зобов`язанню, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Але простроченою сумою боргу є сума 664 444.12 доларів США, яка зазначена в резолютивній частині судового рішення 2012 року, а тому 3 % річних мають бути обраховуватись виходячи саме із цієї суми, а не її еквіваленті та ще по курсу на день ухвалення рішення Алуштинським районним судом АР Крим.

Крім того, окрім правової позиції Великої Палати Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року по справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), звертається увага на ще одну правову позицію Великої Палати Верховного Суду в постанові від 16 січня 2019 року по справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), в якій зазначається: при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. З % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).

Отже, наведений відповідачем контррозрахунок 3 % річних є помилковим та не відповідає вимогам ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Щодо передчасності нарахування 3 % річних. У відповідності до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012).

За змістом статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами; згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Виходячи із приписів ст. 589 ЦК України - у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Крім того, за приписами ч. 1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» - за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Згідно ст. 33 Закону України «Про іпотеку» - у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом ст. 39 Закону України «Про іпотеку» - у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Виходячи із резолютивної частини рішення Алуштинського районного суду АР Крим від 25 жовтня 2012 року у справі № 2-35/11, суд стягнув заборгованість за кредитом, зазначивши її розмір, а також спосіб її стягнення, шляхом продажу предмету іпотеки (земельні ділянки) на публічних торгах у межах процедури виконавчого провадження тощо. Таким чином, рішенням Алуштинського районного суду АР Крим від 25 жовтня 2012 року у справі № 2-35/11 встановлено наявні грошові зобов`язання між позивачем та відповідачем, які випливають з кредитних правовідносин, а тому є усі підстави для застосування позивачем до відповідача 3 % річних в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України - доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до приписів ч. 1 ст. 77 ЦПК України - належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України - кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, виходячи з того, що позивач, банк всі передбачені договором сторін умови виконав в повному обсязі, відповідач укладав договір та приймав кошти і зобов`язувався його виконати у відповідності до норм чинного законодавства, тому відповідач мав можливість виконати умови договору і повернути кредит позивачу, але без поважних причин цього не зробив.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, нормою ст. 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного право або інтересу. Приймаючи до уваги вказане, суд вважає, що позивач не пропустив строк позовної давності за вказаний період, відповідач не ставить питання про застосування цього строку, питання про визнання причин пропуску цього строку, поновлення цього строку цією стороною позивача не ставилося.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Тобто, підставою для застосування наслідків спливу строку позовної давності є заява відповідача, матеріали справи не містять клопотання, відзив відповідача на позовну заяву ПАТ АБ «Укргазбанк» із вимогами та посиланнями на ст. 256, 257, 267 ЦК України та пропуск строку позовної давності не містить, у зв`язку з чим суд не вбачає підстави для її застосування і позбавлений такої можливості самостійно застосувати вказану норму.

Водночас, за правилами ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 628 ЦК України, визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

За вимог ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 1 та 2 ст. 639 ЦК України, визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Таким чином, відповідно до умов та правил надання банківських послуг визначено, що пам`ятка, тарифи, а також укладання самого договору, заява про приєднання до умов та правил становить укладений договір про надання банківських послуг. Виходячи з правового аналізу вказаних норм встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці умови розумів позичальник, підписуючи чи договір, чи заяву-анкету позичальника, чи Умови і правила надання банківських послуг (для пролонгації договору).

Положеннями ст. 77, 79, 80, 81 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не збирає докази самостійно.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені як судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ АБ «Укргазбанк» щодо стягнення заборгованості, оскільки умови договору кредиту, умови та правила надання банківських послуг містять відмітки позичальника, які свідчили про ознайомлення із ними та згоду.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом. Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин. Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що відповідач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню повністю.

Отже неправомірними діями відповідача, пов`язаними з невиконанням умов договору, позивачу було завдано майнової шкоди, яка знаходяться в безпосередньому причинному зв`язку з вказаними діями відповідача. Не може суд прийняти до уваги можливі заперечення відповідача проти позову, оскільки вони спростовуються вищенаведеним та ні чим об`єктивно не підтверджується.

При таких обставинах суд вважає можливим позов задовольнити і стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ПАТ акціонерний банк «Укргазбанк» по кредитному договору № 2203-21-16/USD від 29 травня 2007 року заборгованість за період з 05 травня 2017 року по 04 травня 2020 року в сумі 1 613 130 грн. 15 коп., з яких: 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України за прострочення сплати кредиту - 1 257 593 грн. 57 коп., 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України за просрочення сплати нарахованих відсотків за користування кредитом - 355 536 грн. 58 коп., а також стягнути з відповідача на користь позивача витрати на судовий збір в сумі 24 196 грн. 95 коп..

Таким чином позовні вимоги про стягнення заборгованості, процентів за кредитним договором та витрат знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, ґрунтуються на законі і підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 33, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16, 95, 509, 510, 512, 514-519, 526, 527, 530, 532, 533, 534, 536, 545, 546, 549, 550, 551, 610, 611, 612, 629, 1048-1050, 1054, 1055 ЦК України, ст. 92, 95 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» по кредитному договору № 2203-21-16/USD від 29 травня 2007 року заборгованість за період з 05 травня 2017 року по 04 травня 2020 року в сумі 1 613 130 грн. 15 коп., з яких: 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України за прострочення сплати кредиту - 1 257 593 грн. 57 коп., 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України за просрочення сплати нарахованих відсотків за користування кредитом - 355 536 грн. 58 коп..

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» витрати на судовий збір в сумі 24 196 грн. 95 коп..

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Повний текст рішення складено 22 квітня 2021 року.

Суддя -