Рішення № 96460740, 20.04.2021, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2021 року, м. Херсон, справа № 923/237/21

Господарський суд Херсонської області у складі судді Закуріна М. К., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еколог»

до Генічеської міської ради

про визнання права власності на майно

за участю:

- секретаря судового засідання – Бєлової О.С.,

- представників:

позивача – Добровольського С.В.,

відповідача – Недорез О.І.

у с т а н о в и в:

Дії та аргументи Позивача

19.02.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «Еколог» звернулося з позовом до Генічеської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно – каналізаційну напірну станцію, яка розташована на земельній ділянці площею 2500 кв. м, та знаходиться за адресою: Херсонська область, Генічеський район, с. Генічеська Гірка, вул. Набережна, 35.

У якості обґрунтування власної позиції Позивач вказав, що:

- у відповідності до положень статей 321, 392 та 876 Цивільного кодексу України він є власником спірного майна, оскільки був замовником будівництва відповідно до рішення Генічеської районної ради № 169 від 15.06.2004,

- безпосередньо будівництво велося за його замовленням Державним підприємством «Придніпровська залізниця», яким у подальшому проектно-кошторисна документація та будівлі каналізаційно-насосної станції передані йому,

- 01.07.2020 державним реєстратором за ініціативою Щасливцевської сільської ради прийняте рішення про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна – будівлі каналізаційного напірного колектору, чим надано майну статусу нерухомого,

- прийняття рішення про визнання майна безхазяйним вказує на невизнання його права власності,

- Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 по справі № 916/1608/18 зроблений висновок, що якщо право на будівлю чи споруду ще не зареєстровано за жодним суб`єктом у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то правильним способом захисту порушеного права є подання позову про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України, а відповідачем є власник земельної ділянки, на якій спірна будівля чи споруда розташована, а тому належним відповідачем є Генічеська міська рада.

Дії та аргументи Відповідача

Відповідачем позовні вимоги не визнаються з тих підстав, що:

- на даний час за результатами адміністративно-територіальної реформи територіальна громада села Щасливцеве ліквідована, а тому він є відповідним правонаступником,

- спірне майно є безхазяйним, а тому у відповідності до діючого законодавства взяте на облік 01.07.2020,

- у відповідності до статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» факт безхазяйності майна є достовірним і додаткового доказування не потребує,

- спірне майно є самочинним будівництвом, а земельна ділянка під його будівництво Позивачу не виділялась.

Предмет спірних правовідносин

Зі змісту викладених позицій сторін слідує, що предметом спірних правовідносин є усунення невизначеності у взаємовідносинах Позивача з Відповідачем щодо права власності на нерухоме майно через вчинення останнім дій по визнанню майна безхазяйним.

Отже, при вирішенні спору суд повинен відповісти на питання:

- який правовий статус майна, тобто чи є воно нерухомим?

- чи набув Позивач право власності на майно та на підставі яких документів?

- чи є дії Відповідача по визнанню майна безхазяйним такими, що вказують на невизнання права власності Позивача на майно?

Процесуальні дії та рішення суду

Ухвалою суду від 26.02.2021 відкрите провадження у справі за правилами загального провадження та сторонам установлені строки для подання процесуальних заяв. Зокрема, Відповідачем поданий відзив на позов, а Позивач правом на подачу відповіді на відзив не скористався.

Безпосередньо підготовче провадження проведене у судовому засіданні 30.03.2021, а розгляд справи по суті – 20.04.2021.

Під час розгляду справи по суті до суду надійшла заява Приватного акціонерного товариства «Укрводбуд» про залучення його до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. За результатами розгляду заяви вона залишена без розгляду на підставі положень частини 1 статті 50 та частини 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України, оскільки подана не на стадії підготовчого провадження.

