Рішення № 96461862, 22.04.2021, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/9092/20

(2/199/1417/21)

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

22.04.2021 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська

у складі головуючого - судді Авраменка А.М.,

при секретарі судового засідання - Завродській Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

28 грудня 2020 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернулась позивач із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послалась на те, що їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 , однак у даній квартирі залишається зареєстрованим місце проживання відповідача, який є колишнім чоловіком позивача, та з грудня 2019 року не проживає у цій квартирі, своїх речей в цій квартирі не має, участі в обслуговуванні та утримуванні квартири, сплаті комунальних послуг не приймає, мешкаючи за іншою адресою, яка позивачу не відома. За таких обставин, вказуючи, що сторони не спілкуються між собою, а отже вирішення спору в позасудовому порядку неможливе, позивач просила суд визнати відповідача таким, який втратив право користування вищевказаною квартирою.

В судове засідання учасники справи повторно не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, відповідач відзив не подав, про причини своєї неявки суд не повідомив. Позивачем суду подано заяву про розгляд справи за її відсутності, заперечень проти заочного розгляду справи не висловлено.

За таких обставин суд, керуючись положеннями ст.ст.211, 223, 240, 280 ЦПК України, вважає за можливе здійснити розгляд даної цивільної справи в заочному порядку відповідно до Глави 11 Розділу ІІІ ЦПК України, а також без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у від провідності до ст.247 ч.2 ЦПК України.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку з таких підстав.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що позивач на підставі договору купівлі-продажу квартири від 24 липня 2007 року є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується копією вказаного договору, копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, копією витягу з Державного реєстру правочинів (а.с.12-14).

Також судом встановлено, що за адресою вищевказаного домоволодіння з 23 жовтня 2008 року окрім позивача та її доньки зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача, що підтверджується копією довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, копією паспорту відповідача, копією довідки про реєстрацію місця проживання позивача (а.с.6-6а, 10-11).

Разом з тим, відповідно до Акту від 27 грудня 2020 року, складеного і підписаного сусідами позивача, що мешкають у квартирах АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , відповідач з грудня 2019 року дійсно не мешкає за адресою своєї реєстрації в квартирі АДРЕСА_1 , особисті речі, спальне місце та інші ознаки фактичного проживання відповідача за адресою місця його реєстрації у вказаній квартирі відсутні. (а.с.22)

Крім того, судом встановлено, що рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2020 року у цивільній справі №199/9936/19 (провадження №2/199/149/20) було розірвано шлюб, зареєстрований між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 04 серпня 2007 року. Вказане рішення суду набрало законної сили 06 серпня 2020 року.

Відповідно до свідоцтва про шлюб від 27 жовтня 2020 року, актовий запис №605, позивач уклала шлюб із ОСОБА_4 та змінила прізвище з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 » (а.с.7).

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами Конституції України, ЦК України, СК України, ЖК УРСР, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Так, відповідно до ст.124 Конституції України, ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Згідно ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

За змістом положень ст.41 Конституції України, ст.ст.179, 181, 316, 317, 319, 321 ЦК України правом власності є право особи на річ (нерухоме майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд.

Положеннями ст.41 Конституції України, ст.321 ЦК України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків та у порядку, встановленому законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Нормою ст.9 ЖК УРСР визначено, що ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

Згідно ст.150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд. Аналогічні положення містить ст.383 ЦК України.

За змістом ст.ст.392, 401, 402 ЦК України різновидом речового права на чуже майно є право користування (сервітут). Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене і щодо нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Нормою ст.156 ЖК УРСР визначено, що члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч.2 ст.64 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.64 ЖК УРСР передбачено до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Статтею 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

За змістом ст.ст.104, 105, 110, 114 СК України шлюб припиняється в тому числі внаслідок його розірвання на підставі рішення суду. У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Положеннями ст.405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Нормою ст.406 ЦК України передбачено, що сервітут припиняється в тому числі у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені в судовому засіданні на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті викладених вище норм законодавства, суд приходить до висновку, що в ході розгляду справи підтверджено належність позивачу на праві власності квартири АДРЕСА_1 , за адресою якої з 23 жовтня 2008 року зареєстроване місце проживання відповідача. При цьому, на момент такої реєстрації відповідач внаслідок реєстрації шлюбу з позивачем набув статусу члена її сім`ї, а відтак згідно закону набув і право користування житловим приміщенням зазначеної квартири позивача для власного проживання, тобто набув речове право на чуже майно - право користування (житловий сервітут). Разом з тим, 06 серпня 2020 року набрало законної сили рішення суду, яким розірвано шлюб між сторонами, що вказує на втрату із вказаної дати відповідачем статусу члена сім`ї позивача, а відтак і на припинення підстави для встановлення згаданого житлового сервітуту. Останнє свідчить про обґрунтованість і доведеність заявлених позовних вимог, а отже і можливість їх задоволення.

Крім того, судом встановлено, що відповідач з грудня 2019 року фактично не проживає за адресою своєї реєстрації у вказаній квартирі позивача, своїх речей, спального місця у зазначеній квартирі не має. Задоволення позовних вимог, з огляду на фактичне невикористання відповідачем протягом настільки тривалого часу належної позивачу квартири для власного проживання та відсутності доказів створення позивачем перешкод відповідачу у користуванні цим житлом, не зумовить порушення прав відповідача на житло, гарантоване ст.47 Конституції України, п.1 ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Наведені вище правові висновки суду узгоджуються із правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року по справі №447/455/17.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд на підставі ст.141 ЦПК України, враховуючи результат вирішення справи, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені останнім при зверненні до суду судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 840,8 гривень (а.с.1).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.41, 47, 124 Конституції України, ст.ст.11, 15, 16, 179, 181, 316, 317, 319, 321, 383, 391, 392, 401, 402, 405, 406 ЦК України, ст.ст.104, 105, 110, 114 СК України, ст.ст.9, 64, 150, 156 ЖК УРСР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355, Глави 11 Розділу ІІІ ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 75; ЄДРПОУ 40392181), про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована у встановленому законом порядку адреса місця проживання: АДРЕСА_4 ) таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

У порядку розподілу судових витрат стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована у встановленому законом порядку адреса місця проживання: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; зареєстрована у встановленому законом порядку адреса місця проживання: АДРЕСА_4 ) судовий збір в розмірі 840,8 гривень.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя А.М. Авраменко