Рішення № 96453857, 12.04.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/12968/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

судді - Бутенко А.В.,

секретаря судового засідання - Сініцина А.С.,

за участю сторін:

представник відповідача - Клочко Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (65007, м. Одеса, вул. Богдана Хмельницького, 34) про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст позовних вимог.

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (а.с. 19), позивач просить суд:

- Визнати протиправними дії Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо не виплати ОСОБА_1 винагороди державного виконавця згідно Наказу від 14.04.2020 № 1919 «Про виплату винагороди ОСОБА_1 » у сумі 191 307,82 грн.

- Зобов`язати Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (вул. Б. Хмельницького, 34, м. Одеса, 65007, ідентифікаційний код 43315529) виплатити ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) винагороду державного виконавця згідно Наказу від 14.04.2020 № 1919 «Про виплату винагороди ОСОБА_1 » у сумі 191 307,82 грн.

Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що станом на день подання позову, винагорода Позивачу не виплачена. Позицією Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) для невиплати винагороди державного виконавця є Закон, який Конституційний суд України визнав таким, що не відповідає Конституції (є неконституційним).

У зв`язку з видачею Південним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Одеса) Наказу від 14.04.2020 № 1919 «Про виплату винагороди ОСОБА_1 » у сумі 191 307,82 грн. за заявою про виплату винагороди від 28.02.2020, - інші обставини доказуванню не підлягають.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення суду.

Отже, відновлення порушеного права позивача можливе саме шляхом зобов`язання Відповідача виплатити ОСОБА_1 , винагороду державного виконавця згідно Наказу від 14.04.2020 № 1919 «Про виплату винагороди ОСОБА_1 » у сумі 191 307,82 грн.

12.01.2021 року, від Відповідача, надійшов відзив на позов, в якому заперечує проти позову в повному обсязі, оскільки вважає вимоги необґрунтованими безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на те, що Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 № 553-ІХ, встановлювались обмеження саме щодо нарахування заробітної плати та грошового забезпечення працівників службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування).

Отже, Управління юстиції, відповідно до встановлених законодавством обмежень, не мало права нараховувати Позивачу заробітну плату у розмірі, що перевищував максимально можливий розмір нарахованої заробітної плати для державного службовця.

Заяви та клопотання сторін.

12.01.2021 року від представника Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшло клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження (а.с. 36-37).

18.01.2021 року, від Позивача надійшла відповідь на відзив (а.с. 47).

02.02.2021 року на електронну адресу суду від представника Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшло клопотання про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою ПЗ "ЕаsуСоn" (а.с. 49-50).

01.03.2021 року, від Позивача надійшло клопотання про закриття підготовчого провадження та розгляд справи за його відсутності (а.с. 68).

07.04.2021 року, від Позивача надійшло клопотання повернення суми коштів, що сплачені ним надлишково до судового збору (а.с. 78).

Процесуальні дії вчинені судом.

Ухвалою суду від 23.12.2020, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою суду від 13.01.2021, за клопотанням представника Відповідача, суд перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження з викликом сторін та зупинив провадження у справі.

Ухвалою суду від 02.02.2021, за клопотанням представника Відповідача, суд ухвалив розглядати справу в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою ПЗ "ЕаsуСоn".

01.03.2021 року, протокольною ухвалою суду, поновлено провадження у справі, закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 23.03.2021 року.

Позивач до судового засідання не з`явився, повідомлений належним чином.

Представник відповідача в судовому засіданні 12.04.2021 року, заперечувала щодо задоволення позовних вимог.

Обставини справи.

Судом встановлено, обіймаючи посаду старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), позивачем забезпечено виконання рішення, стягнуто виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій у зведеному виконавчому провадженні в АСВП № 57142451, про стягнення з Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" на користь стягувачів за виконавчими документами.

28.02.2020 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) подано заяву про виплату винагороди.

Вказана заява перевірена та погоджена безпосереднім керівником, начальником відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

У зв`язку з чим, керуючись ст. 13 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон № 1403), п. 3 «Порядку виплати винагороди державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 р. № 643 (далі - Порядок), просив розглянути питання щодо виплати винагороди в загальній сумі 191 307,82 грн.