Установлені обставини справи

Як слідує з «Техніко-робочого проекту капітального ремонту зовнішніх каналізаційних мереж пансіонату «Запоріжжя» (матеріали по відводу землі) від 1983 року (т. 2, а.с. 130-200, т. 3, а.с. 1-44), виготовленого Проектно-дослідним інститутом на залізницях Одеської, Молдавської та Придніпровської «Днепрожелдорпроект»:

- об`єктом проектування є відведення земельних ділянок під будівництво насосних станцій та трас напірної і самостічної каналізації (т. 2, а.с. 132),

- замовником проекту є Запорізьке відділення Придніпровської залізниці (т. 2, а.с. 141),

- оплата проектних робіт буде виконуватися за рахунок доходів основної діяльності (т. 2, а.с. 142),

- предметом архітектурно-планового завдання є розміщення на ділянці насосних станцій та колектору каналізації (т. 2, а.с. 152),

- за висновком по відбору і відведенню земельної ділянки під будівництво від 15.03.1977 № 19 земельна ділянка придатна для будівництва колектора каналізації (т. 2, а.с. 158),

- за висновком по проекту будівництва від 04.08.1982 № 49 проект капітального будівництва зовнішніх мереж каналізації пансіонату «Запоріжжя» погоджений санепідемстанцією (т. 2, а.с. 176).

Відповідно до пункту 3.6. рішення Генічеської районної ради № 163 від 15.06.2004 «Про виконання рішення VІІІ сесії районної ради ХХІV скликання від 25.06.2003 № 86 «Про комплексу програму розвитку курортно-рекреаційного комплексу та туризму в Генічеському районі до 2010 року» (т. 1, а.с. 9-12) ТОВ «Еколог» визначене замовником робіт по проектуванню та будівництву очисних споруд для обслуговування оздоровчих закладів, розташованих на території 1 – 4 оздоровчих комплексів та с. Генгірка.

Як слідує з пунктів 1 та 2 протоколу наради при голові Генічеської районної державної адміністрації від 07.02.2008 (т. 1, а.с. 37-39) комісією вирішено продовжити проектування каналізаційного колектору на території Арабатської Стрілки як єдиного цілісного комплексу з розбивкою її на три ланки, а також визначено, що Державне підприємство «Придніпровська залізниця» має право виступити підрядником частини будівництва напірного колектору від пансіонату «Запоріжжя» до очисних споруд ТОВ «Еколог».

Згідно з Робочим проектом «Напірна каналізація господарчо-побутових стоків пансіонату «Запоріжжя» на Арабатській Стрілці» (т. 1, а.с. 13-200, т. 2, а.с. 1-129), виготовленого інститутом «Днепрогирпроводхоз» на підставі договору з ДП «Придніпровська залізниця»:

- предметом проектування є напірний каналізаційний колектор пансіонату «Запоріжжя» з метою подальшого транспортування стічних вод на очисні споруди «Еколог» (розділи 3 та 5.1.) (т. 1, а.с. 18, 22),

- технічними умовами будівництва від ТОВ «Еколог» є гарантування прийому і очищення стічних вод від пансіонату «Запоріжжя» (т. 1, а.с. 36).

За інформаційною довідкою із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області № 52853960 від 26.06.2020 до Реєстру внесені відомості про облік «будівлі каналізаційного напірного колектора – А, споруди (огорожа) - № 1, які знаходяться за адресою: Херсонська область, Генічеський район, с. Генічеська Гірка, вул. Набережна, 35, як безхазяйного майна (запис № 18582 від 01.07.2020) (т. 3, а.с. 46-48).

За твердженнями сторін щодо обставин, які ними визнаються, а тому у відповідності до частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України не підлягають доказуванню, за результатами адміністративно-територіальної реформи територіальна громада села Щасливцеве ліквідована, а відповідним її правонаступником є Генічеська міська рада.

Оцінка установлених обставин та норм діючого законодавства

Щодо правового статусу спірного майна

Статтею 181 ЦК України надані визначення рухомих та нерухомих речей. За цією нормою до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (частина 1). Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі (частина 2).

Ці визначення є універсальними, оскільки містять головні ознаки нерухомого та рухомого майна, які повинні бути притаманні тому чи іншому об`єкту при визначенні його належності до таких. Відтак, ознаками нерухомої речі є: розташування об`єктів на земельній ділянці та нерозривна пов`язаність із землею, тобто вони не можуть існувати без землі; переміщення об`єктів є неможливим без їх знецінення та зміни призначення.

У даному випадку спірне майно по своїй суті, розташуванню, функціональному призначенню нерозривно пов`язане із землею, у зв`язку з чим його переміщення унеможливлене, а тому сприймається судом як нерухоме майно. Більш того, відомості стосовно його статусу (безхазяйного) внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Проте, наявність характеристики майна як нерухомого не означає, що по завершенні його будівництва забудовник автоматично набуває право власності (або інше право) на нього, оскільки за статтею 182 ЦК України (частини 1 та 2) відповідні права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації.

Щодо набуття Позивачем право власності на майно

Надаючи відповідь на питання чи набув Позивач право власності на спірне майно та чи є він у зв`язку з цим власником майна, суд зазначає, що згідно з положеннями статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і при цьому таке право вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність його набуття не встановлена судом.

Статтею 331 ЦК України визначені підстави та момент набуття права власності на новостворене майно, а саме:

- право власності на нову річ, яка виготовлена особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом; особа, яка виготовила річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі (частина 1),

- право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва; якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації; якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (частина 2),

- до завершення будівництва особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (частина 3).

Частина 2 статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлює, що у разі якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.

Отже, для визначення Позивача як особи, яка набула право власності на спірне майно, з огляду на те, що воно є нерухомим майном, потребується доведення фактів: будівництва майна як такого; зв`язок Позивача з будівництвом; законність будівництва з відповідними наслідками введення майна в експлуатацію.

Надаючи відповідь на поставлені питання, суд зазначає наступне.

Дійсно, положення статті 876 ЦК України регулюють правовідносини, які виникають між замовником будівництва та підрядником при здійсненні будівництва за відповідним договором підряду. Зокрема, вони вказують на те, що власником об`єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором.

Але такі положення нерозривно пов`язані із наявністю правовідносин підряду, які виникають на підставі договору будівельного підряду, тобто правочину, та не можуть виникати за наслідками прийняття органом місцевого самоврядування рішення про визнання тієї чи іншої особи замовником будівництва.

Частина 1 статті 875 ЦК України надає визначення договору будівельного підряду, а саме за ним підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик, передати документацію, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

За наслідками аналізу проектної документації з будівництва напірної каналізації вбачається, що замовником проектних робіт виступала Придніпровська залізниця з метою подальшого будівництва об`єкту для пансіонату «Запоріжжя», а Позивач виступав лише підприємством, яке встановлювало технічні умови такого будівництва.

Під час судового розгляду справи представник Позивача надав пояснення про те, що договір підряду на будівництво ним не укладався, збудоване майно йому не передавалося від забудовника та грошові кошти як замовник він не сплачував, а також не був його фактичним забудовником.

Наведені обставини вказують, що Позивач не мав юридичного статусу «замовника» підрядних робіт з будівництва напірної каналізації, оскільки у відповідності до правових положень він не був їх замовником через відсутність укладеного з ним договору підряду. При цьому, надання йому статусу «замовника будівництва» за рішенням Генічеської районної ради № 163 від 15.06.2004 ніяким чином не впливає на проведене будівництво іншою особою. У даному випадку судом застосовано визначення будівництва як «іншою особою», оскільки сторонами не надано доказів, які б вказували на безпосереднього забудовника спірного майна.

Відтак, Позивач не набув статусу «замовника» будівництва у розумінні статті 876 ЦК України, а тому він не є власником такого будівництва.

Станом на час розробки проекту будівництва напірної каналізації (2008 рік) порядок надання дозволів на початок будівництва регулювався «Положенням про державний архітектурно-будівельний контроль», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.1993 № 255 «Про затвердження Положення про державний архітектурно-будівельний контроль» у редакції станом на 2008 рік.

Зокрема, за змістом Положення:

- державний архітектурно-будівельний контроль і нагляд з питань будівництва, містобудування та архітектури здійснює Державна архітектурно-будівельна інспекція (Держархбудінспекція) та її територіальні органи (пункт 2),

- Держархбудінспекція та її територіальні органи виконують функцію (серед інших) видачі замовникам (забудовникам) та реєстрацію в установленому порядку дозволів на виконання робіт з нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, впорядкування об`єктів містобудування, розширення та технічного переоснащення підприємств (далі - будівельні роботи) (пункт 3).

Таким чином, належним і допустимим доказом правомірності початку будівництва є дозвіл на виконання робіт з будівництва, який у даному випадку Позивачем не наданий, а тому ним не доведено правомірності початку будівництва спірного майна.

Станом на час розроблення проектної документації на будівництво напірної каналізації (2008 рік) порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів регулювався «Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2004 № 1243 «Про Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів».