Південним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Одеса) видано Наказ від 14.04.2020 № 1919 «Про виплату винагороди ОСОБА_1 » у сумі 191 307,82 грн. за заявою про виплату винагороди від 28.02.2020.

Однак, за запитом про причини невиплати винагороди, листом Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 06.11.2020 за вих. № 28011/03-07 повідомлено наступне:

Згідно роз`яснення щодо окремих норм Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 № 553-ІХ (Закон 553), частина 1 «Щодо обмеження заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ», та відповідно до частини 1 статті 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» в редакції Закону 553 у квітні 2020 та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої распіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 (з 01.01.2020 - 4723 гривні). Таким чином, нарахована заробітна плата, грошове забезпечення працівників обмежувалась максимальним розміром 47 230 грн. на місяць незалежно від того, з якого фонду бюджету (загального чи спеціального) здійснювалась виплата заробітної плати працівникам установи. Беручи до уваги встановлені обмеження в усіх нарахуваннях, винагорода у сумі 191 307,87 грн. не нараховувалась та не виплачувалась.

Вважаючи такі дії Відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Джерела права й акти їх застосування.

Згідно з ч. 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основним Законом, Конституцією України, саме ст.ст. 21 та 22 закріплено права та свободи людини і громадянина. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно- правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України в рішенні від 9 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Відповідно до ст. 13 Закону «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» № 1403-VIII від 02.06.2016 року, заробітна плата, працівника органу державної виконавчої служби складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, винагороди, а також інших надбавок згідно із законодавством.

Порядок виплати та розміри винагород працівникам органів державної виконавчої служби встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Так, п. 2 Порядку передбачено, що у разі фактичного виконання (повного або часткового) виконавчого документа майнового характеру виплачується винагорода у розмірі 2 відсотки стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувану за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - державному виконавцю, на виконанні у якого перебував (перебуває) виконавчий документ.

Відповідно до п. 5 Порядку державні виконавці, зазначені у пункті 2 цього Порядку, мають право на винагороду за умови дотримання критеріїв виплати , винагороди, встановлених Мін`юстом (далі - критерії виплати винагороди).

Згідно з п. 6 Порядку для виплати винагороди державний виконавець, на виконанні у якого перебував (перебуває) виконавчий документ, подає заяву, в якій зазначаються: реквізити виконавчого документа; номер виконавчого провадження в автоматизованій системі виконавчого провадження; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та по батькові (для фізичних осіб) стягувана та боржника; категорія стягнення за виконавчим документом; розмір стягнутого виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, реквізити платіжних доручень; перелік виконавчих дій та строки їх проведення; розрахунок належної до виплати винагороди; відомості про дотримання критеріїв.

Приписами Порядку визначені вичерпні випадки, коли винагорода не виплачується державному виконавцю.

Так, відповідно до п. 11 Порядку винагорода не виплачується, якщо державного виконавця притягнуто до дисциплінарної відповідальності у зв`язку із здійсненням виконавчого провадження, за яким подано заяву про виплату винагороди, або його дії (рішення) чи бездіяльність визнано неправомірними.

Пунктом 17 Порядку зазначено, що винагорода виплачується одночасно з виплатою заробітної плати.

Так, згідно з п. 18 Порядку виплата винагороди здійснюється в межах і за рахунок відповідних надходжень до спеціального фонду державного бюджету на підставі кошторисів та планів асигнувань спеціального фонду на відповідний рік.

Безпідставна відмова у погодженні заяви державного виконавця про виплату винагороди або подання про виплату винагороди не допускається.

Висновки суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Так, Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву посилається на Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 № 553-ІХ, яким встановлено, що заробітна плата, грошове забезпечення працівників службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 (з 01.01.2020 - 4723 гривні).

Таким чином, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 № 553-ІХ, встановлювались обмеження саме щодо нарахування заробітної плати та грошового забезпечення працівників службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування).