Зокрема, за змістом Порядку:

- прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об`єктів нового будівництва, реконструкції, капітального ремонту будівель і споруд (у тому числі інженерних мереж та споруд) до затвердженої в установленому порядку проектної документації (абзац 2 пункту 1),

- для пред`явлення закінченого будівництвом об`єкта державній приймальній комісії відповідно утворюється робоча комісія (пункт 5),

- на підставі проведеної перевірки робоча комісія визначає готовність закінченого будівництвом об`єкта до пред`явлення державній приймальній комісії; результати перевірки оформляються актами (пункт 9),

- замовник зобов`язаний після підписання акта робочої комісії звернутися до органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування з пропозицією щодо утворення державної приймальної комісії; орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування зобов`язаний утворити державну приймальну комісію (пункт 13),

- підготовку акта про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта для підписання членами державної приймальної комісії забезпечує замовник (пункт 16),

- замовник, генеральний підрядник разом із генеральним проектувальником подають державній приймальній комісії проектну та виробничу документацію, пред`являють виконані будівельно-монтажні роботи, змонтоване технологічне обладнання та документальне підтвердження відповідності виконаних робіт вихідним даним на проектування об`єкта (пункт 19),

- за результатами роботи державної приймальної комісії складається акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; акт підлягає затвердженню органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що утворив цю комісію, та реєструється в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, яка видала дозвіл на виконання будівельних робіт (пункт 27).

Отже, документом, який підтверджує введення збудованого об`єкту в експлуатацію є затверджений та зареєстрований у встановленому порядку акт державної приймальної комісії.

У відповідності до статті 74 Господарського кодексу України тягар доказування позовних вимог лежить на позивачеві, а тому саме Позивач зобов`язаний довести відповідними доказами факт будівництва майна та введення його в експлуатацію.

Проте, з наданих Позивачем доказів не вбачається, що спірне майно збудоване безпосередньо ним, або передане йому за відповідним правочином, оскільки відповідно до проектної документації на будівництво каналізаційної напірної станції її замовником була інша юридична особа – Придніпровська залізниця, а доказів самого будівництва та передачі його Позивачу взагалі не надано.

У спорі Позивачем не надано доказів завершення будівництва та введення його в експлуатацію, а тому суд зазначає, що за частиною 3 статті 331 ЦК України у особи до завершення будівництва та введення його в експлуатацію виникає право власності лише на матеріали та обладнання, яке використовувалося при будівництві. Проте, Позивачем не надано доказів, які підтверджували б його право власності на матеріали, що використовувалися при будівництві.

Заперечуючи проти позову, Відповідач вказав на самочинність будівництва спірного майна, у зв`язку з чим суд зазначає наступне.

Статтею 376 ЦК України надане визначення самочинного будівництва. Ним вважається існуюче будівництво, яке здійснюється (здійснене) без відповідних документів на право виконувати будівельні роботи та на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети.

За цією правовою нормою одними із критеріїв характеристики самочинності будівництва є сам факт наявності здійсненого будівництва майна, будівництво на земельній ділянці, яка не виділялася для цієї мети, та будівництво без дозвільних документів.

У свою чергу, за змістом інформації, наявної у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна до Реєстру внесені відомості про облік «будівлі каналізаційного напірного колектора – А, споруди (огорожа) - № 1», а предмет спору Позивачем окреслений як визнання права власності на «каналізаційну напірну станцію», що не є тотожними. Проте, така невідповідність у назві об`єкту не впливає на факт наявності самого будівництва, а тому судовому аналізу підлягають обставини, які впливають на характеристику будівництва як самочинного.

Так, у відповідності до статті 126 Земельного кодексу України в редакції станом на час затвердження проекту будівництва напірної каналізації (2008 рік) документами, що посвідчували право на земельну ділянку були державний акт на право власності і право постійного користування земельною ділянкою, а також договір оренди – у випадку оренди земельної ділянки.

У цьому контексті Позивачем не доведено шляхом надання належних та допустимих доказів виділення земельної ділянки під будівництво спірного майна, оскільки наданий до суду проект по відводу земельної ділянки не вказує на сам факт прийняття належним державним органом рішення про відведення земельної ділянки у користування як Позивачу, так і Придніпровській залізниці.

За таких обставин, Позивачем не спростовані твердження Відповідача про самочинність будівництва спірного майна.

Підсумовуючи наведене суд приходить до висновку, що Позивачем не доведено належними та допустимими доказами набуття права власності на спірне майно.

Щодо оспорювання права власності

За змістом статті 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання має право на захист свого права, яке може захищатися шляхом визнання наявності права.