Отже, Управління юстиції, відповідно до встановлених законодавством обмежень, не мало права нараховувати Позивачу заробітну плату у розмірі, що перевищував максимально можливий розмір нарахованої заробітної плати для державного службовця.

Однак, суд зазначає, що позиція Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) для невиплати винагороди державного виконавця обгрунтована Законом, який Конституційний суд України визнав таким, що не відповідає Конституції, тобто є неконституційним.

Судом встановлено, що інших підстав для невиплати винагороди ОСОБА_1 у сумі 191 307,82 грн., відповідачем не наведено.

Також, суд зазначає, що винагорода Позивачу на час розгляду справи не виплачена, а тому суд, у зв`язку з видачею Південним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Одеса) Наказу від 14.04.2020 № 1919 «Про виплату винагороди ОСОБА_1 » у сумі 191 307,82 грн., вважає таку бездіяльність Відповідача протиправною.

Крім того, Конституційний суд України неодноразово висловлювався щодо зупинення законами про Державний бюджет України на відповідний рік дії інших чинних законів України.

Так, зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин (абзаци четвертий,сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).

Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року№ 6-рп/2007).

Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).

У мотивувальній частині рішення КСУ від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 також зазначено, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008);

Як зазначив Конституційний суд України, «словосполучення „держава прагне", означає намагання і обов`язок держави спрямовувати свою діяльність на виконання певного, визначеного Конституцією України завдання.

Аналіз термінів „баланс", „збалансувати", „бюджет збалансований" свідчить, що збалансованість бюджету (держави, регіону) передбачає рівномірне (паритетне) співвідношення між його видатковою і доходною частинами, дотримання відповідності видатків доходам, проте не виключає при цьому можливості прийняття бюджету з перевищенням видатків над доходами і навпаки (з дефіцитом або профіцитом). У той же час правова природа бюджету не може обмежуватися лише фінансово-економічною складовою. Бюджет - це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов`язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.» (абзаци другий, третій підпункту 3.2, абзац другий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 27 листопада 2008 року № 26-рп/2008).

Зазначених висновків також дійшов Конституційний Суд України у своєму рішені від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020.

Рішенням Конституційного Суду України визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ „Прикінцеві положення" Закону України «Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік"» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.

Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахування судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а отже підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом встановлено, що Позивачем сплачено судовий збір у загальному розмірі 1913,08 грн. згідно квитанції №0.0.1936658522.1 від 10.12.2020 року.

Суд зазначає, що ціна позову по даній справі складає 840,80 грн.

Таким чином, стягненню судового збору на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) підлягає сума у розмірі 840,80 грн.

07.04.2021 року, від Позивача надійшло клопотання повернення суми коштів судового збору, що сплачені ним надлишково (а.с. 78).

Відповідно до частини другої статті 132 КАС України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674-VI сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно з частиною першою статті 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

З урахуванням викладеного та з метою недопущення порушення прав позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення позивачу суми сплаченого судового збору у розмірі 1072,28 грн., згідно квитанції №0.0.1936658522.1 від 10.12.2020 року.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250-251 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (65007, м. Одеса, вул. Богдана Хмельницького, 34) - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо не виплати ОСОБА_1 винагороди державного виконавця на підставі Наказу від 14.04.2020 № 1919 «Про виплату винагороди ОСОБА_1 » у сумі 191 307,82 гривень.

Зобов`язати Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) виплатити ОСОБА_1 , винагороду державного виконавця на підставі Наказу від 14.04.2020 № 1919 «Про виплату винагороди ОСОБА_1 » у сумі 191 307,82 гривень.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (код ЄДРПОУ 43315529) судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Управлінню Державної казначейської служби України в м. Одесі Одеської області (код за ЄДРПОУ 38016923, місцезнаходження: вул. Черняховського, 6, м. Одеса, 65009) повернути ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) частину сплаченого судового збору у розмірі 1072 (одну тисячу сімдесят дві) гривні 28 копійок за квитанцією № 0.0.1936658522.1 від 10.12.2020 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду першої інстанції в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений та підписаний 22.04.2021 року.

Суддя Бутенко А.В.