Частина перша статті 317 ЦК України передбачає правило, за яким власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

У свою чергу, за частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Стаття 392 ЦК України встановлює, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 зроблені висновки стосовно застосування статті 392 ЦК України, а саме зазначено, що:

- за змістом цієї норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його (пункт 76),

- у зв`язку з цим, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно (пункт 77),

- позивачем у такому позові може бути суб`єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи (пункт 79).

- правило статті 392 ЦК України за аналогією закону має застосовуватися не тільки у випадках, коли власник втратив документ, який засвідчує його право власності, а й у випадках, коли наявні в нього документи не дають змоги беззаперечно підтвердити своє право власності на нерухоме майно (зокрема тоді, коли з документа вбачається право власності особи, але не випливає однозначно, що майно є саме нерухомістю), але лише за умови, що право на майно не зареєстроване за іншою особою (пункт 83),

- за позовом про визнання права власності на будівлю, споруду, право на яку ні за ким не зареєстроване, належним відповідачем є власник земельної ділянки, на якій така будівля, споруда розташована (пункт 85).

На підставі вказаних правових положень та зроблених Верховним Судом висновків щодо застосування статті 392 ЦК України слідує, що:

- безпосередньо передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права,

- позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права,

- метою подання позову є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню,

- позивач у позові про визнання права власності є особою, яка вже є власником, а відповідачем є будь - яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.

Таким чином, ключовим у застосуванні статті 392 ЦК України, як правової підстави для захисту порушених прав, є визначення факту належності спірного майна на праві власності особі, чиї права порушенні, невизнанням відповідного права іншою особою.

У даному спорі судом установлено, що Позивач не підтвердив набуття права власності на майно, а тому його вимоги про визнання відповідного права із застосуванням статті 392 ЦК України є неправомірними. При цьому недоведення факту набуття права власності на майно виключає необхідність аналізу дій Відповідача щодо визнання майна безхазяйним, оскільки у такому разі права Позивача не є порушеними.

Висновки за результатами судового розгляду

На підставі викладеного, за результатами оцінки доказів суд вважає, що:

щодо правового статусу спірного майна

- спірне майно підлягає сприйняттю як нерухоме майно, але така характеристика не означає, що по завершенні його будівництва забудовник автоматично набуває право власності (або інше право) на нього, оскільки відповідні права підлягають державній реєстрації за наслідками введення його в експлуатацію,

щодо набуття Позивачем право власності на майно

- замовником проектних робіт виступала Придніпровська залізниця з метою подальшого будівництва об`єкту для пансіонату «Запоріжжя», а Позивач був лише підприємством, яке встановлювало технічні умови такого будівництва,

- Позивач не мав юридичного статусу «замовника» підрядних робіт з будівництва напірної каналізації через відсутність укладеного з ним договору підряду,

- надання Позивачу статусу «замовника будівництва» за рішенням Генічеської районної ради не впливає на проведене будівництво іншою особою, а тому він не набув статусу «замовника» у розумінні статті 876 ЦК України та не є власником такого будівництва,

- для визначення Позивача як особи, яка набула право власності на спірне майно, з огляду на те, що воно є нерухомим майном, потребується доведення фактів: будівництва майна, зв`язок Позивача з будівництвом, законність будівництва з відповідними наслідками введення його в експлуатацію; проте ним не надано доказів виділення земельної ділянки під будівництво, надання дозволу на виконання робіт з будівництва, введення майна в експлуатацію, а тому не доведено набуття права власності на спірне майно,

щодо оспорювання права власності

- ключовим у застосуванні статті 392 ЦК України, як правової підстави для захисту порушених прав, є визначення факту належності спірного майна на праві власності особі, чиї права порушенні, невизнанням відповідного права іншою особою,

- проте у даному спорі Позивач не підтвердив набуття права власності на майно, а тому відповідна підстава відсутня.

З огляду на зроблені висновки Позивачем не доведено належними та допустимими доказами набуття права власності на спірне майно, а тому позовні вимоги є необгрунтованими та задоволенню не підлягають.

Розподіл судових витрат

Судовими витратами у даній справі є витрати Позивача на сплату судового збору відповідно до квитанції від 19.02.2021 у сумі 2 270 грн, які у відповідності до статті 129 ГПК України підлягають віднесенню на нього.

На підставі вказаних правових норм та керуючись статтями 238, 240 ГПК України ,

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене – 21.04.2021

Суддя М.К. Закурін